Ухвала

від 04.12.2023 по справі 756/8397/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 756/8397/22

провадження № 51-7173 ск 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року щодо ОСОБА_5 ,

встановив:

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року звільнено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Черкаси, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі - КК), на підставі статті 49 КК, а кримінальне провадження закрито.

Так, ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 197-1 КК, за таких обставин.

На початку 2019 року, ОСОБА_5 вирішив облаштувати зону відпочинку біля водного об`єкту затока «Верблюд» в Оболонському районі міста Києва, створеної на місці кар`єру піску, уздовж охоронної зони магістральних газопроводів, площею водної поверхні 92,20 га, поблизу риболовно-спортивної бази « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:139:0007 за адресою: АДРЕСА_2 .

Надалі, 28 лютого та 04 березня 2019 року ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, протиправно, самовільно, з метою покращення свого матеріального становища, не отримавши дозволу на порушення благоустрою та не уклавши договір пайової участі, розмістив 13 дерев`яних тимчасових споруд площами 8,06 кв.м., 11,76 кв.м., 11,76 кв.м., 11,76 кв.м., 26,46 кв.м., 22,8 кв.м., 50 кв.м., 22,8 кв.м., 8,9 кв.м., 11,5 кв.м., 21,16 кв.м., 25 кв.м., 11,76 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер якій не присвоювався та відомості про яку не внесені до земельного кадастру України та яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва та розташована поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:139:0007, загальна площа під розміщення яких становить 243,72 кв.м., поблизу водного об`єкту затока «Верблюд» у Оболонському районі м. Києва, яка знаходиться у прибережній захисній смузі штучного кар`єрного водоймища та обліковується як землі, не надані у власність або користування.

Таким чином, ОСОБА_5 ,облаштувавши зону відпочинку з метою отримання прибутку, в подальшому здійснював свою господарську діяльність по наданню в оренду вказаних дерев`яних споруд. Рішення про надання у власність чи користування вказаної земельної ділянки Київською міською радою не приймалось.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року щодо ОСОБА_5 - без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вказану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтовує тим, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить посилання на жодну підставу, яка б обґрунтовано дозволяла вважати, що строк притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 на час ухвалення рішення закінчився.

Вказує на те, що апеляційний суд фактично не надав належну оцінку всім доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування судом першої інстанції положень статті 49 КК. Зокрема, посилається на те, що прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що вказаний злочин є злочином з матеріальним складом, для встановлення об`єктивної сторони якого, необхідно не тільки встановити факт зайняття ділянки, а й факт настання суспільно небезпечних наслідків, а саме спричинення власнику чи законному володільцю значної шкоди.

Крім того, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції обмежився перерахуванням обставин, на які посилався суд першої інстанції, та загальними фразами про обґрунтованість застосування судом першої інстанції положень статті 49 КК.

Також, посилається на те, що поза увагою апеляційного суду залишилось порушення судом першої інстанції положень частини 4 статті 370, частини 2 статті 372 КПК. Стверджує про те, що районний суд не послався на норму закону, якою керувався при закритті кримінального провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі статтею 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло, зокрема, три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Згідно з частиною 4 статті 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

У пункті 1 частини 2 статті 284 КПК встановлено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Тобто, встановивши обставини, що дають підстави для закриття справи, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності.

Наведені норми закону вказують на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим. Суд, установивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження - досудове розслідування, підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили.

Як убачається з доданої до касаційної скарги копії ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року, в судовому засіданні саме стороною обвинувачення заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Також, зі змісту цієї ухвали видно, що ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_7 погодились з позицією прокурора щодо звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК.

Обвинуваченому ОСОБА_5 було роз`яснено наслідки звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на вказаних підставах.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що відповідно до санкції частини 2 статті 197-1 КК та статті 12 КК ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні нетяжкого злочину, за вчинення якого згідно з санкцією частини 2 статті 197-1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років, з моменту вчинення якого минуло більше трьох років, при цьому, зважив на згоду ОСОБА_5 та його захисника на закриття кримінального провадження на підставах, визначених статтею 49 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному порядку правильність звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК, погодився з висновком суду першої інстанції.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, врахувавши, що ОСОБА_5 обвинувачувався у кримінальному правопорушенні, передбаченому частиною 2 статті 197-1 КК, яке було вчинене 28 лютого та 04 березня 2019 року, погодився з висновком районного суду про те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення закінчилися строки давності, передбаченні статтею 49 КК.

При цьому, апеляційний суд у своєму рішенні акцентував увагу на тому, що у ході судового розгляду не встановлено обставин, які б зумовлювали зупинення чи переривання перебігу вказаних строків відповідно до статті 49 КК.

Водночас, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні про те, що іншого обвинувачення, окрім того, яке розглядалось у суді першої інстанції, ОСОБА_5 не пред`являлось, а тому дійшов висновку про правильність висновків суду першої інстанції щодо необхідності звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

Разом з тим, згідно змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, прокурором не оскаржувалась правильність кваліфікації дій обвинуваченого.

Отже, колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, враховуючи, що відповідно до статті 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а стороною обвинувачення було інкриміновано вчинення протиправних діянь 28 лютого та 04 березня 2019 року, районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за наявності умов, передбачених пунктами 2, 3 частини 1 статті 49 КК, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язком суду. В даному випадку суд приймає до уваги лише тяжкість вчиненого злочину, строк його вчинення та відсутність підстав для зупинення чи перерви перебігу давності.

Тобто, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим з урахуванням клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності.

З огляду на зазначене, доводи прокурора про те, що вказаний злочин є злочином з матеріальним складом, для встановлення об`єктивної сторони якого необхідно встановити, в тому числі, факт спричинення власнику чи законному володільцю значної шкоди, не впливають загалом на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про застосування положень статті 49 КК.

Інших обґрунтованих доводів про те, в чому полягало неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень статті 49 КК, у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування або зміни судових рішень, колегія суддів не вбачає.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК.

Таким чином, із касаційної скарги прокурора та наданих до неї судових рішень Суд не вбачає підстав для її задоволення.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити прокурору ОСОБА_4 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року щодо ОСОБА_5 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3