Ухвала

від 04.12.2023 по справі 910/12475/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12475/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Картере В. І., Огородніка К. М.

перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури за вх. № 7845/2023

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023

у складі колегії суддів: Козир Т.П. (головуючий), Скрипки І.М., Коробенка Г.П.

у справі № 910/12475/22

за позовом Керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем груп"

про стягнення 497 113,93 грн,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах Державної екологічної інспекції Столичного округу з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем груп" 497 113,92 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

14.02.2023 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12475/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем груп" на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу 497 113,92 грн збитків та 7 456,71 грн судового збору.

13.07.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 24.10.2023) змінено рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/12475/22, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем груп" на користь Державної екологічної інспекції Столичного округу - 186 579 грн 76 коп. збитків. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем груп" на користь Київської міської прокуратури - 2 798 грн 70 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовити." Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем груп" 6 987 грн 02 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

10.11.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті) заступником керівника Київської міської прокуратури подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить: скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 в частині зміни рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/12475/22 щодо відмови у задоволенні позову; рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/12475/22 - залишити в силі.

14.11.2023 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Картере В. І., Огородніка К. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/12475/22 з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481 грн.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 497 113,92 грн шкоди, що загалом менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2022 році (2 481 грн х 500 = 1 240 500 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Як вбачається із матеріалів касаційної скарги, заступник керівника Київської міської прокуратури в якості підстави касаційного оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 у справі №910/12475/22 зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статтей 73, 76-79, 86 ГПК України, статті 1166 ЦК України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/8682/16, від 09.09.2021 у справі № 904/4941/20, від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18, від 17.09.2020 у справі № 922/1699/15, від 06.09.2019 у справі № 922/3711/18, від 17.09.2020 у справі № 922/1699/15, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 11.09.2020 у справі №910/165050/19.

При цьому заявник касаційної скарги просить відкрити касаційне провадження у цій справі також з підстав, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; спірні правовідносини становлять значний суспільний інтерес.

Так, стверджуючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, заступник керівника Київської міської прокуратури наголошує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Заявник касаційної скарги посилається на те, що предметом спору у даній справі є стягнення шкоди, завданої самовільним використанням водних ресурсів без відповідних дозволів, а отже стосується притягнення до цивільної відповідальності особи, винної у порушенні норм природоохоронного законодавства. Водночас, постанова суду апеляційної інстанції, якою частково задоволено апеляційну скаргу відповідача, за твердженням скаржника, фактично створює ситуацію, що надає можливість суб`єкту господарювання не тільки уникнути відповідальності за вчинення правопорушення у природоохоронній сфері, а й загалом нівелює значення та роль цілої низки законів та підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони та захисту природних ресурсів; створює передумови для легковажної діяльності суб`єктів господарювання, пов`язаної з самовільним використанням водних ресурсів та надр, що сприяє систематичному тотальному порушенню екологічних прав людини та констатує відсутність гарантій щодо їх відновлення, недосконалу процедуру притягнення винних у порушенні норм у сфері охорони навколишнього природного середовища до відповідальності.

При цьому скаржник зазначає, що звернення прокурора до суду з позовом у даній справі спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при стягненні збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, а тому законне вирішення цієї справи становить не тільки державний, але і суспільний інтерес. Ненадходження до бюджету в повному обсязі суми завданих відповідачем збитків, підриває матеріальну і фінансову основу держави, перешкоджає державі у здійсненні нею зобов`язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Разом з цим заступник керівника Київської міської прокуратури вказує, що в межах даної справи суспільний інтерес становить те, що підставою звернення прокурора з позовом до суду стало питання додержання вимог законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища, та наявної суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання при використанні природних ресурсів; звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо використання природних ресурсів та відповідальності за допущені порушення. Скаржник наголошує, що суспільний інтерес у даному спорі становить і те, що Конституцією України забезпечення екологічної безпеки та рівноваги визначено обов`язком держави. Згідно з Основним законом кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Перегляд незаконного, на думку скаржника, судового рішення у цій справі сприятиме подальшому припиненню, запобіганню порушенням і дотриманню в майбутньому фізичними та юридичними особами прав та інтересів держави в природоохоронній сфері правовідносин.

Наведені вище доводи скаржника відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 та ін.).

Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі N№1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

При цьому під час аналізу доводів та аргументів заступника керівника Київської міської прокуратури Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що заступником керівника Київської міської прокуратури не наведено аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

З огляду на викладене подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, тому суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/12475/22.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 в частині зміни рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 у справі № 910/12475/22 щодо відмови у задоволенні позову, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини 3 статті 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/12475/22 за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 в частині зміни рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 щодо відмови у задоволенні позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік