Ухвала

від 21.11.2023 по справі 915/216/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 915/216/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі

за позовом Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО»

до 1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

третя особа -Товариство з обмеженою відповідальністю «БІМЕКС-АГРО»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Десна-Транс»,

про звернення стягнення на предмет застави.

У судове засіданні представники сторін не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (далі - АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та/або позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 та/або відповідач-1) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 та/або відповідач-2), в якій просило суд:

1) у рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «БІМЕКС-АГРО» (далі - ТОВ «БІМЕКС-АГРО») за кредитним договором від 14.12.2018 № 141218-А у розмірі 851 751,43 грн, яка складається з заборгованості: за простроченим кредитом 740 793,06 грн; за простроченими відсотками 68 491,48 грн та пені на прострочений кредит 40 227,15 грн, пені на прострочені відсотки 2 239,74 грн, звернути стягнення на предмет застави - зернозбиральний комбайн марки ЛИДА-1300, 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер машини НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини - НОМЕР_4 , який на даний час зареєстрований за новим власником ОСОБА_1 ;

2) визначити спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів;

3) встановити початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження у розмірі 487 744,00 грн;

4) вжити заходів щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження на період до його реалізації шляхом передачі зернозбирального комбайну марки ЛИДА-1300, 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер машини НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини - НОМЕР_4 на зберігання позивачу;

5) стягнути з відповідачів на користь позивача суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для забезпечення виконання зобов`язань позичальника - ТОВ «БІМЕКС-АГРО» за кредитним договором від 14.12.2018 № 141218-А між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір застави рухомого майна № 141218-ЗАВ, за умовами якого ОСОБА_2 передав у заставу комбайни. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2020 у справі № 927/507/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 стягнуто солідарно з ТОВ «БІМЕКС-АГРО» та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором 14.12.2018 № 141218-А у сумі 851 751, 43 грн. Заборгованість боржником не сплачена. На стадії виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_2 відчуженні комбайни. Проте, відповідно до умов договору застави, відповідач-2 мав право відчужувати комбайни тільки за письмовою згодою заставодержателя, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» такої згоди не надавало і на момент укладання договору купівлі-продажу спірного комбайна діяла заборона на його відчуження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2023 у справі № 915/216/22 (суддя Ржепецький В. О.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 (Принцевська Н. М. - головуючий, судді Ярош А. І., Діброва Г. І.) позовні вимоги задоволено, у рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «БІМЕКС-АГРО» за кредитним договором від 14.12.2018 № 141218-А у розмірі 851 751,43 грн, яка складається з: заборгованості за простроченим кредитом 740 793,06 грн, заборгованості за простроченими відсотками 68 491,48 грн, пені на прострочений кредит 40 227,15 грн, пені на прострочені відсотки 2 239,74 грн, звернуто стягнення на предмет застави - зернозбиральний комбайн марки ЛИДА-1300, 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер машини НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини - НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_1 ; визначено спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів; встановлено початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження у розмірі 487 744,00 грн; на період реалізації майна передано зернозбиральний комбайн марки ЛИДА-1300, 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер машини НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини - НОМЕР_4 на зберігання позивачу - АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО»; стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» 3 658,08 грн витрат по сплаті судового збору; стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» 3 658,08 грн витрат по сплаті судового збору.

Судові рішення арґументовані обґрунтованістю доводів позивача про те, що відчуження спірного зернозбирального комбайну марки ЛИДА-1300, 2011 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер машини НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію машини - НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 відбулося за наявності зареєстрованого обтяження, без згоди заставодержателя, а відтак ОСОБА_1 не є його добросовісним набувачем і застава зберігає свою силу щодо нового власника комбайну. Таким чином, позивач правомірно розпочав судову процедуру звернення стягнення на заставне майно. Крім того, суди попередніх інстанцій вказали, що зернозбиральний комбайн, який є предметом договору застави, не відноситься до транспортних засобів у розумінні положень Закону України «Про заставу», а тому твердження про нікчемність відповідного договору, у зв`язку з ухиленням сторін у його нотаріальному посвідченні є такими, що не відповідають положенням цього Закону. Поданий позов відповідає положенням чинного законодавства та обставинам справи, є обґрунтованим та спрямованим на реальний захист порушеного права заставодержателя, а відтак підлягає задоволенню, а позовні вимоги підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 915/216/22, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у новій редакції від 04.10.2023 якої просить рішення та постанову скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У тексті касаційної скарги скаржник зауважує, що не погоджується із висновками та посиланнями суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 643/1735/19, від 06.02.2018 у справі № 333/6700/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 573/1105/17, від 25.11.2019 у справі № 757/17150/17-ц, від 18.12.2019 у справі № 619/4033/18, від 07.04.2020 у справі № 761/48585/18 та від 09.02.2022 у справі № 408/1490/20, оскільки у цій справі саме орган державної влади допустив помилку, зареєструвавши за новим власником спірний комбайн без згоди заставодержателя.

При цьому, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилаючись на правові позиції Європейського суду з прав людини та висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 16.10.2019 у справі № 460/762/16-ц, від 24.05.2022 у справі № 916/731/21 зазначає, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Намагання виправити допущену органом влади помилку не може перекладати на громадянина всі її негативні наслідки. За твердженнями скаржника, органом, який прийняв рішення про державну реєстрацію рухомого майна, яке перебувало в заставі, за новим власником та видав Свідоцтво про реєстрацію машини за відповідачем-1 є Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області. Саме орган державної влади допустив помилку коли зареєстрував за новим власником (відповідачем-1) спірний комбайн без згоди заставодержателя. При цьому, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на час укладення договору застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, спірний комбайн було знято з державної реєстрації, а скаржнику на час придбання спірного комбайну не було відомо про обтяження, сторонами не виконано умови пункту 3.6 договору застави щодо страхування предмета застави.

Крім цього, на думку скаржника посилання апеляційного господарського суду на постанову Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 5023/4999/12 є помилковими, оскільки зазначена справа не є подібною до правовідносин, які виникли у цій справі.

Скаржник також наголошує, що витребування спірного комбайну на користь позивача становить втручання в мирне володіння відповідачем-1, як добросовісним набувачем, таким майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У відзиві АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 14.12.2018 між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (Банк) та ТОВ «БІМЕКС - АГРО» (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 141218-А (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору Банк відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування що дорівнює 1 000 000 (один мільйон гривень) на строк до 25 березня 2020 року включно, в межах якої зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти (далі - «Кредит»), а Позичальник зобов`язується отримати кредит, використати кредит за цільовим призначенням, сплатити Плату за користування кредитом, повернути кредит в повному обсязі у строки та в порядку, передбаченому Договором, а також належно та у повному обсязі виконати усі інші умови, передбачені цим Договором.

Позивач виконав свої зобов`язання за Кредитним договором і надав ТОВ «БІМЕКС - АГРО» кредит.

Проте, ТОВ «БІМЕКС - АГРО» не виконало своїх зобов`язань за кредитним договором, у результаті чого позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2020 у справі № 927/508/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 стягнуто солідарно з ТОВ «БІМЕКС - АГРО» та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, а саме: 740 793,06 грн - заборгованість за простроченим кредитом; 68 491,48 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 40 227,15 грн - пеня на прострочений кредит; 2 239,74 грн - пеня на прострочені відсотки.

Під час вирішення спору в межах справи № 927/508/20 було встановлено факт укладення 14.12.2018 між позивачем та ТОВ «БІМЕКС - АГРО» кредитного договору, належного виконання його умов Банком шляхом надання кредитних коштів та неналежного його виконання з боку ТОВ «БІМЕКС-АГРО» внаслідок чого останнє на день вирішення спору мало заборгованість за кредитом у сумі 740 793,07 грн.

Переглядаючи рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.12.2020 у справі № 927/508/20, суд апеляційної інстанції (постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021) погодився з висновком місцевого господарського суду щодо неналежного виконання ТОВ «БІМЕКС-АГРО» умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними.

За змістом частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 5023/4999/12.

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір застави рухомого майна № 141218-ЗАВ (далі - договір застави) відповідно до умов якого відповідач-2 передав у заставу наступне майно: комбайн зернозбиральний ЛИДА-1300, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 вартістю 487 744,00 грн; Комбайн зернозбиральний ЛИДА-1300, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 вартістю 487 744,00 грн; комбайн зернозбиральний ЛИДА-1300, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 вартістю 458 898,00 грн; комбайн зернозбиральний ЛИДА-1300, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , вартістю 574 285,00 грн. Загальна вартість заставного майна, відповідно до договору застави складає 2 008 671,00 грн.

Згідно з цим договором заставою забезпечується виконання Позичальником зобов`язання, що виникло на підставі кредитного договору або може виникнути на підставі нього у майбутньому (надалі - Зобов`язання за Кредитним договором), відповідно до якого Заставодержатель має право вимагати, а Позичальник повинен:

- повернути Заставодержателю кредитні кошти (Кредит), надані в межах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, що дорівнює 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень 00 коп.) на строк до 25 березня 2020 року включно;

- сплатити проценти за користування Кредитом за ставкою 22 % (двадцять два відсотки) річних в строк та в порядку відповідно до умов Кредитного договору, в т.ч. у разі будь-якого збільшення процентів за користування Кредитом, що передбачено умовами Кредитного договору;

- сплатити комісії, пені та штрафи, будь-які інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь Заставодержателя у розмірі, випадках та порядку, передбачених умовами Кредитного договору та/або цього Договору та/або чинного законодавства України.

Погашення заборгованості за кредитним договором проводиться у строки та в порядку, передбаченими кредитним договором.

За рахунок предмета застави Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, а саме: вимоги за Кредитним договором, що визначені на час виконання цих вимог (в т.ч. вимоги щодо дострокового виконання Зобов`язань за Кредитним договором), включаючи сплату процентів. Комісій, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цих сум, прямо передбаченого Кредитним договором, інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь Заставодержателя, відповідно до умов Кредитного договору та/або цього Договору та/або чинного законодавства України, нараховані та невиконані Позичальником на момент фактичного задоволення вимог.

За рахунок застави Заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному обсязі або в частині вартості, отриманої від реалізації Предмету застави, визначеної на час виконання цієї вимоги на підставі оцінки предмета застави проведеної суб`єктом оціночної діяльності, визначеним Заставодержателем, у т.ч. витрати визначені п. 1.4.2 та 1.4.3 цього договору.

Сторони підтвердили, що вони вичерпно ознайомлені із змістом Кредитного договору та/або змістом Зобов`язання за Кредитним договором, всі умови яких їм зрозумілі, та будь-яке посилання в тексті цього Договору на окремі положення Кредитного договору та на нього в цілому є достатнім для включення відповідних положень Кредитного договору в цей Договір шляхом посилання.

Предмет застави залишається у володінні та користуванні Заставодавця.

Невід`ємною частиною предмета застави, на яку поширюється застава за цим Договором, вважаються всі наступні поліпшення предмета застави. Предмет застави передається в заставу з усіма його приналежностями, поліпшеннями, складовими частинами, що існують на момент укладання цього Договору та виникнуть у майбутньому.

Застава поширюється на вищезазначене майно та всі права Заставодавця щодо цього майна.

Вартість предмета застави вказана в цьому Договорі на дату його підписання за домовленістю Сторін та Сторони підтверджують, що така вартість є адекватною, справедливою та ринковою вартістю предмета застави (без ПДВ).

Сторони погодились, що ринкова вартість предмета застави, яка встановлюється Звітом про оцінку ринкової вартості предмета застави на момент звернення стягнення згідно п. 5.1.13 цього Договору, є новою ринковою вартістю предмета застави.

Право застави на предмет застави виникає у Заставодержателя з моменту набуття чинності цим Договором та припиняється виконанням Кредитного договору проведеним належним чином та у повному обсязі, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Максимальний розмір вимог, що забезпечується заставою за цим Договором дорівнює розміру суми Кредиту згідно Кредитного договору, збільшеного на розміри процентів та пені, розрахованих за строк, що дорівнює усьому строку Кредиту, та будь-які інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь Заставодержателя відповідно до Кредитного договору, цього Договору та/або чинного законодавства, включаючи вимоги Заставодержателя, зазначені п.п. 1.4 та 1.5 цього Договору. Якщо на момент звернення стягнення на Предмет застави сума вимог Заставодержателя перевищуватиме вказаний максимальний розмір, то цей розмір підлягає збільшенню на суму вимог, які відповідно до законодавства можуть бути задоволені за рахунок предмета застави. В заставу за цим Договором передаються також і права вимоги стосовно предмета застави.

З моменту передачі предмета застави у заставу Заставодержателю у відповідності з цим Договором, Заставодавець не має права будь-яким чином відчужувати чи передавати у користування іншим особам Предмет застави, у т.ч., але не виключно: продавати, дарувати, обмінювати, передавати в заставу, в спільну діяльність, користування третім особам протягом всього строку дії цього Договору, а також вчиняти по відношенню до предмета застави інші юридично значимі дії, що мають чи можуть мати наслідком припинення та/або обмеження права Заставодавця щодо володіння чи користування предметом застави, без письмової згоди Заставодержателя.

Цим Заставодавець підтверджує, що на час підписання цього Договору та кожен момент дії цього Договору:

Предмет застави належить Заставодавцю на праві власності і може бути переданий ним у заставу за цим Договором без будь-яких обмежень;

Предмет застави нікому не відчужений, не обтяжений заставою на користь третіх осіб (крім випадків, визначених в цьому Договорі), не знаходиться в спільній власності, не знаходиться в податковій заставі і не перебуває під арештом, не існує ніяких довіреностей чи доручень, за якими треті особи наділені повноваженнями від імені Заставодавця розпоряджатись тим чи іншим чином Предметом застави в цілому чи окремо будь-якою його частиною, що входить до його складу або вчиняти інші дії відносно Предмету застави. Предмет застави у спорі чи під арештом не перебуває, відносно Предмету застави не існує ніяких зареєстрованих чи незареєстрованих обтяжень на користь третіх осіб (приватних та публічних). Не існує жодного чинного або такого, що не набрало чинності, рішення суду, іншого органу щодо арешту, конфіскації, примусового стягнення активів Заставодавця, не існує жодної судової справи, яка може мати негативні для Заставодавця чи його посадових осіб наслідки та/або привести до арешту, конфіскації, примусового стягнення активів Заставодавця. Відносно Предмету застави в цілому чи окремих частин, шо входять до складу предмета застави, не укладено жодних правочинів.

На предмет застави може бути звернено стягнення і предмет застави може бути реалізовано для задоволення вимог Заставодержателя.

Заставодержатель має право, зокрема:

- у випадках та в порядку, передбачених цим Договором та чинним законодавством України, одержати задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета застави, переважно перед іншими кредиторами;

- у разі порушення Заставодавцем будь-яких умов цього Договору та/або обов`язків встановлених цим Договором та/або Позичальником будь-яких обов`язків, визначених Кредитним договором, Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання Зобов`язань за кредитним договором, а в разі невиконання - звернути стягнення на предмет застави;

- звернути стягнення на предмет застави згідно з цим Договором та Законодавством України;

- за рахунок предмета застави Заставодержатель має право, на власний одноосібний вибір, задовольнити свої вимоги за Кредитним договором у повному обсязі, або в частині, що дорівнює вартості Предмету застави, визначеної на час виконання цієї вимоги на підставі оцінки Предмета застави, проведеної Заставодержателем або суб`єктом оціночної діяльності, визначеним 3аставрдержателем.

Заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави переважно перед іншими кредиторами Заставодавця у разі, якщо в момент настання терміну виконання будь-яких Зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані у повному обсязі.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір Заставодержателя за рішенням суду.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного і належного виконання Зобов`язань за кредитним договором або припиняє свою дію з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Цей Договір складений в 2-х оригінальних примірниках (один - для Заставодержателя, один - для Заставодавця) українською мовою, що мають однакову юридичну силу.

Застава за цим Договором підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Договір застави складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у двох примірниках, які зберігаються у Сторін і мають рівну юридичну силу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.12.2018 обтяження зернозбиральних комбайнів заставою було зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 17216502.

Заборгованість станом на момент розгляду справи не сплачена, що і стало підставою для звернення АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до суду позовом у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 19.10.2023 приймаючи обґрунтування скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 915/216/22.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

Так, справа № 460/762/16-ц (постанова Верховного Суду від 16.10.2019), на яку посилається скаржник, розглядалася за позовом прокурора Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області до ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_4 , перебуваючи на виборчій посаді сільського голови Старичівської сільської ради, в період часу з 2006 до 2010 року, як службова особа органу місцевого самоврядування та представник влади, неналежно виконував свої посадові обов`язки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», через несумлінне ставлення до них, не пересвідчився та не перевірив достовірність площі земельної ділянки, яка відводилася ОСОБА_3 , з даними, що містяться в рішенні Старичівської сільської ради від 25.01.2008 № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1600 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_3 », яке знаходилося у протоколі сесії вказаної сільської ради, підписав (наніс підпис за допомогою факсиміле) та скріпив оригінальною печаткою сільської ради рішення Старичівської сільської ради від 25.01.2008 № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1972 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_3 ». Крім цього, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді секретаря Старичівської сільської ради, в період часу з 2006 до 2010 року, як службова особа органу місцевого самоврядування та представник влади, неналежно виконував свої посадові обов`язки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», через несумлінне ставлення до них, не пересвідчившись та не перевіривши достовірність площі земельної ділянки, яка відводилась ОСОБА_3 , з даними, що містяться у рішенні Старичівської сільської ради від 25.01.2008 № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1600 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_3 », яке знаходилось у протоколі сесії вказаної сільської ради, виготовив та надав на підпис голові Старичівської сільської ради ОСОБА_4 рішення Старичивської сільської ради від 25.01.2008 № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1972 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_3 ». У результаті таких злочинних дій, ОСОБА_3 незаконно одержав державний акт серії ЯИ № 170902 на право власності на земельну ділянку площею 0,1972 га для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд, вартість якої згідно з нормативно-грошовою оцінкою становить 102 430,00 грн, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам. 29.08.2013 кримінальне провадження за № 42013150350000031 від 28.03.2013 про обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), частиною 2 статті 367 КК України направлено до суду. Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 13 червня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 367 КК України, частиною другою статті 367 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Верховний Суд постановою від 16.10.2019 у справі № 460/762/16 скасував рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28.02.2017 про задоволення позовних вимог, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд касаційної інстанції з урахуванням принципу «належного урядування» зазначив, що за обставинами цієї справи встановлено, що відповідач набув у власність земельну ділянку, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням тривалий час, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення сільської ради; у статусі власника земельної ділянки відповідач тривалий час володіє земельною ділянкою. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади «помилку» не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Верховний Суд наголосив, що у справі № 460/762/16 встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться житловий будинок та господарські будівлі відповідача, вона надана у межах фактичного землекористування відповідача. Наданням відповідачу у власність земельної ділянки площею 0,1972 га права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються. Отже, втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем, який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном. Встановлено, що відповідач користується земельною ділянкою з 1971 року, мав потенційне право на надання йому земельної ділянки у власність у вказаному розмірі і реалізував це право. Позбавлення його такого права власності фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу, оскільки з володіння відповідача вона не вибуває, а лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність не з вини відповідача, а внаслідок недбальства державних органів. У цій справі № 460/762/16 суди не дотрималися принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.

В іншій справі № 916/731/21 (постанова Верховного Суду від 24.05.2022), розглядався спір за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Квантум» (далі - ТОВ «Компанія Квантум») про: припинення права власності ТОВ «Компанія Квантум» на земельну ділянку площею 0,1520 га, кадастровий номер 5110136900:32:008:0009, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53, шляхом скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер 1415312851101); витребування у ТОВ «Компанія Квантум» на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради земельної ділянки, загальною площею 0,1520 га (кадастровий номер 5110136900:32:008:0009), розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив про те, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, як законний власник земельної ділянки площею 0,152 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53, рішень щодо її відчуження не приймала та право власності внаслідок укладення угод особами, які не мали прав на неї, не припиняла, відповідно спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ «Компанія Квантум».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2021у справі № 916/731/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, позов задоволено частково, скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером 1415312851101 щодо права власності ТОВ «Компанія Квантум» на спірну земельну ділянку та витребувано її у ТОВ «Компанія Квантум» на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Проте, Верховний Суд постановою від 24.05.2022, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі № 916/731/21 скасував, справу направи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Верховний Суд звернув увагу на те, що суди не застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ, не встановили і в судових рішеннях не зазначили чи відповідає втручання у право на мирне володіння відповідачем спірним майном трьом критеріям. Верховний Суду також наголосив на тому, що саме на суд покладено обов`язок визначити суб`єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін.

Верховний Суд у постанові 24.05.2022 у справі № 916/731/21 зверну увагу на те, що ТОВ "ЄГАЗ-РІТЕЙЛ" є орендарем спірного майна про що відповідач повідомляв суд у запереченнях на відповідь на відзив, а також у клопотанні про долучення доказів, зокрема договору оренди від 19.09.2017 № 19. У той же час, вказаним обставинам судами не надано оцінки, не було встановлено дійсність та фактичність таких правовідносин. Внаслідок зазначеного, поза увагою залишилося питання можливого впливу судових рішень на права та обов`язки ТОВ "ЄГАЗ-РІТЕЙЛ" і наявності підстав для залучення його як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У спірних відносинах, витребування майна можливо саме від особи, за якою зареєстровано право власності на момент звернення із позовом. У зв`язку із цим, у судів не було підстав для висновку про те, що позов заявлено до неналежного відповідача.

У цій же справі № 915/216/22, яка розглядається, правовідносини сторін виникли щодо звернення стягнення на предмет застави.

Отже, правовідносини у справах № 460/762/16-ц, № 916/731/21 та у справі № 915/216/22, що розглядається, не є подібними ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, а правові висновки, викладені у судових рішеннях у цих справах, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2019 у справі № 460/762/16-ц, від 24.05.2022 у справі № 916/731/21 є необґрунтованими.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначено.

Усі інші доводи касаційної скарги (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права; (3) спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду, та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина 1 статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" ("Garcia Manibardo v." від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom" від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі "Helmers v. Sweden" від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ОСОБА_1 , згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 915/216/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ