Постанова

від 08.05.2024 по справі 335/6967/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 335/6967/22

провадження № 61-3707св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради (далі - КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовної заяви зазначала про те, що з 26 листопада 2013 року працювала на посаді лікаря-педіатра-неонатолога відділення інтенсивної терапії новонароджених у закладі КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР, а з 01 жовтня 2020 року була переведена до відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених. На чергуванні 28 січня 2022 року їй надано для ознайомлення та підпису повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», у якому зазначено, що вона має надати до 30 січня 2022 року документ/сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID- 19 або медичний висновок (довідка за формою № 028/1-о) про наявність у неї абсолютних протипоказань до вакцинації від COVID-19, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 30 листопада 2021 року № 2664. 31 січня 2022 року, вийшовши на чергування, вона отримала наказ від 31 січня 2022 року № 32 к/тр «Про відсторонення від роботи», з яким категорично не погодилася, про що повідомила відповідача усно та письмово. 02 лютого 2022 року вона надала відповідачу обґрунтовану відмову щодо вакцинації проти COVID-19. 09 березня 2022 року позивачка випадково дізналася про наказ МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153», який став підставою для її відсторонення від роботи, у зв`язку з чим 10 березня 2022 року написала заяву щодо допуску її до виконання трудових обов`язків. Наказом від 10 березня 2022 року № 100 к/тр її було допущено до роботи з 11 березня 2022 року. Як зазначала позивачка їй не було нараховано та виплачено середню заробітну плату за період з 01 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року та з 01 березня 2022 року до 10 березня 2022 року включно.

Позивачка вважала, що у відповідача відсутні правові підстави примушувати її вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та за відмову вакцинуватися відсторонювати від роботи без збереження заробітної плати, а тому дії відповідача суперечать законодавству, зокрема, Конституції України, є незаконними та безпідставними. З урахуванням зазначеного, позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за весь період відсторонення від роботи за період з 01 лютого 2022 року до 10 березня 2022 року у розмірі 30 638,83 грн.

07 листопада 2022 року позивачка звернулася до суду з заявою про збільшення позовних вимог, у якій, з посиланням на частину другу статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), просила збільшити позовні вимоги та визнати незаконним та скасувати наказ від 31 січня 2022 року № 32 к/тр «Про відсторонення від роботи», стягнути з відповідача понесені судові витрати. Іншу частину позовних вимог просила залишити без змін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом встановлено та не спростовано матеріалами справи, що на ОСОБА_1 поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, а будь-яких доказів на підтвердження того, що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, позивачка суду не надала. ОСОБА_1 , як лікар-педіатр-неонатолог зобов`язана здійснювати догляд та надання кваліфікаційної планової та невідкладної медичної допомоги при розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених, що обумовлює щоденні контакти з новонародженими, які вже в силу критичного віку потребують особливо уважного догляду та високоякісного надання медичної допомоги, а відсутність щеплення що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому відповідач правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи без збереження за працівником заробітної плати.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ від 31 січня 2022 року № 32 к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », яким відсторонено ОСОБА_1 , лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, з 31 січня 2022 року від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Стягнуто з КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР на користь ОСОБА_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2022 року до 10 березня 2022 року у розмірі 30 638,83 грн. Стягнуто з КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 992,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн, а всього - 2 481,00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсторонення позивачки від роботи здійснене з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивачки на працю та її оплату. Також зазначила, що на час відсторонення позивачки від роботи відповідні вакцини, які використовували та планували використовувати в Україні, отримали так зване умовне схвалення, проте не було відомостей щодо їх беззаперечної безпеки для життя і здоров`я людини. За таких обставин профілактичне щеплення проти COVID-19 може бути виключно добровільним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

13 березня 2024 року КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР через підсистему «Електронний суд» звернулося з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.Разом із касаційною скаргою заявник подав клопотання про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, зокрема, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 2333/2021/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 26 липня 2023 року у справі № 749/1095/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 461/915/22, від 06 лютого 2024 року у справі № 334/9633/21, від 29 лютого 2024 року у справі № 377/87/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- помилково не взяв до уваги те, що на ОСОБА_1 поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153;

- проігнорував те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19;

- не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють на особистими. Отже, право позивачки на працю в закладі охорони здоров`я було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона ухилилася від обов`язкового щеплення;

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вона є законною. Крім того, відзив містить клопотання про розгляд питання щодо наявності чи відсутності повноважень особи ОСОБА_3 представляти інтереси відповідача.

З огляду на клопотання ОСОБА_1 , Верховним Судом при відкритті касаційного провадження, було перевірено повноваження особи ОСОБА_3 та встановлено, що вона має ордер на представництво інтересів відповідача у Верховному Суді, а тому підстави для висновку щодо відсутності у неї можливості представляти інтереси відповідача відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 березня 2024 року касаційну скаргу КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 335/6967/22 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя матеріали справи № 335/6967/22; відмовлено у задоволенні клопотання КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У квітні 2024 року матеріали справи № 335/6967/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 згідно з наказом від 26 листопада 2013 року № 60 к/тр перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

З 01 жовтня 2020 року позивачка була переведена до відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР.

КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР є закладом охорони здоров`я та комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги третинного рівня високоспеціалізованої медичної допомоги в амбулаторних та стаціонарних умовах матерям та новонародженим групи високого ризику, а також жінкам з порушенням репродуктивної функції, що потребують високої інтенсивності лікування та реабілітації на основі використання сучасних перинатальних технологій з доведеною ефективністю, який обслуговує населення відповідно до порядку та на умовах, встановлених законодавством України та статутом, що передбачено пунктом 1.1 статуту КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР.

28 січня 2022 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, за змістом якого ОСОБА_1 повідомлена, що відповідно до наказу МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства. На підставі наказу МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 та підпункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 їй запропоновано до 30 січня 2022 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19.

Крім того, повідомлено про можливість надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 за формою № 028/1-о.

ОСОБА_1 також було повідомлено про можливе відсторонення від роботи з 31 січня 2021 року у разі ненадання зазначених документів.

Зі змістом вказаного повідомлення ОСОБА_1 ознайомилися особисто під підпис та зазначила «Не згодна. Зробити щеплення не маю можливості».

Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, позивачка відповідачу не надала.

Наказом директора КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР від 31 січня 2022 року № 32 к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » відсторонено ОСОБА_1 , лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, з 31 січня 2022 року від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 28 січня 2022 року.

З наказом від 31 січня 2022 року №32 к/тр ОСОБА_1 ознайомилася під особистий підпис та нею зроблений власноручний напис на наказі «Не згодна. На підставі ст. 39 Закону України «Про охорону здоров`я» та ст. 286 ЦПК України, я не зобов`язана надавати інформацію про стан мого здоров`я».

02 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР з заявою про неприпустимість порушення законодавства про працю, у якому зазначила про неприпустимість будь-якого медичного примусу та порушення трудового законодавства, а саме відсторонення, звільнення, чи не виплати заробітної плати.

10 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР з заявою, в якій, з посиланням на наказ МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, просила поновити її на робочому місці та займаній посаді з 10 березня 2022 року, що підтверджено копією відповідної заяви.

10 березня 2022 року КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР видано наказ № 100 к/тр «Про допуск до роботи ОСОБА_4 », згідно з яким лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених допущено до роботи з 10 березня 2022 року. Підстава: заява ОСОБА_1 від 10 березня 2022 року.

Правове обґрунтування

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

Частиною шостою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів

і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу

є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє

частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше

частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ України), затвердженим постановою КМУ від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови КМУ від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 затверджено Зміни до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до яких перелік доповнено закладами охорони здоров`я державної та комунальної форми власності.

Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову КМУ № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46

КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5

Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України

від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66, з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004?XII. Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України

з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211), Кабінет Міністрів України

у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою КМУ від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому,

з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами КМУ від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID?19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ України від 27 жовтня 2021 року № 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною.

Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);,

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивачки, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка працює лікарем-педіатром-неонатологом відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених у КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР та зобов`язана здійснювати догляд, надання кваліфікаційної планової і невідкладної медичної допомоги при розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених, а тому належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оцінюючи виконувані позивачкою трудові функції, Верховний Суд враховує посадові обов`язки позивачки, визначені посадовою інструкцією № 38 лікаря-педіатра-неонатолога відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених в КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР (далі - Посадова інструкція).

Пунктом 2.1 Посадової інструкції передбачено, що завданням позивачки є догляд та надання кваліфікаційної планової та невідкладної медичної допомоги про розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених.

Пунктом 2.2 Посадової інструкції передбачено, що позивачка зобов`язана володіти сучасними методами догляду за новонародженими, зокрема, обстеження, діагностика та лікування захворювань періоду новонародженості; проходити щоденні огляди новонароджених (обхід); надавати інформацію матерям та родичам (близьким) про стан здоров`я новонародженої дитини відповідно до принципів медичної етики та деонтології.

Пунктом 2.4 Посадової інструкції передбачено, що в обов`язки чергуючого у відділенні лікаря входить: проводити огляд дітей у відділенні, за потреби проводити огляд новонароджених у пологовому залі, операційному блоці та прийняти рішення про переведення новонародженого до палати спостереження, яка знаходиться у відділенні постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, або у інше відділення.

Пунктом 2.5 Посадової інструкції передбачено, що у вихідні дні черговий лікар проводить огляд, діагностику та лікування всіх новонароджених дітей, які перебувають у відділенні постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених, та за потребою вирішує питання, щодо виписки дитини додому.

Тобто, за змістом Посадової інструкції робота позивачки пов`язана з безпосереднім контактом із новонародженими, породіллями,відвідувачами перинатального центру та іншими працівниками підприємства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, вирішуючи спір про визнання наказу про відсторонення позивачки від роботи незаконним та його скасування, стягнення середньомісячної заробітної плати,правильно вважав, що відсторонення є законним, оскільки на ОСОБА_1 поширюється дія Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивачки є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення, суду не надано, тож відповідач був зобов`язаний, відповідно до діючого законодавства, відсторонити ОСОБА_1 від роботи.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то заробітна плата працівнику в цей період не виплачується, а отже, вимоги про виплату заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи не підлягають задоволенню.

Водночас апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов протилежного висновку про визнання відсторонення незаконним, оскільки відповідач порушив законне право позивачки на працю та її оплату. Зазначивши, що на час відсторонення позивача від роботи відповідні вакцини, які використовували та планували використовувати в Україні, отримали так зване умовне схвалення, проте не було відомостей щодо їх беззаперечної безпеки для життя і здоров`я людини.За таких обставин профілактичне щеплення проти COVID-19 може бути виключно добровільним.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки відповідач, застосувавши такий тимчасовий захід, як відсторонення від виконання обов`язків працівників, які не мають профілактичного щеплення, виконував свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я оточуючих. Право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка не надала документа на підтвердження наявності у неї щеплення проти COVID-19 або будь-яких доказів на підтвердження того, що у неї є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Аналізуючи вимоги законодавства та враховуючи, що позивачка як лікар-педіатр-неонатолог відділення постінтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР зобов`язана здійснювати догляд та надання кваліфікаційної планової та невідкладної медичної допомоги при розладах ранньої адаптації та захворюваннях новонароджених, тобто взаємодіє з іншими працівниками підприємства, відвідувачами перинатального центру, породіллями та новонародженими, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а характер виконуваних позивачкою робіт виключає можливість встановлення позивачці дистанційної/ надомної роботи, тому КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи.

Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає службову необхідність у контактуванні з іншими людьми та новонародженими, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження,

а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 березня 2024 у справі № 191/4364/21, де суд касаційної інстанції виснував, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточення (людей). Одночасно з цим, об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, встановлено, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Також такі висновки Верховного Суду узгоджуються з постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, де суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20), від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20).

З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), тому, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справах № 334/9633/21, № 749/1095/21, № 461/916/22, № 682/1692/17, № 130/3548/21, № 377/87/22, № 2333/2021/19 Верховний Суд висловився щодо правомірності тимчасового відсторонення невакцинованого працівника від роботи, оскільки обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19, тому роботодавець правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення працівника від роботи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині неврахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсторонення позивачки відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

Вимога про стягнення середньомісячної заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи є похідною від вимоги про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним.

Наведене свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи правовий результат вирішення спору, судовий збір за розгляд Верховним Судом касаційної скарги КНП «Обласний перинатальний центр» ЗОР підлягає відшкодуванню позивачкою на користь відповідача у частині вирішення позовних вимог про визнання наказу про відсторонення незаконним в розмірі 1 984,80 грн у задоволенні яких відмовлено.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2023 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Обласний перинатальний центр» Запорізької обласної ради 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп. на відшкодування судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець