Рішення

від 08.12.2023 по справі 240/94/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2023 року м. Житомир справа № 240/94/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

Позивачзвернулася до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дійТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Житомирській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державної судової адміністрації України із позовом про нарахування та виплату суддівської винагороди з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, та зобов`язання провести такі нарахування і виплату виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на Позивачзвернулася до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дійТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Житомирській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державної судової адміністрації України із позовом про нарахування та виплату суддівської винагороди з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, та зобов`язання провести такі нарахування і виплату виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн. 01 січня 2022 року - 2481,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач акцентував увагу на протиправності дій ТУ ДСА в Житомирській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн. Вважає, що розмір суддівської винагороди, яку вона отримує, повинен обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб величиною 2481,00 грн у 2022 році. На її думку, застосування спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить законам України «Про судоустрій та статус суддів» та «Про прожитковий мінімум», які не передбачають окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди. На переконання позивача, оскаржені дії відповідача порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

19 квітня 2023 року до суду надійшов відзив Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволені позовних вимог. При цьому зазначає, що з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 грн визначено законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Окрім того, кошторисами ТУ ДСА в Житомирській області на відповідні роки, затвердженими ДСА України, видатки на оплату праці, в тому числі на виплату суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102,00 грн. З огляду на те, що норми законів про державний бюджет на відповідний рік є чинними та не визнані неконституційними, у ТУ ДСА в Житомирській області були відсутні підстави для застосування прожиткових мінімумів у розмірі 2481,00 грн. Зауважує, що територіальне управління не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді та виплату суддівської винагороди у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством. Акцентує увагу, що ДСА України як головним розпорядником бюджетних коштів, на 2022 рік виділено ТУ ДСА в Житомирській області кошти на виплату суддівської винагороди відповідно до положень законів України про державний бюджет на відповідний рік із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн, а тому остання діяла в межах наданих їй повноважень.

01 травня 2023 року надійшов відзив ДСА України, в якому зазначено про відсутність підстав для задоволення позову. ДСА України зауважує, що здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів). Законом про державний бюджет на 2022 рік запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102,00 грн, а тому із її прийняттям зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Акцентує увагу, що відповідно до Інструкції з підготовки бюджетних запитів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06 червня 2012 року №687, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2012 року за №1057/21369 разом з бюджетним запитом головний розпорядник подає необхідну для здійснення Мінфіном аналізу бюджетного запиту детальну інформацію за формами, які щороку доводяться Мінфіном до головних розпорядників. Інформаційним листом Міністерства фінансів України від 11 серпня 2020 року було зазначено, що видатки на 2021 рік на оплату праці суддів розраховано з урахуванням прогнозованого розміру посадового окладу на рівні 2020 року. Посилаючись на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №820/1853/17, від 17 березня 2020 року у справі №826/7286/18 уважає, що зміна розрахункової величини не призвела до зміни розміру суддівської винагороди, а згідно висновку, наведеному у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 ТУ ДСА в Житомирській області як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду понад виділені йому для цього бюджетні асигнування та на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Наголошує, що закони України про державний бюджет на відповідні роки неконституційними не визнані, а тому у відповідача були відсутні підстави для їх незастосування.

Відповідно до ухвали суду від 06.11.2023, витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області належним чином оформлену копію кошторису на 2022 рік з інформацією про фінансування Богунського районного суду м. Житомира.

Крім того, ухвалою суду від 06.11.2023 призначено дану адміністративну справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 16 листопада 2023 року.

13 листопада 2023 року позивач подала заяву про залучення до участі у справі як співвідповідача Державну судову адміністрацію України.

У судове засідання, призначене на 16.11.2023, представники сторін не з`явилися, подали клопотання про проведення даного судового засідання без їх участі.

21 листопада 2023 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовні вимоги з урахуванням змін, залучено Державну судову адміністрацію України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795) до участі у справі №240/94/23, у якості другого відповідача. У судове засідання, призначене на 30.11.2023, представники відповідачів не з`явилися, про дату, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Розгляд справи призначено на 04.12.2023.

01 грудня 2023 року до суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 судової винагороди за 2022 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;

- стягнути з ДСА країни на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої суддівської винагороди у розмірі 240 134,40 грн (із утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів) шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів" - в строк в 1 місяць з дня реєстрації виконавчого листа по даній справі в органах Казначейства.

У судове засідання, призначене на 04.12.2023, з`явився представник позивача, представники відповідачів не з`явилися, про дату, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Розглянувши адміністративний позов з рахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01 грудня 2023 року, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, долучені до даної справи, суд встановив наступне.

Суд безспірно встановлено, що Указом Президента України від 14 грудня 2005 № 1764/2005 позивача призначено на посаду судді Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області. Постановою Верховної Ради України №3087-VI від 03 березня 2011 року "Про призначення суддів" суддю Зіневич І.В. призначено на посаду судді Богунського районного суду м. Житомира безстроково.

Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди у 2022 року встановлено, що у спірному періоді з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року розмір посадового окладу позивача становив 63060 грн. Безспірною є та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн (2102 х 30 = 63060).

Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Житомирській області. Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року проведено у відповідності до статей 7 законів України «Про Державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ (далі Закон України №1082-ІХ) та «Про Державний бюджет на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ (далі Закон України №1928-ІХ), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Вважаючи такі дії відповідачів протиправним, ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Основного Закону, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 цього Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2189 гривень, з 1 липня 2294 гривні, з 1 грудня 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 1921 гривня, з 1 липня 2013 гривень, з 1 грудня 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2395 гривень, з 1 липня 2510 гривень, з 1 грудня 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2270 гривень, з 1 липня 2379 гривень, з 1 грудня 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 1769 гривень, з 1 липня 1854 гривні, з 1 грудня 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України № 1982-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2393 гривні, з 1 липня 2508 гривень, з 1 грудня 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2100 гривень, з 1 липня 2201 гривня, з 1 грудня 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2618 гривень, з 1 липня 2744 гривні, з 1 грудня 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня 2481 гривня, з 1 липня 2600 гривень, з 1 грудня 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 1934 гривні, з 1 липня 2027 гривень, з 1 грудня 2093 гривні.

Судом безспірно встановлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статей 7 законі України №1082-ІХ та №1928-ІХ, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн. Ця обставина підтверджена поданим позивачем розрахунковими листами та розрахунками річного фонду суддівської винагороди, наданими відповідачем.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Даний висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року. Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище.

Конституція України у редакції Закону України № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону України № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі Закон України № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Отже наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 закону України №1928-ІХ, разом із встановленням 2022 рік прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн. До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період ( 2022 рік), а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України №1089-ІХ та №1928-ІХ.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас закони України №1089-ІХ та №1928-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII.

Суд зауважує, що закони України №1089-ІХ та №1928-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України № 1402-VIII, а положення Закону України № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Отже, Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд приходить до висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) у спірному періоді на підставі абзаців 5 статей 7 законів України №1089-ІХ та №1928-ІХ - була неправомірною. Така правова позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № України 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2022 року становив 2481,00 грн.

Щодо посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1853/17, від 09 квітня 2020 року у справі №826/12172/17, від 17 березня 2020 року у справі № 826/7286/18, то суд їх до уваги не приймає, оскільки вони прийняті у інших правовідносинах, які не є подібними із тими, що є спірними у цій справі. Зокрема у всіх зазначених вище справах ключовим питанням спору було те, яка величина підлягає застосуванню при обчисленні суддівської винагороди мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум. Тому релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахування при ухваленні цього рішення є ті, що викладені в постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн.

Отже, позовна вимога про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Житомирській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн - підлягає задоволенню.

Згідно норм частин 3 та 4 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України. Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно пункту 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2022 рік).

Для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача судом ухвалою від 06 листопада 2023 року зобов`язано відповідача (ТУ ДСА в Житомирській області) надати копію кошторису на 2022 рік з інформацією про фінансування Богунського районного суду м. Житомира. На виконання ухвали відповідачем надано витребуваний судом документ, з якого установлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2022 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2481 грн.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (другим відповідачем) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

З урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Враховуючи такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає на необхідне вийти за межі позовних вимог, що пред`явлені до ДСА України, та задовольнити іх у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у 2022 році, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром на 01 січня 2022 року 2481,00 грн та зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у 2022 році, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року 2481,00 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).

При цьому, вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державної судової адміністрації України заборгованість з невиплаченої суддівської винагороди за 2022 рік в розмірі 240 134,40 грн шляхом безспірного списання за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" задоволенню не підлягає, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Проте, в ході судового розгляду встановлено, що позивачу не було здійснено відповідних нарахувань суддівської винагороди за спірний період, відповідно до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн. У зв`язку із цим суд приходить до висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди за 2022 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2481,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, зокрема правовий (процесуальний) статус ДСА України через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково з корегуванням способу захисту порушеного права на отримання суддівської винагороди за 2022 рік, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до пункту 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.

Відповідно до пункту 23 цього рішення в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. При цьому, у відповідності до пункту 26 названого рішення органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд уважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Бориса Лятошинського, 5, м. Житомир, код ЄДРПОУ: 26278626) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ: 26255795) про визнання дій протиправними, стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за 2023 рік, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за лютий 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди за 2022 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за 2022 рік, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, з врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович