Ухвала

від 24.06.2024 по справі 447/2835/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 червня 2024 року

м. Київ

справа № 447/2835/22

провадження № 61-16051ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 400 мільярдів гривень за рахунок Державного бюджету України за дії вчиненні державним виконавцем ВДВС Миколаївського РУЮ Львівської області Марутяком О. І., правонаступником якого відповідно статті 104 ЦК України є Миколаївський ВДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів).

Миколаївський районний суд Львівської області рішенням від 08 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року - без змін.

27 березня 2024 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2024 року передала касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

16 квітня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року передана судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року подана з пропуском строку на касаційне оскарження.

В касаційні скарзі ОСОБА_1 заявляв клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що копію оскаржуваної постанови апеляційного суду від 05 грудня 2023 року він отримав 13 січня 2024 року, що підтверджується наданою копією поштового конверта з трек-номером 0600242218075. Також заявник зазначав, що з 26 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується наданою копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого 611, виданої КНП «Миколаївська міська лікарня» Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 вважав, що строк пропущений з поважних причин та просив його поновити.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2024 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року неповажними. Касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення ухвали суду, а саме - заявнику необхідно було надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, в якій зазначити інші причини пропуску строку, та надати на їх підтвердження відповідні докази; надати нову редакцію касаційної скарги, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, в якій зазначити адресу електронної пошти (за наявності); уточнити прохальну частину касаційної скарги, викласти її вимоги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України, та надати її копії відповідно до кількості учасників справи.

Залишаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху у зв`язку з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, Верховний Суд виходив з того, що ОСОБА_1 , отримавши 13 січня 2024 року оскаржувану постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року (з урахуванням перебування його в період з 26 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року на стаціонарному лікуванні) не зазначив, що саме завадило йому звернутися до суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в строк, перебачений статтею 390 ЦПК України, оскільки останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою було 12 лютого 2024 року, однак касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення ОСОБА_1 подав до Верховного Суду 27 березня 2024 року (згідно зі штемпелем на поштовому конверті), тобто з пропуском, передбаченого статтею 390 ЦПК України, строку на касаційне оскарження.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 06 травня 2024 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості учасників справи.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 щодо підстав пропуску строку зазначає, що копію оскаржуваної постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року він отримав 13 січня 2024 року, що підтверджується наданою копією поштового конверта з трек-номером 0600242218075, отже відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України він має право на поновлення пропущеного строку на оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, тобто до 12 лютого 2024 року. Також зазначає, згідно з наданою випискою із медичної карти стаціонарного хворого 611, виданої КНП «Миколаївська міська лікарня» Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, яка додана до касаційної скарги, він з 26 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні і не міг подати касаційну скаргу на вказану постанову апеляційного суду від 05 грудня 2023 року. Разом із цим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 268, статей 69, 279, 276 ЦК України лікування здоров`я є особистим немайновим правом, на яку не поширюється позовна давність, тому подання ним касаційної скарги на оскаржувані судові рішення після лікування в Миколаївській міській лікарні Стрийського району Львівської області, тобто 27 березня 2024 року не є порушенням строку на касаційне оскарження.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Наведені ОСОБА_1 причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень не дають достатніх підстав для визнання їх поважними з огляду на таке.

Встановлено, що оскаржувану постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року ОСОБА_1 отримав 13 січня 2024 року, отже останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою було 12 лютого 2024 року. Однак, касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення ОСОБА_1 подав до Верховного Суду 27 березня 2024 року (згідно зі штемпелем на поштовому конверті), тобто з пропуском, передбаченого статтею 390 ЦПК України, строку на касаційне оскарження.

Також, суд надає оцінку доказам перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в період з 26 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року та визнає вказану причину пропуску строку поважною, оскільки така обставина унеможливлювала подання заявником касаційної скарги протягом зазначеного періоду.

Разом із цим, ОСОБА_1 не зазначає причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження (з урахуванням перебування його в період з 26 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року на стаціонарному лікуванні) в період з 03 лютого 2024 року до 27 березня 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях від 09 листопада 2004 року в справі «Науменко проти України», від 18 січня 2005 року в справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року в справі «Тімотієвич проти України».

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

З урахуванням викладеного, наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку на касаційне оскарження не є поважними, оскільки зазначені ним доводи у повторно заявленому клопотанні фактично дублюють раніше наведені, які вже визнавалися Верховним Судом неповажними в ухвалі від 06 травня 2024 року.

Зокрема, ОСОБА_1 не зазначив причин пропуску строку на касаційне оскарження та не довів належними та допустимими доказами обставини, які стали підставою унеможливлення подання касаційної скарги в строк до 27 березня 2024 року за виключенням періоду перебування на стаціонарному лікуванні з 26 січня 2024 року до 02 лютого 2024 року.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 не зазначено інших поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення, суд визнає наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення. Інших підстав поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження заявником не наведено.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними.

Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень підстави для поновлення цього строку є неповажними, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Ураховуючи, що Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі відсутні підстави для вирішення процесуального питання про постановлення окремих ухвал стосовно суддів Львівського апеляційного суду ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6, секретаря ОСОБА_7., Голови Львівського апеляційного суду з розгляду цивільних справ ОСОБА_3 та судді Миколаївського районного суду Львівської області ОСОБА_8., оскільки за змістом частини першої статті 262 ЦПК України, окрема ухвала постановляється при вирішенні спору, тобто після відкриття провадження у справі.

Керуючись пунктом 4 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Визнати підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року за клопотанням ОСОБА_1 неповажними.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 08 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про відшкодування моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов