Рішення

від 08.12.2023 по справі 274/5622/23

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 274/5622/23

Провадження № 2/0274/1429/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"08" грудня 2023 р. м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Хуторної І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Дерманської О.В.,

учасники справи, присутні в судовому засіданні:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача адвокат Корзаченко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

18.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просить стягнути з ПП "АВТМАГІСТРАЛЬ" на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 59 929, 31 грн та 157 638, 80 грн - середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.

Короткий виклад доводів позивача, заперечень відповідача

Позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 08.07.2022 року його було звільнено з роботи у ПП "АВТМАГІСТРАЛЬ" на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Підставою звільнення стала невиплата заробітної плати.

З часу звільнення, позивач неодноразово звертався до ПП «АВТОМАГІСТРАЛЬ» щодо виплати заборгованості по заробітній платі, проте заборгованості йому виплачена не було.

Згідно довідки ПП «Автомагістраль» від 11 травня 2023 року, заборгованість ПП «АВТОМАГІСТРАЛЬ» по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 до 08.07.2022 становить 59929,31 грн. Середньоденний дохід на момент звільнення становив 716,54 грн. На час подачі позову до суду, середній заробіток за 10 місяців становить 157638,80 грн (22 робочих дні х 716,5грн. х 10 місяців).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача адвокат Корзаченко В.М. просив повністю відмовити у задоволенні позову, із тих підстав, що позивач пропустив строк звернення із цим позовом до суду.

Іншою підставою відмови у позові зазначає той факт, що головний офіс ПП «Автомагістраль» розташований у с. Синяк Бучанського району та ця територія із 25.02.2023 до 03.04.2023 була окупована загарбницькими військами російської федерації.

У зв`язку з цим, виникли об`єктивні реальні загрози життю та здоров`ю працівників, було пошкоджено приміщення офісу та викрадено чи пошкоджено значну кількість транспортних засобів (27 шт.). Окрім того, було викрадено чи знищено всю офісну оргтехніку, документи, тощо. Також було повністю знищено сервер, значну кількість допоміжного обладнання та різноманітного устаткування, чим заподіяно надзначних матеріальних збитків, розмір яких перевищив 50 млн грн, у зв`язку з чим підприємство опинилося у вкрай скрутному фінансовому становищі та ще й до цього часу вживає заходів щодо відновлення своєї діяльності.

Внаслідок вищезазначених обставин, працівники підприємства тривалий час не мали можливості нормально працювати та виконувати свої функціональні обов`язки з незалежних від них причин, тобто внаслідок обставин непереборної сили (війни). Зважаючи на відсутність доступу до приміщень офісу, мережі інтернет та комп`ютерної техніки, виникла реальна проблема навіть з необхідністю повідомлення контрагентів чи контролюючих органів про настання для підприємства таких форс-мажорних обставин, а відтак підприємство тривалий час навіть не мало можливості повідомити контрагентів та податкові органи про відсутність можливості своєчасно виконати свої зобов`язання.

За результатами звернення підприємства до правоохоронних органів щодо вказаних вище злочинних дій окупаційних військ російської федерації, було порушено кримінальне провадження № 1202211105000108 від 08 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

Після обстеження підрозділами з розмінування територій, 14 квітня 2022 року старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України капітаном поліції Нечай В.П. було здійснено огляд території, офісного приміщення та виробничої бази ПП «Автомагістраль», допитано у якості свідка юриста юридичного відділу підприємства ОСОБА_2 під час чого було офіційно зафіксовано заподіяні збитки та пошкодження, реальну вартість яких до цього часу досудовим слідством ще не оцінено.

Окрім того, незважаючи на значні кредитні зобов`язання та відсутність оплати виконаних раніше робіт і наданих послуг, підприємство у вказаний вище період часу надало більше 15 одиниць техніки для потреб Збройних Сил України, у той час як основні замовники послуг та робіт підприємства - Служба автомобільних доріг у Житомирській області та Департамент регіонального розвитку Житомирської обласної державної (військової) адміністрації в односторонньому порядку безпричинно розірвали існуючі договори, чим фактично позбавили підприємство можливості існувати, забезпечувати роботою понад 1000 працівників і своєчасно сплачувати їм заробітну плату, здійснити розрахунок з контрагентами за придбаний раніше товар, а також сплачувати податки та інші платежі до державного бюджету.

За власні обігові та частково кредитні кошти ПП «Автомагістраль» раніше виконало робіт і надало послуг у загальній сумі 324 538 511,70 гривень, які на сьогодні упродовж чинності воєнного стану у державі свідомо не приймаються керівництвом Служб автомобільних доріг у Житомирській і Київській областях, що унеможливлює швидке відновлення знищеної та пошкодженої матеріально-технічної бази підприємства та здійснення своєчасного розрахунку з працівниками підприємства та контрагентами.

Викладене вище призвело до того, що після деокупації підприємство має критичну ситуацію з виплатою заробітної плати працівникам, оскільки підрозділи Державного казначейства не здійснюють перерахування коштів на рахунок підприємства за давно виконані роботи та надані послуги, що унеможливлює своєчасні розрахунки з бюджетом, працівниками та контрагентами за придбані матеріали.

Таким чином, ПП «Автомагістраль» на сьогодні вживає усіляких заходів щодо відшукання можливості отримати зароблені раніше кошти, та виконати власні зобов`язання, згідно з чинним законодавством України.

Саме внаслідок ведення бойових дій у Бучанському районі Київської області та інших обставин непереборної сили, у тому числі й існування заборгованості з бюджету держави за вже виконані роботи та надані послуги, підприємство досі так і не змогло повноцінно відновити власну діяльність та своєчасно здійснити виплату заробітної плати.

Окрім того, у квітні 2022 року підприємство було змушене звернутися з листом до Міністра інфраструктури України, стосовно ситуації з оплатою виконаних раніше робіт та наданих послуг, оскільки керівництво Служби автомобільних доріг у Житомирській області безпідставно не приймає безпосередньо виконані роботи на загальну суму 41840297,66 гривень та виконані нашим підприємством субпідрядні роботи у генпідрядника ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» на суму 127 000 000 гривень. З урахуванням окремої заборгованості за інші виконані роботи у сумі 47 598 214,04 гривень, а саме за надані послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Житомирської області, загальна сума боргу САД у Житомирській області за виконані підприємством роботи і надані послуги становить 216 438 511,70 гривень.

У той же час, заборгованість Служби автомобільних доріг у Київській області за виконані та не прийняті роботи становить 108 100 000,00 гривень.

За власні обігові та частково кредитні кошти ПП «Автомагістраль» виконало робіт і надало послуг у загальній сумі 324 538 511,70 гривень, які свідомо не приймаються керівництвом Служб автомобільних доріг у Житомирській та Київській областях.

На сьогодні підприємство звернулося з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області про стягнення близько 50 млн грн заборгованості за виконані роботи ще у січні-лютому 2022 року. Справа розглядається Господарським судом Житомирської області та за результатами її розгляду і стягнення коштів підприємство зможе виплатити заборгованість із заробітної плати.

Лише за 2022 рік офіційний сукупний індекс інфляції склав 126,6%, що у грошовому еквіваленті від загальної суми боргу становить близько 85 млн грн, які підприємство вже втратило через несвоєчасне прийняття та оплату робіт і послуг.

Таким чином, внаслідок ведення бойових дій у Бучанському районі Київської області та інших обставин непереборної сили, у тому числі й існування заборгованості з бюджету держави за вже виконані роботи та надані послуги, підприємство повідомляло усіх своїх працівників про існування форс-мажорних обставин та змушене було припинити своєчасну виплату заробітної плати працівникам, а також сплату бюджетних платежів до бюджетів усіх рівнів.

На сьогодні усі працівники підприємства, опинилися в однакових складних умовах та з розумінням ставляться до наявної проблеми. Лише окремі працівники вирішили звільнитися та звернутися до суду з відповідними позовами про стягнення заробітної плати. На сьогодні у провадженні судів України перебувають ще близько 30 таких справ, де позивачі не змогли зрозуміти реальних проблем підприємства та намагаються в судовому порядку вирішити вказане питання, а окремі з них бажають ще й непогано заробити на чужому горі.

Вважає, що викладеним вище та доданими до цього заперечення документами, Приватне підприємство «Автомагістраль» довело факт настання для підприємства обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об`єктивно унеможливлюють належне та своєчасне виконання як господарських так і податкових зобов`язань, а також звільняють від відповідальності.

Отже, досліджуючи питання наявності або відсутності обставин, що виключають вину підприємства у вчиненні правопорушення, пом`якшують або звільняють від відповідальності, слід визнати відсутність вини підприємства у не здійсненні своєчасного розрахунку.

ПП «Автомагістраль обліковує заборгованість перед ОСОБА_1 з виплати йому заробітної плати у сумі 46 131,01 грн, у той час як позивачем заявлено до стягнення усю нараховану йому суму за 2022 рік у розмірі 59 929,31 грн без урахування частини раніше виплаченої суми у розмірі 13 798,30 гривень, що чітко вбачається з доданої позивачем відповідної довідки.

Зазначає, що ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку, у зв`язку з порушенням термінів розрахунку при звільненні у розмірі 157 638,80 гривень, то вказана вимога також не може бути задоволена ще й з тих підстав, що ПП «Автомагістраль» вважало і вважає, що існування заборгованості є наслідком непереборної сили та випадку, як то передбачає ч. 1 ст. 617 ЦК України, і який трапився не з вини ПП «Автомагістраль», що дає правові підстави для звільнення відповідача від будь-якої відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зазначає, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці.

За таких обставин, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним і прийнятим у часі пізніше, він має перевагу над приписами ст. 117 КЗпП України, а відтак звільняє відповідача від будь-якої відповідальності, у тому числі й від стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказав, що строк позовної давності не сплив. До того ж він тривало лікувався та не мав довідки про розмір заробітної плати, яка була видана лише в травні 2023 року. Відповідач, перебуваючи у більш вигідному становищі по відношенню до працівника, який не отримав за свою працю винагороду, маючи кваліфікованих юристів ніяким чином не сприяв дотриманню прав та інтересів позивача.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 21.08.2023 позовна заява прийнята до провадження та у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

За клопотанням представника відповідача, ухвалою суду від 05.10.2023 розгляд справи продовжено із викликом в судове засідання сторін.

У судовому засіданні позивач підтримав позов, вказав, що підприємство працювало, мало замовлення та було відкрито ще одну фірму.

Представник відповідача підтримав відзив, та вказав, що ПП «Автомагісталь» обраховує перед позивачем борг по заробітній платі в розмірі 46 131,01 грн, без сплати обов`язкових платежів та податків, які підприємство сплатить одночасно із виплатою заробітної плати. У стягненні середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні просить відмовити.

Фактичні обставини встановлені судом, докази на їх підтвердження

Встановлено, що ОСОБА_1 із 30.08.2016 до 08.07.2022 працював на посаді машиніста укладача асфальтобетону 4 розряду в ПП «Автомагістраль» та був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с. 70).

Із довідки ПП «Автомагістраль» № НОМЕР_1 від 11 травня 2023 року вбачається, що нарахований ОСОБА_1 дохід за період з 01.01.2022 до 08.07.2022 складає в розмірі 74 446,36 грн, з якого виплачено за період із січня до липня 2022 року - 13798,3 грн., сума ПДФО -13400,35 грн, військовий збір за вказаний період становить 1116,7 грн. Середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно "Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 становить 716,64 грн. (а.с. 76).

Із копій відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 вбачається, що за 2022 рік (за виключенням березня 2022 року) йому був нарахований дохід у таких же розмірах, як і у довідці № А 00000150 від 11 травня 2023 року (а.с. 74).

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 12381 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні із 19.07.2023 до 29.07.2023 із діагнозом гострий панкреатит, гіпертонічною хворобою, реактивним гідроперикардитом, вперше виявленим цукровим діабетом (а.с. 47).

Відповідно до протоколу огляду місця події у кримінальному провадженні № 1202211105000108 від 08 квітня 2022 року, за ч 2 ст. 438 КК України проведеного слідчим за участі ОСОБА_3 виявлено, що на території ПП «Автомагістраль», що розташоване у с. Синяк, де зі слів ОСОБА_3 із 27.02.2022 до 03.04.2022 базувалися війська російської федерації пошкоджено усі двері підприємства, уся техніка, відсутні документація, комп`ютерна техніка, в хаотичному порядку розкидані документи підприємства на землі, інша частина документів знаходилася на території сусіднього підприємства (а.с. 27-28).

Із протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 14.04.2022 вбачається, що останній пояснив слідчому, що приблизно 27.02.2022 на територію підприємства зайшли військовослужбовці рф із військовою технікою та знаходилися на території підприємства до 03.04.2022. 05.04.2022 він та інші працівники підприємства зайшли на підприємство та встановили, що пошкоджено 30 дверей, комп`ютерна техніка, сервера та службова документація знаходилися на вулиці на території підприємства, або за межами. Було виявлено, що знищено 2 транспортні засоби та відсутні 27 транспортних засобів (а.с. 29-30).

28.04.2022 ПП «Автомагісталь» звернулося до Міністра інфраструктури України, у якому серед іншого, вказало, що підприємство має технічну можливість та з метою економії бюджетних коштів пропонує виконання дорожніх будівельно-монтажних робіт за оптимальними цінами та гарантує якість робіт. Техніка та працівники працюють на відновлення важливих об`єктів інфраструктури, які постраждали внаслідок окупації загарбницькими військами. Проте, частина виконаних робіт залишається не прийнятою та не оплаченою замовниками - Службами автомобільних доріг у Житомирській та Київській областях. Просили посприяти у вирішенні цього питання. (а.с. 31).

Норми права застосовані судом, аналіз доводів сторін, висновки суду

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України, Законом України «Про оплату праці» та Кодексом законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною 1 статтею 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ст. 116 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За положеннями статті 233 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Зміни, внесені до статей 116, 117, 233 КЗпП України на підставі Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року, не можуть застосуватися даних правовідносин, оскільки набули чинності лише з 19 липня 2022 року, тоді як позивач був звільнений 08.07.2022.

Згідно зі статтею 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці», Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати .

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що при звільненні позивачу не була виплачена заборгованість по заробітній платі за лютий, квітень, травень, червень та липень в розмірі 60 648,06 грн (без врахування ПДФО та військового збору) (74446,36 грн (нарахованих) - 13798,30 (виплачених за цей період).

Відсутність вищевказаної заборгованості з заробітної плати відповідачем не спростована належними та допустимими доказами.

Разом із тим, позивач у позові просить стягнути 59 929,31 грн боргу по заробітній платі.

Оскільки, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд не має права вийти за межі позовних вимог, саме такий розмір заробітної плати підлягає до стягнення, із якої відповідач має сплатити військовий збір та ПДФО.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд доходить таких висновків.

Відповідач твердить, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.

Проте, такі твердження представника відповідача є хибними, позивач звернувся до суду в строк, визначений законом.

Вбачається, що роботодавець не виконав вимог трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивачу сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки.

За статтею 233 КЗпП України (в редакції на день звільнення з роботи) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року встановлено, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положенням статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримки виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У правових висновках, викладених Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 20.07.2022 у справі № 204/3645/20 зазначено наступне.

Середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

До вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, за невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З огляду на зазначене та враховуючи, що невиплата позивачеві при звільненні всіх належних йому сум це триваюче правопорушення і він може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а наразі відповідач не провів належні позивачу виплати і дане правопорушення триває досі, слід вважати, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав у строк, встановлений законом.

Щодо доводів відповідача про форс-мажорні обставини, які перешкоджали ПП «Автомігісталь» виплатити заробітну сплату позивачеві, то суд зазначає наступне.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що, зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/21 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Посилання відповідача на норми ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також, що на території, на якій розташований головний офіс ПП «Автомагістраль» і значна частина виробничих приміщень, велися бойові дії й ця територія перебувала під окупацією військ російської федерації, що на думку відповідача, є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, суд не визнає прийнятними.

Так, ведення бойових дій та окупація військами рф частини території Київської області протягом періоду з 24 лютого 2022 року по квітень 2022 року є загальновідомим фактом.

Однак, територія, на якій розташовані приміщення відповідача, звільнено на початку квітня 2022 року.

ПП « Автомагістраль» у листі від 28.04.2022 до Міністра інфраструктури вказувало, що підприємство відновило свою роботу, тобто фактично одразу після звільнення цих територій.

Сертифікат Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань щодо своєчасної виплати заробітної плати, суду також не надано.

Також, відповідач не надав доказів на підтвердження доводів, вказаних у відзиві на підтвердження вкрай скрутного майнового стану підприємства, що перешкоджало йому виплатити позивачеві заробітку плату позивачеві при звільненні того у липні 2022 року.

Крім того, суд зазначає, що метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист, права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до виписного епікризу позивач має ряд хронічних захворювань та у липні 2022 року проходив лікування. Він після звільнення потребував грошових коштів для забезпечення себе лікуванням.

До того ж, стаття 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зобов`язує роботодавця вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Окрім того, звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Наразі, строк виплати позивачу заробітної плати вже відтермінований внаслідок ведення бойових дій.

Отже, відповідачем не надано достатніх та достовірних доказів того, що діяльність підприємства не була відновлена до того стану, який би перешкоджав Підприємству виплатити позивачу заборгованість за виконану роботу, що виникла за період із січня 2022 року (тобто ще до потачку війни) та до липня 2022 року.

Щодо присудження розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд доходить таких висновків.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних та несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою, чи трудовим договором; період затримки ( прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи вищезазначене, фактичні обставини справи, ініціювання позову більше як через рік після звільнення із роботи, неспівмірність розміру невиплаченого заробітку сумі компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд доходить висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, необхідно зменшити до 30 000 грн, із заявлених 157 638, 8 грн.

Тому, суд частково задовольняє позовні вимоги та стягує із Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 59 929 гривень 31 копійку та 30 000,00 гривень середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення, в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць належить допустити до негайного виконання.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача слід стягнути 300 гривень витрат по сплаті судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Оскільки за позовну вимогу про стягнення заробітної плати позивач був звільнений, із відповідача на користь держави слід стягнути 1073 гривні 60 копійок судового збору.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 59 929 гривень 31 копійку (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути із Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ на користь ОСОБА_1 30 000,00 гривень середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути із Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ на користь ОСОБА_1 300 гривень витрат по сплаті судового збору.

Стягнути із Приватного підприємства "АВТОМАГІСТРАЛЬ» на користь держави 1073 гривні 60 копійок судового збору.

Рішення, в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 08.12.2023.

Суддя І.Ю. Хуторна