Окрема думка

від 09.11.2023 по справі 9901/459/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 9901/459/21 (провадження № 11-75заі23)

за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.) та апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.)

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Верховної Ради України про позбавлення її права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання; зобов`язати відповідача опублікувати в газеті «Голос України» оголошення про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду; зобов`язати головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України під час пленарного засідання оголосити про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що за змістом статті 51 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент) для прийняття рішення про позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України обов`язково мають існувати такі умови: народний депутат України має виголошувати на пленарному засіданні образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (групи); заяву про позбавлення такого народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях має подати особа (фракція /або група), щодо якої було допущено образливі висловлювання. У цьому контексті позивачка переконує, що основна мета статті 51 Регламенту (дух закону) полягає в тому, щоб стимулювати народних депутатів до певної етичної поведінки під час пленарних засідань та забезпечення толерантного спілкування між депутатами. Як наслідок, лише неетичні та образливі висловлювання, проголошені народними депутатами України безпосередньо під час їх виступів на пленарних засіданнях, можуть бути підставою для застосування до таких депутатів відповідних заходів виливу.

Разом із цим позивачка наполягала, що заяву від 19 жовтня 2021 року про її позбавлення права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту у зв`язку з «недопустимим висловлюванням», пов`язаним з передчасною смертю народного депутата, подали народні депутати, щодо яких позивачка жодним чином образливо не висловлювалася. Тому така заява, на переконання позивачки, не є належною підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, позивачка стверджувала, що під час пленарного засідання 08 жовтня 2021 року вона не висловлювалася образливо щодо народних депутатів чи депутатських фракцій (груп), натомість фактично образливі висловлювання, на думку Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет), містилися не в самому її виступі на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції, тобто в особистих текстових повідомленнях. У зв`язку із цим позивачка наполягала, що листування в чатах не може бути підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях.

Також позивачка зазначала, що спірним рішенням було порушено її права: на участь у пленарних засіданнях парламенту; на отримання виплат, пов`язаних з виконанням депутатських повноважень; на недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Незважаючи на те, що це рішення вичерпало свою дію після того, як позивачка пропустила п`ять пленарних засідань Верховної Ради України, вона наполягала, що повне відновлення її порушених прав неможливе без визнання протиправним і скасування цього рішення, що є умовою для подальшого стягнення на її користь недоотриманих сум заробітної плати, вирішення питання про відшкодування завданої їй моральної шкоди, а також для відновлення її доброго імені та ділової репутації.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Верховної Ради України про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії Верховної Ради України ІХ скликання; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з Верховної Ради України на користь позивачки понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, які б вказували на те, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не навів належного обґрунтування наявності передбачених законом підстав, які зумовлюють застосування до народного депутата санкції дисциплінарного характеру. При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції. Проте, проаналізувавши приписи статті 51 Регламенту, суд першої інстанції виснував, що підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях можуть бути образливі висловлювання, виголошені на пленарному засіданні.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставинами справи підтверджено, що всупереч встановленим частиною п`ятою статті 51 Регламенту положенням заяву до Комітету подали депутати депутатських груп і фракцій, на адресу яких не були виголошені образливі слова. Разом з тим заяви від депутатів депутатської групи, на адресу депутата якої були виголошені образливі слова, які вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, не надходило до Комітету.

Вказані обставини, що мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення народного депутата ОСОБА_1 брати участь у пленарних засіданнях, на думку суду першої інстанції, не були враховані Верховною Радою України при ухваленні спірного рішення.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності підстав, прямо передбачених частинами четвертою - п`ятою статті 51 Регламенту, отже, це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції керувався тим, що з огляду на доводи позовної заяви, якими обґрунтовано наявність підстав для задоволення позовних вимог, належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивачки є скасування рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). При цьому, за висновком суду першої інстанції, скасування такого рішення призведе до поновлення порушеного права, змін в обсязі прав сторони, одержання особою бажаного результату.

Аналізуючи доводи відповідача, якими останній обґрунтовував свою позицію під час розгляду цієї справи, суд першої інстанції, зокрема, зауважив, що ухвалами Верховного Суду від 10 серпня 2022 року та від 01 березня 2023 року надано оцінку його доводам щодо перебування спірних правовідносин поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції та відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Крім того, суд першої інстанції врахував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові, якою скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, зробила висновки, що адміністративний суд має юрисдикцію для розгляду цієї справи, оскільки парламент у спірних правовідносинах виконує владні управлінські функції, позивачка перебуває на публічній службі, а рішення відповідача стосується проходження останньої та потребує судового контролю.

Додатковим рішенням від 07 червня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив частково заяву представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу: стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 537,50 грн; у задоволенні решти вимог заяви представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

Додаткове рішення суд першої інстанції умотивував тим, що позивачкою заявлено вимоги немайнового характеру і позов задоволено частково. З огляду на заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правову допомогу, який відповідачем не заперечувався, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги, які зареєстровано 05 травня та 12 липня 2023 року.

Відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року та додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року, а провадження у справі - закрити.

Верховна Рада України зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, допустив порушення норм процесуального права та розглянув спір, який не належить до його компетенції і повноважень, а також неправильно застосував норми матеріального права.

Заявник наголошує, що правила статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Тому скаржник уважає, що законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції лише на одну форму акта Верховної Ради України - постанову, однак 05 листопада 2021 року Верховна Рада України не приймала постанови чи іншого акта, а прийняла передбачене її Регламентом інше рішення, яке не оформлюється у вигляді акта Верховної Ради України, як визначено частиною другою статті 46 її Регламенту. Скаржник переконує, що політичні питання, порушені в позові ОСОБА_1 , перебувають поза межами судового контролю; рішення щодо внутрішньоорганізаційних питань дотримання народними депутатами України етики та моралі є виключною компетенцією парламенту. На думку скаржника, вимога про скасування оспорюваного позивачкою рішення залишається поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Крім того, Верховна Рада України посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, порушив не лише норми процесуального, а й конституційного права, втрутившись у компетенцію та повноваження Верховної Ради України. У цьому контексті скаржник наполягає, що відповідальність народного депутата України за образливі висловлювання та непристойні слова, допущені ним щодо іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), передбачена Конституцією та законами України. Отже, в межах спірних правовідносин Верховна Рада України, вирішуючи внутрішньоорганізаційне питання дотримання народним депутатом правил етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла оскаржуване рішення у спосіб та відповідно до положень статті 51 Регламенту. Натомість висновок суду першої інстанції, як уважає скаржник, про те, що заяву до Комітету повинен був подати померлий народний депутат України, а не лідери всіх депутатських фракцій і депутатських груп, які були обурені таким неетичним коментарем щодо померлого колеги, не ґрунтується на нормах Регламенту.

На обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року представник відповідача зазначає про його ухвалення з порушенням норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України.

10 липня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла апеляційна скарга представника позивачки на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року, у якій представник позивачки, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України, просить скасувати це рішення в частині відмови в розподілі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 075,00 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій частині.

Представник позивачки наполягає, що в справі фактично пред`явлено лише одну позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Верховної Ради України про позбавлення позивачки права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, яке прийняте 05 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання, інші ж позовні вимоги є похідними та необхідними для повного відновлення порушених прав позивачки. Скаржник уважає, що інші позовні вимоги не мають враховуватись як окремі позовні вимоги під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

09 листопада 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишено без змін.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишено без задоволення. Додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова в частині вирішення спору по суті мотивована тим, що звернення народних депутатів до Комітету щодо висловлювання позивачки, а також висновок цього Комітету, яким рекомендовано Верховній Раді України прийняти рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету «Голос України», з підстав, що 08 жовтня 2021 року в чаті депутатської фракції Політичної партії «Слуга народу» позивачка написала «одним ворогом менше» (про смерть ОСОБА_2 ). Цей допис позивачки Комітет визнав образливим висловлюванням та, керуючись положенням частини п`ятої статті 51 Регламенту, склав висновок, на підставі якого відповідачем було прийнято спірне рішення.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз оскаржуваного судового рішення вказує на те, що суд першої інстанції, здійснюючи контроль за рішенням та діями Верховної Ради України щодо застосування до позивачки дисциплінарного стягнення, вказав, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції, що унеможливлює застосування до цих правовідносин приписів статті 51 Регламенту.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини, які мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення позивачки брати участь у пленарних засіданнях, не були враховані Верховною Радою України як суб`єктом владних повноважень, що свідчить про порушення процедури ухвалення оскаржуваного рішення та протиправність таких дій.

Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо позбавлення позивачки права брати участь у пленарних засіданнях вчинено за відсутності підстав та з порушенням процедури, передбаченої частинами четвертою, п`ятою статті 51 Регламенту.

Не погоджуюся з висновком Великої Палати Верховного Суду та відповідно до частини третьої статті 34 КАС України висловлюю окрему думку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколи до неї(далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із частиною першою статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Стаття 10 Конвенції не гарантує абсолютно необмеженої свободи вираження поглядів. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції здійснення цієї свободи породжує «обов`язки і відповідальність» (рішення від 16 листопада 2004 року у справі «Селістьо проти Фінляндії» (Selisto v. Finland).

Свобода вираження поглядів, гарантована частиною першою статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. Свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 1976 року у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства» (Handyside v. the United Kingdom).

Межі допустимої критики є ширшими щодо одних категорій осіб та звужуються пропорційно до зменшення публічності особи. Ці межі за певних обставин можуть бути ширшими стосовно державних службовців, порівняно з приватними особами (рішення ЄСПЛ від 20 квітня 2006 року у справі «Райчінов проти Болгарії» (Raichinov v. Bulgaria).

Тобто публічна особа має розуміння, що вона є об`єктом прискіпливої уваги суспільства, тоді як сама має обмеження у висловлюваннях, навіть приватних, і діях, оскільки має бути взірцем для, у цьому випадку, виборців і усього суспільства.

Це підтверджується у рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Аксель Спрінгер АГ проти Німеччини» (Axel Springer AG v. Germany), в якому ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Обмеження свободи вираження поглядів повинні зазнавати прискіпливого аналізу і мати переконливе обґрунтування. Сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять загальний інтерес, є дуже малою (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1999 року у справі «Сюрек проти Туреччини» (Surek v. Turkey).

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі (частина перша статті 78 Конституції України).

Повноваження народного депутата визначаються Конституцією та законами України (частина четверта статті 76 Конституції України). Права народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради Українивизначені у статті 11 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII).

При здійсненні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі (частина третя статті 1 Закону № 2790-XII). У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу (частина перша статті 8 Закону № 2790-XII).

Ураховуючи зазначені особливості статусу народного депутата, в розділі ІІ «Організація роботи Верховної Ради України» Регламенту передбачена глава 9 з назвою «Дотримання дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України» (статті 51-53 Регламенту).

На пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати викладенню або сприйняттю виступу (вигуками, оплесками, вставанням, розмовами по мобільному телефону тощо), вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій (частина друга статті 51 Регламенту).

У час розвитку інформаційних технологій і спілкування людей не лише особисто, але з допомогою певних пристроїв, якими є мобільні телефони та у соціальних мережах, підрозділом яких є і чат депутатських фракцій, унеможливлюється конфіденційність такого спілкування, оскільки у чаті присутні більше ніж 2 особи, тому висловлювання у депутатському чаті, який створений саме для професійного спілкування, не може розглядатися як приватне. З цього - тлумачення статті 51 Регламенту у контексті лише і виключно висловлювання на трибуні чи з місця депутатом є звужувальним і не відповідає реаліям часу.

Якщо народний депутат виголошує образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), головуючий на пленарному засіданні попереджає цього народного депутата про неприпустимість таких висловлювань або припиняє його виступ. Народний депутат або представник депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова, може звернутися до головуючого на пленарному засіданні з вимогою про надання слова для репліки. Головуючий на пленарному засіданні надає слово для репліки народному депутату або представнику депутатської фракції (депутатської групи) відразу після звернення або після завершення обговорення питання (частина четверта статті 51 Регламенту).

Якщо народний депутат, депутатська фракція (депутатська група), на адресу яких були виголошені образливі слова, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, то вони подають заяву до Комітету, який розглядає це питання на своєму засіданні. У таких випадках, за висновком Комітету Верховна Рада України без обговорення може прийняти рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету «Голос України» (частина п`ята статті 51 Регламенту).

За дні, в які народний депутат без поважних причин, визначених частиною третьоюстатті 26 Регламенту, не виконує свої депутатські повноваження, передбачені законом, за поданням Комітету, народному депутату не провадяться виплати, пов`язані з виконанням депутатських повноважень (частина п`ята статті 33 Закону № 2790-XII).

На засіданні Комітету 28 квітня 2021 року (протокол № 69) ухвалені Роз`яснення з питань реалізації окремих положень статті 51 Регламенту (щодо дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами України на пленарному засіданні Верховної Ради України).

Відповідно до Роз`яснення з питань реалізації окремих положень статті 51 Регламенту в контексті частини четвертої статті 51 Регламенту «образливими словами (висловлюваннями)» можуть бути:

- виголошені народним депутатом України на пленарному засіданні Верховної Ради України зневажливі слова, які, на думку головуючого та/або народного депутата України, депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких виголошені такі слова, і з точки зору дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарному засіданні Верховної Ради України, є неприпустимими;

- визначення виголошених народним депутатом України висловлювань такими, що є неприпустимими чи образливими, здійснюється головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради України, який має право попереджати народного депутата України про неприпустимість його висловлювань та/або припиняти виступ цього народного депутата України;

- у разі виголошення образливих слів на адресу народного депутата України чи депутатської фракції (депутатської групи) можуть бути згадані прізвище, ім`я народного депутата України або відповідно назва депутатської фракції (депутатської групи), або посада народного депутата України у відповідному комітеті Верховної Ради України чи депутатській фракції (депутатській групі);

- народний депутат України, депутатська фракція (депутатська група), відповідно прізвище, ім`я чи назва якого / яких були згадані у виступі іншого народного депутата України, чи які вважають, що саме на їх адресу були виголошені образливі слова, мають право на звернення до головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про надання їм слова для репліки;

- Комітет розглядає питання дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України на підставі поданої заяви народного депутата України (народних депутатів України) чи депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова (якщо вони вважають такі слова образливими, а конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами України не досягнуто).

Згідно із частиною першою статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що образливі висловлювання, виголошення яких на пленарному засіданні Верховної Ради України є неприпустимим з точки зору дотримання народними депутатами України дисципліни та норм етики на пленарних засіданнях Верховної Ради України, полягають у поширенні на пленарному засіданні Верховної Ради України про іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи) негативної інформації в принизливій та/або непристойній формі, що порушує їх немайнове особисте благо у вигляді честі, гідності та ділової репутації.

Розгляд Комітетом питання про дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами України на пленарному засіданні може здійснюватися за заявою народного депутата України (депутатської фракції (депутатської групи)), які вважають, що саме на їх адресу на пленарному засіданні Верховної Ради України були виголошені образливі слова.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 був членом депутатської групи «Партія «За майбутнє». Пленарне засідання Верховної Ради України 08 жовтня 2021 року розпочалося виступом Першого заступника Голови Верховної Ради України ОСОБА_3 , який (згідно зі стенограмою пленарного засідання Верховної Ради України) о 10:06 повідомив, що вночі пішов з життя їх колега - народний депутат України IX скликання ОСОБА_2 . У зв`язку із цим висловив щирі співчуття рідним і близьким ОСОБА_2 та закликав ушанувати пам`ять колеги хвилиною мовчання.

Об 11:09 на пленарному засіданні виступив народний депутат України ОСОБА_4 , який повідомив, що тільки що в партійному чаті «Слуга народу» народний депутат України ОСОБА_1 написала, що «одним ворогом менше» (про смерть ОСОБА_2 ); вважав це неприпустимим та звернувся до Голови Верховної Ради України з проханням зробити моральні висновки.

Реалізувавши право щодо надання слова для репліки, ОСОБА_1 не спростувала, що її висловлювання стосуються смерті народного депутата України ОСОБА_2 .

Враховуючи встановлені у справі обставини про те, що пленарне засідання Верховної Ради України 08 жовтня 2021 року розпочалося із вшанування пам`яті передчасно померлого колеги - народного депутата України, члена депутатської групи «Партія «За майбутнє» ОСОБА_2 , зважаючи на допис ОСОБА_1 у чаті депутатської фракції та її репліку з трибуни, висловлювання позивачки є такими, що виголошені на пленарному засіданні Верховної Ради України та вказують на особу ОСОБА_2 , його партійну приналежність і статус народного депутата в цілому, тому до спірних правовідносин застосовна стаття 51 Регламенту.

У цій справі дотримано порядок, визначений статтею 51 Регламенту, в тому числі стосовно суб`єктного складу ініціативної групи звернення до Комітету.

19 жовтня 2021 року на ім`я Голови Верховної Ради України ОСОБА_3 від народних депутатів надійшла заява, подана за підписами співголови депутатської групи «Партія «За майбутнє» ОСОБА_5 , заступника голови депутатської фракції Політичної партії «Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» ОСОБА_6 , члена опозиційної фракції Політичної партії «Опозиційна платформа - За життя» ОСОБА_7 , голови депутатської групи «Довіра» ОСОБА_8 , голови депутатської фракції Політичної партії «Голос» ОСОБА_9 , заступника голови депутатської фракції Політичної партії «Слуга народу» ОСОБА_12, членом якої є і ОСОБА_1 , співголів депутатської фракції Політичної партії «Європейська солідарність» ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у якій, зокрема, зазначено, що народний депутат України ОСОБА_1 стала автором недопустимого висловлювання, пов`язаного з передчасною смертю народного депутата України ОСОБА_2 . У зв`язку із цим висловлено прохання відповідно до частини п`ятої статті 51 Регламенту доручити Комітету розглянути питання позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань) з огляду на цинічну поведінку і демонстрацію неповаги до колеги ОСОБА_2 та прийняти відповідне рішення.

Тобто до Комітету відповідно до вимог статті 51 Регламенту звернувся співголова депутатської групи «Партія «За майбутнє», до якої належав ОСОБА_2 , та керівники інших депутатських фракцій і груп Верховної Ради України, яких обурило та образило вживання ОСОБА_1 неетичної лексики стосовно передчасної смерті людини та колеги.

Оцінюючи виголошені позивачкою слова образливими, необхідно зазначити, що народний депутат України у своїй діяльності та при здійсненні своїх повноважень повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів України, зобов`язаний неухильно додержуватися загальновизнаних етичних норм поведінки.

У статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Висловлювання ОСОБА_1 про передчасну смерть народного депутата України, з огляду на характер вислову та контекст, у якому вони були вжиті, свідчить про зневажливе й цинічне ставлення позивачки до людського життя як такого та безпосередньо життяОСОБА_2 , спрямовані на формування у народних депутатів України образу померлого колеги як ворога.

Допущені позивачкою зневажливі висловлювання з точки зору дотримання народними депутатами України норм етики на пленарному засіданні Верховної Ради України порушували як честь, гідність і ділову репутацію померлого ОСОБА_2 , так і народних депутатів України в цілому.

Крім того, як очільник Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів ОСОБА_1 покликана у своїй діяльності бути взірцем втілення задекларованого в Конституції України принципу про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, утверджувати та забезпечувати соціальні права людини і громадянина.

Приймаючи рішення про позбавлення ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях, Верховна Рада України діяла у спосіб та відповідно до положень статті 51 Регламенту, тому Велика Палата Верховного Суду мала відмовити у позові.

Суддя О. М. Ситнік