Рішення

від 08.11.2023 по справі 911/58/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/58/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного акціонерного товариства страхової компанії Енергорезерв

до товариства з обмеженою відповідальністю Київхліб Агро

про стягнення заборгованості,

за участю представників:

позивача: Гаращенка І.В. адвоката (посвідчення №КВ5373 від 22.12.2014 року);

відповідача: Довгалюка Р.О. адвоката (довіреність від 03.07.2023 року),

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства страхової компанії «Енергорезерв» (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 464 375,45 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договорів оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021 року, №ЕР-1 від 09.03.2021 року та №ЕР-2 від 09.03.2021 року.

Ухвалою суду від 09.01.2023 року позовна заява приватного акціонерного товариства страхова компанія «Енергорезерв» залишена без руху, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.

17 січня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.01.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 15 лютого 2023 року.

У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Підготовче засідання відкладене на 08 березня 2023 року, про що постановлена ухвала суду.

08 березня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.

У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечувала.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 12 квітня 2023 року.

05 квітня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.

12 квітня 2023 року в засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву було задоволено судом.

У засіданні представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке підлягало задоволенню судом.

Ухвалою суду від 12.04.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 17 травня 2023 року.

26 квітня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

16 травня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, а 17 травня 2023 року подала клопотання про витребування доказів.

У засіданні представник позивача просив поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву, проти задоволення клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не заперечував.

Представник відповідача проти задоволення клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву не заперечувала, просила поновити пропущений процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представників позивача та відповідача, визнав їх такими, що підлягали задоволенню, причини пропуску процесуальних строків для їх подання поважними, поновив їх та прийняв до розгляду відповідь на відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Також, представник відповідача просила поновити пропущений процесуальний строк для подання клопотання про витребування доказів, в якому просила витребувати інформацію у Бучанської районної військової адміністрації.

Представник позивача проти поновлення пропущеного процесуального строку вищевказаного клопотання не заперечував, проти задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів заперечував.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для надання клопотання про витребування доказів поважними, поновив його та задовільнив клопотання представника відповідача.

Ухвалою суду від 17.05.2023 року підготовче засідання відкладене на 05 липня 2023 року, Бучанську районну військову адміністрацію зобов`язано надати відомості, зазначені у вищевказаній ухвалі суду.

29 червня 2023 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від Бучанської районної військової адміністрації надійшли письмові пояснення, на виконання вимог ухвали суду від 17.05.2023 року, долучені до матеріалів справи.

05 липня 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про роз`єднання позовних вимог, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Також, представник відповідача заявив клопотання про огляд оригіналів письмових документів, долучених до матеріалів справи. Крім цього, надав додаткові письмові пояснення щодо обставин справи.

У засіданні представник відповідача заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання письмових пояснень щодо обставин справи.

Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання заперечував.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання письмових пояснень щодо обставин справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для його подання поважними, поновив його та долучив до матеріалів справи письмові пояснення представника відповідача.

Крім цього, в засіданні представник відповідача підтримав заявлене ним клопотання про витребування оригіналів документів, долучених до матеріалів справи.

Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.

Судом клопотання представника відповідача про витребування доказів було задоволено.

У підготовчому засіданні 05 липня 2023 року оголошена перерва до 02 серпня 2023 року.

31 липня 2023 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо обставин справи.

У засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Також, представник позивача заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для надання письмових пояснень щодо обставин справи.

Представник відповідача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання письмових пояснень щодо обставин справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для його подання поважними, поновив його та долучив до матеріалів справи письмові пояснення представника позивача.

Представник відповідача просив відкласти розгляд справи.

Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню.

У підготовчому засіданні 02 серпня 2023 року оголошена перерва до 09 серпня 2023 року.

09 серпня 2023 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на додаткові письмові пояснення представника позивача.

У засіданні представник відповідача заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на додаткові письмові пояснення представника позивача.

Представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.

Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання вищевказаних заперечень, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для його подання поважними, поновив його та долучив до матеріалів справи заперечення представника відповідача.

У підготовчому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечував.

Ухвалою суду від 09.08.2023 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 13 вересня 2023 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 13 вересня 2023 року оголошена перерва до 18 жовтня 2023 року.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити. Крім цього, до закінчення судових дебатів, заявив клопотання про вирішення судом питання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення в цій справі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

18 жовтня 2023 року в судовому засіданні оголошена перерва до 08 листопада 2023 року.

23 жовтня 2023 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо обставин справи, долучені до матеріалів справи.

27 жовтня 2023 року на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на додаткові письмові пояснення позивача, долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 08 листопада 2023 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

09 березня 2021 року між приватним акціонерним товариством страховою компанією «Енергорезерв» (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Київхліб Агро» (далі відповідач) були укладені договори оренди землі.

Так, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-31, позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,4801 га, розташовану на території Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області.

Згідно з умовами договору оренди землі №ЕР-1, позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7665 га, розташовану на території Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

Відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-2, позивач надав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, площею 14,8130 га, розташовану на території Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

Вищевказані земельні ділянки були передані позивачем відповідачу, про що сторонами підписані акти приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за Договором оренди землі №ЕР-31 від « 09» березня 2021 р., №ЕР-1 від « 09» березня 2021 р. та №ЕР-2 від « 09» березня 2021 р. відповідно, копії яких долучені до матеріалів справи.

Оскільки відповідач не сплатив орендну плату за користування вищевказаними земельними ділянками, договори оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021 року, №ЕР-1 від 09.03.2021 року та №ЕР-2 від 09.03.2021 року були розірвані.

Згідно з ч. 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з листами-вимогами про сплату заборгованості, згідно з умовами вищевказаних договорів, проте відповідач не надав відповідей на листи-вимоги позивача та не сплатив заборгованість.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача, зокрема, борг у сумі 143 873,67 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

05 квітня 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Відповідно до ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечувала, вважала, що позивачем були неправомірно розірвані договори оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2, укладені позивачем із відповідачем 09.03.2021 року, оскільки, на думку представника відповідача, строк сплати орендної плати у відповідача не настав.

Крім цього, за твердженнями представника відповідача, протягом 2022 року відповідач був позбавлений можливості використовувати земельні ділянки, тому повинен бути звільненим від сплати орендної плати за цей період.

05 липня 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшли пояснення щодо обставин справи, в яких він просив відмовити в задоволенні позову, вважав, що сума боргу зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками розрахована позивачем невірно, а також просив у задоволенні штрафу, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, відмовити.

Судом встановлено, що 09 березня 2021 року сторонами був укладений договір оренди землі №ЕР-31, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,4801 га, розташовану на території Забуянської сільської ради Макарівського району Київської області.

Згідно з п. 4.1. вищевказаного договору, за користування вказаною в договорі земельною ділянкою відповідач сплачує позивачу щорічну орендну плату в розмірі 5 163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 2 478,97 (дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень, 97 копійок), що є еквівалентом 89,46 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору.

09 березня 2021 року сторонами також був укладений договір оренди землі №ЕР-1, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7665 га, розташовану на території Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

Пунктом 4.1. вищевказаного договору встановлено, що за користування вказаною в договорі земельною ділянкою відповідач сплачує позивачу щорічну орендну плату в розмірі 5 163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 34 937,54 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот тридцять сім гривень 54 копійки), що є еквівалентом 1 260,87 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору.

Крім цього, 09 березня 2021 року сторонами укладений договір оренди землі №ЕР-2, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку, площею 14,8130 га, розташовану на території Липівської сільської ради Макарівського району Київської області.

Згідно з п. 4.1. вищевказаного договору, за користування вказаною в договорі земельною ділянкою відповідач сплачує позивачу щорічну орендну плату в розмірі 5 163,31 (п`ять тисяч сто шістдесят три гривні 31 копійка) за 1 (один) га переданої в оренду землі що є еквівалентом 186,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору. Загальна сума щорічної орендної плати за передану в оренду земельну ділянку становить 76 484,11 (сімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 11 копійок), що є еквівалентом 2760,25 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на момент укладення цього договору.

Відповідно до п. 4.2. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, якщо на дату виплати орендної плати офіційний курс гривні відносно до долара США зміниться, в порівнянні з офіційним курсом НБУ станом на дату укладення цього договору, орендна плата збільшується позивачем пропорційно зміни курсу гривні відносно до долара США без внесення змін та підписання додаткових угод до цього договору та виплачується з урахуванням зміни вказаного курсу.

Пунктом 4.3. вищевказаних договорів оренди землі встановлено, що орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Оскільки значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік для сільськогосподарських угідь становив 1,0, що підтверджується офіційною інформацією Державної служби статистики України, розмір щорічної орендної плати за передану відповідачу земельну ділянку, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021 року, становив 91,25 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 3 336,93 грн.), за передану земельну ділянку, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-1 від 09.03.2021 року, становив 1286,09 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 47 030,55 грн.), за передану земельну ділянку, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-2 від 09.03.2021 року, становив 2815,47 дол. США (що за офіційним курсом НБУ складало 102 957,74 грн.), станом на день звернення із позовною заявою до суду, так як відповідачем не була сплачена орендна плата за користування земельними ділянками у 2022 році.

Згідно з п. 4.4. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим договором, сплачується відповідачем щорічно в наступному порядку: - перший платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року; другий платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року. Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п. 4.2. та п. 4.3. цього договору. Орендна плата повинна сплачуватись відповідачем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами позивача, зазначеними в реквізитах цього договору.

Оскільки відповідач орендну плату за користування земельними ділянками не сплатив, позивач звернувся з листами-вимогами від 19 вересня 2022 року та просив оплатити заборгованість зі сплати орендної плати, відповідно до умов договорів оренди землі, а також сплатити штраф.

Відповідач не надав відповідей на листи-вимоги та не сплатив заборгованість.

Згідно з п. 9.3. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, позивач має право на розірвання цього договору в односторонньому порядку у випадку не сплати, прострочення сплати орендної плати відповідачем та/або будь-яких інших платежів згідно цього договору, у випадку використання земельної ділянки з порушенням п. 5.1. цього договору та/або погіршення її стану якщо відповідач не виправить вказані порушення протягом одного місяця з моменту надіслання позивачем відповідачу повідомлення про виявлені порушення в письмовій формі. Договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про розірвання відповідачу, яке надсилається після спливу строку на виправлення порушень.

Так, 28 жовтня 2022 року позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання договорів оренди землі від 26 жовтня 2022 року, в яких повідомив про розірвання договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року та просив повернути земельні ділянки у встановленому договором порядку.

07 листопада 2022 року права користування земельними ділянками відповідача були припинені, про що внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, копії витягів з якого долучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 3 цього Закону, загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (п. 2) та внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (п. 4).

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 вищевказаного Закону, державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності:

право користування (сервітут);

право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

право господарського відання;

право оперативного управління;

право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;

право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;

право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань);

інші речові права відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав (ч. 13 ст. 18 цього Закону).

Так, 07 листопада 2022 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права внесені записи про припинення права користування відповідачем земельними ділянками, відповідно до умов договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1, №ЕР-2.

Разом з цим, як уже було зазначено судом, згідно з умовами договорів оренди землі, договір вважається розірваним з моменту направлення повідомлення про це відповідачу, після спливу строку на виправлення порушень.

Так, після звернення до відповідача з листами-вимогами від 19.09.2022 року та спливу строку на виправлення порушень, позивач 28 жовтня 2022 року направив відповідачу повідомлення про розірвання договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, що підтверджується накладною №0101047008442 та описом вкладення, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відтак, 28 жовтня 2022 року договори оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року були розірвані.

Звертаючись із позовною заявою до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача борг зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками в сумі 143 873,67 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 632 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 9 цієї ж статті, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 цього ж Закону, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Пунктом 3.1. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року встановлено, що ці договори діють до 31.12.2028 року.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є:

об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч. 2 цієї ж статті).

Як встановлено судом, відповідно до п. 4.3. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2, орендна плата щорічно автоматично збільшується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для сільськогосподарських угідь, опублікований центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин. У випадку, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки буде меншим, або дорівнюватиме одиниці, розмір орендної плати збільшується на 2 % у порівнянні з попереднім роком. У зв`язку із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки індекс інфляції не застосовується.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 4 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Як уже зазначалось, згідно з п. 4.4. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, орендна плата, за користування земельною ділянкою, що передана в оренду за цим договором, сплачується відповідачем щорічно в наступному порядку: - перший платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 травня поточного року; другий платіж 50% орендної плати за поточний рік сплачується до 31 грудня поточного року. Зазначені платежі сплачуються із дотриманням вимог п. 4.2. та п. 4.3. цього договору. Орендна плата повинна сплачуватись відповідачем без письмової вимоги про сплату (виставлення рахунків), в безготівковому порядку за банківськими реквізитами позивача, зазначеними в реквізитах цього договору.

За твердженнями представника позивача, відповідач не сплатив орендну плату за користування земельними ділянками у 2022 році, тому за період з 01.01.2022 року до 07.11.2022 року борг відповідача становить 143 873,67 грн.

Представник відповідача вважав вимоги позивача безпідставними, оскільки, на його думку, відповідач звільняється від сплати орендної плати за 2022 рік, оскільки був позбавлений можливості використання земельних ділянок, у зв`язку з їх замінуванням, а також введенням воєнного стану, на підтвердження чого надав суду копію відповіді Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області.

Документів, що підтверджували б звернення відповідача до позивача щодо неможливості використання вищезазначених земельних ділянок, представник відповідача суду не надав.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступним.

24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 в Україні введений воєнний стан та запроваджено здійснення встановлених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів.

Так, воєнні дії належать до форс-мажорних обставин.

Однак самого факту проведення воєнних дій недостатньо для встановлення правомірності невиконання особою зобов`язань, оскільки форс - мажор не являється автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань.

Сторона договору зобов`язана підтвердити не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і здатність цих обставин впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Тобто, форс - мажорні обставини не мають приюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка на них посилається, як на підставу неможливості (прострочення) виконання зобов`язання, повинна довести те, що ці обставини були форс - мажорними саме для виконання зобов`язання.

При цьому, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання.

Як вбачається з відповіді Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області №5605-1567/562 від 20.02.2023 року, надання інформації щодо територій, які знаходились в зоні замінування та в зоні бойових дій, не відноситься до повноважень вищевказаного управління.

17 травня 2023 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів, яке було задоволено судом, у Бучанської районної військової адміністрації Київської області витребувані відомості щодо перебування орендованих відповідачем земельних ділянок у зоні бойових дій та їх знаходження в зоні замінування.

До матеріалів справи долучена відповідь №01.3-35/2460 від 28.06.2023 року, в якій Бучанська районна державна адміністрація Київської області повідомила про те, що вона не є розпорядником цієї інформації.

Водночас, представником позивача до матеріалів справи долучена копія довідки Макарівської селищної ради №84 від 13.04.2023 року, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222783800:05:005:0034, площею 6,7665 га, а також земельна ділянка з кадастровим номером 3222783800:05:005:0048, площею 14,8130 га, у 2022 році знаходились та на даний час знаходяться в стані, повністю придатному для сільськогосподарського виробництва та можуть бути використані згідно з їх цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зокрема, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Пунктом 8.1. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року встановлено право позивача, зокрема, вимагати від відповідача своєчасного внесення орендної плати та сплати інших платежів згідно з умовами цього договору.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що спростовували б доводи представника позивача або підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.

Так, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням положень п. п. 4.2. та 4.3. договору, стягненню з відповідача підлягає борг зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, загальною площею 0,4801 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021 року, в сумі 3 030,81 грн., оскільки до 31 травня 2022 року відповідач не сплатив перший платіж (50%), який становив 45,63 дол. США, що еквівалентно 1 668,63 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду, а за 149 днів (з 01.06.2022 року до 27.10.2022 року включно) відповідач не сплатив 37,25 дол. США, що еквівалентно 1 362,18 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду;

за користування земельною ділянкою, загальною площею 6,7665 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-1 від 09.03.2021 року, в сумі 42 716,88 грн., оскільки до 31 травня 2022 року відповідач не сплатив перший платіж (50%), який становив 643,05 дол. США, що еквівалентно 23 515,44 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду, а за 149 днів (з 01.06.2022 року до 27.10.2022 року включно) відповідач не сплатив 525,08 дол. США, що еквівалентно 19 201,44 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду;

за користування земельною ділянкою, загальною площею 14,8130 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-2 від 09.03.2021 року, в сумі 93 510,66 грн., оскільки до 31 травня 2022 року відповідач не сплатив перший платіж (50%), який становив 1 407,74 дол. США, що еквівалентно 51 479,08 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду, а за 149 днів (з 01.06.2022 року до 27.10.2022 року включно) відповідач не сплатив 1 149,39 дол. США, що еквівалентно 42 031,58 грн. за офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду,

а разом 139 258,35 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Крім стягнення боргу зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками, позивач просив суд стягнути з відповідача 311 250, 20 грн. штрафу за період з 01.06.2022 року до 20.12.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 цієї ж статті).

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Відповідно до п. 10.5. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, у разі прострочення строків перерахування відповідачем (як повністю так і частково) будь-якого з платежів передбачених договором, відповідач зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо. Сторони домовилися, що передбачена в цьому пункті санкція є спеціальним видом забезпечення виконання зобов`язань згідно п. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в додаткових поясненнях, а також у судових засіданнях, проти стягнення штрафу заперечував, вважав, що санкція, передбачена умовами договору є, за своєю правовою природою, пенею.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, у пункті 10.5. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року сторони домовились, що у разі прострочення строків перерахування відповідачем (як повністю так і частково) будь-якого з платежів передбачених договором, відповідач зобов`язаний самостійно сплатити штраф у розмірі 10% від щорічного розміру орендної плати за об`єкт оренди протягом дня наступного, що іде за останнім днем строку терміну на здійснення платежу. Штраф сплачується за кожні 10 (десять) календарних днів прострочення окремо. Сторони домовилися, що передбачена в цьому пункті санкція є спеціальним видом забезпечення виконання зобов`язань згідно п. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача штраф за період з 01.06.2022 року до 20.12.2022 року.

Водночас, як встановлено судом, 28 жовтня 2022 року договори оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року були розірвані.

Оскільки наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін за ним, тому договірні санкції підлягають нарахуванню виключно до дати розірвання договору.

Так, стягненню з відповідача підлягає штраф за період з 01.06.2022 року до 27.10.2022 року включно та становить 15 періодів 10-денних прострочень, що складає 13 925,84 грн. від щорічної орендної плати за земельну ділянку, загальною площею 0,4801 га, згідно з договором оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021 року, - 4 546,20 грн.; за користування земельною ділянкою, загальною площею 6,7665 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-1 від 09.03.2021 року, - 64 075,35 грн.; за користування земельною ділянкою, загальною площею 14,8130 га, відповідно до умов договору оренди землі №ЕР-2 від 09.03.2021 року, - 140 266,05 грн.,

а разом 208 887,60 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

У додаткових поясненнях, а також у судових засіданнях, представник відповідача просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки, на його думку, порушення відповідачем зобов`язання не спричинило збитків позивачу.

Представник позивача проти клопотання представника відповідача заперечував.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Крім цього, неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За відсутності встановленого законом переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №913/89/18 від 06.11.2018 року, в справі №916/65/18 від 04.12.2018 року, в справі №917/791/18 від 03.07.2019 року, в справі №904/5830/18 від 22.10.2019 року, в справі № 902/855/18 від 13.01.2020 року.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до загальних правил, право суду на зменшення заявлених до стягнення сум пов`язане із наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданих учасниками справи доказів та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення суми, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд з`ясовує наявність значного перевищення розміру з розміром збитків, а також об`єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, значності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Розглянувши клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, враховуючи те, що відповідач орендну плату за користування земельними ділянками у 2022 році не сплатив, щодо неможливості їх використання до позивача не звертався, суд дійшов висновку про відсутність виключних обставин для задоволення вищевказаного клопотання.

Також позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 1 279,11 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 7 972,47 грн.

Представник відповідача в запереченнях на додаткові пояснення, а також у судових засіданнях, проти стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, заперечував, вважав, що в п. 4.3. договорів оренди землі №ЕР-31, №ЕР-1 та №ЕР-2 від 09.03.2021 року вже було передбачене щорічне автоматичне збільшення орендної плати на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки для земель сільськогосподарського призначення, тому стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, є неправомірним.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, нарахування суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Водночас, згідно з. ч. 4 ст. 5 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 13 цього Закону, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі:

визначення розміру земельного податку;

визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності;

визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом;

визначення втрат лісогосподарського виробництва;

розробки показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;

відчуження земельних ділянок державної, комунальної власності, якщо відповідно до закону ціна продажу таких земельних ділянок визначається з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок;

проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення (у разі якщо попередня нормативна грошова оцінка земельних ділянок у цьому масиві не проводилася протягом 5 років до дня прийняття уповноваженим органом рішення про проведення такої інвентаризації).

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (п. 14.1.125 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 289.1. ст. 289 Податкового кодексу України, зокрема, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Згідно з п. 289.2. ст. 289 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Так, індексація нормативної грошової оцінки земель, яка використовується для визначення розміру орендної плати за землю, та компенсація за користування грошовими коштами, не є тотожними поняттями, тому не можуть виключати один одного.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 01.06.2022 року до 30.11.2022 року, від суми заборгованості 76 662,61 грн. (перший платіж (50%)).

Разом з цим, як вже було встановлено судом, борг відповідача за період з 01.06.2022 року до 30.11.2022 року, за договорами оренди землі №ЕР-31 від 09.03.2021 року, №ЕР-1 від 09.03.2021 року та №ЕР-2 від 09.03.2021 року, становив 76 663,15 грн.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексів інфляції, за період з 01.06.2022 року до 30.11.2022 року: у червні 2022 року 103,1%; липні 100,7%; серпні 101,1%; вересні 101,9%; жовтні 102,5%; листопаді 100,7%, від суми заборгованості 76 662,61 грн., складає 7 972,47 грн., які підлягають стягненню.

Три проценти річних за період заборгованості з 01.06.2022 року до 20.12.2022 року (203 дні), від суми боргу 76 662,61 грн., становлять 1 279,11 грн., які підлягають стягненню.

Оскільки позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. п. 1, 9 ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 3, п. 2 ч. 4, ч. 1 ст. 5, ч. 13 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 1, ч. 1 ст. 6, ст. 13, ч. 1 ст. 14, ч. ч. 1, 2 ст. 15, ст. 17, ч. 1 ст. 19, ч. 14 ст. 21, ст. 24, ч. 1 ст. 36 Закону України "Про оренду землі", ч. 4 ст. 5, ст. 13 Закону України "Про оцінку землі", п. 14.1.125 ст. 14, п. п. 289.1., 289.2. ст. 289 Податкового кодексу України, ст. 2, ст. 3, ч. ч. 1, 9 ст. 93 Земельного кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. ч. 1, 2 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 233, ч. ч. 1, 6 ст. 283, ч. 1 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 6, ч. ч. 1, 2 ст. 546, ч. 3 ст. 551, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ст. 86, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, ст. 129, ч. 1 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов приватного акціонерного товариства Страхової компанії Енергорезерв до товариства з обмеженою відповідальністю Київхліб Агро про стягнення заборгованості в сумі 464 375,45 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Київхліб Агро (01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 106-Б, ідентифікаційний код 41464775) на користь приватного акціонерного товариства Страхової компанії Енергорезерв (04070, місто Київ, вулиця Братська, будинок 4, квартира 1, ідентифікаційний код 22910777) 139 258,35 грн. (сто тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят вісім грн. 35 коп.) основного боргу; 208 887,60 грн. (двісті вісім тисяч вісімсот вісімдесят сім грн. 60 коп.) штрафу; 1 274,01 грн. (одну тисячу двісті сімдесят чотири грн. 01 коп.) трьох процентів річних; 7 940,66 грн. (сім тисяч дев`ятсот сорок грн. 66 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 5 360,41 грн. (п`ять тисяч триста шістдесят грн. 41 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 06.12.2023 року.

Суддя С. Грабець