Постанова

від 29.04.2024 по справі 910/14177/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. Справа№ 910/14177/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023

у справі № 910/14177/23 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК ПЛЮС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАРК ПЛЮС» (далі - позивач; ТОВ «ПАРК ПЛЮС») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» (надалі - відповідач; ТОВ «ГЕОС-УКБ»; апелянт) про стягнення 2 891 789,23 грн., з яких 1 116 771,08 грн. основного боргу, 604 831,07 грн. - 36% річних, 747 233,79 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. - 10% договірної санкції.

Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути 2 716 789,23 грн., з яких 941 771,08 грн. основного боргу, 604 831,07 грн. - 36% річних, 747 233,79 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. - 10% договірної санкції.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 182 від 01.06.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23 закрито провадження у справі № 910/14177/23 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 75 000,00 грн.; в іншій частині позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС" 866 771,08 грн. основного боргу, 302 415,54 грн. 36% річних, 373 616,89 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. штрафу та 39 626,84 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 866 771,08 грн. належним чином доведена, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 866 771,08 грн.

Також за висновками суду першої інстанції, враховуючи, що заявлені до стягнення 36% річних у розмірі 604 831,07 грн. та пеня у розмірі 747 233,79 грн. перевищують суму заборгованості перед позивачем, наявні правові підстави для зменшення розміру нарахованих 36% у сумі 604 831,07 грн. та пені у сумі 747 233,79 грн. на 50%.

При цьому, відсутніми є правові підстави для зменшення інфляційних втрат та штрафу - 10% договірної санкції.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 302 415,54 грн. 36% річних, 373 616,89 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. штрафу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ГЕОС-УКБ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23 в частині стягнення з ТОВ "ГЕОС-УКБ" на користь ТОВ "ПАРК ПЛЮС" 302 415,54 грн. 36% річних, 373 616,89 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. штрафу та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з ТОВ "ГЕОС-УКБ" на користь ТОВ "ПАРК ПЛЮС" 604 831,07 грн. - 36% річних, 747 233,79 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. - 10% договірної санкції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що винесено без врахування всіх обставин справи, без всебічно з`ясованих обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що внаслідок агресивних військових дій з боку російської федерації та оголошенням в Україні воєнного стану господарська діяльність ТОВ "ПАРК ПЛЮС" була припинена не з власної волі. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано військову агресію російської федерації проти України форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Місцем постачання в січні та лютому 2022 року товару за договором поставки № 182 від 01.06.2018 було місто Запоріжжя, яке віднесено до переліку територій можливих та активних бойових дій. Тому, відповідач вважає, що сторони такого договору звільняються від виконання його умов у разі настання обставин непереборної сили (п. 7.5.).

Крім того, апелянт вказує на наявність правових підстав для зменшення розміру втрат від інфляції, штрафу, пені та 36% річних, зокрема, за наявності обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023 апеляційна скарга відповідача у справі № 910/14177/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23 призначено на 18.03.2024.

09.02.2024 на адресу апеляційного суду від ТОВ «ПАРК ПЛЮС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. За твердженнями позивача, відповідач не був позбавлений можливості направити ТОВ «ПАРК ПЛЮС» письмове повідомлення про настання форс-мажорних обставин. Однак такого повідомлення від відповідача не надходило.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23 відкладено на 29.04.2024.

Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ТОВ "ГЕОС-УКБ" 302 415,54 грн. 36% річних, 373 616,89 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. штрафу та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАРК ПЛЮС" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (покупець) укладено договір поставки № 182 (далі - Договір; Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого в порядку і строки, встановлені договором, а також додатками до нього, які є його невід`ємними частинами, постачальник зобов`язується передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його.

Асортимент товару, що поставляється, строки та умови його поставки, ціна, порядок і строки його оплати обумовлюються сторонами у цьому договорі та/або специфікаціях, які є його невід`ємними частинами (п. 1.2. Договору).

У п. 3.2. Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за замовлений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочих днів з дня отримання товару.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 167 151,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № 388 від 19.01.2022 на суму 559 136,50 грн. та № 1093 від 08.02.2022 на суму 608 015,00 грн.

З урахуванням умов Договору, товар, поставлений за видатковою накладною № 388 від 19.01.2022 мав бути оплачений до 17.02.2022 включно, товар, поставлений за видатковою накладною № 1093 від 08.02.2022 - до 09.03.2022 включно.

Спір у даній справі виник у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару згідно із видатковими накладними № 388 від 19.01.2022 та № 1093 від 08.02.2022 на суму 941 771,08 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем надано до матеріалів справи платіжні інструкції: № 1628 від 15.11.2023 на суму 25 000,00 грн., № 1676 від 27.11.2023 на суму 25 000,00 грн., № 1702 від 29.11.2023 на суму 25 000,00 грн., якими підтверджується сплата покупцем частини заборгованості за Договором на суму 75 000,00 грн.

За цих обстави місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у частині позовних вимог на суму 75 000,00 грн. згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо суми боргу в розмірі 866 771,08 грн. (941 771,08 грн. - 75 000,00 грн.), суд першої інстанції зазначив, що невиконане зобов`язання за Договором поставки на вказану суму підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості у розмірі 866 771,08 грн. відповідачем не надано, тому заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 866 771,08 грн. належним чином доведена.

В частині стягнення основного боргу в сумі 866 771,08 грн. рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржується.

Більше того, ТОВ "ГЕОС-УКБ" в апеляційній скарзі наголошує, що у покупця відсутній намір уникнути виконання зобов`язань за Договором.

Так, зважаючи на вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що рішенням суду першої інстанції з відповідача стягнуто 302 415,54 грн. 36% річних, 373 616,89 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат, 111 677,10 грн. штрафу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення покупцем термінів розрахунків за отриманий товар, визначений договором, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені за кожний день прострочення, а за прострочення більше 20 днів - додатково сплачує договірну санкцію у розмірі 10% від простроченої суми коштів за кожні 10 днів прострочки. При цьому строк нарахування, стягнення пені та договірної санкції становить 3 роки.

У відповідності до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зробила висновки про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань, що передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. Звернула увагу також на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та 10% договірної санкції, нарахованих за прострочення оплати видаткових накладених № 388 і № 1093 за період з 18.02.2022 по 31.08.2023, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог є обґрунтованою та доведеною, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним (пеня - 747 233,79 грн., штраф - 111 677,10 грн.).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно п. 7.2. Договору сторони узгодили в порядку ст. 625 ЦК України застосовувати 36% річних.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки втрат від інфляції за період з квітня по липень 2023 року, що становив - 311 276,19 грн., а також 36% річних за період з 18.02.2022 по 31.08.2023, що складає - 604 831,07 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором з оплати товару, поставленого за видатковими накладними №№: 388, 1093, - апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог є вмотивованою, з огляду водночас на правильно здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 36% річних.

При цьому, зважаючи на посилання відповідача на наявність підстав для зменшення втрат від інфляції, штрафу, пені та 36% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру нарахованих 36% річних у сумі 604 831,07 грн. та пені у сумі 747 233,79 грн. на 50%, що становить 373 616,89 грн. пені та 302 415,54 грн. 36% річних.

В наведеному апеляційний господарський суд вказує, що згідно статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також за умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Враховуючи наведене, з урахуванням того, що заявлені позивачем до стягнення 36% річних у розмірі 604 831,07 грн. та пеня у розмірі 747 233,79 грн. перевищують суму заборгованості перед позивачем, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати та неспівмірність заявленої суми із сумою заборгованості, зважаючи на принцип збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення розміру нарахованих позивачем 36% річних у сумі 604 831,07 грн. та пені у сумі 747 233,79 грн. на 50%, що, в свою чергу, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Також колегією суддів визнається вмотивованим висновок місцевого господарського суду щодо відсутні правових підстав для зменшення інфляційних втрат згідно ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також суми штрафу, який, з огляду на його правову сутність в силу умов Договору і відповідний розмір, не є неспівмірним з порушеним відповідачем зобов`язанням за Договором.

За таких обставин колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині питання наявності правових підстав для зменшення розміру втрат від інфляції та штрафу.

Щодо аргументів апелянта про скасування рішення суду першої інстанції в частині з тих підстав, що останній залишив поза увагою доводи відповідача про нездійснення ним своєї діяльності через запровадження з 24.02.2022 воєнного стану, підтвердженням чого є лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 (адреса посилання: https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf), а відповідно місцевий господарський суд не застосував положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, за якими суд вправі зменшити розмір штрафних санкцій, за наявності обставин, що мають істотне значення, апеляційний господарський суд зазначає таке. З інформації, викладеної у відповідному листі ТПП України вбачається наступне: «Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)».

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

У статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Відповідно до п. 7.5. Договору сторони звільняються від виконання умов договору у разі обставин непереборної сили (форс-мажору). Обставини форс-мажору повинні бути підтверджені довідкою Торгово-промислової палати України.

Натомість у матеріалах справи відсутні докази надсилання відповідачем на адресу позивача письмового повідомлення про настання форс-мажорних обставин.

Протилежного до суду не представлено.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ТОВ "ПАРК ПЛЮС" та ТОВ "ГЕОС-УКБ" в частині обов`язку останнього сплачувати кошти за отриманий за Договором товар. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 та довести дію відповідних форс-мажорних обставин.

За вказаного, колегією суддів відхиляються заперечення апелянта у цій частині.

В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.

Таким чином, колегія суддів констатує обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 302 415,54 грн. 36% річних, 373 616,89 грн. пені, 311 276,19 грн. інфляційних втрат та 111 677,10 грн. штрафу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення без врахування всіх обставин справи, без всебічно з`ясованих обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14177/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ".

4. Справу № 910/14177/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.05.2024 (з урахуванням часу тимчасової непрацездатності судді Алданової С.О.).

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков