Рішення

від 06.12.2023 по справі 160/24485/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 рокуСправа №160/24485/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/24485/23 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. О. Матросова, 29, код ЄДРПОУ: 08592187) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 08592187) щодо не виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - протиправною;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 08592187) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням календарної кількості днів з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року та середньоденного грошового забезпечення в розмірі 504,40 грн., визначеного рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі 804/18599/14, із зазначеним суми стягнення.

Позовна заява обґрунтована протиправністю бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що його звільнено 13.12.2021 року, однак остаточний розрахунок проведено лише 31.08.2023 року та після розгляду судом справи про належні позивачу суми.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/24485/23 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/24485/23, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

06 грудня 2023 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, посилається на обставини реформування міліції в поліцію, відсутність необхідних правових актів для задоволення вимог позивача, безпідставність таких позовних вимог з огляду на положення законодавства, невизначеність середньоденного заробітку.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом відповідача від 13.12.2021 року №6 о/с позивача звільнено за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі №160/25970/21, залишеним без змін Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, постановлено:

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області № 6 «По особовому складу» від 13.12.2021 року про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (М-033974), заступника начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області - начальника міліції громадської безпеки, в частині визначення календарної вислуги років.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо не зарахування періоду проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року на посаді заступника начальника ГУМВС в Запорізькій області - начальника міліції громадської безпеки - до вислуги років, необхідної для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області змінити наказ № 6 «По особовому складу» від 13.12.2021 року про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (М-033974) - в частині визначення календарної вислуги років та зарахувати до вислуги років, необхідної для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб": період проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року на посаді заступника начальника ГУМВС в Запорізькій області - начальника міліції громадської безпеки та вислугу років на пільгових умовах.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (М-033974) одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням періоду проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 (М-033974) одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням періоду проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (М-033974) заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 16.10.2020 року по день звільнення 13.12.2021 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на користь позивача заробітну плату (грошове забезпечення) за період з 16.10.2020 року по 13.12.2021 року у розмірі 146780,40 грн. (сто сорок шість тисяч сімсот вісімдесят грн. 40 коп.).

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 (М-033974) за період з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 (М-033974) грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 (М-033974) за період з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Згідно листа Відділу примусового виконання рішень від 30.08.2023 року №38290-1-260 позивачу повідомлено, що в ході виконання виконавчого провадження №71434117 позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористані відпустки в сумі 53251,72 грн, в ході виконавчого провадження 71434163 70332,50 грн, виплата буде здійснена при надходженні фінансування відповідача (боржника).

Згідно наданих позивачем скріншотів 31.08.2023 року йому виплачено:

1) 138115,58 грн - «б/с. грош. заб. та спл. суд. зб.; зг. вик. лист. по спр. №160/25970/21»;

2) 69277, 51 грн «однор. грош. доп. при звільн. військ. сл. спр. 160/25970/21»;

3) 52452,94 грн «компенсація за відпустку військ. сл. ; спр. 160/25970/21;

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області від 05.09.2023 року №04-08.3-10/5562 в рамках виконання рішення суду №160/25970/21 проведено безспірне списання грошового забезпечення:

25.05.2023 року 1014,29 грн;

22.06.2023 року 1014,29 грн;

11.07.2023 року 1014,29 грн;

31.08.2023 року 139757,95 грн.

Листом відповідача від 04.12.2023 року №12/2128 конкретизовано відомості щодо обставин проведення позивачу виплат згідно рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі №160/25970/21.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне

Оскільки спірні правовідносини виникли з 13.12.2021 року (дата звільнення позивача), до них підлягає застосуванню редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX (набрали чинності з 19.07.2022 року):

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу згідно діючої на момент виникнення спірних правовідносин редакції ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналогічний принцип дії у часі норми права подібної правової природи викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 р. року у зразковій справі №260/3564/22.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 12.04.2023 року у справі № 640/2228/20.

В цій справі сторонами не заперечувався ані факт звільнення позивача 13.12.2021 року, ані факт остаточної виплати йому грошового забезпечення на підставі судового рішення 31.08.2023 року, відповідачем лише уточнено, що частково виплати здійснювалися і в попередні місяці. Відповідно, за період з 13.12.2021 року по 31.08.2023 року відповідачем допущено порушення строків розрахунків при звільненні з позивачем, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 року у справі №160/25970/21 підтверджує порушення відповідачем положень законодавства про оплату праці стосовно позивача.

Встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц сформовано наступний правовий висновок:

« 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України».

Прикладне застосування вищевказаного правового висновку міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, за змістом якого з відповідача стягується така частка розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якою є частка невиплаченої при звільненні суми від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат. На таке правозастосування посилався в т.ч. і позивач.

Інший спосіб обчислення викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, згідно якого з відповідача стягується така частка розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якою частка невиплаченої при звільненні суми від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказані підходи є взаємовиключними, при цьому обидва методи обчислення є поширеними, в т.ч. і в практиці Верховного Суду.

Визначаючи належний спосіб правозастосування в цій справі суд вважає за необхідне зазначити, що правовими висновками найвищої юридичної сили та найбільш значущими прецедентами є висновки саме Великої Палати Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц вказано, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором (п. 91.1.).

Суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з таких універсальних засад права як справедливість та співмірність, з метою досягнення завдання адміністративного судочинства щодо справедливого вирішення спору суд вважає за необхідне використати спосіб обчислення належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум стосовно розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.

Відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі 804/18599/14 середньомісячна заробітна плата позивача складає 10592,30 грн., середньоденне грошове забезпечення складає 504,40 грн.

Вказані обставини є преюдиційними згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем наведено власний розрахунок, який передбачає 626 дні затримки та вищевикладений розмір середньоденного грошового забезпечення.

Відповідач контррозрахунок до суду не надав.

Суд визнає обґрунтованою визначену позивачем кількістю днів затримки розрахунку при звільненні 626. Відповідно, загальний розмір відшкодування складає 504,40 *626=315754,40 грн.

На виконання рішення суду у справі №160/25970/21 позивачу фактично сплачено:

1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі:

- 13.03.2023 року 2920,81 грн;

- 26.04.2023 року 999,08 грн;

- 25.05.2023 року 999,08 грн;

- 22.06.2023 року 999,08 грн;

- 11.07.2023 року 999,08 грн;

- 31.08.2023 року 138115,58 грн. (в т.ч. судовий збір 454,00 грн)

2) одноразову грошову допомогу при звільненні:

- 31.08.2023 року 69277,51 грн.

3) грошову компенсацію за невикористані відпустки:

- 31.08.2023 року 52452,94 грн.

Вказані виплати проведені з урахуванням сплати 1,5 % військового збору. В зв`язку з цим суд зауважує, що ст. 117 Кодексу законів про працю використовує категорію «належні працівникові суми» суд вважає за належне виходити з розміру такої суми після сплати вказаного збору. Відповідно, суд відхиляє позицію позивача про проведення обчислень виходячи з нарахованих розмірів відповідних виплат та проводить наступні розрахунки виходячи з розміру таких витрат, що належали позивачу, тобто після сплати військового збору 1,5% (вищевикладені суми).

Загальний розмір належних позивачеві сум, що сплачені відповідачем, складає 266763,16 грн, від яких для цілей цього спору належить відняти 454,00 грн (відшкодування судового збору), оскільки вони мають відмінну правову природу. Остаточна сума складає 266309,16 грн. Суд зауважує, що приймає до обчислення дату розрахунку саме 31.08.2023 року, оскільки в інші дати (13.03.2023, 26.04.2023, 25.05.2023, 22.06.2023, 11.07.2023) виплачено незначну частку належних до сплати сум (сумарно лише 2,60%), а також оскільки судом в подальшому здійснено зменшення розміру відповідальності відповідача з урахуванням засад розумності та пропорційності, що поглинає питання часткових виплат у попередні місяці.

Визначаючи середньоденне грошове забезпечення позивача суд виходив з наступного.

Первинно позивача звільнено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014р. №2239 о/с (очищення влади), цей наказ скасовано рішенням суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі №804/18599/14, залишеним без змін Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року. Також постановлено поновити позивача на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. При визначенні такого розміру судом зроблено відповідні розрахунки:

«Згідно з довідкою про доходи від 10.11.2014р., … , нарахована позивачеві за два повні робочі календарні місяці перед звільненням, а саме: за серпень та вересень 2014 року заробітна плата (грошове забезпечення) складала: за серпень 2014 року - 10682,15грн; за вересень 2014 року - 21004,88грн (при цьому, судом встановлено та відповідачем визнається, що ця сума включає також матеріальну допомогу в розмірі 10502,44грн), отже, грошове забезпечення за вересень 2014 року складає 10502,44грн.

Зважаючи на те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» від 04.09.2013р. №9884/0/14-13/13 у серпні 2014 року було 20 робочих днів (24 серпня - державне свято День незалежності України припало на неділю та вихідний був перенесений на понеділок - 25.08.2014 року); у вересні 2014 року було 22 робочі дні, то середньоденна заробітна платна позивача складає = 10682,15грн + 10502,44грн. : 42 робочих дні = 504,40грн., а середньомісячна заробітна плата при розрахунку за повні два календарних місяця (серпень та вересень 2014 року) складає 10592,30грн (10682,15грн + 10502,44грн)».

В рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 року у справі № 160/25970/21 встановлено наступні факти:

- на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року наказом МВС № 746 від 16.10.2020 року позивача було поновлено на посаді заступника начальника мiлiцiї громадської безпеки ГУ МВС України в Запорiзькiй областi з 28.10.2014 року.

- наказом відповідача від 13.12.2021 року № 6 о/с позивача звільнено (за скороченням штатів).

Останній наказ було скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 року у справі №160/25970/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.11.2023 року.

В справі №160/25970/21 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача використано згідно змісту рішення у справі №804/18599/14 (504,40 грн) та для цілей обчислення саме розміру заробітної плати позивача за період з 16.10.2020 року по 13.12.2021 року, оскільки така позивачу виплачена не була.

В наявній справі відповідач заперечував проти використання цього розміру середньоденного грошового забезпечення з посиланнями на втрату чинності Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року №499, в зв`язку з чим неможливо визначити грошове забезпечення позивача за спірний період. Також зазначав, що позивач за період з 16.10.2020 по день звільнення 13.12.2021 року не виконував посадових обов`язків за посадою на якій він поновлений, а також ним не виконувалось ніяких інших повноважень міліціонера. Окрім цього вказував, що на момент видання наказу відповідача від 13.12.2021 № 6 о/с про звільнення позивача були відсутні суми, які б були базою для здійснення розрахунку виплат при звільненні. А отже на час звільнення позивача існував спір щодо сум, що належать йому в день звільнення. При цьому середньомісячна заробітна плата в розмірі 10592, 30 грн та середньоденне грошове забезпечення в розмірі 504,40 грн визначенні рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі № 804/18599/14 (набуло чинності 17.03.2021) стосувались стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за періоду починаючи з 27.10.2014 року і до моменту фактичного поновлення на роботі (20.05.2021), а отже не могли були взяті до уваги відповідачем при звільненні позивача 13.12.2021.

Суд відхиляє вищевикладені доводи відповідача виходячи з наступного.

Рішенням суду у справі №160/25970/21 встановлено факт невиплати позивачу усіх належних при звільненні саме 13.12.2021 року сум. Положення ст. 116 Кодексу законодавства про працю України захищають відповідний майновий інтерес працівника шляхом встановлення обов`язку роботодавця фактично компенсувати відсутність протягом відповідного часу у працівника належних сум, які були йому виплачені в подальшому.

Оскільки відповідач затримав виплату позивачу належних сум, що встановлено рішенням суду, позивач має право на отримання відповідної компенсації. Суд підкреслює, що невиплата таких сум є результатом правової поведінки саме відповідача, а не позивача, при цьому протиправність такої невиплати вже встановлена рішенням суду.

В зв`язку з цим передусім суд відзначає, що неприйнятними є доводи відповідача про те, що відповідне право позивача не може бути захищене через неможливість визначення величин, необхідних для проведення відповідних розрахунків, адже це означало б позбавлення позивача права на захист з підстав, які від нього не залежать, що не узгоджується з завданням адміністративного судочинства, правом на ефективний засіб юридичного захисту згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Більш того, за обставин цієї справи відповідні доводи є безпідставними, адже у справі №160/25970/21 фактично, згідно суті здійсненого правозастосування, вже підтверджено можливість використання середньоденного грошового забезпечення позивача, встановленого у рішенні №804/18599/14, до правовідносин, які виникли в майбутньому (наприклад, до періоду з 16.10.2020 року по 13.12.2021 року), оскільки іншого розміру такого забезпечення щодо позивача не існує, при цьому фактично відхилено всі аналогічні доводи відповідача.

Суд зазначає, що неможливість розрахувати середньоденне грошове забезпечення позивача виходячи з двох фактичних останніх місяців роботи, не залежить від позивача, а перебування позивача в такому правовому становищі є безпосереднім результатом правової поведінки саме відповідача. При цьому розрахований розмір середньоденного грошового забезпечення розрахований за останній можливий період проведення такого розрахунку.

Суд зауважує, що у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №160/19613/22 визнано обґрунтованою позицію суду першої інстанції про те, що втрата чинності нормативно-правовими актами, які за своїм змістом і за обставин даної справи є механізмом, використання якого є необхідним для реалізації права позивача, не може позбавляти позивача відповідного права як такого.

Вищевикладене враховано в аспекті положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно положень якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п. 1); з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); добросовісно (п. 5); розсудливо (п. 6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).

Відповідно, суд вважає за можливе провести розрахунок розміру середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з величини 504,40 грн.

Отже, розмір такого заробітку складає 504,40 грн * 626 дні =315754,40 грн.

Сума 266309,16 грн (розмір належних позивачу сум) складає 84,34% від 315754,40 грн (розмір обчислено відшкодування згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України).

Відповідно, на користь позивача підлягає стягненню сума, обчислена наступним чином: 504,40 грн*84,34%*626 дні=266 306,66 грн.

Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 26.10.2023 року у справі №280/269/23, від 17.10.2023 року у справі №160/12879/23, від 11.10.2023 року у справі №280/582/23, від 10.10.2023 року у справі №160/962/23, від 27.09.2023 року у справі №340/739/23, від 12.09.2023 року у справі №160/342/23, від 05.09.2023 року у справі №160/16682/22, від 31.08.2023 року у справі №280/1341/23, від 16.08.2023 року у справі №280/3317/21.

В свою чергу зворотній підхід призвів би до стягнення з відповідача компенсації, яка майже 1,2 рази більша, ніж розмір несвоєчасно виплачених позивачу коштів, що не відповідає засадам співмірності, справедливості та розумності.

Щодо доводів відповідача про те, що він не порушив приписи ч.2 ст. 116 Кодексу законів про працю України, оскільки наявний спір щодо сум, які належать до виплати позивачу, суд зазначає, що вони є безпідставними, оскільки зміст цієї норми права передбачає, що якби відповідач у справі №160/25970/21 не оспорював, наприклад, право позивача на компенсацію невикористаної відпустки, але оспорював право позивача на інші суми, відповідач мав би виплатити визнані ним суми одразу. Водночас, ця норма права не звільняє відповідача від відповідальності за протиправну (встановлену рішенням суду) затримку розрахунку при звільненні. В свою чергу цій справі така відповідальність стосується виключно сум, які відповідач протиправно не виплатив при звільненні та не стосується будь-яких інших сум (наприклад, добровільно виплачених при звільненні).

Посилання відповідача на зміни у ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки стосуються належних сум, щодо яких відсутній спір. В цій справі відповідальність до відповідача застосовується за невиплату сум, щодо яких спір існував, адже відповідач передусім заперечував в ході розгляду справи №160/25970/21 право позивача на відповідні суми як такі, а не оспорював їх розмір. При цьому судом вже зроблено висновок щодо дії у часі редакцій ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Щодо судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.09.2023 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. О. Матросова, 29, код ЄДРПОУ: 08592187) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року.

Зобов`язати Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року у сумі 266 306,66 гривень (двісті шістдесят шість тисяч триста шість гривень 66 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. О. Матросова, 29, код ЄДРПОУ: 08592187) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко