Рішення

від 07.12.2023 по справі 303/4919/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2023 року м. Мукачево Справа № 303/4919/23

2/303/1587/23

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:1) Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради;

2) Мукачівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3 ім. Ф. Ракоці ІІ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів Мукачівської міської ради Закарпатської області

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про:

1. Визнання незаконним і скасування наказу Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради від 08.05.2023№100/0/10-23 «Про дострокове припинення дії контракту та звільнення Степана Шинка» (надалі Наказ).

2. Поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Мукачівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3 ім. Ф. Ракоці ІІ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів Мукачівської міської ради Закарпатської області (надалі - Школа).

3. Стягнення з Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради (надалі - Упраіління) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку 1340,60 грн. за кожен робочий день, що станом на 22.05.2023 становить 18768,40 грн.

Також позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У тексті позовної заяви позивач зазначив, що свої вимоги у зазначеній частині має намір збільшити на день розгляду справи в суді.

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 43 Конституції України, ст. ст. 3, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 235, 237? Кодексу законів про працю України.

Як на підставу для задоволення позову ОСОБА_1 посилається на те, що з 01.09.2016 року він перебував на посаді директора Школи.

27 грудня 2022 року йому було вручено персональне попередження від 30.08.2018 №7/2018 про дострокове розірвання з ним контракту на підставі абзацу 4 п.п 5.2 розділу 5 контракту та п. 5 частини першої ст. 41 Кодексу законів про працю України.

На підставі наказу Управління від 17 січня 2023 №17/0/10-23 «Про дострокове припинення дії контракту та звільнення Степана Шинка» позивача було звільнено з посади та припинено дію контракту з ним.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2023 року по справі №303/1194/23 вищенаведений наказ було визнано незаконним та скасовано, а позивача - поновлено на роботі зі стягненням на його користь заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак, 24 квітня 2023 року позивачу знову було вручене персональне попередження про дострокове розірвання з ним контракту від 30.08.2018 №7/2018 (надалі Контракт) на підставі абзацу 4 п. 5.2 розділу 5 вказаного Контракту та п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

В подальшому, на підставі наказу Управління від 08.05.2023 №100/0/10-23 «Про дострокове припинення дії контракту та звільнення ОСОБА_2 » позивача було звільнено з посади та припинено дію контракту з ним.

У поданому на розгляд суду позові, позивач наголошує на тому, що оспорюваний за предметом позову наказ прийнято з порушеннями норм чинного законодавства, оскільки п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, на підставі якого його було звільнено із займаної посади, поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами, відносно яких може бути застосована вказана правова підстава.

В свою чергу, абзацом 4 п. 5.2 Розділу 5 Контракту було передбачено його припинення, зокрема, «з інших підстав, передбачених законодавством та цим Контрактом».

Використання сполучника «та» означає необхідність поєднання двох підстав: законодавчої та передбаченої Контрактом. Проте, в Контракті відсутня така підстава його припинення, як «припинення повноважень посадової особи», а також відсутній порядок реалізації таких положень.

У зв`язку з цим, позивач вважає Наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на його невідповідність чинному законодавству. Позивач наголошує також на тому, що його має бути поновлено на роботі та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

На підставі ухвали суду від 3 листопада 2023 року було відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Від відповідача (1) до суду надійшов відзив на позов, у якому Управління висловило свою незгоду із заявленими позовними вимогами, з посиланням на те, що норми ст. 41 Кодексу законів про працю України не містять обмежень щодо застосування п. 5 ч. 1 цієї статті, зокрема, до керівників комунальних закладів.

Уповноважений представник відповідача (1) звернув увагу суду також на те, що наведена позивачем в обґрунтування своєї правової позиції судова практика Верховного Суду (постанова від 16.01.2018 року справа №760/9269/15-ц) не є визначальною, адже існують й інші правові висновки Верховного Суду з цього питання, зокрема постанова від 09.12.2020 по справі №487/2178/19.

Разом з цим, законодавство про працю не розкриває змісту поняття «посадова особа», а також перелік посадових осіб, з якими може бути припинено трудовий договір на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Спеціальних обмежень щодо застосування звільнення працівника на підставі цієї правової норми законодавством не встановлено.

На думку уповноваженого представника відповідача (1), позивач уклавши Контракт на відповідних умовах, із зазначенням такої підстави його припинення, як «з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом», висловив свою згоду на можливе майбутнє звільнення за рішенням роботодавця, в тому числі, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Крім того, відповідач (1) не погоджується з періодом за який ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки в нього позивач включив останній день своєї роботи, який є одночасно днем звільнення (08.05.2023), та за який йому була нарахована заробітна плата.

Також під час проведення розрахунку позивачем безпідставно застосовано календарні дні, що суперечить вимогам п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі Порядок №100), відповідно до якого обчислення має проводитися в робочих днях.

За твердженням уповноваженого представника відповідача (1), зі змісту позовної заяви не вбачається жодної позовної вимоги, яка була б пред`явлена до відповідача (2), чи яку заклад освіти мав би виконати в разі задоволення позовних вимог, а тому Школа є неналежним відповідачем у справі.

У зв`язку з наведеним, уповноважений представник відповідача (1), просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

30 листопада 2023 року від представника позивача ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, у якій він звернув увагу на те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2023 по справі №303/1194/23, яке залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 20.09.2023, було визнано незаконним та скасовано наказ Управління від 17.01.2023 №17/0/10-23 та поновлено позивача на попередній посаді. У вказаній справі суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не може бути звільнений із займаної посади на підставі п. 5. ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Встановлені обставини та висновки суду в цій справі мають преюдиційний характер та мають бути враховані судом при розгляді даної справи.

Поряд з цим, на думку представника позивача, середній заробіток необхідно розраховувати виходячи із заробітку за останні два повні календарні місяці роботи, тобто за листопад та грудень 2022 року відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», що підтверджується даними довідки від 30.01.2023 №10-27/35.

У зв`язку з цим, представник позивача просив суд стягнути з відповідача (1) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1693,88 грн. за кожен робочий день, з дня звільнення до поновлення на роботі.

На підставі частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є трудові відносини, пов`язані із звільненням позивача із займаної посади, його поновлення на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин, суд наводить наступні обставини справи.

Наявні у справі доказові матеріали (дані трудової книжки серії НОМЕР_1 ) свідчать про трудову діяльність позивача в ОСОБА_5 на посаді директора.

30 серпня 2018 року між відповідачем (1) та позивачем було укладено Контракт, на підставі якого ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Школи терміном на шість років з 30.08.2018 по 30.08.2024.

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Контракту від 18.04.2023 (надалі Додаткова угода) було внесено зміни до Контракту та змінено п. 6.1 шляхом викладення його в новій редакції: «п. 6.1. Цей Контракт діє з 18.04.2023 року до 30 серпня 2024 року».

В матеріалах справи міститься копія персонального попередження за підписом начальника Управління Лабоша М.М, зі змісту якого вбачається, що Контракт та Додаткову угоду буде розірвано достроково, з інших підстав, а саме на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України «припинення повноважень посадових осіб».

Як вбачається з Акту №1 про відмову від підпису від 24.04.2023, позивач відмовився від підписання вищезазначеного попередження.

В подальшому, на підставі оспорюваного за предметом позову Наказу начальника Управління було припинено дію Контракту та термін дії Додаткової угоди №1, укладених між відповідачем (1) та позивачем з інших підстав, передбачених законодавством України та цим Контрактом (абз. 4 п. 5.2 та п. 5.5 Розділу 5 Контракту), зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Школи з 08.05.2023, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (а.с. 92).

Позивач вважає таке звільнення незаконним, оскільки, за його доводами, таке було проведено з істотним порушенням вимог трудового законодавства.

2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з приписами частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Роз`яснюючи вищевказані положення Основного Закону України, Верховний Суд України у п. 1 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (надалі Постанова №9) звернув увагу судів на необхідності неухильного додержання при розгляді трудових спорівКонституції України,КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

2.1. Відносно позовної вимоги про визнання незаконним і скасування наказу Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради №100/0/10-23 від 08.05.2023 «Про дострокове припинення дії контракту та звільнення Степана Шинка», суд зазначає наступне.

Відповідно доприписів частинпершої татретьої ст.21Кодексу законівпро працюУкраїни трудовимдоговором єугода міжпрацівником іроботодавцем (роботодавцем-фізичною особою),за якоюпрацівник зобов`язуєтьсявиконувати роботу,визначену цієюугодою,а роботодавець(роботодавець-фізична особа)зобов`язується виплачуватипрацівникові заробітнуплату ізабезпечувати умовипраці,необхідні длявиконання роботи,передбачені законодавствомпро працю,колективним договоромі угодоюсторін.Трудовим договоромможуть встановлюватисяумови щодовиконання робіт,які вимагаютьпрофесійної та/абочасткової професійноїкваліфікації,а такожумови щодовиконання робіт,які непотребують наявностіу особипрофесійної абочасткової професійноїкваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

В межах судового розгляду справи однією з визначальних обставин, які необхідно дослідити суду є встановлення того, чи правомірно відповідачем (1) було достроково припинено дію Контракту з позивачем та чи є, у зв`язку з цим законним, оскаржуваний Наказ.

По відношенню до цього слід зазначити, що Кодекс законів про працю України визначаєдодаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, серед яких передбачена така додаткова підстава розірвання трудового договору як «припинення повноважень посадових осіб» (п. 5 ч. 1 ст. 41).

Водночас, слід зауважити, що частина перша ст. 41 Кодексу законів про працю України була доповнена пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 №1255-VІІ, з метою надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільнення посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин.

У зв`язку з наведеним, суд вважає обґрунтованими доводи позивача відносно того, що п. 5 частини першої ст. 41 Кодексу законів про працю України поширюється на посадових осіб саме господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами господарювання для можливості застосування означених положень трудового законодавства.

Разом з тим, відповідач (2) не має статусу господарського товариства, а є комунальним закладом освіти, тому ОСОБА_1 не є посадовою особою у розумінні частини другої ст. 89 Господарського кодексу України, і як наслідок, звільнення його на підставі п. 5 частини першої ст. 41 Кодексу законів про працю України є протиправним.

Крім того, положення Контракту також не містять такої підстави його припинення як «припинення повноважень посадових осіб».

Суд відхиляєдоводи уповноваженогопредставника відповідача(1)відносно того,що позивач уклавши Контракт на відповідних умовах, із зазначенням такої підстави його припинення як «з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом», висловив свою згоду на можливе майбутнє звільнення за рішенням роботодавця, в тому числі на підставі п. 5 ч. 1, ст. 41 Кодексу законів про працю України, оскільки такі є лише припущеннями, які не підтверджені належними доказами. При цьому, зміст Контракту не містить жодних застережень щодо цього.

За таких обставин справи, суд дійшов до висновку про порушення трудових прав позивача, внаслідок винесення відповідачем (1) оспорюваного за предметом позову Наказу та необхідності застосування процедури відновлення порушених прав, шляхом скасування такого.

2.2 Відносно позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Школи, суд приходить до наступних висновків.

Правове регулюванняпоновлення працівникана роботірегламентовано приписамичастини першоїст.235Кодексу законівпро працюУкраїни,відповідно до яких у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом встановлено,що звільненняпозивача відбулосябез законноїна тепідстави,а томупозовна вимогащодо поновленняйого нароботі напосаді директора Школи підлягає задоволенню.

Разом зтим,суд реалізуючисвій обов`язокщодо встановленняналежності відповідачівй обґрунтованостіпозову,дійшов довисновку,що ОСОБА_5 не можевиступати належнимвідповідачем уданому трудовомуспорі,оскільки зі спірних правовідносин не вбачається, які саме права позивача було порушено, не визнано або оспорено відповідачем (2).

Крім того, трудові відносини виникли саме між позивачем та Управлінням, при цьому у змісті позовної заяви позивач не зазначив позовних вимог, які могли бути пред`явлені безпосередньо до такого закладу освіти.

По відношенню до цього суд зазначає, що відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

При цьому неналежний відповідач- це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі№ 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2019 року прийнятій у справі №461/6793/15-ц (провадження № 61-15551св18).

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи уповноваженого представника відповідача (1) відносно того, що відповідач (2) є неналежним відповідачем по справі.

2.3. Також підставною слід вважати і вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку суд вважає за необхідне стягнути саме із відповідача (1).

У прохальній частині позовної заяви міститься вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку 1340,60 грн. за кожен робочий день, що станом на 22.05.2023 становить 18768,40 грн.

Поряд з цим, приписами частини першої ст. 235 Кодексу законів про працю України регламентовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік (частина друга ст. 235 Кодексу законів про працю України).

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячизвиплатзаостаннідва календарні місяці роботи, що передуютьмісяцю,вякомувідбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю,вякомувідбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата,працівник не працював, середня заробітнаплата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Водночас,при зверненнідо судуз позовом,позивачем для обчисленнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулувнаслідок звільнення,за періодз 08.05.2023по 22.05.2023,було використано данідовідки продоходи заперіод з18по 30квітня таз 01по 08травня 2023року (часперебування напосаді післяпоновлення нароботі відповіднодо рішеннясуду посправі №303/1194/23),що призвелодо неправильногорозрахунку нимсереднього заробітку зачас вимушеногопрогулу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивач перед звільненням, яке мало місце 08.05.2023, не відпрацював два календарні місяці роботи, що передуютьмісяцю,вякомувідбулася ця подія, оскільки він перед цим був звільнений та поновлений на займаній посаді на підставі рішення суду від 12.04.2023.

За такихобставин, останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача є листопад та грудень 2022 року, тому в основі розрахунку щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід покласти дані довідки про доходи від 30.01.2023 №10-27/35.

Згідно з частиною четвертою ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факти, установлені в прийнятому раніше судовому рішенні, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність у процесуальному праві виражена як обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням у будь якій іншій справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що факти встановлені судовим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2023 року по справі №303/1194/23 (яке набрало законної сили), в контексті розгляду даної справи мають преюдиційний характер.

За результатамисудового розглядусправи №303/1194/23,судом буловизнано незаконнимта скасованонаказ Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради №17/0/10-23 від 17.01.2023 «Про дострокове припинення дії контракту та звільнення Степана Шинка».

Вказаним судовим рішенням по справі №303/1194/23 також було задоволено позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому суд в межах розгляду даної справи, визнав довідку про доходи №10-27/35 (за листопад та грудень 2023 року) від 30.01.2023 належним доказом, оскільки саме її було взято за основу для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з фактичного аналізу змісту відповіді на відзив, представник позивача просить суд стягнути з відповідача (1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1693,88 грн. за кожен робочий день, з дня звільнення до поновлення на роботі, що в свою чергу відповідає приписам наведеної вище норми Закону.

При цьому у наведеному станом на 24.11.2023 року розрахунку представник позивача зазначає, що сума середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням має становити 243 918, 72 грн. (74530,83 грн. заробітна плата за останні два місяці роботи): 44 дні (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи) = 1693,88 грн. (розмір середньоденної заробітної плати) х 19 днів (кількість робочих днів вимушеного прогулу з 09.05.2023 по 24.11.2023).

У наведеному розрахунку міститься арифметична помилка, оскільки розрахунок періоду за час вимушеного прогулу з 09.05.2023 по 24.11.2023 становить не 19 робочих днів, а 144.

Поряд з цим, представником позивача проведено вказаний розрахунок скоріше в якості прикладу, з метою відображення всіх складових необхідних для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

По відношеннюдо наведеногорозрахунку,слід також зазначити,що вйого основупокладено довідкупро доходипозивача за листопад-грудень2022року (поданапредставником відповідачаразом звідповіддю навідзив),що відповідаєположенням п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до яких середній заробіток необхідно розраховувати виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Разом з тим, у відповідності до частини четвертої ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19 «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату».

У наведеному вище судовому акті Великої Палати Верховного Суду міститься правовий висновок відносно того, що вимушеним прогулом у розумінні вказаної ст. 235 Кодексу законів про працю України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Враховуючи наведене, суд визначає розмір стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу наступним чином.

Згідно із абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Згідно з даними довідки продоходи від30.01.2023№10-27/35 заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи (листопад та грудень 2022 року) склала 74530,83 грн., при цьому кількість робочих днів 44.

Визначення середньоденної заробітної плати відбувається шляхом ділення заробітної плати за останні 2 календарні місяці на кількість робочих днів, тобто 74530,83:44=1693,88 грн.

Період вимушеного прогулу складає 153 робочих днів (з 09.05.2023 по 07.12.2023).

Водночас,суд вважаєобґрунтованими доводиуповноваженого представникавідповідача (1)про те,що день звільнення позивача (08.05.2023) одночасно був останнім днем його роботи, за який йому було нарахована заробітна плата, а тому він не може бути включений в період вимушеного прогулу.

Наведене підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доходи від 15.05.2023 №10-27/127 (а.с. 91).

Таким чином, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача складала 1693,88грн., на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.05.2023 по 07.12.2023 в сумі 259 163,64 грн. (1693,88 х153=259163,64 грн.), який обрахований без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Також суд звертає увагу на те, що при виплаті стягнутої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач (1), до проведення фактичної виплати, зобов`язаний нарахувати й утримати з цієї суми прибутковий податок та інші обов`язкові платежі, оскільки такий обов`язок по їх нарахуванню покладений на підприємство (установу), а не на суд, який під час ухвалення рішення не може вираховувати та утримувати ці платежі.

Рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У постановівід 09листопада 2022року по справі №640/10445/21Верховний Судзауважив,що звільненийбез законноїпідстави працівникпідлягає поновленнюна попереднійроботі.Роботодавецьзобов`язанийвиконати рішеннясуду пропоновлення працівникана роботідобровільно інегайно шляхомвидання проце наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

3. Вирішення питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує у порядку передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Оскільки позивача було звільнено при поданні позову від сплати судового збору за двівимоги:поновлення назайманій посадіта стягненнязаробітної платиза часвимушеного прогулу, то з відповідача підлягає стягненню в дохід держави сума 2147,20 гривень судового збору.

Також на користь позивача слід стягнути з відповідача (1) сплачений ним судовий збір за позовну вимогу щодо визнання незаконним і скасування наказу Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради від 08.05.2023 №100/0/0-23 у сумі 1073,60 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 43, 55, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями 21, 41, 235 Кодексу законів про працю України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради від 08.05.2023 №100/0/10-23 «Про дострокове припинення дії контракту та звільнення Степана Шинка».

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Мукачівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3 ім. Ф.Ракоці ІІ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів Мукачівської міської ради з 9 травня 2023 року.

4. Стягнутиз Управлінняосвіти,культури,молоді таспорту Мукачівськоїміської радина користь ОСОБА_1 середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу заперіод з 09.05.2023 по 07.12.2023 в сумі 259163,64 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч сто шістдесят три гривні 64 копійки) гривень без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

4.1 Стягнути з Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради на користь ОСОБА_1 суму 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) гривень сплаченого судового збору.

5. Стягнути з Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради в дохід держави суму 2147,20 (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок) гривень судового збору (за дві вимоги немайнового характеру).

6. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Мукачівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3 ім. Ф.Ракоці ІІ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів Мукачівської міської ради - відмовити.

7. Допустити негайне виконання рішення даного рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

8. Рішеннясуду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

10. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_4 , 88009, м. Ужгород, вул. Богомольця 12/9

Відповідачі: (1) Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради, 89600, м. Мукачево, пл. Духновича Олександра 2, ЄДРПОУ 02143413;

(2) Мукачівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3 ім. Ф. Ракоці ІІ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів Мукачівської міської ради Закарпатської області, 89600, м. Мукачево, вул. Миру 17, ЄДРОПОУ 22112395.

Суддя В.В. Кость