Постанова

від 05.12.2023 по справі 227/4058/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9013/23 Справа № 227/4058/21 Суддя у 1-й інстанції - Здоровиця О.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року м.Кривий Ріг

Справа № 227/4058/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Селянське (фермерське) господарство «Резон»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Селянського (фермерського) господарства «Резон» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 липня 2023 року, яке ухвалено суддею Здоровицею О.В. у місті Добропіллі Донецької області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні2021року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Резон» про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року вона є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 1422055500:01:000:0459, площею 7,1821 га, розташованої на території Святогорівської селищної ради Добропільського (Покровського) району Донецької області, яку вона отримала у спадщину, як пай після смерті матері. Цільове призначення земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 05.02.2014 році між сторонами був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки, відповідно до якого позивачка передала в оренду відповідачу вказану земельну ділянку на 49 років зі сплатою орендної плати в розмірі 5881,64 грн, яка становить 3,5% від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки (168046,90 грн). Після укладення договору оренди, відповідач сплатив позивачці 21000,00 грн в рахунок орендної плати за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки, про що позивачка написала відповідну розписку. В 2018-2021 року відповідач, в порушення умов договору, орендну плату позивачці не сплачував. На неодноразові звернення до відповідача щодо сплати заборгованості по орендній платі, відповідач не реагував.

Враховуючи наведене, вимоги ст.ст.409, 651 ЦК України, ст.ст.1, 13,15, 21,32 ЗУ «Про оренду землі», а також пункту «д» ст.141 ЗК України, якою передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати, позивачка просила суд: розірвати договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1422055500:01:000:0459, площею 7,1821 га, розташованої на території Святогорівської селищної ради Добропільського (Покровського) району Донецької області, укладений 05.02.2014 між ОСОБА_1 таСелянським (фермерським) господарством «Резон»; зобов`язатиСелянське (фермерське) господарство «Резон»повернути ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 1422055500:01:000:0459), яка була передана у користування на підставі договору оренди землі від 05.02.2014 року; стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Резон» на користь ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди від 05.04.2014 року за період 2018, 2019, 2020,2021 роки в сумі 23526,12 грн; стягнути з відповідача на користь позивачки витрати по оплаті судового збору.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 липня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1422055500:01:000:0459, площею 7,1821 га., розташованої на території Святогорівської селищної ради Добропільського(Покровського) району Донецької області, укладений 05.02.2014 між ОСОБА_1 таСелянським (фермерським) господарством «Резон».

Зобов`язано Селянське (фермерське) господарство «Резон» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 1422055500:01:000:0459), яка була передана у користування на підставі договору оренди землі від 05.02.2014 року.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Резон» на користь ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди від 05.04.2014 року за період 2018, 2019, 2020,2021 роки в сумі 23526,12 грн.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Резон» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1816,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач Селянське (фермерське) господарство «Резон» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано тієї обставини, що Селянським (фермерським) господарством «Резон» було сплачено орендну плату за договором оренди наперед, тобто за всі 49 років, про що мається відповідна розписка позивачки. Позивачка ОСОБА_1 жодних претензій щодо несплати орендої плати не заявляла за весь час діє договору, що є доказом того, що орендна плата нею отримана повністю, а поведінка позивачки є вочевидь нелогічною та суперечливою.

Вказує на те, що Селянським (фермерським) господарством «Резон» сплачувалися відповідні податки та збори, про що було надано докази до суду першої інстанції в електронній формі, однак суд такі докази роздрукував не повністю.

Також, зазначає, що 21.08.2023 стороною відповідача був заявлений відвід судді Здоровиці О.В. у цивільній справі №227/4058/21, який станом на 15 вересня 2023 року не розглянутий. Вважає, що суддя першої інстанції Здоровиця О.В. порушила статтю 36 ЦПК України та пункт 2.5 Бангалорських принципів щодо того, що суддя заявляє самовідвід від участі у справі в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об?єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у сторонннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. 25.05.2023 року суддю Здоровицю О.В. було притягнуто до адміністративної відповідальності через наявність конфлікту інтересів, який виник, у тому числі, через наявність дружніх відносин із ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_3 , який є батьком Голови Селянського (фермерського) господарства «Резон» ОСОБА_4 , з 2014 року вчиняє активні дії щодо притягнення ОСОБА_2 до політичної та кримінальної відповідальності, між ними наявні гострі негативні взаємовідносини, що є підставою для відводу судді в даній справі.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Селянського (фермерського) господарства «Резон» - адвоката Ремез К.І., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянкикадастровий номер 1422055500:01:000:0459, площею 7,1821 га, розташованої на території Святогорівської селищної ради Добропільського (Покровського) району Донецької області (цільове призначення землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Вказана обставина сторонами не оспорювалась та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 338327011 від 07.07.2023 року) (т. 1 а.с.182-183).

Договором оренди землі від 05.02.2014 року (т. 1 а.с.11-13) підтверджується, що між СФГ «Резон», від імені якого діяв директор ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки розміром7,1821га (рілля), яка розташованана території Святогорівської селищної ради Добропільського району Донецької областістроком на 49 (сорок девять) років.

Відповідно до п.9 договору оренди від 05.02.2014 року, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі в грошовій формі: 3.5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до п.5 вказаного договору становить 168046,90 грн, тобто в розмірі 5881,64 грн на рік.

Пунктом 11 договору оренди від 05.02.2014 року передбачено, що орендна плата вноситься один раз на рік до 1 січня за звітний рік.

Відповідно до пункту 37 договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов?язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню.

Земельна ділянка,кадастровий номер 1422055500:01:000:0459, за вищевказаним договором оренди землі була передана орендарю 05.02.2014 року, про що свідчить акт приймання-передачі земельної ділянки, площею 7,1821 га (т. 1 а.с.13).

Інформаційною довідкою № 338327011 від 07.07.2023 року (т. 1 а.с.182-183)підтверджується, що на підставі договору оренди землі від 05.02.2014 року б/н, укладеного між СФГ «Резон» та ОСОБА_1 , в реєстрі інших речових прав, 06.02.2014 року було зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер1422055500:01:000:0459, площею 7,1821га (рілля), яка розташована на територіїСвятогорівської селищної ради Добропільського району Донецької області.

Відповідно до копії розписки від 03.09.2012 року (оригінал якої знаходиться у відповідача) вбачається, що вказана розписка написана ОСОБА_1 . Позивачка факт написання розписки в судовому засіданні не оспорювала, але зазначала, що згідно розписки, яку вона писала, нею було зазначено, що вона отримала орендну плату за «4 лет». В той же час зміст копії розписки, яка наявна в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала в якості орендної плати гроші за 49 років наперед та при продажу землі зобов?язується переоформити акт на ОСОБА_3 . Даних про розмір отриманих ОСОБА_1 коштів, в рахунок орендної плати, зміст розписки не містить.

В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що за вищевказаною розпискою вона отримала в рахунок орендної плати за 4 роки наперед 21000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що несплата відповідачем орендної плати позивачці свідчить про наявність систематичного порушеннявідповідачем взятих на себе за договором оренди зобов`язань щодо виплати орендної плати. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Враховуючи, що основною підставою для розірвання договору оренди, на яку посилалася позивачка, є істотне порушення відповідачем договору оренди землі, а саме систематична несплата орендної плати відповідачем, яку на даний час позивачка не отримала, суд дійшов висновку, що відповідачем істотно порушено договір оренди землі, що є підставою для його розірвання у судовому порядку та стягнення з відповідача заборгованості з невиплаченої орендної плати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України: «Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК Українидаєпідстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосуєтьсяв ипадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) сформульовано такий правовий висновок: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідна правова позиція булла викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущенного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції.

Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20, від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21, від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20.

Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Позивачка мотивувала позовні вимоги тим, що відповідачем не сплачено орендну плату за 2018, 2019, 2020,2021 роки.

Отже, відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивачки про несплату орендної плати, однак у матеріалах справи такі докази відсутні, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо розірвання Договору оренди земельної ділянки від 05 лютого 2014 року на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про оренду землі», у зв`язку з систематичною несплатою орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано тієї обставини, що Селянським (фермерським) господарством «Резон» було сплачено орендну плату за договором оренди наперед, тобто за всі 49 років, про що мається відповідна розписка позивачки ОСОБА_1 , колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`янання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України «Про орендуземлі».

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня2019 року в справі № 321/329/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 484/1399/19.

Зі змісту договору від 05 лютого 2014 року вбачається, що вказаний договір не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою.

Позивачка ОСОБА_1 не оспорювала той факт, що згідно розписки вона отримала від відповідача наперед орендну плату в розмірі 21000,00 грн, тобто за чотири роки.

Доказів сплати орендарем Селянським (фермерським) господарством «Резон» на користь ОСОБА_5 інших сум, в рахунок орендної плати, матеріали справи не містять. Відсутні такі відомості й у розписці ОСОБА_1 , на яку посилається відповідач на підтвердження своїх доводів про належне виконання умов договору оренди земельної ділянки.

При цьому, слід зазначити, що жодних первинних бухгалтерських документів, які свідчать про виплату ОСОБА_1 орендної плати, відповідно до договору оренди землі від 05.02.2014 року, відповідачем суду не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що Селянським (фермерським) господарством «Резон» сплачувалися відповідні податки та збори, про що було надано докази до суду першої інстанції в електронній формі, однак суд такі докази роздрукував не повністю, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, такі докази не містять відомостей щодо виплати орендної плати позивачці ОСОБА_1 , по-друге, відповідач не був позбавлений моливості ознайомлення з матеріалами справи у суді першої інстнції та заявити клопотання щодо долучення до справи усіх доказів або ж надати ці докази до суду апеляційної інстанції.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, доходи від надання в оренду (суборенду) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю обкладаються ПДФО та військовим збором (далі ВЗ) податковим агентом під час їх нарахування (сплати).

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (п.164.1 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.164.2 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленомупунктом 170.1статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до ст.170 Податкового кодексу України, податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар(п. 170.1.1.). Доходи, зазначені упідпунктах 170.1.1-170.1.3цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеноюпунктом 167.1статті 167 цього Кодексу (п. 170.1.4.).

Відповідно до ст.168 Податкового кодексу України (п.168.1.2.), податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Тобто, в разі сплати орендної плати наперед законодавством передбачено, що орендар зобов`язаний утримати та перерахувати податки до бюджету одночасно з її перерахуванням (виплатою) орендодавцеві.

Натомість, наданими відповідачем Селянським (фермерським) господарством «Резон» до суду доказами підтверджено, що орендарем щорічно сплачувалися відповідні податки та збори, у зв?язку з чим суд критично відноситься до тверджень останнього щодо виплати усієї орендної плати наперед за 49 років у повному обсязі.

Отже, матеріали справи не містять доказів отримання позивачкою орендної плати у рахунок майбутніх платежів за спірним договором оренди за 49 років, у зв`язку з чим колегія суддів не приймає доводи відповідача про дострокове виконання ним своїх обов`язків з виплати орендної плати саме за спірнимдоговором, а відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розірвання договору оренди землі з підстав систематичної несплати орендної плати.

На підставі наведенного вище, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про те, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення орендної плати за 2018, 2019, 2020, 2021 роки в сумі 23526,12 грн, відповідно до такого розрахунку: 23526,56 грн (щорічний розмір оренної плати, узгоджений сторонами, у сумі 5881,64 грн х 4 роки).

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що 21.08.2023 стороною відповідача був заявлений відвід судді Здоровиці О.В. у цивільній справі №227/4058/21, який станом на 15 вересня 2023 року не розглянутий. Відповідач вважає, що суддя першої інстанції Здоровиця О.В. порушила статтю 36 ЦПК України та пункт 2.5 Бангалорських принципів щодо того, що суддя заявляє самовідвід від участі у справі в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об?єктивного рішення у справі або в тому випадку коли у сторонннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. 25.05.2023 року суддю Здоровицю О.В. було притягнуто до адміністративної відповідальності через наявність конфлікту інтересів, який виник, у тому числі, через наявність дружніх відносин із ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_3 , який є батьком Голови Селянського (фермерського) господарства «Резон» Стрепоченка М.М., з 2014 року вчиняє активні дії щодо притягнення ОСОБА_2 до політичної та кримінальної відповідальності, між ними наявні гострі негативні взаємовідносини, що є підставою для відводу судді в даній справі.

Так, згідно п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Матеріали справи не містять доказів того, що, під час розгляду по суті цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Резон» про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати, тобто, до постановлення судового рішення у справі (20 липня 2023 року), стороною відповідача було заявлено відвід судді першої інстанції, а подання такої заяви після ухвалення оскаржуваного рішення суду (на переконання відповідача відповідна заява була подана до суду 21 серпня 2023 року) правового значення не має.

Доводи ж відповідача Селянського (фермерського) господарства «Резон» про те, що суддя першої інстанції Здоровиця О.В. порушила статтю 36 ЦПК України та пункт 2.5 Бангалорських принципів щодо того, що суддя заявляє самовідвід від участі у справі в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об?єктивного рішення у справі або в тому випадку коли у сторонннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, колегією суддів не приймаються, оскільки ці обставини нормами ЦПК України не віднесено до тих, які є обов?язковою підставою для скасування рішення суду.

Крім того, слід зазначити, що доводи відповідача не свідчать про існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості та об`єктивності судді Здоровиці О.В. при розгляді даної цивільної справи.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Селянського(фермерського)господарства «Резон»- залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від20липня 2023року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 грудня 2023 року.

Головуючий:

Судді: