Постанова

від 30.11.2023 по справі 216/1461/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 216/1461/23

провадження № 61-13930св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава України в особі Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року в складі судді: Коваль Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року в складі колегії суддів:Корчистої О. І., Агєєва О. В., Кішкіної І. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся позовом до Держави України в особі Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, 01 лютого 2023 року ОСОБА_1 була подана до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Чирський Г. М.) заява про виготовлення та видачу копії СД повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди, які відбулися 06 грудня 2022 року, 07 грудня 2022 року та 18 січня 2023 року в режимі відеоконференції. Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за видачу СД технічної фіксації судових засідань за допомогу власних технічних засобів суду було сплачено 80,50 грн судового збору. Інформацію про розмір судового збору та платіжні реквізити було отримано з Офіційного сайту Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, згідно з якою розмір судового збору за видачу копії СД повної технічної фіксації судового засідання становитиме 80 грн 52 коп, що підтверджується відповідною роздруківкою, копія якої додається до позовної заяви.

Згідно статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом. Відповідно до частини другої статті 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції; клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Ухвали суду згідно пункту 1 частини першої статті 258 ЦПК України є одним із різновидів судового рішення.

Натомість, 21 лютого 2023 року ОСОБА_1 була вручена помічником судді Чирського Г. М. під розписку відповідь на заяву про видачу копії СД повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди, які відбулися 06 грудня 2022 року, 07 грудня 2022 року та 18 січня 2023 року в режимі відеоконференцїї, в якій зазначалось про те, що необхідна копія СД технічної фіксації судових засідань, які відбулися 06 грудня 2022 року, 07 грудня 2022 року та 18 січня 2023 року буде видана після надання доказів про сплату судового збору в повному обсязі. Суддя Мирський Г. М. вважає, що за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання необхідно сплатити судовий збір у сумі 80,52 грн, замість 80,50 грн. На думку судді недоплата мною 0,02 копійки судового збору надає йому право не здійснювати належний розгляд процесуальних заяв у судовому засіданні з ухваленням відповідного судового рішення, прийнятого за результатом такого розгляду, а просто відбутися банальною відпискою про відмову в реалізації позивачем установлених процесуальним законодавством прав. У квитанції про сплату ОСОБА_1 судового збору, додану до своєї заяви про виготовлення та видачу копії СД повної технічної фіксації судових засідань, зазначено в самому низу про таке заокруглення суми 80,52 грн до 80,50 грн.

Таким чином, позивач вважав, що перешкоджання суддею Чирським Г.М. здійснювати його свої процесуальні права під час розгляду моєї справи, встановлених статті 43 ЦПК України, а саме: брати участь у судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, ознайомлюватися з фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії тощо, призвели до порушення мого права на справедливий розгляд моєї справи судом, а відмова судді Чирського Г. М. належним чином виконувати покладені на нього обов`язки, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ЦПК України тощо, обмежило право на ефективний засіб правового захисту порушеного права в національному суді.

Згідно частини першої та пункту 10 частини другої статті 197 ЦПК України підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд: вирішує заяви та клопотання учасників справи. Отже, суддя Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Чирський Г. М. зобов`язаний був розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу копії СД повної технічної фіксації певних судових засідань, зазначених у заяві, у судовому засіданні з повідомленням мене про такий розгляд. Чого звісно зроблено не було. Якщо суддя під час розгляду відповідної заяви, поданої до суду в порядку, встановленому ЦПК, виявить недоплату судового збору, він має право залишити таку заяву без руху зазначивши в ухвалі точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частини перша та друга статті 185 ЦПК). Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. У такому разі, повернення заяви може бути оскаржено в апеляційному суді окремо від рішення суду, що відповідатиме принципу справедливого судочинства, встановленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконною бездіяльність Держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Чирський Г. М.) щодо забезпечення права на справедливий і публічний розгляд у судовому засіданні його заяви від 01 лютого 2023 року щодо виготовлення та видачі копії СД повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань, які відбулися 06 грудня 2022 року, 07 грудня 2022 року та 18 січня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди в режимі відеоконференції в порядку, встановленого ЦПК України та статтями 1, 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

зобов`язати Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Чирський Г. М.) розглянути в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року про виготовлення та видачу копії СД повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань, які відбулися 06 грудня 2022 року, 07 грудня 2022 року та 18 січня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування шкоди в режимі відеоконференції в порядку, встановленого ЦПК України;

стягнути з Держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області моральну (немайнову) шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 35 000 євро, заподіяної йому порушенням відповідачем у справі його конвенційних прав, встановлених у статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що підлягає сплаті у національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України, встановленого для євро на день здійснення платежу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у цивільній справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Роз`яснено позивачу, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За змістом пункту 1 частини першої статті 3 цього кодексу у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який на основі законодавства здійснює владні управлінські функції, зокрема на виконання делегованих повноважень;

спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед учасників справи суб`єкта владних повноважень, але й здійснення ним у відповідних відносинах владних управлінських функцій. Останні необхідно розуміти як напрямки діяльності суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи Законами України завдань і обов`язків;

клопотання про виготовлення та видачу копії диску із повною технічною фіксацією (відео та аудіо) судових засідань не розглядається в судовому засіданні, так як це є правом учасника справи та відноситься до управлінських функцій та обов`язків працівників апарату відповідного суду у встановленому законом порядку при відповідній сплаті судового збору. З огляду на вказане між позивачем і Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в частині видачі копії диску із повною фіксацією судових засідань виникли не цивільні, а публічно-правові правовідносини, пов`язані з виконанням судом повноважень, закріплених у статті 43 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові ВС від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90 цс 18);

таким чином вимога позивача визнати незаконною бездіяльність та зобов`язати Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області розглянути клопотання про видачу копію диску із повною технічною фіксацією судових засідань має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, Криворізький районний суд Дніпропетровської області виходив з того, що між позивачем та Центрально-Міським районним судом міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області в частині видачі копії диску із повною фіксацією судових засідань виникли не цивільні, а публічно-правові правовідносини, пов`язані з виконанням судом повноважень, закріплених у статті 43 ЦПК України, з огляду на що вимога позивача про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання Центрально-Міський суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області розглянути клопотання про видачу копії диску із повною фіксацією судових засідань має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з такими висновками суду першої інстанції;

право особи ознайомлюватися з записом фіксування судового засідання технічними засобами передбачене статтею 43 ЦПК України і є невід`ємною складовою права на доступ до суду, і спір між сторонами виник з приводу його реалізації;

згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

розгляд заяви про виготовлення та видачу копії диску з технічною фіксацією судових засідань нормами ЦПК України не передбачено і вирішення цього питання відноситься до управлінських функцій та обов`язків працівників апарату суду у встановленому законом порядку, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. З огляду на вказане між позивачем та Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в частині видачі копії диску з повною фіксацією судових засідань виникли не цивільні, а публічно-правові правовідносини, пов`язані з виконанням судом повноважень на виконання реалізації процесуальних прав позивача, закріплених у статті 43 ЦПК України;

тому колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача щодо визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області розглянути його заяву про видачу копії диску із повною технічною фіксацією судових засідань має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. Отже, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року, в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Отже, законодавець у цивільному процесі наділяє державу - Україна правами позивача або відповідача, що встановлює для держави право користуватися правами позивача та/або відповідача в цивільному судовому процесі. З такою правовою позицією погоджується і Верховний Суд у своїй постанові від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17 зазначив про те, зокрема, що «за положеннями статті 2 ЦК України держава Україна с учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. При цьому держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді». Цей правовий висновок Верховного Суду не було застосовано судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, що свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень;

відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Згідно статті 23 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом. Завданням цивільного судочинства, відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Таким чином, суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;

у разі наявності колізій між нормами національного законодавства України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Конвенції, як норми прямої діє. Така правова позиція підтримується Великою Палатою Верховного Суду в своїх постановах у справах № 243/5078/17 від 21 листопада 2018 року; № 490/9823/16-ц від 12 грудня 2018 року та № 61/12676/17 від 12 грудня 2018 року. Зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду не були застосовані судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи, що свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень;

право доступу до суду мас не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права на «доступ до суду» лише в законі не є достатнім ефективним засобом юридичного захисту в національному суді. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов або скаргу, що стосується порушення його цивільних прав і обов`язків, а суд зобов`язаний вирішити даний спір по суті шляхом справедливого та публічного розгляду справи. Отже, суд першої інстанції не мав вагомих і законних підстав для відмови у відкритті провадження в моїй справі у зв`язку з помилковим визначенням судом її непідсудності цьому суду.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

10 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 жовтня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що:

«згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18) зазначено, що:

«35. Розгляд судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, провадження в якій відкрито, Закони України не передбачають.

36. Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

37. Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

38. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

39. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

40. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

41. Тобто, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справ, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

48. Поняття «справа, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства», відображене у частині першій статті 157 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, слід тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як справ, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих справ, які не підлягають судовому розгляду.

49. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

50. Позивач на час розгляду його справ судами був наділений правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, що їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачем також в апеляційному та касаційному порядку. Натомість, можливість звернення з окремим позовом про зобов`язання суду вчинити певні процесуальні дії у конкретній справі процесуальний закон не передбачав і не передбачає.

51. Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.

52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні.

53. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) вказано, що

«26. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

27. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи є у частині другій статті 48 і в частині четвертій статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

28. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.

29. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди не можуть бути відповідачами у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду під час здійснення правосуддя, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про необхідність розгляду цього спору в частині вимог до суду за правилами цивільного судочинства.

30. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спір в частині вимог до суду не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, і звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, передбачає аналогічний припис), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що:

«частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4 не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин належним відповідачем у цих спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 61-1091св17, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 14-90цс18 та від 21 листопада 2018 року у справі № 14-399цс18 і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що:

«21. Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

22. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

23. Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

25. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені(пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що:

«19. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

20. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

21. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

22. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

23. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

24. Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

25. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

26. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

27. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) вказано, що:

«приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».

У справі, що переглядається:

при відмові у відкритті провадження суди вважали, що вимоги про визнання бездіяльності суду (судді) щодо забезпечення права на справедливий і публічний розгляд у судовому засіданні заяви ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року незаконною та про зобов`язання суду (судді) розглянути в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року про виготовлення та видачу копії СД повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань слід розглядати в порядку адміністративного судочинства;

суди не звернули уваги, що Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення; вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені; усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені; оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (суддів); суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Як наслідок вимоги про визнання бездіяльності суду (судді) щодо забезпечення права на справедливий і публічний розгляд у судовому засіданні заяви ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року незаконною та про зобов`язання суду (судді) розглянути в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року про виготовлення та видачу копії СД повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. А тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства є помилковими;

суди не врахували, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді; суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя. Тому саме з цих підстав належало відмовити у відкритті провадження в частині стягнення компенсації моральної шкоди.

За таких обставин, оскаржені судові рішення слід змінити, виклавши їх в мотивувальні частини в редакції цієї постанови, та виключити вказівку із резолютивної частини судового рішення суду першої інстанції про те, що позивачу роз`яснено, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів. В іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені частково без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково;

оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх в мотивувальні частини в редакції цієї постанови; виключити вказівку із резолютивної частини судового рішення суду першої інстанції про те, що позивачу роз`яснено, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів; в іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Виключити вказівку із резолютивної частини ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року про те, що позивачу роз`яснено, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук