Рішення

від 30.11.2023 по справі 910/14177/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2023Справа № 910/14177/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божко Д.О. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ"

про стягнення 2716789,23 грн

за участю представників:

від позивача: Спринська Т.В.

від відповідача: Олексієнко Т.В.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" про стягнення 2891789,23 грн, з яких 1116771,08 грн основного боргу, 604831,07 грн - 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції.

Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути 2716789,23 грн, з яких 941771,08 грн основного боргу, 604831,07 грн - 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 182 від 01.06.2018.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14177/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 19.10.2023.

28.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

10.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

11.10.2023 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

16.10.2023 та 1910.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання про долучення доказів.

Протокольною ухвалою від 19.10.2023 відкладено підготовче засідання на 16.11.2023.

07.11.2023 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою суду від 08.11.2023.

14.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 2716789,23 грн, з яких 941771,08 грн основного боргу, 604831,07 грн - 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції.

16.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У підготовчому засіданні 16.11.2023 суд, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, та постановив протокольну ухвалу про прийняття її до розгляду.

Протокольною ухвалою від 16.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.11.2023.

20.11.2023 від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою суду від 21.11.2023.

30.11.2023 від відповідача надійшли клопотання про долучення доказів та клопотання про відкладення засідання для надання часу на мирне врегулювання спору.

У судовому засіданні 30.11.2023 представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи для надання часу для мирного врегулювання спору.

У судовому засіданні 30.11.2023 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку відсутності підстав для відкладення, враховуючи заперечення позивача проти мирного врегулювання спору.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2023 надав пояснення по суті позовних вимог, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.11.2023 визнав позовні вимоги в частині основного боргу, в іншій частині позову заперечив проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 30.11.2023 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки № 182 від 01.06.2018 поставив відповідачу товар на суму 1167151,5 грн, на підтвердження чого надав копії видаткових накладних № 388 від 19.01.2022 та № 1093 від 08.02.2022.

У свою чергу, відповідач здійснив часткову оплату товару, у зв`язку з чим станом на дату звернення з позовом до суду у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 1116771,08 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 17.07.2023 вих № 101/1 про стягнення заборгованості за договором поставки № 182 та штрафних санкцій, однак претензія залишена без відповіді та задоволення.

Посилаючись на порушення відповідачем строків оплати, позивач нарахував та заявив до стягнення 941771,08 грн основного боргу, 604831,07 грн - 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції.

У відповіді на відзив позивач вказує, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за час існування форс-мажорних обставин.

Позивачу не надходило повідомлень від відповідача про настання форс-мажорних обставин.

Місцезнаходженням відповідача є місто Київ, яке не було окуповане, а відповідачем не надано доказів що підприємство зупинило роботу у зв`язку з військовим станом.

Також у відповіді на відзив позивач заперечує проти зменшення штрафних санкцій посилаючись на те, що остаточний розрахунок за товар мав відбутись до 17.02.2022; позивач не є виробником товару та через прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем зазнав негативні репутаційні наслідки. Також позивач вказує, що відсутні докази, які б підтверджували скрутне фінансове становище відповідача

Позиція відповідача

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує проти позовних вимог про стягнення боргу, однак заперечує проти задоволення вимог про стягнення 36% річних, пені, інфляційних втрат, штрафу, з огляду на таке:

- у зв`язку з агресивними військовими діями з боку РФ та оголошенням в Україні воєнного стану головний офіс відповідача був вимушений тимчасово припинити господарську діяльність;

- відповідно до товарно-транспортних накладних, містом постачання товарів було Запоріжжя, яке наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території віднесено до переліку територій можливих та активних бойових дій;

- відповідно до п. 7.5 договору сторони звільняються від виконання умов договору у разі обставин непереборної сили;

- у відповідача відсутній намір уникнути виконання зобов`язання за спірним договором;

- умови спірного договору поставки щодо застосування штрафних санкцій не відповідають реальним обставинам ведення господарської діяльності;

- нараховані позивачем штрафні санкції значно перевищують навіть суму основного боргу відповідача.

Відповідач посилається на можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій та просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 604831,07 грн - 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% .

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

01.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (далі - покупець) укладено договір поставки № 182 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого за даним договором в порядку і строки, встановлені ним, а також додатками до нього, які є його невід`ємними частинами,постачальник зобов`язується передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його.

Асортимент товару, що поставляється, строки та умови його поставки, ціна, порядок і строки його оплати обумовлюються сторонами у цьому договорі та/або специфікаціях, які є невід`ємними частинами (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.8 договору датою поставки вважається дата відвантаження товару, зазначена у видатковій накладній, або товарно-транспортній накладній, або дата календарного штемпеля станції вантажовідправника, зазначена в залізничній накладні.

У п. 3.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за замовлений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочих днів з дня отримання товару.

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення покупцем термінів розрахунків а отриманий товар, визначених договором , покупець сплачує на користь постачальника пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені за кожний день прострочення, а за прострочення більше 20 днів - додатково сплачує договірну санкцію у розмірі 10% від простроченої суми коштів за кожні 10 днів прострочки. Сторони узгодили в порядку ст.. 625 ЦК України застосовувати 36% річних. При цьому, строк нарахування, стягнення пені та договірної санкції становить 3 роки.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2018. У разі якщо до дати закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не направила іншій стороні в письмовій формі повідомлення про розірвання цього договору , цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії договору (п. 8.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1167151,5 грн, що підтверджується видатковими накладними № 388 від 19.01.2022 на суму 59136,50 грн та № 1093 від 08.02.2022 на суму 608015,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору поставки № 182 від 01.06.2018 позивачем (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог) заявлено до стягнення з відповідача 941771,08 грн основного боргу, 604831,07 грн - 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки та правовідносини сторін підпадають під правове регулювання Главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Спір у даній справі виник у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 182 від 01.06.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару згідно із видатковими накладними № 388 від 19.01.2022 та № 1093 від 08.02.2022 на суму 941771,08 грн.

Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень, факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище, у п. 3.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за замовлений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочих днів з дня отримання товару.

З урахуванням викладеного, товар, поставлений за видатковою накладною № 388 від 19.01.2022 мав бути оплачений до 17.02.2022 включно, товар, поставлений за видатковою накладною № 1093 від 08.02.2022 - до 09.03.2022 включно.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Позивачем заявлено про стягнення заборгованості в розмірі 941771,08 грн

Судом встановлено, що згідно із наданими відповідачем у матеріали справи платіжними інструкціями № 1628 від 15.11.2023 на суму 25000,00 грн, № 1676 від 27.11.2023 на суму 25000,00 грн, № 1702 від 29.11.2023 на суму 25000,00 грн, відповідачем сплачено частину заборгованості за спірним договором у розмірі 75000,00 грн.

Таким чином, після відкриття провадження у даній справі та після прийняття судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідачем здійснено погашення заборгованості в розмірі 75000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Оскільки, на момент розгляду даної справи предмет спору в частині стягнення 75000,00 грн заборгованості припинив своє існування, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог згідно із п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України

Щодо суми боргу в розмірі 866771,08 грн (941771,08 грн - 75000,00 грн), то суд зазначає, що невиконане зобов`язання за договором поставки № 182 на вказану суму підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості у розмірі 866771,08 грн відповідачем не надано.

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 866771,08 грн грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 866771,08 грн.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 604831,07 грн 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції, що нараховані за період з 18.02.2022 по 31.08.2023 по видатковій накладній № 388 на суму та з 10.03.2022 по 31.08.2023 по видатковій накладній №1093.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 311276,19 грн судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично правильним, здійснений у відповідності до вимог законодавства та умов договору.

Судом встановлено, що сторони скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини в частині відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання та погодили розмір процентів річних, а саме 36% річних.

Перевіривши розрахунок 36 % річних в сумі 604831,07 грн, суд встановив, що він є арифметично вірним.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Як встановлено судом, у п. 7.2 договору сторони погодили інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України - строк нарахування 3 роки.

Також за змістом за прострочення більше 20 днів - додатково сплачує договірну санкцію у розмірі 10% від простроченої суми коштів за кожні 10 днів прострочки.

Вказана договірна санкція за своїм змістом є штрафом.

Перевіривши розрахунок пені у розмірі 747233,79 грн та штрафу у розмірі 111677,10 грн, суд встановив, що вони є арифметично вірними.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені, 36% річних інфляційних втрат та штрафу, посилається на п. 7.5 договору та наявність підстав для звільнення його від відповідальності.

Так, відповідно до п. 7.5 договору сторони звільняються від виконання умов договору у разі обставин непереборної сили (форс-мажору). Обставини форс-мажору повинні бути підтверджені довідкою Торгово-промислової палати України.

Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Аналіз приписів статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України дозволяє дійти висновку, що учасник господарських відносин, який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов`язання є обставини непереборної сили, що одночасно мають ознаки надзвичайності та невідворотності.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 по справі № 915/531/17, від 26.05.2020 по справі № 918/289/19, від 17.12.2020 по справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тобто мають бути встановлені причино-наслідкові зв`язки між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (зокрема, відповідний сертифікат, довідку Торгово-промислової палати), як і не надано доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини.

Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 та наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

За вказаних обставин, відповідачем не доведено тих обставин, на які він посилається у якості підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 36% річних, пені, інфляційних втрат та штрафу.

При цьому, суд також враховує, що статтею 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Щодо посилання відповідача на наявність підстав для зменшення пені, інфляційних втрат, 36% річних та штрафу, суд зазначає таке.

Відповідачем у відзиві зазначено про можливість зменшення судом штрафних санкцій, однак не зазначено на скільки відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

В той же час, в прохальній частині відзиву відповідач просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог про стягнення 604831,07 грн 36% річних, 747233,79 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн - 10% договірної санкції.

Згідно із статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Відповідач у відзиві зазначає, що у зв`язку з агресивними військовими діями з боку РФ та оголошенням в Україні воєнного стану головний офіс відповідача був вимушений тимчасово припинити господарську діяльність; відповідно до товарно-транспортних накладних, містом постачання товарів було Запоріжжя, яке наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території віднесено до переліку територій можливих та активних бойових дій; умови спірного договору поставки щодо застосування штрафних санкцій не відповідають реальним обставинам ведення господарської діяльності; а нараховані позивачем штрафні санкції значно перевищують навіть суму основного боргу відповідача.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тож суд враховує висновки Великої Палати викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Суд враховує, що у даній справі позивачем нараховані 36% річних та пеню за період, що є більшим, ніж 6 місяців.

З огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що 36% річних у розмірі 604831,07 грн та пеня у розмірі 747233,79 грн перевищують суму заборгованості перед позивачем, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та неспівмірність заявленої суми із сумою заборгованості, задоволення позовних вимог щодо стягнення як основного боргу, так і штрафу та інфляційних втрат, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про зменшення розміру нарахованих 36% у сумі 604831,07 грн та пені у сумі 747233,79 грн на 50%.

Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

При цьому, суд зазначає, що відсутні правові підстави для зменшення інфляційних втрат, а сума штрафу не є, на переконання суду, неспівмірною з порушеним відповідачем зобов`язанням.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 302415,54 грн 36% річних, 373616,89 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн штрафу.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 75000,00 грн та часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення ) 866771,08 грн основного боргу, 302415,54 грн 36% річних, 373616,89 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн штрафу.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник із неправильних дій відповідача, які призвели до порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати товару, судові витрати покладаються на відповідача. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.03.2023 у справі 904/392/22, від 20.04.2023 у справі 904/1754/22.

Також суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі у частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі №910/14177/23 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 75000,00 грн.

В іншій частині позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2, літ. А, ідентифікаційний код 38825398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС" (53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, ст. Червоний Шахтар, буд. 1, ідентифікаційний код 30169090) 866771,08 грн основного боргу, 302415,54 грн 36% річних, 373616,89 грн пені, 311276,19 грн інфляційних втрат, 111677,10 грн штрафу та 39626,84 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.12.2023.

Суддя С.О. Турчин