Ухвала

від 28.11.2023 по справі 753/11330/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014», на ухвалу слідчого суді Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на нежитлове приміщення, будівлю-склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1254113380000), за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОБАЗА 2014" (код ЄДРПОУ 39512473), для забезпечення його зберігання як речового доказу у даному кримінальному провадженні, із забороною Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОБАЗА 2014" (код ЄДРПОУ 39512473) відчужувати нежитлове приміщення, будівлю-склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1254113380000) за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014», подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023 року.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною і необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Зазначає, що з оскаржуваної ухвали слідчого судді, не зрозуміло, які саме сліди кримінального правопорушення містять на собі об`єкт нерухомості, який був арештований, та яким чином він і досі зберіг ці сліди, а також внаслідок яких неправомірних дій об`єкти був набутий ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014».

Постанова Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 22.09.2023 про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні є формальною та ґрунтується лише на припущеннях та не доведеності фактів, оскільки заява органу досудового розслідування про продаж майна ПАТ «Київський радіозавод» по заниженій вартості не підтверджується жодними доказами (стан майна на момент продажу, експертної оцінки, експертизи, тощо), а посилання на лист суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Меркурій Партнерс», що товариство ніби то не виконувало вказану оцінку може бути належним доказом, оскільки: є сумнів щодо природи самого листа; матеріали справи не містять доводів, що експертний висновок є підробленим, підписи на ньому не відповідають підписам зазначених осіб, почеркознавча експертиза не проводилась; прокурором не надано жодного доказу про перевірку висновку про вартість об`єкта згідно ідентифікатором за базою ФДМУ.

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, товариство набуло зазначене майно у власність.

Вказаний договір купівлі-продажу на сьогоднішній день чинний, невизнаний недійсним, відтак ТОВ «Металобаза 2014» є добросовісним набувачем відповідно до чинного законодавства.

З часу внесення відомостей до ЄРДР у цьому кримінальному провадженні пройшло більше року, а ні службовим особам ПАТ «Київський радіозавод», а ні іншим особам не оголошено про підозру. Щодо ТОВ «Металобаза 2014» провадження не здійснюється, тому накладення арешту на майно ТОВ «Металобаза 2014» є передчасним і необґрунтованим.

Враховуючи, що копія оскаржуваної ухвали отримана лише 16.10.2023, у зв`язку з чим апелянт просить визнати вказані обставини поважними та поновити пропущений на оскарження строк.

Заслухавши доповідь судді,вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судове засідання адвокат та прокурор не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.

Як убачається з матеріалів провадження, слідчим відділом Дарницького УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100020002579 від 18.08.2022 за ч. 3 ст. 191 КК України.

Постановою слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 від 22 вересня 2023 року вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 12022100020002579 від 18.08.2022 речовим доказом.

25 вересня 2023 року прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна,а саме нежитлове приміщення, будівлю-склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1254113380000), за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОБАЗА 2014" (код ЄДРПОУ 39512473), для забезпечення його зберігання як речового доказу у даному кримінальному провадженні, із забороною Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОБАЗА 2014" (код ЄДРПОУ 39512473) відчужувати нежитлове приміщення, будівлю-склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1254113380000) за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023 року клопотання прокурора задоволено.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, згідно із ч. ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Окрім того, Європейський суд з прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Враховуючи всі обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на нежитлове приміщення, будівлю-склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1254113380000), за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОБАЗА 2014" (код ЄДРПОУ 39512473), для забезпечення його зберігання як речового доказу у даному кримінальному провадженні, із забороною Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОБАЗА 2014" (код ЄДРПОУ 39512473) відчужувати нежитлове приміщення, будівлю-склад (Літ. 105А) загальною площею 597 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1254113380000) за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ТОВ «МЕТАЛОБАЗА 2014», - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/6756/2023 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 753/11330/22

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_8

Доповідач: ОСОБА_1