Постанова

від 05.12.2023 по справі 447/2835/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/2835/22 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/2665/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні Львівськогоапеляційного судуу м.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року в складі судді Бачуна О.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції про відшкодування моральної шкоди, просив відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 400 мільярдів гривень за рахунок Державного бюджету України за дії вчиненні державним виконавцем відділу ДВС Миколаївського РУЮ Львівської області Марутяком О.І., правонаступником якого відповідно ст. 104 ЦК України став Миколаївський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів), складанням постанови від 25.12.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження по справі № 2-34/10.

Вимоги обґрунтовує тим, що бездіяльністю державного виконавця Марутяка О.І. йому заподіяно моральну шкоду, як пенсіонеру та людині похилого віку, яка виражається в принижені честі та гідності, а також діловій репутації. Просить поновити строк позовної давності для подання позову, оскільки такий закінчився 28.01.2017, з врахуванням того, що ухвала Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/57/14ц набрала законної сили 28.01.2014.

Відповідний строк пропущений ним з поважних причин,у зв`язку із перебуванням з 18.06.2014 по 07.07.2014, з 08.07.2014 по 16.07.2014, з 29.12.2014 по 06.01.2015, з 03.10.2016 по 13.10.2016, з 14.02.2017 по 02.03.2017, з 30.12.2019 по 10.01.2020, з 23.04.2021 по 06.05.2021 на стаціонарному лікуванні в Миколаївській районній лікарні та Новороздільській міській лікарні. Завдану моральну шкоду позивач оцінює в сумі 400 мільярдів гривень. Просить позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції ( м.Львів) про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Судові витрати з оплати судового збору віднесено за рахунок держави.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає, що таке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд не вказав у вступній частині рішення місце ухвалення такого.

Стверджує, що вимоги позовної заяви звучать по іншому, а відповідне зазначення в оскаржуваному рішенні не відповідає резолютивній частині позовної заяви.

Не погоджується із іншими обставинами, які, на думку апелянта, зазначені судом не відповідно до змісту позовної заяви та інших судових рішень.

Також покликається на те, що був неналежно повідомлений про судовий розгляд справи.

Вважає, що відповідач без поважних причин не надав відзиву на позовну заяву, що свідчить про те, що останній погоджується з вимогами такої.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не розглянув його заяв від 07.06.2023 та 26.07.2023.

Не погоджується із висновками суду про можливість застосування наслідків пропуску позовної давності лише до підставних позовів, оскільки таке положення відсутнє у ЦПК України.

Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, в порядку п. 5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Учасники справи позивач ОСОБА_1 та відповідач Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб учасників справи, які повторно не з`явилися в судове засідання.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Відтак, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Поряд з цим, ухвала Миколаївського районного суду Львівської області №447/57/14ц від 22.01.2014, на яку посилається ОСОБА_1 , як доказ завдання йому моральної шкоди, та розцінена ним як бездіяльність, є механізмом реалізації прав особи на поновлення порушених прав, тому сам факт задоволення скарги позивача на постанову державного виконавця Марутяка О.І. від 25.12.2013 про відмову у відкритті виконавчого провадження по справі 2-34/10, не є належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 22.01.2014 не встановлено факту заподіяння шкоди та позивачем не доведено причинового зв`язку через винесення постанови виконавцем про відмову у відкритті виконавчого провадження та із шкодою, яка, на його думку, настала.

Таким чином, вказаний позивачем розмір моральної шкоди в сумі 400 мільярдів гривень жодним чином не обґрунтований та не доведений належними доказами.

Щодо пропуску позивачем позовної давності, прийшовши за результатами розгляду справи висновку про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог, суд вказав, що підстави для застосування положень щодо пропуску строку позовної давності, відсутні.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд поклав судові витрати по цій справі на рахунок держави

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18);

За змістом статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

25.12.2013 постановою державного виконавця відділу ДВС Миколаївського РУЮ Львівської області Марутяка О.І.відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2-34/10 виданого Миколаївським районним судом Львівської області 18.04.2013.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області № 447/57/14 від 22.01.2014 скасовано постанову державного виконавця відділу ДВС Миколаївського РУЮ Львівської області Марутяка О.І. від 25.12.2013про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-34 виданого Миколаївським районним судом Львівської області 18.04.2013.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач ОСОБА_1 просить про відшкодування моральної шкоди у відповідному розмірі з відповідача, як правонаступника Миколаївського ВДВС РУЮ Львівської області, яку обґрунтовує складанням постанови від 25.12.2013 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

У мотивах позовної заяви, позивач самостійно зазначає, що строк подачі заяви про відшкодування моральної шкоди наступив у січні 2014 року, відтак закінчився у січні 2017 року, тому покликаючись на відповідні періоди перебування на стаціонарному лікуванні, позивач просить поновити строк на подання позову, оскільки такий пропущений із поважних причин та зазначає, що позовна давність не поширюється на спірні правовідносини.

Так, відповідно до ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Поряд з цим, відповідач у даній справі не звертався до суду з клопотанням (заявою) про застосування наслідків спливу позовної давності.

Європейський суд з прав людини наголошує, щопозовна давність- це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб`єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чине зупинявся або не переривався строку давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.

Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.

Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.

Враховуючи наведене, відповідні твердження апеляційної скарги, які зводяться до незгоди із констатацією суду відповідних положень та висновків про неможливість застосування наслідків спливу позовної давності до безпідставних позовів, не заслуговують на увагу.

В свою чергу, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України.

Зокрема, ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу»шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Таким чином, підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 22.01.2014 у справі №447/57/14, як процесуальне рішення на яке покликається ОСОБА_1 , є механізмом реалізації прав особи на поновлення порушених прав, зокрема, у судовому порядку, тому не може бути виключним доказом завдання йому моральної шкоди.

Зокрема, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_1 повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причиновий зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною йому шкодою.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Разом з цим, будь яких доказів на підтвердження власне доводів про заподіяння моральної шкоди, яку позивач визначив у розмірі 400 мільярдів, а також причинового зв`язку між діями відповідача і цією шкодою, позивач не надав в принципі.

Поряд з цим, сам факт задоволення скарги позивача на дії державного виконавця, щодо винесення ним постанови від 25.12.2013 про відмову у відкритті виконавчого провадження по справі № 2-34/10, не є належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім цього, ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 22.01.2014, якою скасована постанова державного виконавця, також не встановлено факту заподіяння шкоди позивачу ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність та недоведеність вимог ОСОБА_1 .

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, законодавцем не передбачено безальтернативного обов`язку задоволення судом позову, який визнається відповідачем.

Іншими словами, будь яка заява про визнання позову оцінюється судом у сукупності із спірними правовідносинами, обставинами, якими такі підтверджуються, вимог закону та прав відповідача.

Враховуючи наведене, твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що відповідач визнає його позов, про що свідчить відсутність відзиву (будь яких заперечень) останнього на такий, є безпідставними, оскільки слідуючи наведеній вище нормі закону реалізувати процесуальне право на визнання позову відповідач вправі шляхом подання відповідної заяви, тобто вчиненням активних дій, а не пасивною поведінкою.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до певного цитування частин оскаржуваного рішення, положень окремих законів на висновки суду не впливають та про протилежне не свідчать, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, тому апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на одні і ті ж аргументи позивача, які є суб`єктивним трактуванням норм закону.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що підстави для надіслання даної справи до апеляційного суду для визначення підсудності, як про це просив ОСОБА_1 , у своїй заяві, були відсутні.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про порушення судом процесуального закону у контексті повідомлення його про судові засідання, то такі спростовуються матеріалами справи, крім цього, у матеріалах наявні дві заяви ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі (а.с. 40-43).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївськогорайонного судуЛьвівської областівід 08серпня 2023рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 05 грудня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк