Постанова

від 09.04.2024 по справі 240/94/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/94/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

09 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2022 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , за 2022 рік, суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Також, позивач просила стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 , заборгованість з невиплаченої їй суддівської винагороди в розмірі 240 134 грн 40 коп. шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 (з урахуванням уточнення вимог адміністративного позову (а.с.90).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за 2023 рік, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за лютий 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди за 2022 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за 2022 рік, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, з врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 виправлено в рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №240/94/23 допущені описки.

Викладено абзац другий резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №240/94/23 в наступній редакції: "Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за 2022 рік, виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн".

Викладено абзац третій резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №240/94/23 в наступній редакції: "Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за 2022 рік, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн".

Викладено абзац п`ятий резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №240/94/23 в наступній редакції: "Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за 2022 рік, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, з врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів".

Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.12.2023, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, Указом Президента України від 14 грудня 2005 року № 1764/2005 позивача призначено на посаду судді Богунського районного суду м. Житомира Житомирської області. Постановою Верховної Ради України №3087-VI від 03 березня 2011 року "Про призначення суддів" суддю Зіневич І.В. призначено на посаду судді Богунського районного суду м. Житомира безстроково.

Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди у 2022 року встановлено, що у спірному періоді з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року розмір посадового окладу позивача становив 63060 грн. Безспірною є та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн (2102 х 30 = 63060).

Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Житомирській області. Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року проведено у відповідності до статей 7 законів України «Про Державний бюджет на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ (далі Закон України №1082-ІХ) та «Про Державний бюджет на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-ІХ (далі Закон України №1928-ІХ), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Вважаючи такі дії відповідачів протиправним, ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Закон № 1982-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції зазначає про помилковість висновків відповідача щодо необхідності застосування при обчисленні суддівської винагороди положень абзацу 5 статті 7 Закону № 1982-IX, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді, доповнюючи таким чином, на думку цього суду, частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становлять єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді.

Щодо вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України заборгованості, суд першої інстанції зазначив, що зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2022 рік).

Для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача судом ухвалою від 06 листопада 2023 року зобов`язано відповідача (ТУ ДСА в Житомирській області) надати копію кошторису на 2022 рік з інформацією про фінансування Богунського районного суду м. Житомира. На виконання ухвали відповідачем надано витребуваний судом документ, з якого установлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2022 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2481 грн.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (другим відповідачем) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

З урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Враховуючи такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає на необхідне вийти за межі позовних вимог, що пред`явлені до ДСА України, та задовольнити іх у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у 2022 році, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром на 01 січня 2022 року 2481,00 грн та зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у 2022 році, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року 2481,00 грн.

При цьому, вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державної судової адміністрації України заборгованість з невиплаченої суддівської винагороди за 2022 рік в розмірі 240 134,40 грн шляхом безспірного списання за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" задоволенню не підлягає, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Проте, в ході судового розгляду встановлено, що позивачу не було здійснено відповідних нарахувань суддівської винагороди за спірний період, відповідно до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн. У зв`язку із цим суд приходить до висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди за 2022 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2481,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, зокрема правовий (процесуальний) статус ДСА України через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково з корегуванням способу захисту порушеного права на отримання суддівської винагороди за 2022 рік, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн.

Колегія суддів в межах ч.1 ст.308 КАС України погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2021-2022 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон № 966-XIV), прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Отже, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Суд відмічає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Окрім того, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі Закону України № 2710-IX, була неправомірною.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № України 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди 2022 рік, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого визначений на 01 січня відповідного року.

З урахуванням вказаного та оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Крім того, в частині зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за лютий 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, апеляційна скарга доводів не містить.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Приписами ст.149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Отже, положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2022 рік).

Також, про це свідчить, наданий відповідачем документ, з якого установлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2022 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2481 грн.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у 2022 році, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн та зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у 2022 році, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року 2481,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог в частині.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.