Постанова

від 30.09.2024 по справі 160/24485/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/24485/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 в адміністративній справі №160/24485/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, в якій позивач просив суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 08592187) щодо не виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - протиправною;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 08592187) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням календарної кількості днів з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року та середньоденного грошового забезпечення в розмірі 504,40 грн., визначеного рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі 804/18599/14, із зазначеним суми стягнення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 в адміністративній справі №160/24485/23 позовні вимоги задоволено частково.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, наказом відповідача від 13.12.2021 року №6 о/с позивача звільнено за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі №160/25970/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, постановлено:

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області № 6 "По особовому складу" від 13.12.2021 року про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (М-033974), заступника начальника Головного управління МВС України в Запорізькій області - начальника міліції громадської безпеки, в частині визначення календарної вислуги років.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо не зарахування періоду проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року на посаді заступника начальника ГУМВС в Запорізькій області - начальника міліції громадської безпеки - до вислуги років, необхідної для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області змінити наказ № 6 "По особовому складу" від 13.12.2021 року про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (М-033974) - в частині визначення календарної вислуги років та зарахувати до вислуги років, необхідної для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб": період проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року на посаді заступника начальника ГУМВС в Запорізькій області - начальника міліції громадської безпеки та вислугу років на пільгових умовах.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (М-033974) одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням періоду проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 (М-033974) одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням періоду проходження служби (час вимушеного прогулу) з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 (М-033974) заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 16.10.2020 року по день звільнення 13.12.2021 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на користь позивача заробітну плату (грошове забезпечення) за період з 16.10.2020 року по 13.12.2021 року у розмірі 146780,40 грн. (сто сорок шість тисяч сімсот вісімдесят грн. 40 коп.).

Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 (М-033974) за період з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області провести розрахунок та виплату ОСОБА_1 (М-033974) грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 (М-033974) за період з 28.10.2014 року по 13.12.2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Згідно листа Відділу примусового виконання рішень від 30.08.2023 року №38290-1-260 позивача повідомлено, що в ході виконання виконавчого провадження №71434117 йому нараховано грошову компенсацію за невикористані відпустки в сумі 53251,72 грн, в ході виконавчого провадження 71434163 - 70332,50 грн, виплата буде здійснена при надходженні фінансування відповідача (боржника).

Згідно наданих позивачем скріншотів 31.08.2023 року йому виплачено:

1) 138115,58 грн - «б/с. грош. заб. та спл. суд. зб.; зг. вик. лист. по спр. №160/25970/21»;

2) 69277, 51 грн «однор. грош. доп. при звільн. військ. сл. спр. 160/25970/21»;

3) 52452,94 грн «компенсація за відпустку військ. сл. ; спр. 160/25970/21;

Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області від 05.09.2023 року №04-08.3-10/5562 в рамках виконання рішення суду №160/25970/21 проведено безспірне списання грошового забезпечення:

25.05.2023 року 1014,29 грн;

22.06.2023 року 1014,29 грн;

11.07.2023 року 1014,29 грн;

31.08.2023 року 139757,95 грн.

Листом відповідача від 04.12.2023 року №12/2128 конкретизовано відомості щодо обставин проведення позивачу виплат згідно рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі №160/25970/21.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 року, від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 року у справі № 240/11214/19 та інших.

З огляду на викладене, положення статей 116 та 117 КЗпП України у даному випадку є повністю застосовними до спірних правовідносин.

В цій справі сторонами не заперечувався ані факт звільнення позивача 13.12.2021 року, ані факт остаточної виплати йому грошового забезпечення на підставі судового рішення 31.08.2023 року, відповідачем лише уточнено, що частково виплати здійснювалися і в попередні місяці. Відповідно, за період з 13.12.2021 року по 31.08.2023 року відповідачем допущено порушення строків розрахунків при звільненні з позивачем, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 року у справі №160/25970/21 підтверджує порушення відповідачем положень законодавства про оплату праці стосовно позивача.

Встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Колегія суддів зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України) у цьому рішенні застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (дата фактичного проведення розрахунку на виконання рішення суду від 27.04.2022 року у справі №160/25970/21 - 31 серпня 2023 року).

За частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду України, які викладені у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 200/2048/23.

Так, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись у вересні 2023 року до суду з цим позовом, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року та середньоденного грошового забезпечення в розмірі 504,40 грн., визначеного рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі 804/18599/14, із зазначеним суми стягнення.

При цьому позивач у самостійному порядку визначив спірний період у цих правовідносинах, а також здійснив розрахунок суми, яку просив стягнути на його користь за визначений період.

Отже, колегія суддів робить висновок, що на час звернення з цією позовною заявою для позивача не було спірним питання його середньоденного заробітку з огляду на те, що він застосовував його розмір у своїх розрахунках спірної заборгованості.

Відповідно до положення частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

За обставин цієї справи, з відповідача вже було стягнуто заробітну плату (грошове забезпечення) за період з 16.10.2020 року по 13.12.2021 року (справа № 160/25970/21), тож період затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається, становить з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року (тобто по дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 27.04.2022 року у справі №160/25970/21).

Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Так, період з 14 грудня 2021 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати сформовану правову практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 19.07.2022 колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі 804/18599/14 середньомісячна заробітна плата позивача складає 10592,30 грн., середньоденне грошове забезпечення складає 504,40 грн.

Вказані обставини є преюдиційними згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Визначаючи середньоденне грошове забезпечення позивача суд виходив з наступного.

Первинно позивача звільнено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014р. №2239 о/с (очищення влади), цей наказ скасовано рішенням суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі №804/18599/14, залишеним без змін Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 року. Також постановлено поновити позивача на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. При визначенні такого розміру судом зроблено відповідні розрахунки:

"Згідно з довідкою про доходи від 10.11.2014р., … , нарахована позивачеві за два повні робочі календарні місяці перед звільненням, а саме: за серпень та вересень 2014 року заробітна плата (грошове забезпечення) складала: за серпень 2014 року - 10682,15грн; за вересень 2014 року - 21004,88грн (при цьому, судом встановлено та відповідачем визнається, що ця сума включає також матеріальну допомогу в розмірі 10502,44грн), отже, грошове забезпечення за вересень 2014 року складає 10502,44грн.

Зважаючи на те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" від 04.09.2013р. №9884/0/14-13/13 у серпні 2014 року було 20 робочих днів (24 серпня - державне свято День незалежності України припало на неділю та вихідний був перенесений на понеділок - 25.08.2014 року); у вересні 2014 року було 22 робочі дні, то середньоденна заробітна платна позивача складає = 10682,15грн + 10502,44грн. : 42 робочих дні = 504,40грн., а середньомісячна заробітна плата при розрахунку за повні два календарних місяця (серпень та вересень 2014 року) складає 10592,30грн (10682,15грн + 10502,44грн)".

В справі №160/25970/21 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача використано згідно змісту рішення у справі №804/18599/14 (504,40 грн) та для цілей обчислення саме розміру заробітної плати позивача за період з 16.10.2020 року по 13.12.2021 року, оскільки така позивачу виплачена не була.

При цьому, колегія суддів, враховує, що абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Отже, виходячи з вимог Порядку № 100, при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні використовуються робочі дні.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуємого рішення зазначені норми матеріального права не врахував.

У зв`язку із чим, колегія суддів наводить наступний розрахунок при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, використовуючи робочі дні.

Так, за період з 14.12.2021 року по 19.07.2022 року налічується 152 робочих днів.

Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 504,40 грн х 152 робочих днів = 76668,8 грн.

Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, визначаючи розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по 19.07.2022 суд виходить з таких обставин та критеріїв:

- врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні;

- врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Як, встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, на виконання рішення суду у справі №160/25970/21 позивачу фактично сплачено:

1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі:

- 13.03.2023 року 2920,81 грн;

- 26.04.2023 року 999,08 грн;

- 25.05.2023 року 999,08 грн;

- 22.06.2023 року 999,08 грн;

- 11.07.2023 року 999,08 грн;

- 31.08.2023 року 138115,58 грн. (в т.ч. судовий збір 454,00 грн)

2) одноразову грошову допомогу при звільненні:

- 31.08.2023 року 69277,51 грн.

3) грошову компенсацію за невикористані відпустки:

- 31.08.2023 року 52452,94 грн.

Вказані виплати проведені з урахуванням сплати 1,5 % військового збору. В зв`язку з цим суд зауважує, що ст. 117 Кодексу законів про працю використовує категорію «належні працівникові суми» суд вважає за належне виходити з розміру такої суми після сплати вказаного збору. Відповідно, суд відхиляє позицію позивача про проведення обчислень виходячи з нарахованих розмірів відповідних виплат та проводить наступні розрахунки виходячи з розміру таких витрат, що належали позивачу, тобто після сплати військового збору 1,5% (вищевикладені суми).

Загальний розмір належних позивачеві сум, що сплачені відповідачем, складає 266763,16 грн, від яких для цілей цього спору належить відняти 454,00 грн (відшкодування судового збору), оскільки вони мають відмінну правову природу. Остаточна сума складає 266309,16 грн.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.

Визначаючи середньоденне грошове забезпечення позивача колегія суддів виходить з наступного.

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 76668,8 грн.

Сума 76668,8 грн (розмір обчислено відшкодування згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України) складає 28,8% від 266309,16 грн (розмір належних позивачу сум).

З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів дійшла висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в сумі 76668,8 грн, є неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, тому підлягає стягненню 38334,40 грн на користь позивача за період з 24.11.2020 по 19.07.2022.

При цьому суд зазначає, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, не впливають на правильність висновків суду щодо розміру стягнення, оскільки судами встановлено наявність інших критеріїв для зменшення розміру середнього заробітку, перелічених вище в цьому судовому рішенні.

Варто додати, що обговорюваний в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.

За період з 20.07.2022 по 31.08.2023, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.

Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.

Період шість місяців з 20.07.2022 по 20.01.2023 складає 133 робочих днів.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить: 504,4 грн х 133 днів = 67085,2 грн.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 14.12.2021 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023) в загальній сумі 105419,6 грн.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, та рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови та виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції: "Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року у сумі 105419,6 гривень (сто п`ять тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 60 копійок).».

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 року в адміністративній справі №160/24485/23, - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 року в адміністративній справі №160/24485/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови та виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:

"Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 31 серпня 2023 року у сумі 105419,6 гривень (сто п`ять тисяч чотириста дев`ятнадцять гривень 60 копійок)».

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 року в адміністративній справі № 160/24485/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко