Постанова

від 07.12.2023 по справі 761/10485/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/10485/22 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.

провадження № 22-ц/824/8688/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування: матеріальної шкоди - 1 671,00 грн.; моральної шкоди - 3000,00 грн., відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011р., з подальшими змінами. У решті позову відмовлено.

У жовтні 2022 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на її користь вартість витрат на правничу допомогу - 14 000,0 грн.

03 листопада 2022 року на адресу суду першої інстанції від відповідача 1 надійшли заперечення на заяву про розподіл витрат на правничу допомогу, у яких зазначено, що витрати, які позивач понесла у зв`язку з розглядом справи, є необґрунтованими.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, які сторона планує понести у зв`язку з розглядом зазначеної справи у розмірі 5 000,0 грн. У решті заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаним додатковим судовим рішенням, відповідач-2 Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на те, що додаткове рішення суду є необґрунтованим, невмотивованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, а висновки, зроблені в ньому, не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з доказами, дослідженими в судовому засіданні, просив скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року по справі № 761/10485/22 та стягнути витрати на правничу допомогу з департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що у додатках до позовної заяви відсутні будь-які квитанції, платіжні доручення з відміткою банку, які б були належним доказом сплати цих коштів. Отже, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження таких витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Апелянт вважає, що відсутні будь-які правові підстави для стягнення судових витрат з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України.

Апелянт звертав увагу суду на те, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції (частина четверта статті 58 ЦПК України).

При цьому апелянт наголошував, що суб`єктом, винним у заподіюванні шкоди ОСОБА_1 позивачка вказувала у позові Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Й. окрім того, позивач визначив відповідачем Казначейство. Зазначає, що у відповідних правовідносинах Казначейство не брало участі, оскільки в силу приписів статті 19 Конституції України у системному зв`язку з нормами пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження» Казначейство є лише органом виконання окремих категорій судових рішень

Вважає, що суд першої інстанції, всупереч вимогам статті 133 ЦПК України, не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України. Разом із тим Казначейство вважає, що у вказаній ситуації відсутні підстави для стягнення судових витрат з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України. У разі задоволення позову такі витрати мають бути покладені на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

14 липня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, надісланий представником позивачки - адвокатом Ковальовим Віктором Михайловичем засобами поштового зв`язку. У вказаному відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року - без змін. При цьому зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути. Вважає, що у даному випадку суд з дотриманням норм процесуального права, на підставі наданих доказів, зменшив суму заявлених витрат за внутрішнім переконанням та стягнув на користь позивача (сторону на користь якої прийняте рішення) витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, які сторона понесе у майбутньому (в договорі сторони погодили, що оплата гонорару відбудеться не раніше ніж через 90 днів після набранням судовим рішенням у справі №761/10485/22 законної сили), і це здійснено у відповідності з нормами ЦПК.

Також позивачка просить суд врахувати, що в постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 227/4691/21 (провадження № 61-3733св23) зазначено, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, наголошує, що у таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Таким чином, вважає, що посилання апелянта на те, що витрати на правничу допомогу повинно бути стягнуто з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської Міської ради (КМДА) суперечить правовій позиції Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, шляхом зміни резолютивної частини оскаржуваного додаткового рішення суду, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022р. позов ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задоволено частково.

Звертаючись до суду з вказаною заявою, сторона позивача зазначала, що нею планується понести витрати на правничу допомогу у розмірі 14 000,0 грн.

Також судом встановлено, що 24 квітня 2020 року між позивачкою та адвокатським об`єднанням «Агенція правового захисту» було укладено договір про надання правової допомоги.

04 жовтня 2022 року між позивачем та адвокатським об`єднанням «Агенція правового захисту» було підписано Акт прийому-передачі наданих послуг.

Частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та значенням справи для сторони позивача, розмір витрат на правничу допомогу, включаючи і суму гонорару адвоката, підлягає зменшенню до 5 000,0 грн.

При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина 1 статті 137 ЦПК України вказує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27 червня 2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Окрім того, апеляційний суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, відповідно до якого «критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо».

У даній справі наявність договірних відносин між позивачкою та адвокатом Адвокатського об`єднання «Агенція правового захисту» Ковальовим Віктором Михайловичем підтверджується Договором про надання правової допомоги від 24 квітня 2020 року (а. с. 91-92).

Також на підтвердження факту надання і отримання професійної правової допомоги заявником подано до суду копію Додаткової угоди від 09 червня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2020 року (а.с.93), копію Звіту про виконання договору щодо надання правової допомоги) від 04 жовтня 2022 року (а.с.94), акт прийому-передачі наданих послуг від 04 жовтня 2022 року (а.с.95).

Оцінивши вказані докази у їх сукупності, апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що позивачем підтверджено понесення нею витрат на професійну правничу допомогу, а відтак такі витрати підлягають стягненню з відповідача. При цьому колегія суддів не надає оцінку висновкам суду першої інстанції щодо зменшення розміру таких витрат з 14 000,00 грн. до 5 000,00 грн., так як апеляційна скарга Державної казначейської служби не містить доводів щодо необґрунтованості чи не співмірності розміру витрат, стягнутих оскаржуваним додатковим рішення суду.

Довід апелянта про відсутність у матеріалах справи будь-яких квитанцій, платіжних доручень з відміткою банку, які були б належним доказом сплати позивачем коштів на правничу допомогу апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що аналізуючи норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.

Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.

Щодо доводу апелянта про необхідність стягнення витрат позивачки на професійну правничу допомогу з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) колегія суддів, погоджуючись з позицією позивачки, викладеною у відзиві на апеляційну скаргу, щодо формулювання резолютивної частини судового рішення про задоволення позову (заяви) в такому спорі враховує, що в цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18)).

Також аналогічний висновок було зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23), а саме: «суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, помилково зазначив, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку».

Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) також було зазначено, що оскільки за наслідками касаційного перегляду судових актів попередніх інстанцій рішення у справі залишається таким, що ухвалено на користь позивача, втім таке рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення, не взяв вищевикладеного до уваги та стягнув витрати на професійну правничу допомогу з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено, що доводи апеляційної скарги у частині суб`єкта стягнення витрат на професійну правничу допомогу заслуговують на увагу, а додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення резолютивної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року змінити.

Резолютивну частину додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року викласти у новій редакції:

«Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, які сторона планує понести у зв`язку з розглядом справи у розмірі 5000,00 /п`ять тисяч/ грн.».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова