Рішення

від 08.12.2023 по справі 335/6967/22

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/6967/22 2/335/314/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2023 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Алєксєєнка А.Б., за участю секретаря судового засідання Безштанківської К.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Кирилюка О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя з позовом до КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила про те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в державі континентального права (країні) Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), з її Конституцією 1936 року, на території республіки УРСР (адміністративно-територіальній одинці СРСР, з чинною Конституцією (основний закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Вона набула громадянство СРСР по народженню відповідно до закону та ст.17 Конституції, відповідно до змісту якої, кожен громадянин УРСР є громадянином СРСР.

З 26.11.2013 вона працювала на посаді лікаря-педіатра-неонатолога відділення інтенсивної терапії новонароджених у закладі КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР, а з 01.10.2020 була переведена до відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених.

28.01.2022 року, на чергуванні їй було надано для ознайомлення та підпису повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», у якому зазначено, що вона має надати до 30.01.2022 документ/сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID- 19 або медичний висновок (довідка за формою №028/1-о) про наявність у неї абсолютних протипоказань до вакцинації від COVID-19, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021р. №2664.

31.01.2022 вийшовши на чергування вона отримала Наказ № 32 к/тр від 31.01.2022 «Про відсторонення від роботи», з яким остання категорично не погодилась, про що повідомила відповідача усно та письмово.

02.02.2022 вона надала відповідачу обґрунтовану відмову щодо вакцинації проти COVID-19.

Оспорюваний наказ був виданий на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст. 12 Закону України від 06.04.2000р. № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.п 416 постанови КМУ від 09.12.2020 р. №1236 та наказу МОЗ від 30.11.2021р № 2664 «Про затвердження переліку: професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Оспорюваним наказом вирішено відсторонити ОСОБА_1 лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, з 31 січня 2022 року від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 28.01.2022. Наказ підписано директором Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради Кирилюком О.Д. та начальником відділу кадрів М.Уляшевою.

09.03.2022 вона випадково дізналася про Наказ МОЗ України № 380 від 25.02.2022 «Про зупинення дії Наказу МОЗ України від 04.10.2021 р. № 2153», який став підставою для її відсторонення від роботи, по причині чого, 10.03.2022 написала заяву щодо допуску її до виконання трудових обов`язків.

Наказом №100 к/тр від 10.03.2022 її було допущено до роботи з 11.03.2022.

Як, зазначає позивач, їй не було нараховано та виплачено середню заробітну плату за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 та з 01.03.2022 по 10.03.2022 року включно.

Окрім того, позивач зазначає про те, що в оспорюваному наказі невірно зазначено назву наказу МОЗ від 30.11.2021р № 2664, що свідчить про те, що він виданий з порушеннями, що призвело до грубого порушення її конституційного права на працю.

Позивач незаконність оспорюваного наказу обґрунтовує також тим, що на момент його видачі наказ МОЗ від 30.11.2021р. №2664, який був підставою та покладений в основу наказу про її відсторонення, не набрав законної сили, оскільки його не було офіційно опубліковано.

З посиланням на ст. 92 Конституції України, яка передбачає, що виключно законами України визначаються, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина, позивач зазначає, що щеплення від хвороб для людини і громадянина, має відбуватись виключно у визначений законами спосіб. Обов`язкові щеплення внесено до календаря щеплень, будь які щеплення мають відбуватись згідно закону або виключно за добровільної згоди людини. Все інше є порушенням прав людини і є примусом. Використання примусу, службової або матеріальної залежності для вербування в участі в медичних дослідах над людиною є порушенням ст. 149 ККУ - торгівля людьми. Недопуск до роботи за відмову від щеплення вакцинами, що ще проходять клінічні випробування, та не виплата заробітної плати є елементами примусу, а не поважна причина.

Як підставу позовних вимог позивач вказує ту обставин, що наказ МОЗ України №380 від 25.02.2022 «Про зупинення дії Наказу МОЗ України від 04.10.2021 р. № 2153» (надалі за текстом - наказ МОЗ №380) почав діяти з 01.03.2022, а наказ про допуск позивача до роботи з 11.03.2022 було винесено 10.03.2022. На думку позивача відповідач повинен був видати наказ саме 01.03.2022 року.

Також вказувала, що на сьогодні не встановлено законом окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від хвороби COVID-19. Щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим, а постанова КМУ від 9 грудня 2020 № 1236, якою встановлено карантин та запроваджено обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, носить рекомендаційний характер, а інші підзаконні нормативно-правові акти, зокрема накази МОЗ також є рекомендативними.

З посиланням на зазначене, вважає, що у відповідача відсутні правові підстави примушувати її вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та за відмову вакцинуватися та/або відсторонювати від роботи без збереження заробітної плати, а тому дії відповідача суперечать законодавству, зокрема, Конституції України, є незаконними та безпідставними.

З урахуванням зазначеного, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за весь період відсторонення від роботи за період з 01.02.2022 по 10.03.2022 у розмірі 30 638,83 грн.

Ухвалою суду від 31.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.

01.11.2022 від позивача до суду надійшла заява щодо позовної давності, у якій вона зазначає про те, що 26.10.2022 звернулася до суду з зазначеним позовом про стягнення середнього заробітку за період відсторонення з 01.02.2022 по 10.03.2022. Відповідно до вимог ч.1 ст.233 КЗпП України, кінцевий термін подачі позовної заяви припадав на 30.04.2022, разом з тим позовна заява подана нею під час дії воєнного стану, а тому в силу положень п.19 Прикінцеві та перехідні положення ЦКУ строк подачі позовної заяви нею не порушено. Позивач просила застосувати норми права, які викладені в означеній заяві.

07.11.2022 позивач звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог у якій, з посиланням на ч.2 ст.49 ЦПК України, просила збільшити позовні вимоги та визнати незаконним та скасувати Наказ № 32 к/тр від 31.01.2022 р. «Про відсторонення від роботи», стягнути з відповідача понесені судові витрати. Іншу частину позовних вимог просила залишити без змін.

16.11.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними за наступними обґрунтуваннями.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» затверджено Перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 року №2664 розширено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19. Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема: п.8. Закладів охорони здоров`я державної та комунальної власності.

Медичні працівники відповідача неодноразово були повідомлені про те, що наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування, працівникам закладів охорони здоров`я державної та комунальної власності запроваджується обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронарівусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Працівники закладу мають отримати обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 при відсутності абсолютних протипоказань. Працівники, які не матимуть обов`язкового щеплення або документа, що підтверджує протипоказання для його проведення, з 31.01.2022 року будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

28.01.2022 року позивач була особисто ознайомлена під підпис з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та до 30.01.2022 мала надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень за формою №028/1-о. ОСОБА_1 було повідомлено, про можливе відсторонення від роботи з 31.01.2021 року у разі ненадання вищезазначених документів. ОСОБА_1 особисто ознайомилась з повідомленням під підпис та зробила помітку «Не згодна зробити щеплення».

Відповідно до наказу директора КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР від 31.01.2022 року №32 к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » лікаря було відсторонено до моменту проведення щеплення і пред`явлення необхідних підтверджуючих документів. З наказом позивач ознайомлена особисто під підпис, нею зроблена примітка «Не згодна. На підставі ст.39 ЗУ «Про охорону здоров`я» та ст.286 ЦК України, не зобов`язана надавати інформацію про стан мого здоров`я».

02.02.2022 року ОСОБА_1 була надана «Заява про неприпустимість порушення законодавства України про працю».

Твердження позивача про те, що жодним законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відмови або ухилення від щеплення проти COVID-19, відповідач вважає хибними, по причині того, що із змісту ст. 46 КЗпП України вбачається, що відсторонення працівників від роботи можливо в інших випадках, передбачених законодавством.

Також, відповідач у відзиві посилається на те, що позивач обіймала посаду лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених та як медичний працівник найбільше взаємодіє із великою кількістю людей, зокрема новонароджених. Тому, доводи позивачки про те, що оспорюваний наказ є незаконним, оскільки внаслідок його винесення порушено її конституційне право на працю та вчинено дискримінацію за ознакою стану здоров`я є необґрунтованими, адже вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою.

Отже, під час винесення оспорюваного наказу відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством, і підстав для визнання оскаржуваного наказу незаконним та його скасування немає.

Щодо твердження позивача про те, що з 01.03.2022 її повинно було бути поновлено на роботі оскільки саме цього дня набрав чинності наказ Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25 лютого 2022 року «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», то відповідач відкидає вказане твердження оскільки всіх раніше недопущених до роботи через ухилення від вакцинації проти COVID-19 працівників начальником відділу кадрів повідомлено у телефонному режимі про поновлення на роботі. Лише 10.03.2022 року ОСОБА_1 написала заяву на ім`я директора з проханням відновити на робочому місці та займаній посаді з 10.03.2022 року. Наказом директора від 10.03.2022 року №100 к/тр позивача допущено до роботи з 10.03.2022 року та внесено до графіку роботи працюючих у відділенні на березень місяць 2022.

З посиланням на вищевикладене, відповідач у відзиві просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

21.11.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій вона відкидає твердження відповідача, які викладені у відзиві з наступних мотивів.

Для надання медичної допомоги жінкам з «підтвердженим» COVID-19 та народженим дітям, була створена відповідна група лікарів, яка була затверджена наказом по КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР, до якої позивач включена не була та не виконувала відповідну роботу. Зазначене, на її думку спростовує твердження відповідача щодо підстав відсторонення.

Також, у відповідача не було підстав для її відсторонення, оскільки у нього відсутній письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України щодо усунення позивача від роботи, наявність якого, на її думку, є обов`язковим.

З приводу твердження відповідача у відзиві на позовну заяву щодо виконання ним вимог пункту 41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, то позивач зазначає, що вказана постанова не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників без збереження заробітної плати, а тому зазначене твердження відповідача є безпідставним.

Окрім того, позивач зазначає про те, що відповідач будучі обізнаним про те, що наказ МОЗ України № 380 від 25.02.2022 набрав сили з 01.03.2023, зобов`язаний був саме 01.03.2023 видати наказ щодо її поновлення та повідомити її про це.

У відповіді на відзив позивач, керуючись ст. 179, 278 ЦПК України просила суд: застосувати колізійну норму по відношенню до неї при розгляді даної справи, не застосовувати по відношенню до неї норми "прецедентного" права (рішення ЄСПЛ, Постанови Верховного Суду тощо), долучити відповідь на відзив з додатками до матеріалів справи та задовільнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.11.2022 заяву позивача від 07.11.2022 про збільшення позовних вимог було задоволено та прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог до розгляду.

13.12.2022 року відповідачем до суду подано відзив на заяву щодо збільшення позовних вимог, за змістом якого, відповідач не визнає, як вимоги первісного позову, так і позовні вимоги в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 07.11.2022. Свою незгоду обґрунтовує тим, що відповідно до посадової інструкції лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених лікар в своїй роботі керується, зокрема наказами МОЗ. Так, ОСОБА_1 була проінформована та ознайомлена з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням затверджено Перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19 (зі змінами). Також, Позивача було повідомлено про можливе відсторонення, після чого вона зазначила про свою незгоду.

Відповідач не згоден з твердженням позивача про те, що з 01.03.2022 її повинно було бути поновлено на роботі та совою незгоду обґрунтовує тим, що кадровою службою КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР було вчасно проведено оповіщення в телефонному режимі працівників, які були відсторонені від роботи про наказ МОЗ №380 від 25.02.2022 та про необхідність надання заяви до відділу кадрів щодо допуску до роботи для видання наказу. Відповідно до заяви лікаря педіатра - неонатолога ОСОБА_1 відновлення на роботі саме з 10.03.2022 року було її особистою ініціативою приступити до виконання функціональних обов`язків тоді, коли їй було зручно, а саме з 10.03.2022 року.

На підставі заяви позивачка було видано наказ від 10.03.2022р. №100 к/тр «Про допуск до роботи ОСОБА_3 » та про зазначене повідомлено керівництво відділення, де працює позивач. Поряд з цим, графік роботи відділення на березень 2022 був складений 25.02.2022, в якій остання не була включена через відсторонення. В зв`язку з воєнним станом та зміною комендантської години, зміни до графіку роботи вносилися щотижнево, на підставі цього ОСОБА_1 була включена до графіку робота відділення та приступила до роботи 12 березня 2022 року. Відповідно до табелю відпрацьованого часу при нормі робочого часу в березні 2022 року 169,4 години, ОСОБА_1 відпрацьовано та нараховано заробітну плату за 149,5 год. робочого часу фактично відпрацьованого часу.

Щодо суми середнього заробітку, яка заявлена до стягнення, то відповідач заперечує щодо її задоволення з огляду на те, що позивачем не наданого детального розрахунку заявленої суми, який би відповідав вимогам Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. №100.

Враховуючи зазначені заперечення, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

28.12.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву з урахуванням уточнених позовних вимог, у якій позивач зазначає про те, що у посадовій інструкції лікаря-педіатра-неонатолога йде мова про накази МОЗ, якими слід керуватися, та відповідно керується позивач, під час надання медичної допомоги.

З приводу подання позивачем заяви від 10.03.2022 вона зазначає, що жодного дзвінка з кадрової служби у період 25.02.2022 -10.03.2022 вона не отримувала, а саме відповідач не виконав свого обов`язку та не видав наказ про поновлення її на роботі з моменту набуття змін чинним законодавством, а саме з 01.03.2022.

Позивач у відповіді на відзив від 28.12.2022 наполягає на задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку. Інші посилання позивача є тотожними попереднім заявам по суті.

02.03.2023 відповідачем надані до суду письмові пояснення, яким обґрунтовується правомірність видання оспорюваного наказу та наказу від 10.03.2022 року №100 к/тр, яким позивача допущено до роботи.

Ухвалою суду від 04.01.2023 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №130/3548/21 за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Ухвалою від 24.04.2023 було задоволено клопотання позивача та провадження у справі поновлено, призначено справу до розгляду у судове засідання.

05.05.2023 позивачем до суду були подані додаткові пояснення щодо постанови Великої Палати Верховного суду та окремої думки у справі №130/3548/21 та додаткові докази по справі.

05.05.2023 позивачем до суду були подані додаткові пояснення та додаткові докази по справі.

22.06.2023 позивачем до суду була подана заява щодо порушення принципів правової та юридичної визначеності як елемента верховенства права у підзаконних нормативно-правових актах, у якій остання зазначає про те, що підставою звернення її до суду стало те, що в законодавстві України, з прийняттям Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, Наказу МОЗ 2153 від 07.10.2021, Наказу МОЗ 2664 від 30.11.2021 з`явилася невизначеність, через те, що одні нормативно-правові акти встановлюють один порядок обмеження прав громадян, іншими, підзаконними, нормативно-правовими актами було встановлено обмеження прав у порядку, що суперечить Конституції України і законам України. Зміст вказаної заяви фактично змінює підстави позову та зазначає про необхідність дослідження медичної частини питання щодо гострої респіраторної хвороби COVID-19.

22.06.2023 позивачем до суду було подано клопотання про поновлення строків про долучення доказів до матеріалів справи, яке було задоволено та додаткові докази було долучено до справи.

22.06.2023 позивачем до суду було подано клопотання про поновлення строків на долучення доказів, яке було задоволено та додаткові докази долучено до справи.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в заявах по суті. Зазначила про те, що вона працює у відділенні постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР, до якого щоденно потрапляють новонароджені діти, які потребують додаткового догляду. Встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за її твердженням, є рекомендацією та не свідчить про законність вимоги щодо щеплення від COVID-19, яке, на думку останньої є експериментом, а саме клінічним випробуванням вакцини на людях. Також вона, зазначила про те, що її відмова від здійснення щеплення від COVID-19 відповідачем належним чином не оформлена.

Представник відповідача КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР директор Кирилюк О.Д. у судовому засідання проти задоволення позову заперечував з посиланням на необґрунтованість позовних вимог, зазначив про те, що вимоги законодавства при відстороненні позивача від роботи були дотримані. Також, послався на те, що всі працівники відділення у якому працює позивач зробили щеплення, і ніхто, окрім неї, від роботи не був відсторонений. Крім того, зазначив про те, що робота позивача пов`язана з безпосереднім контактом з новонародженими дітьми, у яких є проблеми зі здоров`ям.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд враховує, що позивачем під час розгляду справи були подані численні додаткові пояснення, які за своєю суттю є клопотаннями про долучення доказів, та заява від 22.06.2023 щодо порушення принципів правової та юридичної визначеності як елемента верховенства права у підзаконних нормативно-правових актах, яка змінює (доповнює) підстави звернення до суду з позовом, поряд з цим, вимогами ст.175 ЦПК України передбачено, що саме у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, а відповідно до вимог ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати саме до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Позивач, повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, що передбачено ч.2 ст.83 ЦПК України.

Разом з цим, усі подані позивачем докази, для повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи були долучені до матеріалів справи.

За приписами ст.49 ЦПК України, у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Так, позивачем позовні вимоги та їх обґрунтування викладені у позовній заяві від 26.10.2022, позивач підстави позову, в передбачені вимогами ст.49 ЦПК України, не змінювала, інших підстав позову не наводила, не оновлювала (не уточнювала), позовні вимоги, у зв`язку з чим, суд розглядає справу в межах позовних вимог та обґрунтувань, які викладені позивачем при зверненні до суду 26.10.2022 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.11.2022, яка прийнята судом, та не надає оцінку доводам позивача, які не були підставою позову.

Так, судом встановлено, що згідно наказу №60 к/тр від 26.11.2013 ОСОБА_1 прийнято посаду лікаря педіатра-неонатолога у КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР. Зазначене також підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Згідно запису у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , остання з 01.10.2020 була переведена до відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених.

КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР є закладом охорони здоров`я є комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинного рівня високоспеціалізованої медичної допомоги в амбулаторних та стаціонарних умовах матерям та новонародженим групи високого ризику, а також жінкам з порушенням репродуктивної функції, що потребують високої інтенсивності лікування та реабілітації на основі використання сучасних перинатальних технологій з доведеною ефективністю, який обслуговує населення (далі - населення) відповідно до порядку та на умовах, встановлених законодавством України та Статутом, що передбачено п.1.1 Статуту КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР.

28.01.2022 ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, за змістом якого ОСОБА_1 повідомлена, що відповідно до Наказу МОЗ від 30.11.2021 №2664 на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства. На підставі наказу СОЗ від 30.11.2021 №2664 та підпункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 запропоновано до 30.01.2022 надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 наприклад:

- документ, який підтверджує, отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включений ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією однодомної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.

Крім того, повідомлено, про можливість надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року №595 за формою №028/1-о.

ОСОБА_1 також було повідомлено, про можливе відсторонення від роботи з 31.01.2021 року у разі ненадання вищезазначених документів.

Зі змістом вказаного повідомлення ОСОБА_1 ознайомилися особисто під підпис та зазначила «Не згодна. Зробити щеплення не маю можливості». Вказане підтверджується змістом означеного повідомлення, яке досліджено судом під час розгляду справи.

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, позивачем відповідачу надано не було.

Наказом директора КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР від 31.01.2022 року №32 к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » - відсторонено ОСОБА_1 , лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених з 31.01.2022 від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 28.01.2022.

З наказом від 31.01.2022 року №32 к/тр ОСОБА_1 ознайомлення під особистий підпис та нею зроблений власноручний напис на наказі «Не згодна. На підставі ст.39 Закону України «Про охорону здоров`я» та ст. 286 ЦПУ країни, я не зобов`язана надавати інформацію про стан мого здоров`я».

02.02.2022 ОСОБА_1 звернулася до КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР з заявою про неприпустимість порушення законодавства про працю, у якому зазначила про неприпустимість будь-якого медичного примусу та порушення трудового законодавства, а саме відсторонення, звільнення, чи не виплати заробітної плати.

10.03.2022 ОСОБА_1 звернулася до КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР з заявою, я укій з посиланням на Наказ МОЗ №380 від 25.02.2022 просила поновити її на робочому місці та займаній посаді з 10.03.2022, що підтверджено копією відповідної заяви.

10.03.2022 КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР видано наказ №100 к/тр «Про допуск до роботи ОСОБА_3 ». Згідно якого лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, допущено до роботи з 10.03.2022 року. Підстава: заява ОСОБА_1 від 10.03.2022.

Як підставу звернення до суду позивач зазначає те, що були відсутні її підстави відсторонення від займаної посади оскільки не встановлено законом окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від хвороби COVID-19. Щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим, а носить рекомендаційний характер. Як зазначає позивачка Відповідач також порушив її права оскільки не поновив її на роботі з 01.03.2022 одразу після набрання чинності наказом МОЗ №380 від 25.02.2022, що також є підставою звернення до суду.

Розглядаючи спор по суті, суд виходить з наступного.

Наказ про відсторонення видано на підставі статті 46КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.416 Постанови КМУ від 09.12.2022 №1236 та наказу МРЗ від 30.11.2021 №2664.

Так, згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 416 Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності на момент виникнення спірних відносин, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За змістом пп. 1 п. 41-6 Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09.12.2020 № 1236 керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.

Аналізуючи викладене необхідно дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

У даній справі, установлено, що 28.01.2022 відповідач письмово повідомив позивача про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Також зазначено, що позивач може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних проти показань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом МОЗ України від 16.09.2021 № 595. Роз`яснено про можливе подальше відсторонення.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч.1ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: -появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; -відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; -в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 № 267 (в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (п. 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 року №2664 розширено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19. Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема: п.8. Закладів охорони здоров`я державної та комунальної власності.

Наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 380, який набрав чинності 01.03.2022, зупинено дію наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з подальшими змінами.

Вище вказане свідчить про те, що до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24.02.1994 № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14.04.1995 № 66 (далі - Інструкція № 66).

Зокрема підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абз. 6 ч. 1 ст. 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до п. 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30.08.2011 № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з пп. 1.2.5 п. 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 59, зареєстрованим у МЮ України 10.10.2011 за № 1159/19897.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з п. 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абз. 6 ч. 1 ст. 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою КМУ від 20.10.2021 № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», і ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

З огляду на зазначене, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказів МОЗ, які зазначені вище. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У вказаній справі встановлено, що позивач не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ст. 46 КЗпП України, ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, Наказом МОЗ від 30.11.2021 року №2664 що є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, приходить до висновку про те, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення Позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, під час розгляду даної справи суд не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: -кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); -форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; -умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; -контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

В оцінці правомірності відсторонення позивача від роботи за встановлених фактичних обставин справи суд враховує, що держава зобов`язана здійснити ефективні заходи з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

У даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР на посаді лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, та вона (на час відсторонення) належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З повідомлення завідувача відділу інфекційного контролю КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР Катерини Пархоменко від 11.11.2022 № 942 вбачається, що неонатальний вік - найкритичніший період у житті. Частота виникнення інфекцій найвища через відсутність сформованої імунної системи. Немовлята група ризику тяжкого перебігу COVID-19 з розвитком критичних станів: дихальної, серцевої недостатності, енцефалопатії. Зі змісту посадової інструкції №38 лікаря-педіатра-неонатолога, яка затверджена 04.01.2021 директором КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР, вбачається, що головним завданням лікаря є догляд та надання кваліфікаційної планової та невідкладної медичної допомоги при розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених.

А з пояснень, які надані сторонами у судовому засіданні, судом встановлено, що на лікуванні у відділенні постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених щодня перебували новонароджені, які потребували медичної допомоги та догляду.

Крім того, суд бере до уваги пояснення надані позивачем у судовому засіданні з приводу того, що її робота пов`язана з безпосереднім контактом з новонароджені діти, які потребують додаткового догляду та кожного разу коли вона заступає на чергування відбувається такий контакт.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 , як лікар-педіатр-неонатолог зобов`язана здійснювати догляд та надання кваліфікаційної планової та невідкладної медичної допомоги при розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених, що обумовлює щоденні контакти з новонародженими, які вже в силу критичного віку потребують особливо уважного догляду та високоякісного надання медичної допомоги, а відсутність щеплення що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому відповідач правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить обґрунтованого висновку, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до її приватного життя не було порушено в результаті відсторонення її від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на час до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, судом не встановлено порушення права позивача на працю, передбаченого у ст. 43 Конституції України.

У цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21, суд вважає, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість медичних та соціальних контактів на робочому місці, зокрема з новонорадженими, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих, а особливо новонароджених дітей, які в силу свого неонатального віку і так перебувають у найкритичнішому періоді у життя через відсутність сформованої імунної системи.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд зробив висновок, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Суд окремо зазначає, що твердження позивачки про відсутність підстав для відсторонення її від займаної посади по причині того, що не встановлено законом окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від хвороби COVID-19, спростовуються встановленими у судовому засіданні обставинами.

А посилання позивача на рекомендаційних характер наказів МОЗ спростовується змістом п.8 Положенням про Міністерство охорони здоров`я України.

Щодо доводів позивача проте, що у оспорюваному наказі невірно зазначено назву наказу на підставі якого позивача було відсторонено від роботи, суд зазначає наступне.

Так, у наказі від 31.01.2022 №32 к/тр однією з підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи зазначено наказ МОЗ від 30.11.2021 №2664 «Про затвердження Переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Разом з цим, судом встановлено, що вищезазначений наказ має назву «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Проте, оскільки дата на номер наказу зазначені вірно, а його назва зазначена таким чином, що не змінює його зміст, щодо зазначення Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, а тому суд доходить висновку про те, що підстава відсторонення позивача є правомірною, а тому відсутні підстави для скасування оспорюваного наказу з цих підстав.

Щодо доводів позивача проте, що наказ МОЗ від 30.11.2021р. №2664, який був підставою та покладений в основу наказу про її відсторонення не був опублікований, у зв`язку з чим не набрав чинності, суд зазначає наступне.

Так, зі змісту наказку МОЗ від 30.11.2021р. №2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» вбчається, що він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування.

З офіційного сайту Верховної ради України було встановлено, що він був зареєстрований в Мін`юсті України16.12.2021 за №1624/37246 та опублікований в Офіційному віснику України від 31.12.2021 №100.

Зазначена обставина також підтверджується відповіддю Міністерства юстиції України від 03.02.2022 №13361/П-3279/10.2.2.

З відповіді Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» від 25.05.2023 №515/03 вбачається те, що Офіційний вісник України від 31.12.2021 №100 не було надруковано у зв`язку з COVID-19 та початком агресії росії, а також набуттям електронним варіантом бюлетеня Офіційний вісник України статусу офіційного видання відповідно до постанови КМУ «Деякі питання реалізації запровадження електронного офіційного видання інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України» від 15 вересня 2021 року.

З зазначеної відповіді також вбачається, що було запроваджено електронне видання інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України» (Всеукраїнська електронна система правової інформації (ВЕСПІ), в якій є електронна версія цього видання від 31.12.2021 №100.

Відповідно допостанови КМУвід 15вересня 2021року №965 «Деякі питання реалізації запровадження електронного офіційного видання інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України», з метою забезпечення гарантованогоКонституцією Україниправа громадян на доступ до правової інформації, оперативного і повного забезпечення правовою інформацією органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, доведення актів законодавства України до відома населення та розвитку інформаційного суспільства з використанням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій Кабінет Міністрів Українипостановив: Міністерству юстиції запровадити електронне офіційне видання інформаційного бюлетеня Офіційний вісник України для офіційного опублікування нормативно-правових актів.

Тобто наказ МОЗ від 30.11.2021р. №2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» набрав чинності 31.01.2022, у встановленому законом порядку не скасований, у зв`язку з чим, суд відхиляє доводи позивача з цього приводу.

Щодо твердження позивача про обов`язок відповідача поновити її на роботі з 01.03.2022 з дати набрання чинності наказом МОЗ №380 від 25.02.2022, то суд виходить з того, що зміст вказаного наказу не містить вказівки щодо обов`язку про поновлення на роботі відсторонених працівників від займаних посад.

Також, зі змісту доповідної записки інспектора з кадрів Пазинич Г.П. від 24.12.2022 вбачається, що відповідачем вживалися заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 про необхідність надання заяви про допуск до роботи, з якою остання звернулася 10.03.2022.

Окремо суд враховує, що період набрання чинності наказом МОЗ №380 від 25.02.2022 та видача наказу про поновлення 10.03.2022 припав на період початкового запровадження воєнного стану на всій території України з 24.02.2022 року, встановленого Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 та активну фазу бойових дій спричинених військовою агресією російської федерації, що викликали перебої постачання електроенергії, комендантські години, масову евакуацію громадян України за кордон.

З огляду наведеного та враховуючи, що позивач 10.03.2022 звернулася особисто до відповідача з заявою про поновлення на посаді з 10.03.2022 та в цей же день був виданий відповідний наказ, суд не вбачає в діях відповідача протиправної бездіяльності, яка є однією з підстав звернення позивача до суду.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що в задоволенні позову, необхідно відмовити.

Щодо заяви позивача про те, що нею не було пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістомст.267ЦК України позовнадавність застосовуєтьсясудом лишеза заявоюсторони успорі,зробленою довинесення нимрішення. Спливпозовної давності,про застосуванняякої заявленостороною успорі,є підставоюдля відмовиу позові.

Оскільки відповідачем у даній справі не було заявлено про сплив строку позовної давності, тому суд не надає оцінку строку позовної давності у даній справі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи, що даним судовим рішенням позивачу відмовлено в позові, а тому понесені ним судові витрати необхідно віднести на його рахунок.

Керуючись ст.ст.2,4,5,76-81,89,263-265,268,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5ст.265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради (код ЕДРПОУ 38732288, адреса: м.Запоріжжя, вул.Південноукраїнська, буд.17а).

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 08 грудня 2023 року.

Повний текст рішення складено 11 грудня 2023 року.

Суддя: А.Б.Алєксєєнко