Рішення

від 23.11.2023 по справі 910/31020/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2023Справа № 910/31020/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Олексюк О. В., розглянувши у загальному позовному провадженні господарську справу

за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до 1) Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Фасад";

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичні будтехнології"

про визнання договорів № 25 від 23.09.2005, № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 недійсними, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Фасад"

до 1) Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник";

2) Міністерства оборони України

за участю заступника Генерального прокурора України в інтересах держави

про визнання зобов`язань припиненими

за участю представників сторін:

від прокуратури: Толстореброва О.О.

від позивача (за первісним позовом): Берда С.Ю.

від відповідача-1 (за первісним позовом): не з`явився

від відповідача-2 (за первісним позовом): Іванов О.В.

від відповідача-3 (за первісним позовом): не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони, позивач) до Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" (далі - ДП "Укроборонпостачальник", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Фасад" (далі - ТОВ "СП Фасад", відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичні будтехнології" (далі - ТОВ "Столичні будтехнології", відповідач-3) про визнання договорів № 25 від 23.09.2005, № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 недійсними, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору № 25 від 23.09.2005 про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) між ДП МОУ "Укроборонпостачальник" та ТОВ "СП Фасад", а також договору № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, укладеного між Міноборони України та ДП "Укроборонпостачальник", сторонами не було змінено цільове призначення земельної ділянки, що знаходиться по вул. Відпочинку, 9-А у Святошинському районі м. Києва (землі оборони), у зв`язку з чим ДП "Укроборонпостачальник» (відповідач-1) не мав повноважень використовувати її під забудову, при цьому будівництво об`єкта та користування земельною ділянкою здійснюється без одержання відповідачами документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою. Указані обставини свідчать про невідповідність спірних угод вимогам чинного законодавства, зокрема, статтям 77, 84 Земельного кодексу України, статтям 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Крім того прокурор вказав, що договір № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 суперечить положенням Указу Президента України від 01.07.93 № 240/93 "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей", згідно з яким гранична частка житла, яку має передати інвестор в рахунок виконання договору становить 50 %, тоді як Міністерство оборони України, як землекористувач земельної ділянки (кадастровий номер № 00000000:75:069:0008), надаючи її під реалізацію вказаного договору, отримує у власність квартири лише у розмірі 1% від загальної площі збудованого об`єкта, що суперечить інтересам позивача та держави, оскільки не має на меті отримання економічної вигоди.

У позові, посилаючись на ст. 203, 215 ЦК України, заступник Генерального прокурора просить:

- визнати недійсними з моменту укладення договір від 23.09.2005 № 25 про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) з додатковою угодою до нього від 09.12.2007, укладений між ДП «Укроборонпостачальник» та ТОВ «СП Фасад»; а також договір від 10.05.2011 № 225/1-1/10-05-11, укладений між Міністерством оборони України та ДП «Укроборонпостачальник»;

- усунути перешкоди у користуванні Міністерством оборони України за цільовим призначенням земельною ділянкою (кадастровий номер № 00000000:75:069:0008) шляхом заборони ДП «Укроборонпостачальник», ТОВ «СП Фасад», ТОВ «Столичні будтехнології» продовжувати забудову вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 за вказаною позовною заявою було порушено провадження у справі. Цією ж ухвалою відстрочено заступнику Генерального прокурора України сплату судового збору до дати судового засідання, яке призначено на 28.01.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 задоволено клопотання прокурора про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.

Відповідач-1 (ДП "Укроборонпостачальник") надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 50/171 від 19.10.2009, яке набрало законної сили, встановлено, що спірний договір № 25 від 23.09.2005 (зі змінами та доповненнями) не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому не підлягає визнанню судом недійсним. Щодо договору № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 вказав, що прокурором не наведено правових підстав для визнання його недійсним, а посилання на Указ Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей» № 240/93 від 01.07.1993 є безпідставним, оскільки даний нормативно-правовий акт втратив чинність 01.01.2006. Також відповідач-1 звернув увагу на те, що листом № 15 від 27.08.2015 Міноборони повідомило Генеральну прокуратуру України про врахування інтересів Міноборони у взаємовідносинах ДП "Укроборонпостачальник" та позивача.

Відповідач-2 (ТОВ «СП Фасад») також надав відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що Указ Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» № 240/93 від 01.07.1993 втратив чинність з 01.01.2006 року, а тому порядок визначення відсотків площі, що має бути відведена сторонам спірних угод (зокрема за додатковою угодою від 09.12.2007 до договору про спільну діяльність № 25 від 23.09.2005), не суперечить нормам чинного законодавства, а тим більше тим, що втратили чинність. Крім того відповідач-2 вказав, що спірні договори відповідають інтересам позивача та держави в цілому, адже держава отримує 1% від збудованих площ у об`єкті інвестування, а відповідно до положень додаткової угоди від 09.12.2007 до договору № 25 від 23.09.2005 - також 58 350 000.00 грн. компенсації за передачу прав на отримання 24% від загальної площі всіх квартир у об`єкті, враховуючи, що ДП "Укроборонпостачальник" є державним підприємством, а його органом управління на 100% є сам позивач (Міноборони).

Відповідач-3 (ТОВ "Столичні будтехнології"), належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву не надав, його позиція щодо заявлених вимог суду невідома.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 за клопотанням ТОВ «СП Фасад» у справі була призначена судова комплексна будівельно-технічна експертиза та експертиза фінансово-господарської діяльності для встановлення факту завершення об`єкта будівництва, а також обставин наявності (відсутності) економічної вигоди (прибутку) для Міністерства оборони України при виконанні договорів № 25 від 23.09.2005 та № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено до отримання висновків експертів.

23.01.2020 справа повернулась до Господарського суду міста Києва з висновками експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової економічної експертизи (висновок № 13138/16-15 від 06.07.2017) та будівельно-технічної експертизи (висновок № 5722/16-44/34827ч34830/19-44/34831ч34836/19-43 від 27.12.2019), у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 провадження у справі було поновлене, призначене підготовче засідання за правилами, передбаченими новою редакцією Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка набула чинності 15.12.2017.

У підготовчому засіданні відповідач-2 (ТОВ «СП Фасад») подав відзив на позов з урахуванням висновків експертів, в якому зазначив, що відповідачем-2 повністю завершено будівництво об`єкта «Комплекс житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення на вул. Відпочинку, 9-А у Святошинському районі м. Києва», що підтверджується наданими сертифікатами про відповідність проектній документації закінченого будівництвом об`єкта, а також висновком експертів Київського НДІСЕ. При цьому вказав, що відповідно до умов спірного договору відповідачем-2 перераховано на рахунки ДП «Укроборонпостачальник» 58 350 000 грн. Також відповідач-2 просив застосувати строки позовної давності щодо заявлених позовних вимог до ТОВ «СП Фасад», адже Міністерство оборони України (позивач у справі) було обізнане про наявність спірної угоди від 23.09.2005 № 25 з моменту її укладення (ще з 2005 року).

Прокурор, у свою чергу, подав до суду відповідь на відзив ТОВ «СП Фасад» та пояснення у справі, в яких зазначив, що ані ДП «Укроборонпостачальник», ані Міністерство оборони не наділені повноваженнями на укладення спірних правочинів, якими здійснюється розпорядження землею оборонного призначення, що спричиняє вибуття земельної ділянки з державної власності внаслідок зміни мети та виду її використання. Крім того зазначив, що в договорі про спільну діяльність від 23.09.2005 не були враховані інтереси оборонного відомства, а навпаки здійснено реалізацію належної державі в особі Міністерства оборони України частки в договорі (земельної ділянки) без погодження з органом управління майном та за відсутності рішення Кабінету Міністрів України.

Також у підготовчому засіданні суд розглянув клопотання прокурора про залучення до розгляду справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінету Міністрів України, як розпорядника земельною ділянкою по вул. Відпочинку, 9-а, яка належить до земель оборони.

За результатами розгляду вказаного клопотання суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 28.05.2020, відмовив у його задоволення у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених ст. 50 ГПК України, для залучення вказаної особи до розгляду справи в межах заявленого предмету спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 за клопотанням ТОВ «СП Фасад», з яким погодились й інші учасники справи, була призначена додаткова судова комплексна будівельно-технічна експертиза, проведення якої суд доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Цією ж ухвалою провадження у справі зупинено до отримання висновку додаткової судової комплексної експертизи.

23.03.2023 року матеріали справи № 910/31020/15 були повернуті на адресу Господарського суду міста Києва за клопотаннями Офісу Генерального прокурора та відповідача-2 без виконання експертних досліджень, у зв`язку з чим ухвалою суду від 07.04.2023 провадження у справі було поновлено, призначено підготовче засідання.

05.05.2023 від відповідача-2 (ТОВ "СП Фасад") надійшов зустрічний позов, заявлений до ДП МОУ "Укроборонпостачальник" (відповідач-1) та МОУ (відповідач-2), за участю заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, про визнання припиненим зобов`язання за договором про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) № 25 від 23.09.2005 (з урахуванням додаткових угод).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023 процесуальний строк на подання зустрічного позову, за клопотанням ТОВ «СП Фасад», було поновлено з підстав, наведених в цій ухвалі, та залишено зустрічний позов без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 зустрічну позовну заяву ТОВ «СП Фасад» прийнято до розгляду з первісним позовом у справі № 910/31020/15, вимоги за обома позовами об`єднано в одне провадження.

У обґрунтування зустрічного позову відповідач-2 посилається на те, що ТОВ «СП Фасад» виконало всі свої зобов`язання за договором № 25 від 23.09.2005 № 25 про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників), а саме - сплатило на рахунок ДП МОУ «Укроборонпостачальник» 58 350 000, 00 грн. та передало останньому 16 квартир (згідно переліку), загальною площею 819,60 кв.м., а тому на підставі п. 12.2 договору № 25, останній є виконаним належним чином та вважається припиненим.

У письмових поясненнях на зустрічну позовну заяву прокурор зазначив, що ТОВ «СП Фасад» не надало первинних документів, які б свідчили про здійснення за вказаним договором господарських операцій та передачу квартир на баланс ДП «Укроборонпостачальник».

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про розгляд справи, заяв по суті зустрічного позову не надали.

У межах поданого зустрічного позову ТОВ «СП Фасад» заявило клопотання про витребування у ДП «Укроборонпостачальник» інформації щодо перебування на балансі останнього квартир, що були передані ТОВ «СП Фасад» за додатковою угодою про розподіл площ на об`єкті від 21.10.2015 до договору про спільну діяльність, однак, враховуючи, що на час розгляду вказаного клопотання його заявник надав відповідь ДП «Укроборонпостачальник» № 14 від 29.08.2023 на адвокатський запит, суд дійшов до висновку про залишення вказаного клопотання без розгляду.

Також в межах поданого зустрічного позову прокурор заявив клопотання про залучення до участі у справі Київської міської військової адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Розглянувши вказане клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 13.07.2023, відмовив у його задоволенні як у необґрунтованому, оскільки вважав, що предмет спору (й відповідно - рішення по справі) не стосується прав та обов`язків даної особи, яка не є стороною спірного договору та відносин, що виникли за цим договором, а отже, вказана особа не буде наділена новими правами, не будуть змінені її наявні права та/або обов`язки, її не буде позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

У судовому засіданні, під час розгляду справи по суті, прокурор та представники сторін за первісним та зустрічним позовами свої вимоги підтримали та обґрунтували, просили їх задовольнити, відповідно - проти заявлених до них вимог - заперечили.

Представник відповідача-3 за первісним позовом в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Представник відповідача-1 (ДП «Укроборонпостачальник») у судове засідання, призначене на 23.11.23, не прибув, у минулих судових засіданнях проти первісного позову заперечив, а зустрічний - просив задовольнити з підстав, наведених у його заявах по суті первісного позову.

Розглянувши заяви учасників справи по суті позовів, заслухавши пояснення їх представників у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову прокурора та задоволення зустрічного позову з наступних підстав.

Щодо повноважень прокурора на звернення з первісним позовом, суд врахував наступне.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3). Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

За приписами ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. У такому випадку до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У даному випадку своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України прокурор обґрунтовував тим, що Міністерство оборони України до моменту подачі цього позову не звернулося до суду за захистом порушених інтересів держави, незважаючи на листи Генеральної прокуратури щодо порушення інтересів держави при укладенні та виконанні спірних договорів, що виявилося у тому, що держава в особі Міністерства оборони України позбавлена законного права володіти та користуватися земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення та реалізовувати покладені на оборонне відомство завдання щодо забезпечення життєдіяльності ЗСУ.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заступник Генерального прокурора України, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

По суті позову прокурора судом встановлено, що 23.09.2005 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник» (далі - сторона-1/ДП «Укроборонпостачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Фасад» (далі - сторона-2/ТОВ «СП Фасад») був укладений договір № 25 (в матеріалах справи також зазначений як № 25/5/1 від 23.09.2005) про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) (далі - договір про спільну діяльність), відповідно до якого сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи з метою будівництва об`єкта, введення його в експлуатацію та отримання сторонами у власність (для оформлення у власність) квартир, нежитлових приміщень, машиномісць та іншого в об`єкті (п. 3.1).

Згідно з п. 3.3 договору про спільну діяльність права щодо ділянки, на якій планується розміщення об`єкта, у встановленому законодавством порядку набуваються стороною-1 або стороною-2. Рішення про отримання тією чи іншою стороною прав забудовника щодо ділянки приймається стороною-2.

Відповідно до п. 5.1 будівництво об`єкта передбачається (планується) на території по вул. Відпочинку, 9-а, в Святошинському районі м. Києва. Зміна (встановлення) цільового призначення ділянки під будівництво, експлуатацію та обслуговування об`єкта здійснюватиметься у встановленому порядку органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які мають на це відповідні повноваження, а використання ділянки з метою будівництва об`єкта розпочнеться тільки після встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання відповідного документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації.

На дату укладення цього договору на ділянці (її частині) розташоване майно (будівлі, споруди), закріплене за стороною-1. Зазначене майно підлягає списанню та знесенню (демонтажу) у встановленому порядку у звязку з будівництвом обєкта. Умови цього договору не передбачають переходу до сторони-2 права власності на будь-яке державне (у т.ч. військове) майно, закріплене за стороною-1 (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 8.1 договору про спільну діяльність після завершення будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію сторона-1 отримує у власність (для оформлення у власність) квартири в об`єкті, загальна площа яких дорівнює 25 % від загальної площі всіх квартир в об`єкті.

Відповідно до п. 8.2 договору про спільну діяльність після завершення будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію сторона-2 отримує у власність (для оформлення у власність), або для виконання своїх зобов`язань всі квартири, всі вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, всі окремі нежитлові приміщення (будівлі) та всі машиномісця у складі об`єкта, за винятком квартир, що згідно з умовами пункту 8.1 цього договору отримуються стороною-1.

Пунктом 8.3 договору про спільну діяльність сторони визначили, що протягом 10 (десяти) днів з дати затвердження проектної документації (стадія «Проект» на будівництво об`єкта) сторона-1 та сторона-2 укладають додаткову угоду (правочин) до цього договору, згідно з умовами якої за стороною-1 та стороною-2 закріплюються приміщення, квартири, машиномісця і т.п. у складі об`єкта з урахуванням викладеного в пунктах 8.1 та 8.2 цього договору та проектної документації (складаються переліки нерухомого майна, що отримуватиметься кожною із сторін після введення об`єкта в експлуатацію).

Протягом 5 (п?яти) робочих днів з дати введення об`єкта в експлуатацію сторона-1 та сторона-2 укладають додаткову угоду (правочин) до цього договору, згідно з умовами якої до переліків, складених згідно пункту 8.3 цього договору, вносяться зміни, пов`язані з проведенням технічної інвентаризації по об`єкту та присвоєнням квартирам, нежитловим приміщенням і т.п. у складі об`єкта номерів, а також зміни, пов`язані із зазначенням їх (квартир, приміщень і т.п.) фактичних (а не проектних) площ і т.п. (п. 8.4 договору).

Відповідно до п. 8.5 договору про спільну діяльність нерухомість у складі об`єкта отримується стороною-1 у стані згідно з додатком № 2 до цього договору.

Пунктом 8.6 договору сторони визначили, що документи про право власності на своє нерухоме майно у складі об`єкта, отримане на підставі цього договору, кожна із сторін оформлює самостійно в порядку, визначеному чинним законодавством України.

У п. 12.2 договору про спільну діяльність сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати підписання його примірників повноважними представниками сторін і діє протягом дванадцяти років з дати його укладення. За згодою сторін строк договору може бути змінений (збільшений або зменшений).

Відповідно до п. 15.5 договору про спільну діяльність до завершення будівництва власником об`єкта, у тому числі як об`єкта незавершеного будівництва, є сторона-2. Після завершення будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію сторони набувають права власності на квартири, всі вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, всі окремі нежитлові приміщення (будівлі), всі машиномісця у складі об`єкта згідно з умовами цього договору та в порядку, визначеному чинним законодавством України.

У зв`язку з укладенням цього договору сторона-1 має право на отримання (після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію) у власність (для оформлення у власність) квартир в об`єкті, загальна площа яких дорівнює 25% від загальної площі всіх квартир в об`єкті. За клопотанням сторони-1 та за згодою сторін може бути укладено додатковий договір до цього договору, за умовами якого сторона-2 придбає (із сплатою грошових коштів) у сторони-1 належні їй (стороні-1) на підставі цього договору права на отримання у власність (для оформлення у власність) квартир в об`єкті (15.6 договору).

Також судом встановлено, що відповідно до п. 15.6 вищевказаного договору 09.12.2007 між ДП МОУ «Укроборонпостачальник» (далі - сторона-1) та ТОВ «СП Фасад» (далі - сторона-2) був укладений додатковий договір до договору від 23.09.2005 № 25 про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) (далі - додатковий договір від 09.12.2007).

Відповідно до п. 2 додаткового договору від 09.12.2007 сторона-1 передає стороні-2 частину своїх прав, що випливають з договору про спільну діяльність, а саме: права на отримання (після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію) у власність (для оформлення у власність) квартир в об`єкті, загальна площа яких дорівнює (становитиме) 24% від загальної площі всіх квартир в об`єкті, а сторона-2 приймає зазначені права.

Пунктом 3 додаткового договору від 09.12.2007 визначено, що за передачу стороною-1 стороні-2 прав на отримання (після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію) у власність (для оформлення у власність) квартир в об`єкті, загальна площа яких дорівнює (становитиме) 24% від загальної площі всіх квартир в об`єкті, які (права) випливають з договору про спільну діяльність, сторона-2 зобов`язується сплатити (перерахувати) стороні-1 58 350 000 (п`ятдесят вісім мільйонів триста п`ятдесят тисяч) гривень. Зазначена сума включає в себе всі можливі податки та збори.

Пунктом 5 додаткового договору від 09.12.2007 сторони погодили, що за умови перерахування стороною-2 стороні-1 в повному обсязі суми коштів, зазначеної в п. 3 цього додаткового договору, після завершення будівництва та ведення об`єкта в експлуатацію сторона-1 отримує у власність (для оформлення у власність) квартири в об`єкті, загальна площа яких дорівнює (становитиме) 1% (один відсоток) від загальної площі всіх квартир в об`єкті, а сторона-2 отримує у власність (для оформлення у власність), або для виконання своїх зобов`язань квартири в об`єкті, загальна площа яких дорівнює (становитиме) 99% (дев`яносто дев`ять відсотків) від загальної площі всіх квартир в об`єкті, всі вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, всі окремі нежитлові приміщення (будівлі) та всі машиномісця у складі об`єкта.

Сторони також погодили пункти 8.1 та 8.2 договору про спільну діяльність викласти у наступній (новій) редакції: « 8.1 Після завершення будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію сторона-1 отримує у власність (для оформлення у власність) квартири в об`єкті. Загальна площа яких дорівнює 1 % (один відсоток) від загальної площі всіх квартир в об`єкті.

8.2. Після завершення будівництва об`єкта та ведення його в експлуатацію сторона-2 отримує у власність (для оформлення у власність), або для виконання своїх зобов`язань всі вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, всі окремі нежитлові приміщення (будівлі) та всі машиномісця у складі об`єкта, за винятком квартир, що згідно з умовами пункту 8.1 цього договору отримуються стороною-1».

Крім того, у порядку виконання договору про спільну діяльність № 25 від 23.09.2005 Міністерство оборони України (далі - сторона-1) та ДП МО України «Укроборонпостачальник» (далі - сторона-2) уклали договір про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2021 (далі - договір про співпрацю), яким визначено порядок та умови взаємовідносин сторін щодо здійснення будівництва житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок Міноборони у м. Києві, з метою забезпечення житлом військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей гарнізону м. Києва.

Згідно з п. 2.2 договору про співпрацю перелік земельних ділянок, які надаються стороною-1 для реалізації цього договору, наведений у Додатку № 1 до цього договору, який є невід`ємною його частиною (земельна ділянка орієнтовною площею 6,3 га, за адресою: вул. Відпочинку, 9А (частка сторони 1 - 10%).

Відповідно до п. 3.1 даного договору сторона-1 (Міністерство оборони України) зобов`язується у визначеному закону порядку надати згоду на будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей на землях оборони, визначеними у додатку 1 до даного договору, та сприяти в оформленні стороною-2 необхідної документації; здійснити прийняття частки збудованого житла від сторони-2 відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 3.2 договору про співпрацю передбачено, що сторона-2 зобов`язана здійснити компенсацію стороні-1 робіт по демонтажу списаних будівель, споруд та мереж, що підлягають знесенню у зв`язку із будівництвом житла; виконати всі роботи по будівництву об`єктів з одержання землевпорядної документації, вихідних даних та технічних умов, розроблення та затвердження проектної документації, виконання підготовчих, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, реєстрацію прав власності на частку об`єкту містобудування.

За своєю правовою природою договір про спільну діяльність та договір про співпрацю (що пов`язані між собою) є змішаними угодами, які містять в собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, що регулюються положеннями глави 77 Цивільного кодексу України та Законом України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, чинній на час укладення договору).

Згідно зі ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ч. 1 ст. 1134 ЦК України).

Також порядок укладення інвестиційних договорів регулюється Законом України "Про інвестиційну діяльність" (в редакції станом на час укладення договору), відповідно до ст. 10 якого інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор, зокрема, вказував, що земельна ділянка, надана позивачем під будівництво житлового комплексу для безквартирних військовослужбовців гарнізону м. Києва за спірними правочинами, перебуває у державній власності та постійному користуванні Міноборони України, а тому передача її під реалізацію спірних угод та використання під будівництво об`єкта без зміни цільового призначення земельної ділянки є незаконним. Також прокурор стверджував про те, що будівництво об`єкта здійснюється без одержання відповідачами документа, який посвідчує право користування вказаною земельною ділянкою, що тягне визнання недійсними укладених сторонами договорів про спільну діяльність та про співпрацю.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Пленуму Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснив, що під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова).

Перевірячи доводи прокурора про правовий статус земельної ділянки та визнання договорів недійсними з підстав порушення її цільового призначення, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної статті Земельного кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 Земельного кодексу України, за частинами першою та другою якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати лише у державній власності.

Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" (у відповідній редакції), за змістом якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Спеціальні положення Земельного кодексу України та законодавства, яке регулює правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 8/С від 05.04.76 "Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу" у користуванні КЕЧ КВО Міністерства оборони України з часів Радянського Союзу перебувала територія військового містечка (площею 61,15 га), розташованого на вул. Федора Кричевського у Святошинському районі м. Києва (до складу якого входить земельна ділянка за адресою: вул. Відпочинку 9-а).

Наказом Міністра оборони України № 342 від 15.11.1999 Державному підприємству Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник» було передано частину будівель і споруд за адресою: м. Київ, вул. Відпочинку 9-а, та закріплено земельну ділянку площею 6,3 га. Вказана земельна ділянка частково (площею 5,08 га) відносилась до території, яка рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 8/C від 05.04.1976 була відведена в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу.

На підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, в міському земельному кадастрі м. Києва земельна ділянка площею 6,3 га по вул. Відпочинку, 9а, у Святошинському районі м. Києва (обліковий номер 75:069:003) обліковувалась за Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник».

У подальшому, відповідно до вимог земельного законодавства України, Київська міська рада рішенням № 949/7185 від 15.12.2011 «Про надання Міністерству оборони України земельних ділянок для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель та споруд військового містечка № 194 на вул. Федора Кричевського, 3 у Святошинському районі м. Києва» надала (переоформила) у постійне користування Міністерству оборони України земельну ділянку площею 61,15 га (кадастровий номер 8000000000:75:069:0008), що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованим в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 07.05.2012 за № 05-9-00088.

Таким чином Міністерство оборони є постійним користувачем земельної ділянки площею 61, 1538 га за адресою: вул. Федорова Кричевського, 3 у Святошинському районі м. Києва

Статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Судом встановлено, що протоколом наради з ефективного використання цілісних майнових комплексів, іншого майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України від 02.09.2005, затвердженого заступником Міністра оборони, вирішено погодити укладення Державним підприємством «Укроборонпостачальник» договору спільної забудови земельної ділянки на вулиці Відпочинку, 9-а, в м. Києві. На підставі вказаного протоколу ДП «Укроборонпостачальник» уклало з ТОВ «СП Фасад» договір про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) № 25 від 23.09.2005.

Об`єкт будівництва увійшов до затвердженого директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України внутрішнього будівельного титульного списку перехідних об`єктів на 2005-2007 роки за рахунок інвестицій та залучення коштів інших організацій ДП «Укроборонпостачальник».

Далі, як вже зазначалось, 10.05.2011 між Міністерством оборони України та ДП «Укроборонпостачальник» був укладений договір про співпрацю № 225/1-1/10-05-11, відповідно до якого функції, пов`язані з організацією будівництва, залученням фінансування, введенням об`єктів в експлуатацію на зазначені земельній ділянці, покладено на ДП «Укроборонпостачальник».

Отже судом встановлено, що користувачем земельної ділянки на вул. Федора Кричевського 3 у Святошинському районі м. Києва, на частині якої здійснюється будівництво комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення (будівельна адреса: вулиця Відпочику, 9-а в Святошинському районі міста Києва) є Міністерство оборони України, а ДП «Укроборонпостачальник» за змістом договорів № 25 від 23.09.2005 та № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 - виконує функції замовника будівництва.

Разом з тим матеріали справи свідчать, що питання дотримання вимог законодавства при здійсненні будівництва комплексу житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення на вищевказаній земельній ділянці, що відноситься до земель оборони, вже розглядалося господарськими судами у справі № 50/171 за позовом заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник», Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Фасад» про визнання недійсним договору про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) від 23.09.2005 № 25.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 19.10.2009 у вказаній справі, яке набрало законної сили, встановлено, що спірний договір (№ 25 від 23.09.2005) не суперечить статті 3, 6, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" ст. 20, 77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому не підлягає визнанню судом недійсним, а позов заступника прокурора - не підлягає задоволенню.

Зокрема, суди у цій справі звернули увагу на те, що пунктом 5.2 договору № 25 від 23.09.2005 визначено, що умови договору не передбачають переходу до ТОВ «СП Фасад» права власності на будь-яке державне майно, закріплене за ДП «Укроборонпостачальник», крім того, земельна ділянка не може бути вкладом ДП «Укроборонпостачальник» у спільну діяльність сторін, так як у спірному договорі мова йде про право відмови від постійного користування нею, а не про продаж чи іншу передачу її ТОВ «СП Фасад», оскільки ні Міністерство оборони України, ні ДП Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" не є власниками даної земельної ділянки, вона перебуває у розпорядженні Київської міської ради.

Також вказаним рішенням суду, з урахуванням особливостей набуття права користування земельною ділянкою особою до введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 та Земельного кодексу України від 22.10.2001, зроблено висновок про те, що відсутність правовстановлюючих документів, в розумінні ст. 92, 93 Земельного кодексу України, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Право користування в даному випадку гарантується в силу самого факту володіння земельною ділянкою і права власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на вказаній земельній ділянці, що також випливає зі змісту ст. 8, ч. 1 ст. 377, ч. 1 ст. 796 ЦК України. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не є підставою позбавлення права на земельну ділянку.

Крім того у справі № 50/171 судами встановлено, що право користування ДП «Укроборонпостачальник» земельною ділянкою орієнтовною площею 6,3га по вул. Відпочинку, 9-а у Святошинському районі м. Києва підтверджується рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 8C від 05.04.1976, наказом МОУ № 342 від 15.11.1999, витягом із бази даних Державного земельного кадастру від 18.01.2009. При цьому умовами спірного договору визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву буде розпочинатися тільки після оформлення всієї документації у відповідності до вимог чинного законодавства, а можливість добровільної відмови відповідача-1, погодженої із засновником, передбачена умовами договору (п.п. 15.7, 15.10), що узгоджується з вимогами закону та є правом землекористувача, передбаченим ст. 142 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином факти, що були встановлені судом у справі № 50/171, не підлягають доведенню у цій справі.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що на момент укладення спірних договорів фактичної зміни цільового призначення земель не відбулось, відповідач-1 (ДП «Укроборонпостачальник) лише виконував функції замовника будівництва, які були делеговані йому Міністерством оборони України.

За таких обставин доводи прокурора щодо наявності підстав для визнання спірних договорів недійсними, передбачених ст. 21, 77 Земельного кодексу України, та у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не знайшли свого підтвердження.

Щодо невідповідності оспорюваних правочинів положенням Указу Президента України № 240/93 від 01.07.93, визначеної прокурором у якості підстави для визнання договорів недійсними, суд зазначає наступне.

Так, на час укладення спірних договорів умови та порядок інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України визначались Положенням про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженим Указом Президента України № 240/93 від 01.07.1993 (далі - Положення № 240/93), яке втратило чинність 01.01.2006.

Відповідно до ч. 3 Положення № 240/93 погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту I цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом).

Разом з тим відповідно до частини 3 Положення № 240/93 замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, дозволено в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Отже, вказаним Указом Президента України встановлено граничну частку житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій, а саме - до 50 відсотків.

Однак, враховуючи, що Указ Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» № 240/93 від 01.07.1993 втратив чинність з 01.01.2006 року, визначення відсотків площ, що мають бути відведені відповідачеві-2, зокрема за додатковою угодою, укладеною 09.12.2007 (до договору № 25 від 23.09.2005 про спільну діяльність), та відповідачеві-1 - згідно з договором № 225/1-1/10-05-11, укладеним 10.05.2011, не суперечить нормам законодавства, діючим на час укладення спірних правочинів.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними із указаної прокурором підстави.

Щодо завдання шкоди соціальним та економічним основам держави, зазначеної прокурором у якості ще однієї підстави для визнання спірних угод недійсними, суд зазначає, що відповідно до умов цих договорів держава отримує 1% від збудованих площ у об`єкті інвестування, та відповідно до положень додаткової угоди від 09.12.2007 до договору № 25 від 23.09.2005 про спільну діяльність, отримує також 58 350 000.00 грн. в якості компенсації за передачу прав на отримання 24% від загальної площі всіх квартир у об`єкті, беручи до уваги, що відповідач-1 є державним підприємством, а його органом управління на 100% є Міноборони України.

Вищевикладені обставини також підтверджуються висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Пирожнікова Т.Л. № 13138/16-45 від 06.07.2017, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи, в якому зазначено, що на підставі п. 7.2.1 договору № 25 та п. 3 додаткового договору № 25/5/1, за передачу ДП МОУ «Укроборонпостачальник» товариству «СП Фасад» прав на отримання у власність квартир (після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію), загальна площа яких дорівнює 24% від загальної площі всіх квартир в об`єкті, протягом 2008-2015 товариством «СП Фасад» перераховано на рахунки ДП МОУ «Укроборонпостачальник» грошові кошти в сумі 58 312 000, 00 грн., тому ствердження у листі Міністерства оборони України від 22.09.2016 за підписом т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів Євдокімова Ю.І. про відсутність у Міністерства оборони України економічної вигоди від реалізації договору № 25 від 23.09.2005 та договору № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 документально не підтверджується.

Також у висновку експерта № 13138/16-45 від 06.07.2017 зазначено, що платежі ТОВ «СП Фасад» на рахунки ДП МОУ «Укроборонпостачальник» на суму 58 312 000, 00 грн. підтверджуються документально.

Разом з тим суд враховує, що відповідачем-2 повністю завершено будівництво об`єкта «Комплекс житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення на вул. Відпочинку, 9-А у Святошинському р-ні м. Києва», про що свідчать наявні у матеріалах справи сертифікати про відповідність проектній документації закінченого будівництвом об`єкта та висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 5722/16-44/34827ч34830/19-44/34831/34836/19-43 від 09.01.2019.

Із вищевикладеного вбачається не лише значна економічна вигода для держави в особі Міністерства оборони України, а й повне виконання сторонами зобов`язань, визначених умовами договору № 25 про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) від 23.09.2005 та додатковим договором від 09.12.2007 до цього договору, що полягає не тільки у здійсненні відповідачем-2 в повному обсязі розрахунків, а й у закінченні будівництва об`єкта «Комплекс житлових будинків та об`єктів соціального, побутового призначення на вул. Відпочинку, 9-А у Святошинському р-ні м. Києва.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Перевіривши доводи прокурора про наявність підстав для визнання договорів № 25 від 23.09.2005 та № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 недійсними, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, що у свою чергу, має своїм наслідком відмову у позові прокурора в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (похідної вимоги).

Отже, за висновком суду, первісний позов Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Приймаючи до уваги, що судом зроблено висновки щодо необґрунтованості заявленого прокурором позову, наслідки спливу позовної давності в даному випадку не застосовуються.

Також суд розглянув зустрічний позов ТОВ "СП Фасад" про визнання припиненим зобов`язання за договором про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) № 25 від 23.09.2005 (з урахуванням додаткових угод), та дійшов висновку, що він підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вже встановлено судом, за умовами договору № 25 від 23.09.2005 (з урахуванням додаткових угод) основні зобов`язання ТОВ «СП Фасад» полягають в забезпеченні виконання та фінансування всіх робіт, необхідних для будівництва об`єкта та введення його в експлуатацію.

Відповідно до п. 12.2 договору № 25 сторони встановили, що цей договір набуває чинності з дати підписання його примірників повноважними представниками сторін і діє протягом дванадцяти років з дати його укладення. За згодою сторін строк договору може бути змінений (збільшений або зменшений). У випадку, якщо до закінчення зазначеного строку договору сторонами будуть виконані усі зобов`язання (обов`язки) та реалізовані всі права, ним (договором) передбачені, цей договір припиняється.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається зі змісту укладеної сторонами угоди, частка Міноборони та ДП «Укроборонпостачальник» складається із коштів в сумі 58 350 000, 00 грн. та 1% від загальної площі усіх квартир в об`єкті.

Судом встановлено, що за передачу ДП МОУ «Укроборонпостачальник» на користь ТОВ «СП Фасад» прав на отримання у власність квартир в об`єкті, загальна площа яких дорівнює 24% від загальної площі всіх квартир в об`єкті, відповідно до пункту 15.6 договору та пунктів 2 та 3 додаткового договору, ТОВ «СП Фасад» сплатило на користь ДП МОУ «Укроборонпостачальник» 58 350 000, 00 грн.

Крім того судом встановлено, що 21.10.2015, на виконання договору про спільну діяльність від № 25 від 23.09.2005, між ДП МОУ «Укроборонпостачальник» та ТОВ «СП Фасад» була укладена додаткова угода про розподіл площ в об`єкті.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 21.10.2015 сторони дійшли згоди внести зміни у Перелік закріплених приміщень у зв`язку з проведенням технічної інвентаризації по об`єкту, присвоєння квартирам, нежитловим приміщенням і т.п. у складі об`єкта, внесенням змін до проекту та передати для оформлення права власності стороні-1 нижче наведений список приміщень за будівельною адресою: вул. Петрицького, буд. 15-А, в Святошинському районі міста Києва, а саме: передати 16 квартир (згідно переліку) загальною площею 819,60 кв. м.

Також у п. 3 додаткової угоди від 21.10.2015 сторони погодили, що відповідно до сертифікатів відповідності загальна площа квартир в об`єкті складає 80 049,30 кв.м. Згідно з п. 8.1 договору сторона-1 отримує у власність (для оформлення права власності) 1% від загальної плащі всіх квартир, що складає 800,493 кв. м.

Окрім того встановлено, що 26.07.2017 між Міністерством оборони України (сторона-1), ДП «Укроборонпостачальник» (сторона-2) та ТОВ «СП Фасад» (сторона-3) була укладена угода № 303/8/32/5 від 26.07.2017.

Відповідно до п. 1 вказаної угоди в рахунок виконання умов розділу 8 договору № 25 від 23.09.2005 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 09.12.2007) та п. 2.4 договору № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 для здійснення розрахунків сторона-3 передає у власність (господарське відання, оперативне управління) шляхом державної реєстрації права власності за стороною-1, а сторона-1 приймає 1 (одну) двокімнатну квартиру загальною площею 60,70 (шістдесят цілих сімдесят сотих) квадратних метрів, розташовану на першому поверсі будинку за адресою: місто Київ, вулиця Петрицького, 15-А.

Указані обставини підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема, платіжними дорученнями, висновком експерта від 09.01.2019 № 5722/16-44/34827ч34830/19-44/34831/34836/19-43, сертифікатами відповідності закінченого будівництвом об`єкта, актом прийому-передачі квартири, підписаним Міноборони, ДП «Укроборонпостачальник» та ТОВ «СП Фасад», та сторонами не заперечуються, а тому суд доходить висновку про те, що договір № 25 про спільну діяльність є виконаним та вважається припиненим.

Щодо постановки переданих позивачу квартир на баланс ДП МОУ «Укроборонпостачальник», про що зазначав представник Міноборони в судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Так, матеріали справи свідчать, що 07.11.2022 до ТОВ «СП Фасад» надійшов лист Головного управління майна та ресурсів МОУ № 503/7692 від 26.10.2022 про проведення наради з метою узгодження позиції сторін щодо виконання умов договору № 25 від 23.09.2005.

Також з листа ДП МОУ «Укроборонпостачальник» № 14 від 29.05.2023 вбачається, що за додатковою угодою про розподіл площ в об`єкті від 21.10.2015 (до договору № 25/5/1 від 23.09.2005 про спільну діяльність) квартири, передані ТОВ «СП Фасад» до ДП МОУ «Укроборонпостачальник», на балансі підприємства не перебувають.

Проте суд враховує, що пунктом 8.6 договору про спільну діяльність № 25 від 23.09.2005 сторони визначили, що документи про право власності на своє нерухоме майно у складі об`єкта, отримане на підставі цього договору, кожна із сторін оформлює самостійно в порядку, визначеному чинним законодавством України.

При цьому вказаним договором не передбачено покладення на ТОВ «СП Фасад» зобов`язання щодо постановки переданих ним квартир на баланс ДП МОУ «Укроборонпостачальник».

Разом з тим за умовами договору № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 саме на ДП МОУ «Укроборонпостачальник» виконує функції замовника будівництва, які були делеговані йому Міністерством оборони України, та відповідно до п. 3.1 цього договору частки збудованого житла Міністерство оборони України має прийняти від ДП МОУ «Укроборонпостачальник».

За таких обставин суд приходить до висновку, що ТОВ «СП Фасад» виконало своє зобов`язання за договором № 25 від 23.09.2005 належним чином, факт передачі квартир ДП МОУ «Укроборонпостачальник» не заперечується, а отже, зустрічний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого позивачами за первісним та зустрічним позовами суд враховує положення ст. 129 ГПК України, відповідно до якої у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а в разі відмови у позові - на позивача.

При цьому суд враховує, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2016 сплату судового збору за первісним позовом прокурора було відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, отже, Офіс Генерального прокурора має сплатити судовий збір, який на час подачі позову становив 3 654 грн., у зв`язку з відмовою у первісному позові прокурора.

Щодо зустрічного позову, який судом задоволено, то судові витрати покладаються на відповідачів-1, 2 в солідарному порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог за первісним позовом Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник", Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Фасад" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичні будтехнології" про визнання договорів № 25 від 23.09.2005, № 225/1-1/10-05-11 від 10.05.2011 недійсними, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь Державного бюджету України судовий збір за подачу первісного позову в сумі 3 654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Задовольнити зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Фасад" до Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" та Міністерства оборони України, за участю заступника Генерального прокурора України в інтересах держави про визнання зобов`язань припиненими.

Визнати припиненим зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Фасад" за договором про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) № 25 від 23.09.2005 (з урахуванням додаткових угод).

Стягнути солідарно з Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд.81, ідентифікаційний код 24974907) та Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Фасад» (01001, м Київ, вул. Михайлівська, буд. 18, літ. В, прим. 211, ідентифікаційний код 33302136) судовий збір за подачу зустрічної позовної заяви в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини оголошено в судовому засіданні 23 листопада 2023 року.

Повний текст рішення складений 05 грудня 2023 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.