Постанова

від 06.12.2023 по справі 932/13213/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 932/13213/19

провадження № 61-13994св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:комунальне підприємство «Криничанське бюро технічної інвентаризації», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Нестеченко Дмитро Сергійович, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Цитульського В. І. від 23 березня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 22 серпня 2023 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КП «Криничанське бюро технічної інвентаризації», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності та витребування нерухомого майна з володіння.

2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що ТОВ «ФК «Дніпрофінасгруп»

15 серпня 2019 року звернуло стягнення на її квартиру за кредитним зобов`язанням по договору від 23 травня 2008 року перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

3. Позивачка вказувала, що її безпідставно зняли з реєстрації місця проживання у цій квартирі. Звернення стягнення вважає незаконним, оскільки вона не отримувала повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору; не отримувала повідомлення про заміну кредитора; звернення стягнення відбулось під час дії заборони, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відтак існують підстави для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за

ТОВ «ФК «Дніпрофінасгруп» та відновлення записів про право власності за нею. За договором купівлі-продажу від 27 серпня 2019 року спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 , відтак існують підстави для задоволення віндикаційного позову.

4. Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, скасувати рішення державного реєстратора від 15 серпня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Дніпрофінасгруп»; витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь та поновити відомості щодо реєстрації права власності на цю квартиру за нею.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

5. РішеннямБабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 23 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_3 , який є чоловіком ОСОБА_2 та співвласником спірної квартири, має право як заперечувати проти позову в цілому, так і наводити докази щодо розміру частки у спірному майні (власність на квартиру є спільною сумісною).

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

9. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки іпотекодержателем було дотримано порядок надсилання вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання. Позивачкою кредитну заборгованість погашено не було, таких доказів не було надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

10. Доводи позивачки про те, що новий кредитор не повідомляв її про укладання договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, а також про те, що вона не отримувала вимогу/повідомлення про дострокове погашення заборгованості, визнані безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, якими підтверджено дотримання ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп», як іпотекодержателем, порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання. Твердження про те, що примусове стягнення на квартиру відбулося без її згоди як власника та у порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» також визнані необґрунтованими, оскільки доказів того, що спірна квартира використовується позивачем як єдине житло надано не було.

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Нестеченко Д. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою,

в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16, від14 листопада 2018 рокуу справі № 183/1617/16,

від 30 січня 2019 рокуу справі № 569/17272/15-ц, від 19 листопада 2019 року

у справі№ 911/3680/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а,

від 01 квітня 2020 рокуу справі № 520/13067/17, від19 травня 2020 року

у справі № 644/3116/18, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17,

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 01 березня

2023 року у справі № 522/22473/15-ц, та у постановах Верховного Суду

від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 03 квітня 2019 року

у справі № 686/20502/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 205/3243/17-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 202/589/18, від16 червня 2021 року

у справі № 200/11374/18, від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18,

від 04 серпня 2021 року у справі № 199/8662/16-ц, від 30 вересня 2021 року

у справі № 127/15802/15-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 200/12998/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Заявниця зазначає, що АТ «Оксі Банк» таТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не повідомляли її про укладення договору відступлення права вимоги за договором іпотеки. Крім того, відступлення права вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь нового кредитора суперечить положенням статей 516, 517 ЦК України.

14. Заявниця стверджує, що вона не отримувала іпотечну вимогу/повідомлення про дострокове погашення заборгованості ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» від 08 липня 2019 року. Зазначає, що спірна квартира є її єдиним житлом, а її було позбавлено права на житло. ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було порушено положення частини другої статті 518 ЦК України, а тому вона мала право не виконувати обов'язки, які передбачені кредитним договором.

15. Згідно з доводами касаційної скарги, примусове стягнення на спірну квартиру відбулося без згоди власника, всупереч забороні, встановленій Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Державний реєстратор всупереч вимог частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, пункту 1, пункту 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» здійснила реєстрацію права власності на спірну квартиру, яка підлягає скасуванню. ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не мало права на відчуження спірної квартири і квартира вибула із власності позивачки без її згоди.

16. Також заявниця вказує на те, що належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, а тому вона правильно визначилася із суб`єктним складом учасників справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 932/13213/19.

18. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

19. У поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» посилається на те, що оскаржувані рішення були винесенні при повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень. ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було дотримано вимоги частини другої статті 518 ЦК України. За загальним правилом зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх зобов`язань не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Відступлення права вимоги не змінює суті зобов`язання, яке виникло. Окрім зазначеного, позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що вона належним чином виконує зобов`язання за кредитним договором. Починаючи з 2011 року, позивачка фактично припинила виконувати свої зобов`язання за кредитним договором. Позивачкою також не було надано належних доказів на спростування факту направлення повідомлення на її адресу про заміну кредитора, а також вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

20. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 посилається на те, що виникнення права власника на витребування квартири від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Позивачкою не доведено підстав для витребування спірної квартири у добросовісного набувача. Набуваючи право власності на спірну квартиру, ОСОБА_2 звертала увагу та розраховувала на правильність записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Жодних обставин, які б могли виключати неправомірність та/або незаконність укладення правочину на придбання спірного майна, не існувало.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21. 23 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту, за яким банк зобов`язався надати позивачці кредит у розмірі 59 000 доларів США для купівлі житла до 23 травня 2028 зі сплатою 13 % річних.

22. 23 травня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким остання набула у власність квартиру АДРЕСА_1 за 372 842, 00 грн. Площа квартири становить 42,8 кв. м.

23. 23 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки за яким вона, в забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань, передала в іпотеку банку вказану квартиру. У договорі іпотеки передбачено право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

24. 03 липня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено договори відступлення прав вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки.

25. 03 липня 2019 року між АТ «Оксі Банк» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договори відступлення прав вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки.

26. ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» надано повідомлення від 08 липня

2019 року про відступлення прав вимоги від АТ «Оксі Банк» та

ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», адресовані позивачці та докази їх надіслання

08 липня 2019 року засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» з описом вкладення.

27. Також ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» долучено вимогу від 08 липня

2019 року про дострокове погашення заборгованості, яка містила відомості про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її незадоволення та докази скерування такої на адресу позивачки 08 липня 2019 року з описом вкладення.

28. Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна, вартість спірної квартири станом на 08 серпня 2019 року становить 280 000, 00 грн.

29. 28 серпня 2019 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

30. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено наступні записи щодо квартири

АДРЕСА_1 : від 28 серпня 2019 про право власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2019 року; від 13 серпня

2019 року про право власності за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі договору іпотеки, договору про відступлення прав вимоги, вимоги; від 01 жовтня 2008 року про іпотеку, іпотекодержателем вказано ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

31. Згідно з пунктом 9.3 кредитного договору позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погіршення грошових зобов`язань за цим договором протягом не більш ніж 30 календарних днів з моменту її пред`явлення. У разі невиконання позичальником цієї вимоги кредитор має право звернути стягнення за іпотечним договором (або пред`явити вимогу поручителю) або вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за цим договором, які не суперечать чинному законодавству.

32. Пунктом 12.1 кредитного договору передбачено, що кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди позичальника відступити своє право вимоги за цим договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі своїх прав за іпотечним договором.

33. У разі відступлення права вимоги за цим договором, кредитор зобов`язаний повідомити позичальника про факт відступлення у порядку, встановленому законодавством (пункт 12.2).

34. Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 договору іпотеки від 23 травня

2008 року у разі невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги задовольняються за рахунок предмета іпотеки. В такому випадку цей договір згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору, який є правовстановлючим документом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

36. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

39. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

40. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

41. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

42. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

43. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

44. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

45. Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

46. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина четверта статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

47. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

48. Частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

49. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

50. З наведеного слідує, що передумовою для реалізації права на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

51. Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).

52. Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

53. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.

54. Іпотекодержатель може на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» (станом на сьогоднішній дія цієї статті зупинена) задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки.

55. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (станом на сьогоднішній дія цієї статті зупинена), якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

56. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (пункти 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17).

57. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що

08 липня 2019 року на адресу позивачки були направлені: повідомлення про відступлення права вимоги від АТ «Оксі Банк» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, та попереджено, що у разі несплати боргу буде звернено стягнення на іпотечне майно. Позивачку повідомлено про те, що всі подальші виплати будь-яких коштів, що підлягають сплаті за умовами кредитного договору, повинні сплачуватись на банківський рахунок нового кредитора, ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».

58. Новим іпотекодержателем ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» надано докази направлення вказаних повідомлень 08 липня 2019 року засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» з описом вкладення, які скеровані на адресу позивачки, зазначену в іпотечному договорі (т. 1, а. с. 166-170).

59. Вказане свідчить про дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання, а тому доводи касаційної скарги в зазначеній частині не знайшли свого підтвердження.

60. Позивачкою також не надано доказів належного виконання боргових зобов`язань, як перед попереднім кредитором, так і перед новим.

61. Водночас, апеляційний суд не звернув достатньої увагу на те, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 03 червні 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого було передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

62. Пунктом 4 Закону № 1304-VII було передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

63. Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

64. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі варіанти звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя з метою задоволення своїх вимог. До прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

65. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя звертати стягнення на майно іпотекодавця.

66. Апеляційний суд не врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16 (провадження 14-111цс19), де вказано, що мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав.

67. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) звертала увагу, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII.

68. Крім того, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання кваліфікації звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі як добровільного чи примусового стягнення (відчуження без згоди власника)) і дійшла висновку, що на квартиру, яка підпадала під дію Закону № 1304-VII, не може бути примусово звернуто стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно), у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання позичальником (іпотекодавцем) умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

69. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 754/4361/21 (провадження № 61-10420св23).

70. При вирішенні спору апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачка не надала доказівна підтвердження того, що спірна квартира використовується як єдинє житло, однак позивачка стверджувала, що іншого нерухомого майна у її власності немає, а загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, і згоди на відчуження спірного майна в примусовому порядку вона не надавала.

71. Апеляційний суд не дослідив тієї обставини, що ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі з 18 червня 1996 року, доказів її реєстрації чи проживання за іншою адресою матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що спірна квартира є її єдиним житлом, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також міститься інформація про реєстрацію 09 квітня 2014 року обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП № 41857361. Формування витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснено 03 вересня 2019 року, тобто на момент відчуження 28 серпня 2019 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» ОСОБА_2 спірної квартири АДРЕСА_1 існувала заборона на її відчуження, про що не могла не знати ОСОБА_2 , купуючи спірну квартиру, враховуючи доступність зазначеної інформації під час вчинення такого правочину.

72. Апеляційний суд не дослідив вказаних обставин, не надав їм належної оцінки, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у оскаржуваній постанові.

73. Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

74. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

75. Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

76. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зокрема і щодо добросовісності дій ОСОБА_2 при придбанні квартири та пропорційності втручання у її права, з огляду на мотиви скасування судового рішення.

77. Судові витрати сторін спору підлягають розподілу за результатами вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Нестеченко Дмитро Сергійович, задовольнити частково.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 рокускасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович