Ухвала

від 06.12.2023 по справі 495/13130/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про забезпечення позову

Справа № 495/13130/23

Номер провадження 2-з/495/94/2023

06 грудня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Суддя Білгород-Дністровський міськрайонний суду Одеської області Анісімова Н.Д., розглянувши матеріали справи за заявою позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про права на спадщину недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про права на спадщину недійсним та визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року відкрито провадження по справі за вказаним позовом у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Одночасно із позовною заявою заявник подав заяву про забезпечення позову та просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та 11/100 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Клопотання мотивоване тим, що позивачу відомо про наміри сторони відповідача продати спірне вищевказане майно, тобто у разі ухвалення у подальшому судового рішення на користь позивача, виконання такого рішення може бути під загрозою, оскільки відповідач може відчужити належне їй майно на користь третіх осіб до вирішення справи по суті.

За таких обставин, позивач вважає, що на вказане нерухоме майно має бути накладено арешт через наявність обґрунтованих побоювань, що майно може бути відчужене.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та третьої особи, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Таким чином, керуючись наведеними нормами цивільного процесуального законодавства та враховуючи роз`яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, виходячи з вимог п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, повинна обґрунтувати причини звернення із відповідною заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 81 ЦПК України, обов`язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При вирішенні питання про забезпечення позову судом беруться до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції). Таким чином накладення арешту на вказане нерухоме майно позбавить власника можливості користуватися вказаним майном, що є порушенням його прав. Однак не накладення заборони саме на користування майном, жодним чином не вплине на виконання рішення суду.

Диспозиція статей 149-153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки накладення арешту на майно та інших заходів, про які просить заявник, може обмежити відповідача розпоряджатися майном на власний розсуд, що однозначно завдасть шкоди його правам та інтересам у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно змістуЗакону України «Про виконавче провадження»елементами арешту майна є його опис, оголошення заборони розпоряджатися майном, обмеження в праві користування ним або його вилучення у боржника та передача на зберігання іншим особам. Отже, арешт передбачає обмеження в праві користування майном.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів позивача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Заявляючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та 11/100 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 позивачем не враховано, що арешт передбачає не лише заборону реалізації (відчуження) майна, а й заборону користування майном, що на думку суду є невідповідним заходом.

Вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, на підставі чого, суд вважає за необхідне у задоволенні застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та 11/100 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 відмовити.

Проте, враховуючи, що предметом спору є вказане спадкове майно, з матеріалів справи вбачається наявність об`єктивного спору між сторонами у питанні правомірності спадкування та беручи до уваги доводи представника позивача про забезпечення позову, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача шляхом заборони ОСОБА_3 відчужувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 11/100 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 до вирішення справи по суті.

Таким чином, забезпечення позову у вигляді заборони відчуження ОСОБА_3 відчужувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 11/100 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , гарантує фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Суд при постановленні ухвали про заборону відчуження майна враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

При цьому вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони відчуження вказаного об`єкту нерухомого майна не виключає його з використання, а тому додаткових обмежень, крім неможливості його відчуження для відповідача не існує.

Суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не порушує речове право володіння особи спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання рішення суду, яким закінчується вирішення спору по суті.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що захід забезпечення позову у вигляді відчуження нерухомого майна є достатнім для забезпечення виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача та виключить можливість обмеження прав відповідача на користування нерухомим майном у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,353-355 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про права на спадщину недійсним та визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_3 відчужувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 11/100 часток житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 до вирішення справи по суті.

В задоволенні інших вимог заявивідмовити.

Виконання ухвал з питань забезпечення позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Н.Д. Анісімова