Постанова

від 05.12.2023 по справі 920/142/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 920/142/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - приватна виробничо-комерційна фірма "Даск Транс Сервіс",

представник позивача - Лагунов П.В., адвокат (ордер від 27.11.2023 № 1154820),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг?,

представник відповідача - Мирославський С.В., адвокат (ордер від 04.12.2023 № 1043815),

розглянув касаційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми "Даск Транс Сервіс"

на рішення господарського суду Сумської області від 09.02.2023 (головуючий суддя Демидова М.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 (головуючий Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.)

у справі № 920/142/21

за позовом приватної виробничо-комерційної фірми "Даск Транс Сервіс" (далі - Фірма; позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Група Айсберг? (далі - Товариство; відповідач)

про стягнення 1 214 303,06 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Фірма звернулась до суду з позовом до Товариства про стягнення 1 214 303,06 грн збитків, з яких: 494 219, 00 грн - вартість неякісно проведених робіт; 153 503,99 грн - вартість давальницької сировини; 12 159,94 грн - вартість експертного дослідження; 554 420,13 грн - неодержаний дохід (упущена вигода).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- після прийняття продукції для її реалізації були виявлені ознаки корозії балонів з продукцією. У зв`язку з виявленням дефектів товару, контрагент позивача з реалізації цього товару відмовився від подальшого співробітництва за договором реалізації від 01.09.2020 № 010920;

- комісією з інвентаризації залишку балонів на складі позивача встановлено її пошкодження, втрату товарного виду та непридатність для реалізації;

- за замовленням позивача була проведена експертиза, за результатами якої встановлено, що причиною руйнування аерозольних балонів є порушення цілісності лакофарбового покриття на їх внутрішній поверхні внаслідок руйнуючої дії пероксиду водню у складі вмісту балонів, подальшому контакті металевої стінки з вмістом балонів та пов`язаному з ним виникненням корозії й порушенням цілісності металевої стінки;

- на порушення умов договору про надання послуг від 17.03.2020 № 170320 (далі - Договір), технічних умов (ТУ), відповідач під час виконання робіт з розфасовки продукції використовував власні аерозольні балони д52 300 мл з епоксидним покриттям їх внутрішньої частини, які непридатні для експлуатації з компонентним складом давальницької сировини позивача і відповідно не могли забезпечувати якість продукції та її збереження протягом встановлених строків придатності, що встановлено експертним висновком;

- порушуючи умови пункту 2.6 Договору відповідач халатно поставився до свого обов`язку при прийманні сировини від позивача щодо дослідження її на предмет можливості виготовлення з неї готової продукції якістю відповідно до ТУ позивача, тобто із забезпеченням збереження засобів протягом встановлених строків придатності. Позивача про можливі ризики не попередив та роботу з виготовлення готової продукції не призупинив. Повідомлення про приховані недоліки, відмову від Договору та відшкодування збитків залишено відповідачем без реагування.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.02.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Фірми 659 882,93 грн збитків та 9 898,25 грн витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди).

Рішення суду першої інстанції мотивовано:

- наявністю протиправної поведінки відповідача і його вини у неналежному виконанні умов договору щодо якості виконаних робіт. Суд зазначив, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо забезпечення належної якості робіт, свого обов`язку при прийманні сировини від позивача дослідити її на предмет можливості виготовлення з неї готової продукції якістю відповідно до ТУ позивача, тобто із забезпеченням збереження засобів протягом встановлених строків придатності, не попередження позивача про можливі ризики та не призупинення роботи з виготовлення готової продукції, ця продукція втратила свою товарну цінність до закінчення строків придатності та позивач не може її використовувати за призначенням як товар;

- задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків (494 219,00 грн вартість неякісно виконаних робіт; 153 503,99 грн вартість давальницької сировини; 12 159,94 грн вартість експертного дослідження), суд взяв до уваги висновок експертного дослідження, виконаного на замовлення позивача;

- відмовляючи у позові в частині стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди) суд дійшов висновку, що покладення додатково цих витрат на відповідача не відповідає встановленим у справі обставинам та положенням укладених договорів щодо розподілу тягаря відповідальності за ними. При цьому, визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 659 882,93 грн збитків та 9 898,25 грн витрат по сплаті судового збору, у скасованій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- дефекти готової продукції виникли внаслідок хімічних процесів взаємодії стінок тари (жерстяних аерозольних балонів "д52 300 мл") і сировини, яка у своєму складі містить пероксид водню, що за вказаним висновком судової експертизи унеможливлює збереження якості пакування, визначеної ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги";

- за умовами підпункту 2.3 пункту 2 Договору на замовника (позивача) покладено повну відповідальність перед третіми особами та чинним законодавством за якісні характеристики готової продукції та її відповідність діючим нормам;

- позивач розробив і затвердив ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", в яких вказано, що для виготовлення використовується, зокрема, перекис водню (водню пероксид), засоби фасуються у жерстяні, металеві або комбіновані баночки, флакони або пляшечки з розпилювачем (дозатором; підпункти 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ).

- враховуючи результати проведених експертних досліджень можна зробити висновок, що визначені підпунктами 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ вимоги щодо тари і сировини суперечать один одному, оскільки не можуть взаємодіяти між собою;

- відповідач (виконавець) виконав роботи, розфасувавши надану позивачем давальницьку сировину у аерозольні балони 300 мл (д52 300 мл), які виготовлені зі сталевої жерсті із захисним епоксидним внутрішнім покриттям і які не суперечать вимогам підпункту 3.7.2 ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", що встановлено висновком судової експертизи від 25.01.2022;

- використані відповідачем балони для фасування сировини відповідали вимогам ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", розроблених і затверджених позивачем, за які він відповідає.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди), позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частини, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в скасованій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційним судом не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 924/232/18, від 07.06.2023 у справі № 918/984/21, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16, від 12.02.2020 у справі № 457/906/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 07.06.2022 у справі № 916/302/16, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо застосуванням статей 7, 13, 15, 79, 86, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 839 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.

У частині оскарження рішення суду першої інстанцій скарга обґрунтована тим, що:

- у разі скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції вбачаються підстави для задоволення апеляційної скарги позивача у зв`язку з доведеністю всіх необхідних обставин для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 554 420,13 грн;

- за встановленими судом першої інстанції обставинами наявні всі ознаки цивільного (господарського) правопорушення з боку відповідача, у тому числі не спростовано і не піддано сумніву обґрунтованість упущеної вигоди внаслідок відмови покупця (ТОВ ?МІКСПАК?) від договору від 01.09.2020 № 010920 з позивачем, внаслідок чого останній не отримав прибуток у розмірі 554 420,13 грн.

Також у касаційній скарзі скаржником наведено попередній розрахунок судових витрат, які скаржник очікує понести під час розгляду касаційної скарги.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 924/232/18, від 07.06.2023 у справі № 918/984/21, від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц, від 12.02.2020 у справі № 457/906/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 07.06.2022 у справі № 916/302/16, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц щодо застосуванням статей 7, 13, 15, 79, 86, 282 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 924/232/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що пославшись на здійснення оцінки доказів в їх сукупності (договір поставки молока № 3, термін дії якого визначений до 31.12.2017, протокол погодження договірної ціни від 23.08.2017 № 12, товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні за вересень 2017 року, приймальну квитанцію на закупівлю молока від 30.09.2017, акт звірки розрахунків станом на 30.09.2017, видаткову накладну від 30.09.2017 № 425), а також зазначивши про врахування приписів статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що СВК "Перший національний виробничий кооператив" здійснював поставки молока на користь ДП "Старокостянтинівський молочний завод" за договором від 31.01.2017 № 3 у вересні 2017 року на суму 4 767 465,30 грн (товар кількістю 616400 кг). Водночас, дійшовши вказаного висновку, суд апеляційної інстанції належним чином не досліджував та не надавав відповідної правової оцінки поданим сторонами доказам та доводам;

- № 918/984/21 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що апеляційним судом належним чином не досліджено умов Договору іпотеки в частині погодження сторонами вартості предмета застави (іпотеки) та обсягу забезпечення, зокрема не надано правової оцінки визначеної пунктом 2.2 цього Договору заставної вартості предмету застави у сумі 274 000,00 грн; не здійснено належного мотивування висновку в частині визначення розміру вимог заставного кредитора саме в сумі оцінки предмета забезпечення. Таким чином, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував вищезазначені правові висновки Верховного Суду щодо обсягу визначення забезпеченого зобов`язання, належним чином не надав оцінку змісту заяви Банку з грошовими вимогами до боржника, умов Договору іпотеки та інших матеріалів справи, серед іншого, й у контексті з`ясування договірної вартості предмету застави та наявності/відсутності заяви цього кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, що має значення для розгляду, визнання та визначення черговості таких грошових вимог у відповідності до вимог закону. Без дослідження вищезазначених обставин справи та належної правової оцінки відповідних доказів, твердження суду в частині розміру забезпечених вимог Банку не можуть вважатися обґрунтованими, що, у свою чергу, свідчить про передчасність висновків про визначення черговості задоволення цих (позачергово) та інших вимог цього кредитора, що також є заборгованістю за кредитним договором;

- № 520/8073/16-ц Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, оскільки надавати оцінку зібраним у справі доказам (їх переконливості та доведеності) суд може лише при ухваленні рішення. З огляду на наведені у апеляційній скарзі доводи щодо неповноти з`ясування судом першої інстанції обставин справи, та визначене частиною першою статті 1 ЦПК України 2004 року завдання цивільного судочинства, посилання суду апеляційної інстанції на положення частини першої статті 303 ЦПК України, як на одну з підстав відмови у задоволенні клопотання про проведення експертизи, є помилковим. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог статті 315 ЦПК України 2004 року, за відсутності належного обґрунтування судом першої інстанції неприйняття до уваги доказів відповідача (суд лише узагальнено, без наведення відповідних доказів та їх оцінки зазначив, що надані відповідачем докази не спростовують висновки судової будівельно-технічної експертизи), також не навів мотивів неприйняття ним до уваги доказів, які просив дослідити відповідач у заяві від 13.12.2017 на підтвердження порушення його прав позивачем, яка шляхом вимоги про знесення капітального паркану збудованого у 1960 році намагається збільшити розмір своєї земельної ділянки, зокрема: рішення виконавчого комітету Київської районної Ради народних депутатів від 02.04.1978, схематичний план земельної ділянки колишнього її власника від 22.08.1960, схематичний план від 18.02.1999, технічні паспорти від 24.06.1987 та від 25.08.2016 та інші документи;

- № 457/906/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, виходив з того, що в порушення вимог процесуального законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій, незважаючи на те, що з висновку експертизи експерта № 01805/018-Д, який покладено в основу рішень, не вбачається, що відповідач ввів в оману позивача, не врахували та залишили поза увагою, що аргументи позивача фактично зводяться до викладення обставин неналежного виконання відповідачем умов укладеного договору, які відповідно до положень статті 230 ЦК України не дають підстав для встановлення введення позивача в оману під час укладання договору;

- № 916/2479/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій погодився з їх висновками про те, що внаслідок порушення (викид нафти) була заподіяна шкода державі у вигляді збитків на суму 1 000 199, 95 грн, яка розрахована згідно "Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства", затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 № 171, зареєстрованим у Мінюсті України 05.05.1998 за № 285/2725 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 04.04.2007 № 149);

- № 916/302/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій погодився з їх висновками про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, які не були спростовані Товариством, оскільки зобов`язання за кредитним договором про рефінансування не виконано, заборгованість не погашена, а, отже, правомірним є звернення стягнення на предмет іпотеки;

- № 910/18036/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору № zф1i8c від 05.06.2008 припиненим, погодився з їх висновком про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008 укладений між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" є припиненим;

- № 917/1307/18 предметом позовних вимог було зобов`язання відповідача здійснити поставку 100 тон сої на суму 1 310 000, 40 грн та стягнення з відповідача на користь позивача 1000 000,00 грн неустойки;

- № 902/761/18 предметом позовних вимог було стягнення 614 833,73 грн збитків, з яких 589 210,33 грн упущеної вигоди, 20 755,09 грн орендної плати за землю, 4 865,31 грн зобов`язання зі сплати земельного податку;

- № 917/2101/17 предметом позовних вимог було скасування рішення про державну реєстрацію права власності ПАТ "Кристалбанк" від 17.02.2017 № 33914068, вчинене приватним нотаріусом Дробітько Вікторією на підставі іпотечного договору, яким здійснено реєстрацію права власності за ПАТ "Кристалбанк" на спірне нерухоме майно та витребування нерухомого майна з володіння ПП "Ліро" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України;

- № 129/1033/13-ц предметом позовних вимог було визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства: від 05.06.2012, згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет; від 24.07.2012, яким залишене в силі рішення від 05.06.2012, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обрано іншу особу , а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства; від 05.03.2013 про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його Статуту, відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства, обрання директором іншої особи, обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, надання повноважень новому директору на підписання Статуту в новій редакції. Зобов`язання Гайсинське РУЮ внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про нового директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора. Зобов`язання Тростянецьке МУЮ скасувати: запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 21.01.2013 № 11771070013000417; запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14.02.2013 № 11771070014000417; запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14.03.2013 № 11771070015000417; запис про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників від 29.03.2013 № 11771050016000417.

При цьому у даній справі № 920/142/21 предметом спору є стягнення 1 214 303,06 грн збитків, з яких: 494 219, 00 грн - вартість неякісно проведених робіт; 153 503,99 грн - вартість давальницької сировини; 12 159,94 грн - вартість експертного дослідження; 554 420,13 грн - неодержаний дохід (упущена вигода) і суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову виходив з того, що дефекти готової продукції виникли внаслідок хімічних процесів взаємодії стінок тари (жерстяних аерозольних балонів "д52 300 мл") і сировини, яка у своєму складі містить пероксид водню, що за вказаним висновком судової експертизи унеможливлює збереження якості пакування, визначеної ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги".

За умовами підпункту 2.3 пункту 2 Договору на замовника покладено повну відповідальність перед третіми особами та чинним законодавством за якісні характеристики готової продукції та її відповідність діючим нормам.

Позивач розробив і затвердив ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", в яких вказано, що для виготовлення використовується, зокрема, перекис водню (водню пероксид), засоби фасуються у жерстяні, металеві або комбіновані баночки, флакони або пляшечки з розпилювачем (дозатором; підпункти 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ).

Враховуючи результати проведених експертних досліджень апеляційний суд дійшов висновку, що визначені у підпунктах 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ вимоги щодо тари і сировини суперечать один одному, оскільки не можуть взаємодіяти між собою.

Відповідач виконав роботи, розфасувавши надану позивачем давальницьку сировину у аерозольні балони 300 мл (д52 300 мл), які виготовлені зі сталевої жерсті із захисним епоксидним внутрішнім покриттям і які не суперечать вимогам підпункту 3.7.2 ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", що встановлено висновком судової експертизи від 25.01.2022.

Отже, використані відповідачем балони для фасування сировини відповідали вимогам ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", розроблених і затверджених позивачем, за які він відповідає.

При цьому апеляційним судом встановлено, що позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження наявності підстав для відхилення висновку судової експертизи матеріалів, речовин та виробів від 25.01.2022.

Також апеляційний суд визнав обґрунтованими аргументи відповідача про те, що він не знав і не міг знати без проведення спеціального дослідження, що перекис водню (водню пероксид), який міститься у давальницькій сировині для фасування при взаємодії з корпусом балончика спричиняє його корозію. Обов`язок проведення такого дослідження перед пакуванням сировини у балони договором на відповідача не покладено. Разом з тим, не виник обов`язок відповідача негайно попередити позивача і до отримання від нього вказівок призупинити роботу, передбачений пунктом 2.6 Договору, з огляду на те, що ні при отриманні сировини, комплектуючих, ні в процесі виробництва відповідач не виявив дефектів сировини чи комплектуючих, які не дозволяють виробити готову продукцію у кількості або якості, відповідно до переданих йому позивачем ТУ. Так само і позивач не виявив дефектів сировини чи комплектуючих або вже готової продукції під час підписання акта виконаних робіт і протягом строку зберігання продукції на своєму складі.

Враховуючи положення чинного законодавства, передбачену Договором відповідальність позивача за якість готової продукції, правильність розроблених технічних умов та встановлені в ході апеляційного перегляду справи обставини щодо недоведеності позивачем наявності істотних недоліків виконаних відповідачем робіт чи відступів від договору, які не можуть бути усунені або не були усунені у встановлений строк, внаслідок яких позивачу завдано шкоди, через які позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував, а отже і наявності правових підстав відшкодування збитків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позову.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також як підставу для подання касаційної скарги позивачем визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 839 ЦК України у подібних правовідносинах.

При цьому, ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції встановив обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі, а саме: дефекти готової продукції виникли внаслідок хімічних процесів взаємодії стінок тари (жерстяних аерозольних балонів "д52 300 мл") і сировини, яка у своєму складі містить пероксид водню, що за вказаним висновком судової експертизи унеможливлює збереження якості пакування, визначеної ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги"; за умовами підпункту 2.3 пункту 2 Договору на замовника покладено повну відповідальність перед третіми особами та чинним законодавством за якісні характеристики готової продукції та її відповідність діючим нормам; позивач розробив і затвердив ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", в яких вказано, що для виготовлення використовується, зокрема, перекис водню (водню пероксид), засоби фасуються у жерстяні, металеві або комбіновані баночки, флакони або пляшечки з розпилювачем (дозатором; підпункти 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ); визначені підпунктах 3.2, 3.7.2 пункту 3 ТУ вимоги щодо тари і сировини суперечать один одному, оскільки не можуть взаємодіяти між собою; відповідач виконав роботи, розфасувавши надану позивачем давальницьку сировину у аерозольні балони 300 мл (д52 300 мл), які виготовлені зі сталевої жерсті із захисним епоксидним внутрішнім покриттям і які не суперечать вимогам підпункту 3.7.2 ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", що встановлено висновком судової експертизи від 25.01.2022; використані відповідачем балони для фасування сировини відповідали вимогам ТУ У 20.2-20201002-001-2020 "Засоби дезінфекційні. Технічні вимоги", розроблених і затверджених позивачем, за які він відповідає; позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження наявності підстав для відхилення висновку судової експертизи матеріалів, речовин та виробів від 25.01.2022.

Водночас відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм процесуального права у спірних правовідносинах.

Що ж до оскарження рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 554 420,13 грн неодержаного доходу (упущеної вигоди), то Суд звертає увагу на те, що касаційна скарга в цій частині мотивована тим, що:

?У разі скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції вбачаються підстави для задоволення апеляційної скарги позивача у зв`язку з доведеністю всіх необхідних обставин для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 554 420,13 грн.

За встановленими судом першої інстанції обставинами наявні всі ознаки цивільного (господарського) правопорушення з боку відповідача, у тому числі не спростовано і не піддано сумніву обґрунтованість упущеної вигоди внаслідок відмови покупця (ТОВ ?МІКСПАК?) від договору від 01.09.2020 № 010920 з позивачем, внаслідок чого останній не отримав прибуток у розмірі 554 420,13 грн.

У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, за якою для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3)причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. Водночас, з огляду на подання Позивачем належних і допустимих доказів про наявність усіх елементів такого правопорушення з боку Відповідача, незаперечення останнім обґрунтованості розрахунку упущеної вигоди, Господарський суд Сумської області відступив від наведених ним же зазначених вище правових позицій Верховного суду України та Верховного Суду і безпідставно відмовив у задоволенні позову в цій частині, не застосувавши норми статті 22 ЦК України та статті 225 Господарського кодексу України, які підлягали застосуванню?.

Тобто в частині оскарження рішенням суду першої інстанції скаржником взагалі не визначено підстави касаційного оскарження, як це передбачено статтею 287 ГПК України, а лише висловлено свою позицію щодо непогодження з висновком суду першої інстанції в цій частині, що, у свою чергу, зводиться до необхідності переоцінки доказів, а відповідно до положень статті 300 ГПК України оцінка та переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та вважає за можливе залишити оскаржувану постанову без змін, з урахуванням мотивів викладених у даній постанові.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватної виробничо-комерційної фірми "Даск Транс Сервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 920/142/21, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження приватною виробничо-комерційною фірмою "Даск Транс Сервіс" постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 920/142/21 з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 920/142/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос