Рішення

від 08.12.2023 по справі 369/12341/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12341/23

Провадження № 2/369/5542/23

РІШЕННЯ

Іменем України

08.12.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкеви Н.С.,

при секретарі Соловюк В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості по нарахованій при звільненні заробітній платі, середнього заробітку та компенсації інфляційних втрат за час затримки,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості по нарахованій при звільненні заробітній платі, середнього заробітку та компенсації інфляційних втрат за час затримки.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він працював в ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» з 05 травня 2017 року. За власним бажанням, у звязку з виходом на пенсію, звільнений з 08 травня 2023 року. При звільненні отримав повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Загальна сума до виплати з урахуванням всіх податків та зборів становила 84 221,62 грн. Спорів між ними щодо суми виплат не було. Але при звільненні кошти йому не виплачені. Не погашений даний борг і на час подання позову. Тому на підставі ст.117 КЗпП відповідач має сплатити не лише борг, а й середній заробіток за весь час затримки, з розрахунку заробітку за один день в розмірі 520,28 грн. Тобто за період з 09 травня 2023 року по 07 серпня 2023 року (65 робочих днів) - 33 812,20 грн. Крім того, підприємство має погасити борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1098,25 грн.

Просив стягнути з ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 84 221,62 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 33 812, 20, інфляційні втрати за час затримки розрахунку в сумі 1098,25 грн), всього 119 132,07 грн

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 серпня 2023 відкрито позовне провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Витребувано від відповідача довідку про розмір заробітної плати позивача за два повних місяці перед моїм звільненням. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Заперечення щодо такого розгляду сторони у встановлений строк не направили.

18 вересня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з поданим позовом, представник ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» вказав, що ОСОБА_1 у період з 05.05.2017 по 08.05.2023 перебував у трудових відносинах з підприємством. Відповідно до довідки про доходи сума до виплати при звільненні становить 79 977,52 грн. Після звільнення ОСОБА_1 26.05.2023 на банківський рахунок Позивача було нараховано та виплачено заробітну плату в сумі 7070,73 грн. за квітень 2023 року. Зазначений Позивачем розмір заборгованості по заробітній платі, який останній просить стягнути з Відповідача, є невірним, значно вищим, необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності.

Вказали, що на даний час директором ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» є Р. Керімов, який приступив до виконання своїх повноважень з 06.04.2023 на підставі наказу №21-к. За період здійснення своїх повноважень, директор ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» Р. Керімов здійснив виплату заробітної плати Позивачу за квітень 2023 року в повному розмірі. Станом на даний час в ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» існує заборгованість по виплаті заробітної плати, основною причиною якої є відсутність грошових коштів. Директор ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» Керімов Р. вживає всіх можливих заходів для якнайшвидшого погашення заборгованості із виплати заробітної плати за попередні періоди. Просив визначити справедливий та розумний баланс між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з урахуванням того, що ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» є державним унітарним підприємством, наявності важкого фінансового становища, триваючу збройну агресію російської федерації проти України, існування майнового характеру щодо виплати заробітної плати іншим працівникам Підприємства, з метою дотримання розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, Відповідач просить максимально зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаних обстави.

Проти стягнення інших суд заперечували. Оскільки при здійсненні розрахунку зазначеної суми, Позивач взяв за основу розрахунку розмір заборгованості по заробітній платі в сумі 84 221,62 грн. При цьому, Відповідач вище зазначив, що вказана сума заборгованості є недостовірною та завищеною. Розрахунки зроблені Позивачем самостійно, всі відомості, які взяті за основу розрахунків не підтверджені жодними належними доказами, а тому відсутні підстави для стягнення таких сум з Відповідача. Просив відмовити у задоволенні позову.

На виконання вимог ухвали суду, ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» до відзиву на позовну заяву додано: копію наказу про прийом позивача на роботу від 05.05.2017, довідку про доходи позивача від 13.09.2023, довідку №418/1-01-13 від 15.09.2023, довідку про доходи позивача за два повні місяці перед звільненням, копію наказу про прийняття директора.

05 жовтня 2023 року та 17 жовтня 2023 року представником позивача до суду подана заява про зменшення розмірів позовних вимог щодо заборгованості по нарахованій та не сплаченій при звільненні заробітній платі і щодо інфляційних втрат за час затримки розрахунку та про збільшення розміру позовних вимог щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також допущення негайного виконання рішення (в порядку ст.ст. 49, 430 ЦПК України), а також доповнення до цієї заяви з розрахунками станом на 03 жовтня 2023 року.

Остаточно позивач просив: стягнути відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку без урахування податку в сумі 79 977,52 грн з загальної суми заборгованості з урахуванням податку 112 228, 65 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 61 967,98 грн інфляційні втрати за час затримки розрахунку в сумі 1042,91, всього станом на 04 жовтня 2023 року 142 988,41 грн.

Крім того стягнути відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 579,14 грн за кожний день до дня ухвалення рішення, але не більш як за шість місяців.

Допустити негайне виконання рішення про присудження на користь ОСОБА_1 виплати заборгованості по заробітній платі за один місяць в сумі 12 451,60 грн.

Вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 579,14 грн за кожний день до дня ухвалення рішення, але не більш як за шість місяців доповнення від 16 жовтня 2023 року не містить.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що з 05 травня 2017 року по 08 травня 2023 року ОСОБА_1 працював в державному підприємстві «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» па посаді провідного інженера-енергетика відділення «Музичі» потім на посаді провідного інженера з електрифікації електротехнічної служби дільниці «Совки- Музичі».

8 травня 2023 він був звільнений з вказаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. КЗиП України

Вказане підтверджується наданими сторонами копіями наказу по державному підприємстві «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» №37-к від 05 травня 2017 та №30-к від 05 травня 2023 року, випискою з трудової книжки ОСОБА_1 , повідомлення про нараховані суми, належні Працівникові при звільненні тощо.

На час звільнення ОСОБА_1 йому була нарахована а належна до виплати станом на 09.05.2023р. без утримання податків - 101 259,06 грн. Сума до виплати після утримання податку становить 84221,62 грн.

На час розгляду справи на банківський рахунок ОСОБА_1 , зарахована заробітної плати в сумі 7070,73 грн за квітень місяць 2023 року. Решта сум, належних до виплати при звільненні не були виплачені.

Дані обставини не оспорювались сторонами при розгляді справи, а також підтверджується довідкою ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця», заявою про зменшення вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі без урахування податків в сумі 79 977,52 грн і з тим що з урахуванням податку ця сума становить 112 228, 65 грн.

Доказів про виплату вказаних суми на час розгляду справи матеріали справи не містять, не повідомлено про виплати у частини коштів. Тому вимоги про стягнення цієї суми підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Ч. 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Особливості врегулювання трудових відносин в умовах воєнного стану здійснено Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.

Зокрема Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесено зміни до Кодексу законів про працю України:

у статті 116 третє речення частини першої викласти в такій редакції: "Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати";

частину другу викладено в такій редакції: "У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму";

текст статті 117 викладений в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті";

назву та частини першу і другу статті 233 викласти в такій редакції: "Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. (стаття 116)";

19) текст статті 234 викласти в такій редакції: "У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року".

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX набрав чинності 19 липня 2022 року.

Цим законом чітко обмежений період, за яким підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Крім того обмежений строк звернення працівника до суду.

Висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відсутні.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ч. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення судом відповідного рішення, але не більш як за шість місяців. Пояснення відповідача щодо зміни керівництва та відсутності кошти суд до уваги не приймає, оскільки дані обставини не звільняють відповідача від обов`язку провести з працівником повний розрахунок.

ДП «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» надана у справу довідка про доходи позивача за два місяці перед звільненням від 13 вересня 2023 року, з якої вбачається, що загальна сума заробітної плати ОСОБА_1 нарахованої за березень 2023 - 12 451,60 грн, за квітень 2023 - 12 451,60 грн. Усього 24903,20 грн. Оскільки в березні-квітні 2023 року було 43 робочих дні, заробітна плата за 1 робочий день становить 579,14 грн

Крім того належить до стягнення по 579,14 грн за кожний день до дня ухвалення рішення, але не більш як за шість місяців. При затримці розрахунку з 09 травня 2023 року по 09 листопада 2023 року - за 133 робочих днів сума середнього заробітку, належного до стягнення з відповідача становить 77 025,62 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами та доповненнями), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Однак за період з 9 травня 2023 року по даний час за жодний місяць не перевищував одного відсотка, а тому підстави для компенсації позивачу втрати частини заробітної відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч. 2 ст. 264 ЦПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи встановлені судом у справі обставини, а також наведені вище норми законодавства, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач при подачі даного позову був звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1460,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 264, 430 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Науково-дослідного виробничого агрокомбінату «Пуща-Водиця» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 : заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку без урахування податку в сумі 79 977,52 грн (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят семи гривень 52 коп), середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 77 025,62 грн. (сімдесят сім тисяч двадцять п`ять 62 коп.).

Допустити негайне виконання рішення про присудження на користь ОСОБА_1 виплати заборгованості по заробітній платі, але не більше ніж за один місяць

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь держави судовий збір у сумі 1460,00 грн (одна тисяча чотириста шістдесят гривень).

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНКОКПП НОМЕР_1

Відповідач - Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», адреса: вул. Соборна, буд. 63, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08131; ЄДРПОУ 00849296.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 08 грудня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ