Постанова

від 28.11.2023 по справі 911/891/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 911/891/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокурори - Шапка І. М. ( посв. від 04.04.2023 № 077220),

позивача - не з`явилися,

відповідача - Яценко С. А. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2023 (суддя Третьякова О. О.), додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 (суддя Третьякова О. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (судді: Гончаров С. А. - головуючий, Тищенко О. В., Яковлєв М. Л.)

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля"

на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 (суддя Третьякова О. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (судді: Гончаров С. А. - головуючий, Тищенко О. В., Яковлєв М. Л.) у справі

за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Димерське лісове господарство",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Димерська селищна рада,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2022 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" (далі - Товариство) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, кадастрові номери: 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219.

2. Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог земельного законодавства прийняттям Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009 № 248 про безоплатну передачу у власність громадян 16 земельних ділянок лісогосподарського призначення та подальшою реєстрацією права власності на зазначені земельні ділянки за відповідачем згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок, укладеними відповідачем з такими громадянами.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.02.2023 у задоволенні позову відмовлено з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту.

4. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 06.04.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат шляхом стягнення 32 021,12 грн витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" 8 524, 62 грн витрат на професійну правничу допомогу, з посиланням на принцип співмірності та розумності судових витрат.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 рішення Господарського суду Господарського суду Київської області від 16.02.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 у справі № 911/891/22 залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2023, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 у справі № 911/1293/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовільнити повністю.

7. У касаційній скарзі Товариство просить додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (в частині перегляду додаткового рішення) скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат у справі № 911/891/22 задовольнити повністю.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України заступник керівника Київської обласної прокуратури посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 11, 13, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а саме статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у:

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.02021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, відповідно до яких, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягти унаслідок вирішення спору та згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, відповідно до якої, враховуючи неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, проте встановлено відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту інтересів держави, суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи.

9. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України Товариство посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини 3 статті 2 ГПК України (порушено такі принципи судочинства як диспозитивність, змагальність та відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення), частин 2- 6 статті 126 ГПК України (порушено порядок визначення та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню); статті 129 ГПК України (не враховано доведеність письмовими доказами факту понесення судових витрат, їх відповідність попередньому розрахунку судових витрат та відповідність критеріям, встановленим цією статтею); а також неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

10. Товариство у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду у справі № 911/891/22 в частині перегляду додаткового рішення закрити, а в іншій частині - залишити без задоволення.

Від інших учасників справи відзиву не надходило.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2023, додаткове рішення Київської області від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №911/891/22 та Товариства на додаткове рішення Київської області від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №911/891/22 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.11.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. Державне підприємство "Димерське лісове господарство" є державним лісогосподарським підприємством, яке створене відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 07.02.2005 №111 "Про перейменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту" і належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 16.02.1994.

13. На території Вишгородського району Київської області розташоване Кам`янське лісництво. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 12.01.1954 №22-р Кам`янське лісництво віднесене до лісів першої групи лісів зеленої зони м. Києва.

14. Землі Кам`янського лісництва Вишгородського району Київської області, зокрема, кварталу № 86 Кам`янського лісництва, перебувають у постійному користуванні Державного підприємства "Димерське лісове господарство". Зазначене підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме планшетом № 6 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 1993, планшетом № 6 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2003 та планшетом №5 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2014. Акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками Кам`янського лісництва на момент розгляду цієї справи судом Державне підприємство "Димерське лісове господарство" не оформлювало.

15. Рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району від 22.08.2001 № 62 погоджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до складу села земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га - землі запасу сільської ради і 7,5 га - землі Димерського держлісгоспу. Рішенням Вишгородської районної ради від 04.10.2001 № 229-17-XXІІІ затверджено проект встановлення меж села Глібівка із включенням до меж села Глібівка земельної ділянки площею 12,6 га, з яких 5,1 га - землі запасу сільської ради і 7,5 га - землі Димерського держлісгоспу.

16. Листом від 20.09.2005 № 320 Державне підприємство "Димерське лісове господарство" повідомило Глібівську сільську раду про те, що воно не заперечує щодо передачі земельної ділянки Державного підприємства "Димерське лісове господарство" Кам`янського лісництва в кварталі 86, виділ 11, 11.1, 12, 13, 13.2, 23, 26, 27, площею 7,5 га в запас Глібівської сільської ради за умови дотримання вимог Земельного кодексу України та відшкодування збитків згідно зі статтею 156 Земельного кодексу України.

17. Рішенням тридцятої сесії п`ятого скликання Глібівської сільської ради від 29.04.2009 № 248-30-V, було затверджено проекти землеустрою щодо відведення безоплатно у власність 20-ти земельних ділянок загальною площею 4,4764 га громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в с. Глібівка Вишгородського району Київської області за рахунок земель запасу Глібівської сільської ради та про передачу безоплатно у власність громадянам земельних ділянок, а саме:

1) ОСОБА_1 , площею 0,2500 га,

2) ОСОБА_2 , площею 0,2500 га,

3) ОСОБА_3 , площею 0,2500 га,

4) ОСОБА_4 , площею 0,2500 га,

5) ОСОБА_5 , площею 0,2500 га,

6) ОСОБА_6 , площею 0,2500 га

7) ОСОБА_7 , площею 0,2500 га,

8) ОСОБА_8 , площею 0,2500 га,

9) ОСОБА_9 , площею 0,2500 га

10) ОСОБА_10 , площею 0,2500 га,

11) ОСОБА_11 , площею 0,2500 га,

12) ОСОБА_12 , площею 0,2500 га,

13) ОСОБА_13 , площею 0,2500 га,

14) ОСОБА_14 , площею 0,2500 га,

15) ОСОБА_15 , площею 0,2500 га,

16) ОСОБА_16 , площею 0,2500 га,

17) ОСОБА_17 , площею 0,2500 га,

18) ОСОБА_18 , площею 0,0971 га,

19) ОСОБА_19 , площею 0,0633 га,

20) ОСОБА_20 , площею 0,0660 га.

18. 27.04.2009, тобто за два дні до прийняття цього рішення тридцятої сесії Глібівської сільської ради від 29.04.2009, Головним управлінням Держкомзему в Київській області, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл сервіс", були надані однотипні за своїм змістом висновки добровільної первинної державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до яких подані на експертизу проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідають вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюються позитивно при умові виконання зауважень, вказаних в пункті 10 цих висновків. Такі однотипні висновки Головне управління Держкомзему в Київській області надало проектам землеустрою щодо відведення земельних ділянок таким особам:

1) ОСОБА_2 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-107е),

2) ОСОБА_3 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-93е),

3) ОСОБА_4 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-102е),

4) ОСОБА_5 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-98е),

5) ОСОБА_6 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-96е),

6) ОСОБА_7 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-103е),

7) ОСОБА_8 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-89е),

8) ОСОБА_11 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-90е),

9) ОСОБА_12 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-92е),

10) ОСОБА_13 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-95е),

11) ОСОБА_14 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-91е),

12) ОСОБА_15 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-99е),

13) ОСОБА_16 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-106е),

14) ОСОБА_17 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-108е),

15) ОСОБА_18 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-101е),

16) ОСОБА_19 (висновок ГУ Держкомзему в Київській області від 27.04.2009 № 8-104е).

19. Обставини щодо відведення у власність інших 4 земельних ділянок, які також були зазначені у рішенні Глібівської сільської ради від 29.04.2009, а саме земельних ділянок громадянам: ОСОБА_1 , площею 0,2500 га, ОСОБА_9 , площею 0,2500 га, ОСОБА_10 , площею 0,2500 га, та ОСОБА_20 , площею 0,0660 га, судом у межах цієї справи № 911/891/22 не досліджувались, оскільки позов керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області у справі № 911/891/22 зазначених 4 земельних ділянок не стосується.

20. На підставі зазначеного рішення Глібівської сільської ради від 29.04.2009 Управлінням земельних ресурсів в Вишгородському районі Київської області 11.11.2009 видано державні акти на право власності:

1) ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0202, державний акт серії ЯИ № 389856,

2) ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0203, державний акт серії ЯИ № 389855,

3) ОСОБА_4 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0204, державний акт серії ЯИ № 389854,

4) ОСОБА_5 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0205, державний акт серії ЯИ № 389867,

5) ОСОБА_6 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0206, державний акт серії ЯИ № 389860,

6) ОСОБА_7 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0207, державний акт серії ЯИ № 389870,

7) ОСОБА_8 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0208, державний акт серії ЯИ № 389873,

8) ОСОБА_11 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0211, державний акт серії ЯИ № 389862,

9) ОСОБА_12 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0212, державний акт серії ЯИ № 389865,

10) ОСОБА_13 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0213, державний акт серії ЯИ № 389863,

11) ОСОБА_14 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0214, державний акт серії ЯИ № 389864,

12) ОСОБА_15 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0215, державний акт серії ЯИ № 389858,

13) ОСОБА_16 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0216, державний акт серії ЯИ № 389859,

14) ОСОБА_17 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0217, державний акт серії ЯИ № 389869,

15) ОСОБА_18 , на земельну ділянку площею 0,0971 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0218, державний акт серії ЯИ № 389868,

16) ОСОБА_19 , на земельну ділянку площею 0,0633 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0219, державний акт серії ЯИ № 389853.

21. У кожному з цих державних актів на право власності на земельну ділянку від 11.11.2009 місцем розташування зазначених 16 земельних ділянок (кадастрові номери: 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219) зазначено: село Глібівка Вишгородського району Київської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку.

22. Фрагментом з публічної кадастрової карти України станом на 27.08.2021 з нанесеними межами кварталу № 86 Кам`янського лісництва Димерського лісгоспу, планом лісонасаджень Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2014 року, витягом проекту організації та розвитку Кам`янського лісництва щодо кварталу № 86 цього лісництва за 2004 рік, витягом проекту організації та розвитку Кам`янського лісництва щодо кварталу № 86 цього лісництва за 2015 рік, листом Державного підприємства "Димерське лісове господарство" від 15.04.2021 № 01-341, а також листом Виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 28.08.2021 № 698 підтверджується те, що кожна із 16 земельних ділянок (кадастрові номери 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219) повністю або частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства "Димерське лісове господарство", а саме на землі кварталу № 86 Кам`янського лісництва Державного підприємства "Димерське лісове господарство".

23. Протягом грудня 2009 року - березня 2010 року відповідач із кожною із 16-ти зазначених фізичних осіб уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до яких ці фізичні особи продали відповідачу, а відповідач купив у них спірні 16 земельних ділянок, а саме:

1) ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 202 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0202 відповідачу;

2) ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 203 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0203 відповідачу;

3) ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 121 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0204 відповідачу;

4) ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.03.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 355 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0205 відповідачу;

5) ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 120 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0206 відповідачу;

6) ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 505 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0207 відповідачу;

7) ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 504 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0208 відповідачу;

8) ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 534 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0211 відповідачу;

9) ОСОБА_12 , на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0212, державний акт серії ЯИ № 389865;

10) ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 72 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О.В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0213 відповідачу;

11) ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.02.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 162 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продав земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0214 відповідачу;

12) ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 579 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0215 відповідачу;

13) ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 356 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0216 відповідачу;

14) ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 39 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0217 відповідачу;

15) ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.01.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 31 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,0971 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0218 відповідачу;

16) ОСОБА_19 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 583 та посвідченого приватним нотаріусом Величко О. В., продала земельну ділянку площею 0,0633 га, кадастровий номер 3221882201:21:024:0219 відповідачу.

24. 12.05.2016 усі спірні 16 земельних ділянок, кадастрові номери 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208, 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 Управлінням Держгеокадастру у Вишгородського районі Київської області були зареєстровані в Державному земельному кадастрі, що підтверджується наданими відповідачем витягами з Державного земельного кадастру про ці земельні ділянки від 07.09.2022.

25. Відповідно до пункту 1 рішення 1 сесії VIII скликання Димерської селищної ради "Про початок реорганізації юридичних осіб-сільських рад, обраних розформованими територіальними громадами…" від 27.11.2020 № 5-1-VIII розпочата процедура реорганізації Глібівської сільської ради шляхом її приєднання до юридичної особи - Димерської селищної ради.

26. 22.03.2021 та 23.02.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлією Вадимівною на підставі зазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які були укладені відповідачем з зазначеними фізичними особами в грудні 2009-березні 2010, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем право власності на 16 спірних земельних ділянок, а саме:

- право власності на земельні ділянки, кадастрові номери 3221882201:21:024:0202, 3221882201:21:024:0203, 3221882201:21:024:0204, 3221882201:21:024:0205, 3221882201:21:024:0206, 3221882201:21:024:0207, 3221882201:21:024:0208 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 22.03.2021,

- право власності на земельні ділянки, кадастрові номери 3221882201:21:024:0211, 3221882201:21:024:0212, 3221882201:21:024:0213, 3221882201:21:024:0214, 3221882201:21:024:0215, 3221882201:21:024:0216, 3221882201:21:024:0217, 3221882201:21:024:0218, 3221882201:21:024:0219 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано 23.03.2021.

27. Звертаючись до суду з негаторним позовом до відповідача, прокурор посилався на порушення вимог земельного законодавства при прийнятті Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009 про безоплатну передачу у власність громадян 16 спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення та подальшу реєстрацією права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених відповідачем з цими громадянами.

28. Відповідач, заперечуючи повністю проти позову, посилався на те, що порушень земельного законодавства не було, спірні земельні ділянки набуті відповідачем у власність правомірно, разом з тим відповідач також просив суд при вирішенні спору застосувати строк позовної давності до позовних вимог.

29. Предметом спору у справі, яка розглядається (№ 911/891/22), є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для можливості задоволення позову про усунення перешкод держави в особі Вишгородської РДА у здійсненні права користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

Позиція Верховного Суду

30. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

32. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

33. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

34. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

35. Заступник керівника Київської обласної прокуратури не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

- від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.02021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, відповідно до яких, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягти унаслідок вирішення спору та згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19, відповідно до якої, враховуючи неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, проте встановлено відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту інтересів держави, суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи.

36. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

37. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

38. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

39. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

40. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

41. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

42. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

43. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

44. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

45. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

46. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

47. З позовної заяви у справі, яка розглядається, вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Вишгородської РДА у здійсненні права користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

48. При цьому, підставою позовних вимог прокурора є порушення вимог земельного законодавства прийняттям Глібівською сільською радою рішення від 29.04.2009 № 248 про безоплатну передачу у власність громадян 16 земельних ділянок лісогосподарського призначення та подальшою реєстрацією права власності на зазначені земельні ділянки за відповідачем згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок, укладеними відповідачем з такими громадянами.

49. Прокурор у позовній заяві наголошує на неможливість виникнення у відповідача права приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, оскільки вони відносяться до суцільного лісового масиву, що перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

50. Судами попередніх інстанцій установлено наявність порушених прав і охоронюваних законом інтересів держави в особі Вишгородської РДА, а також доведено, що ці права на теперішній час порушені саме відповідачем, за яким зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, які є частиною земель лісогосподарського призначення державної власності.

51. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

52. Суд касаційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19).

53. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

54. У справі № 488/2807/17 (постанова від 18.01.2023, на яку, у тому числі здійснено посилання прокурором в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, навела висновки, за змістом яких, зокрема:

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння") (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56));

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою;

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за державою) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України);

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));

- фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна;

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

55. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, про що зазначено вище, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі викладених у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, дійшли обґрунтованого висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі позову про витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача.

56. З огляду на викладене, доводи, наведені прокурором у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України, та неврахування цими судами висновків щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, у тому числі від 23.11. 2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, оскільки такі висновки судами попередніх інстанцій було враховано та правильно застосовано до спірних правовідносин.

57. Оскільки, як зазначалося вище, висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання прокурора в касаційній скарзі на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

58. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

59. Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

60. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування статті 391 ЦК України.

61. Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать і висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

62. Не знайшли також свого підтвердження доводи прокурора щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору принципу jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, про врахування якого зазначалося, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.11.02021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (на які послався прокурор в касаційній скарзі).

63. Як установлено судами попередніх інстанцій і це підтверджується матеріалами справи, прокурор протягом всього часу розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій наполягав на тому, що матеріально-правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення статті 391 ЦК України, отже суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у межах предмета і підстав заявленого позову, дійшли висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

64. Разом із тим, суди зауважили, що у цьому випадку за встановлених фактичних обставин справи належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

65. Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що прокурор не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом порушеного права держави щодо спірної земельної ділянки шляхом подачі віндикаційного позову.

66. Що ж до розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Київської обласної прокуратури згідно з додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 06.04.2023, то, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, він підтверджений відповідними доказами (договором про надання правової допомоги від 19.01.2022 №01-01/22, копію додаткової угоди від 16.08.2022 № 1 до договору про надання правової допомоги від 19.01.2022 № 01-01/22, укладеного між Адвокатським бюро "Сергія Яценка" та відповідачем, копію акта про надання правової допомоги від 17.02.2023 на загальну суму 32 021,12 грн, з яких 30 000,00 грн за надані адвокатом послуги та 2 021,12 грн компенсація витрат адвоката у зв`язку з отриманням витягів з державного земельного кадастру щодо спірних земельних ділянок, із детальним описом наданих адвокатом послуг, що включає в себе позиції №1-№17 із описом послуг та витраченого адвокатом часу за кожною позицією, загальна кількість витраченого адвокатом часу у зв`язку із справою 28,6 годин, копію рахунку від 17.02.2023 № 1 за надану правову допомогу згідно з додатковою угодою від 16.08.2022 № 1 та договором про надання правової допомоги від 19.01.2022 № 01-01/22; платник Товариство, загальна сума до сплати згідно з рахунком 30 000,00 грн, копію рахунку від 17.02.2023 № 2 за компенсацію витрат при наданні правової допомоги згідно з додатковою угодою від 16.08.2022 № 1 та договором про надання правової допомоги від 19.01.2022 № 01-01/22; платник Товариство, загальна сума до сплати згідно з рахунком 2021,12 грн, копії 16 платіжних квитанцій від 07.09.2022 про сплату Яценком С. А., на суму 126,32 грн кожна, всього на суму 2021,12 грн).

67. Згідно з частиною 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, Касаційний господарський суд не вправі повторно досліджувати та оцінювати згадані докази на предмет їх належності, достовірності тощо.

68. Таким чином, в силу наведеного положення частини 2 статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не вправі вчиняти дії, пов`язані з перевіркою (переоцінкою) доказів зі справи.

69. Що ж до доводів скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19 відповідно до якої, враховуючи неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, проте встановлено відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту інтересів держави, суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи, то колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не у будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті.

Верховний Суд враховує, що зазначена прокурором постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією суду першої інстанції у справі, що переглядається, зокрема, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, тобто зміст зазначеної норми свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб, а не обов`язок.

70. При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

71. З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання Товариства у касаційній скарзі на порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме частини 3 статті 2 ГПК України, частин 2-6 статті 126 ГПК України, статті 129 ГПК України, а також неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19, оскільки аргументи Товариства по суті зводяться до незгоди сторони із здійсненим судом розподілом судових витрат та необхідності повного задоволення заяви останнього про відшкодуванні відповідачу витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильно здійснений судом першої інстанції розподіл цих витрат.

72. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

73. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

74. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

75. При цьому, доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що учасник справи не має права на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у частині, яку він не оскаржував в апеляційному порядку, а заступник керівника Київської обласної прокуратури звертався до суду виключно з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2023 щодо розгляду позовних вимог по суті та не оскаржував додаткове рішення, колегія суддів вважає помилковими, оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною прийнятого по суті рішення суду і може бути оскаржено відповідно до частини 5 статті 244 ГПК України (відповідний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

76. Посилання Товариства у відзиві на касаційну скаргу на необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваних рішень колегія суддів залишає без розгляду, оскільки такі вимоги не було заявлено відповідачем у касаційній скарзі, а лише заявлялися вимоги щодо скасування додаткового рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (в частині перегляду додаткового рішення) та ухвалення нове рішення про задоволення заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат у справі № 911/891/22 задовольнити повністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

78. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

79. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Звертаючись із касаційними скаргами, скаржники в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростували наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довели неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

81. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

82. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Заміське дозвілля" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.02.2023, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 911/891/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Н. О. Багай

В. А. Зуєв