Ухвала

від 04.12.2023 по справі 947/22722/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1926/23

Справа № 947/22722/23 1-кс/947/14687/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

власника майна ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалуслідчого суддіКиївського райсудум. Одесивід 16.11.2023про накладенняарешту намайно в межах к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362 КК України було частково задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та накладено арешт із забороною розпорядження та користування на майно, вилучене 13.11.2023 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, на:

- технічний паспорт на нежитлове приміщення №508 за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 2 на 2 арк.;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №155325774 на 1 арк.;

- блокнот формату А4 з написом «Office line»;

- печатки підприємств та громадських організації (ГО «Інтеграція плюс», код №39029886; ГО «Організація інвалідів соціальної захищеності», код №40203744; ПП «Інвестстрой 2011», код №37549056; ГО «Взаємодопомога та захист», код №39029949; ГО «Організація інвалідів «Восход», код №40540027; ПП «Бугенвіл», код №37811190; ПП «Аденіум», код №37811227; ПП «Інвестстрой 2011», код №37549082; БФ «Регіон», код №25431557; житлово-будівельного кооперативу «Сонячний», код №36501700).

В задоволенні іншої частини клопотання прокурора відмовлено та повернуто вилучене майно його власнику.

Обґрунтовуючи часткове задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на вказане вище майно, слідчий суддя зазначив, що вилучене під час проведення обшуку майно, а саме речі, предмети, печатки, відповідає критеріям, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України, може свідчити про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень та їх використання в протиправній діяльності, можуть бути доказами кримінального правопорушення, пов`язаного із виготовленням та використанням підроблених офіційних документів, а також несанкціонованих дій з інформацією, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах, автоматизованих системах, комп`ютерних мережах.

Натомість, органом досудового розслідування не доведено відношення вилучених грошових коштів до предмету розслідування зазначеного кримінального провадження, а також не надано жодного доказу протиправного походження таких коштів, в той час як власником майна надано достовірні докази щодо легальності їх походження внаслідок здійснення підприємницької діяльності.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на її необґрунтованість у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступні обставини:

- поза увагою слідчого судді залишився той факт, що вилучені грошові кошти є речовим доказом в розумінні ст. 98 КПК України, оскільки набуті кримінально-правовим шляхом, при цьому, арешт з метою забезпечення речових доказів не вимагає повідомлення про підозру у кримінальному провадження та не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна;

- слідчим суддею не було враховано того, що під час досудового розслідування досліджуються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, що передбачає конфіскацію майна, зокрема, досліджуються обставини заволодіння шахрайським шляхом інших суб`єктів нерухомого майна та причетності до злочинів інших осіб, в тому числі ОСОБА_7 .

Посилаючись на викладені обставини, прокурор ОСОБА_6 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою його клопотання задовольнити та накласти арешт на все майно, документи та грошеві кошти вилучені 13.11.2023 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиції інших учасників провадження.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурора представник ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 зауважив на тому, що прокурором не було доведено того, що вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти здобуті кримінально-протиправним шляхом та є речовими доказами в розумінні вимог ст. 98 КПК України, натомість, ОСОБА_7 не має жодного відношення до заволодіння приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 та до ГО «Добрі справи», не є засновником чи учасником зазначеної громадської організації, не є підозрюваним у вказаному кримінальному провадженні, з моменту вчинення кримінального правопорушення до дати вилучення у останнього грошових коштів пройшло більше 5-ти років, вилучені грошові кошти отримані ОСОБА_7 у законний спосіб, оскільки він є фізичною особою-підприємцем, належним чином здійснює свою підприємницьку діяльність, грошові кошти необхідні для проведення оперативного медичного втручання доньці ОСОБА_7 ОСОБА_9 , 2000 р.н.

З огляду на вищевикладене, представник ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку власника майна та його представника, які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

При цьому ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні... ; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В своючергу,п.п.1та 3ч.2ст.171КПК Українивстановлює,що уклопотанні слідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а також документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майнобудь-якоїфізичної абоюридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

На думку апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, зазначених вимог закону дотримався з огляду на наступне.

На підставі аналізу змісту клопотання про накладення арешту на майно в межах к/п №12023160000000021 вбачається, що прокурор визначив метою накладення арешту на зазначене в ньому вилучене майно його збереження як речового доказу, хоча, при цьому, не конкретизував, яким чином зазначене у клопотанні майно відповідає критеріям речових доказів, визначених ч. 1 ст. 98 КПК України, формально посилаючись на положення ст. 170 КПК України, які визначають загальне визначення поняття арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження та мети його застосування (а.с. 1-6).

Окрім того, з клопотання про накладення арешту на майно, витягу з ЄРДР в к/п №12023160000000021 та інших матеріалів провадження вбачається, що СУ ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362 КК України за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів, зокрема, стосовно заволодіння шахрайським шляхом нежитловим приміщенням мансарди, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а саме за допомогою виготовлення та використання підроблених офіційних документів, зокрема, довідки №336258, технічного паспорту від 19.06.2018, виданих ТОВ «Профпроект» та висновку ТОВ «Профпроект» №116779 від 12.07.2018, а також несанкціонованих дій з інформацією, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютерах), автоматизованих системах комп`ютерних мережах або зберігаються на носіях такої інформації, доступ до якої мав державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» ОСОБА_10 (шляхом несанкціонованого збільшення загальної площі приміщення та поділу об`єкту на 2 приміщення), чим завдали шкоди Одеській територіальній громаді в особливо великих розмірах, зокрема, в розмірі 4976488 грн.

Так, в ході досудового розслідування, зокрема, за інформацією УСБУ в Одеській обл., було встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення причетний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході проведення 13.11.2023 на підставі ухвали слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 03.11.2023 обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за вищевказаною адресою обшуку було виявлено та вилучено, серед іншого, грошові кошти на загальну суму 5896 доларів США, 118000 грн., 700 Євро та 60 фунтів стерлінгів, які було поміщено до сейф-пакету (а.с. 13-28).

Постановою слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_11 від 13.11.2023 вилучене під час проведення обшуку майно, в т.ч. вищезгадані грошові кошти, були визнані речовими доказами в зазначеному кримінальному провадженні (а.с. 29-32).

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Диспозиції злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362 КК України, досудове розслідування за ознаками яких наразі здійснюється в к/п №12023160000000021, передбачають кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах; підроблення офіційного документа та використання завідомо підробленого документу; несанкціоновані зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованих системах, вчинена особою, яка має право доступу до неї, яка заподіяла значну шкоду.

Разом із тим, ні в наявних у розпорядженні апеляційного суду матеріалах провадження, ні в поясненнях прокурора в судовому засіданні не міститься доказів того, що вищезазначене майно, зокрема, грошові кошти, на які просить накласти арешт прокурор, вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , мають будь-яке відношення до вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362 КК України, за фактом яких на теперішній час здійснюється досудове розслідування у зазначеному к/п.

Так, на переконання апеляційного суду, органом досудового розслідування не було доведено того, що грошові кошти, вилучені за місцем проживання ОСОБА_7 будь-яким чином причетні до вчинення зазначеного кримінального провадження за фактом шахрайства, підроблення офіційного документа та використання підробленого документа, а також несанкціонованої зміни інформації, зокрема, того, що такі гроші набуті кримінально протиправним шляхом.

Водночас, сам по собі факт наявності в матеріалах к/п №12023160000000021 постанови слідчого про визнання вилученого майна речовим доказом не може автоматично свідчити про відповідність таких речей критеріям речових доказів, визначеним зазначеною вище ст. 98 КПК України.

Так, із аналізу матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 56), систематично отримує дохід (а.с. 57-77), за три квартали 2023 року загальна сума його доходу склала, відповідно до податкової декларації, 828486, 13 грн. (а.с. 78-80), що свідчить про те, що вилучені за місцем його проживання грошові кошти мають законне походження та набуті ним внаслідок здійснення підприємницької діяльності.

Окрім того, власник вилучених грошових коштів ОСОБА_7 в зазначеному к/п не має процесуального статусу підозрюваної особи, матеріалами провадження не підтверджено жодного відношення останнього до ГО «Добрі справи», ОСОБА_7 не є засновником чи учасником зазначеної громадської організації; з моменту вчинення кримінального правопорушення до дати вилучення у ОСОБА_7 грошових коштів пройшло більше 5-ти років.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції доходить переконання про те, що грошові кошти, вилучені за місцем проживання ОСОБА_7 , всупереч твердженням прокурора, не відповідають критеріям речових доказів, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України в зазначеному кримінальному провадженні.

Що стосується посилань прокурора в апеляційній скарзі на те, що під час досудового розслідування досліджуються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна, колегія суддів зауважує на тому, що метою накладення арешту на майно, відповідно до клопотання прокурора, було забезпечення його збереження як речового доказу, а не забезпечення конфіскації майна як виду покарання, натомість, накладення арешту на майно саме з такою метою, тобто з метою забезпечення конфіскацій майна, відповідно до положень ч. 5 ст. 170 КПК України, допускається лише на майно підозрюваного (обвинуваченого), в той час як ОСОБА_7 , як вже було зазначено вище, процесуального статусу підозрюваної особи в зазначеному кримінальному провадженні не має.

Водночас, твердження прокурора стосовно того, що під час досудового розслідування досліджуються обставини заволодіння шахрайським шляхом іншими об`єктами нерухомого майна та причетності до злочинів інших осіб, в тому числі ОСОБА_7 , на переконання суду апеляційної інстанції, не можуть слугувати підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна та не можуть виправдувати свавільне втручання у право особи на мирне володіння власним майном, оскільки наразі органом досудового розслідування не здобуто достатньо доказів того, що вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти мають незаконне походження.

Підсумовуючи вищевикладене,апеляційний суддоходить переконання,що органомдосудового розслідуванняне булодоведено того,що вилученемайно,на якепросить накластиарешт прокурор,зокрема,грошові кошти,відповідає встановленимзаконом критеріямречових доказівв зазначеномук/п,зокрема,зберегло насобі слідиабо міститьінші відомості,які можутьбути використанідля доведеннябудь-якихфактів чиобставин зприводу шахрайства, підроблення офіційного документа та використання підробленого документа, а також несанкціонованої зміни інформації, а також набуто кримінально протиправним шляхом.

Відтак, колегія суддів вважає, що слідчий суддя постановив законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення про часткове задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Отже, апеляційний суд вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування законної, обґрунтованої та вмотивованої ухвали слідчого судді немає.

Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Київськогорайсуду м.Одеси від16.11.2023,якою булочастково задоволеноклопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на майно, відповідно до переліку в резолютивній частині ухвали, в межах к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 3 ст. 362 КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4