Постанова

від 08.11.2023 по справі 385/342/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2023 року м. Кропивницький

справа № 385/342/23

провадження № 22-ц/4809/1144/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Фермерське господарство «Олена»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області (суддя Венгрина М. В.) від 26 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

28.02.2023 ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Любченка Володимир Михайлович, пред`явила позов до Фермерського господарства «Олена» (далі ФГ «Олена») з вимогою зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, площею 3,0101 га, що розташована на території Гайворонського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 10.11.20222 до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена», зареєстрованої 02.12.2022, номер запису про інше речове право 48612150.

Свою вимогу позивач ОСОБА_1 обгрунтувала тим, що їй на праві приватної власності належить вказана земельна ділянка.

12.12.2012 ОСОБА_1 та ФГ «Олена» уклали договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 12.12.2022.

На підставі цього договору відповідач користувався її земельною ділянкою.

Починаючи з осені 2022 року позивачка неодноразово повідомляла ФГ «Олена» про своє небажання подальшої співпраці, просила повернути належну їй земельну ділянку відразу після закінчення строку дії договору оренди, але відповідач відмовився задовольняти її вимогу.

08.12.2022 з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 02.12.2022 державний реєстратор Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. зареєстрував додаткову угоду б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Позивач стверджує, що не підписував жодної додаткової угоди з відповідачем по справі, не бажав продовжувати відносини з ним.

Позивач вважає, що додаткова угода до договору оренди є неукладеною, а його права на земельну ділянку грубо порушені, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Позивач стверджує, що належним способом захисту його порушених прав буде усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом задоволення вимоги про повернення земельної ділянки (скасування державної реєстрації (записів) договору оренди землі, здійсненої 02.12.2022, номер запису про інше речове право 48612150).

2.Короткий зміст рішення суду

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26.06.2023 позов ОСОБА_1 задоволено, а саме: зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0396, площею 3,0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 02.12.2022, номер запису про інше речове право 48612150. Крім того, суд стягнув з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: 1073,60 грн - сплачений судовий збір та 5000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду мотивовано тим, що підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки від 12.12.2012, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена», виконаний не ОСОБА_1 .

З огляду на цю обставину, встановлену судом, суд визнав, що додаткова угода є неукладеною, а тому здійснена на підставі неукладеної додаткової угоди державна реєстрація за ФГ «Олена» права оренди земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, порушує права останнього. Далі суд виснував, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації похідного речового права на майно за відповідачем.

Суд поклав на відповідача компенсацію понесених позивачем витрат на сплату судового збору, а також половину витрат позивача на професійну правничу допомогу, визнавши заявлену ним суму компенсації неспівмірною.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

У поданій до суду апеляційній скарзі відповідач ФГ «Олена» просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26.06.2023 у справі № 385/342/23 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають у наступному:

-Суд порушив норми процесуального права та безпідставно визнав встановленою ту обставину, що позивач не підписував додаткову угоду від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки від 12.12.2012. Суд не врахував, що відповідач повідомив причини неможливості подання ним до суду додаткової угоди, а саме про втрату цього документа, що встановлено матеріалами службового розслідування, тобто він не ухилявся від виконання вимоги суду, але не міг виконати її;

-Суд не врахував, що позивач не надав доказів не укладення ним додаткової угоди від 10.11.2022, зокрема, не просив призначити судову почеркознавчу експертизу для встановлення виконавця підпису від імені орендодавця, а тому не спростував встановлену ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину;

-Суд помилково вважав, що позивач обрав ефективний спосіб захисту свого права та всупереч вимогам законодавства зобов`язав відповідача скасувати державну реєстрацію додаткової угоди;

-Суд безпідставно присудив позивачу компенсацію витрат на професійну правничу допомогу коштом відповідача так, як позивач не надав акт виконаних робіт та належних доказів сплати ним суми цих витрат.

Крім скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові, апелянт просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100000,00 грн.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представник позивача адвокат Любченко В. М. подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ФГ «Олена» у якому висловив заперечення щодо доводів та вимог апелянта.

Стосовно суті спору, то представник позивача не погодився з доводами апелянта про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Крім того, у відзиві представник відповідача заперечив проти доводів апелянта щодо необгрунтованості рішення в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу. Звернув увагу апеляційного суду на те, що укладений між позивачем і адвокатом договір передбачає фіксовану суму гонорару адвоката.

Поряд з цим він висловив категоричне заперечення проти вимоги апеляційної скарги про компенсацію відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 100000,00 грн та виклав зустрічне прохання стягнути компенсацію витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в сумі 7000,00 грн.

5.Короткий зміст позицій учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Представник апелянта ФГ «Олена» - адвокат Дяченко М. І., яка приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала апеляційну скаргу, надала пояснення щодо доводів апелянта та рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 особисто в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з`явилася без повідомлення суду причин неявки, а її представник адвокат Любченко В. М. заперечив проти вимог апеляційної скарги відповідача, пославшись на хибність викладених у ній аргументів.

6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0101 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області. Право власності позивача на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії КР № 078657 від 10.10.2008 (а.с. 7-8).

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,0101 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі відомостей Державного земельного кадастру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2666145135020, номер запису про право власності 48612150, дата державної реєстрації 02.12.2022 (а. с. 9).

Крім того, 02.12.2022 у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки площею 3,0101 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2666145135020, яке належить ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди № б/н від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки № б/н від 12.12.2022, строк дії чинності права 12.12.2032, реєстраційний номер іншого речового права 352110004002687 (а. с. 10).

05.12.2022 ОСОБА_1 письмово звернулась до ФГ «Олена» з листом-повідомленням, що вона більше не бажає поновлювати дію договору оренди землі, який укладений між нею та ФГ «Олена», а має намір самостійно обробляти свою земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0396 (а. с. 12).

7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справуза наявнимиу нійдоказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що рішення судупершої інстанціїне відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Застосовні норми права та їх джерела

Статтею 41 Конституції Україниустановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1ст. 316 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласникові майна належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке він реалізує на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1ст. 321 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом(ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Таким законом є Закону України «Про оренду землі» (далі- Закон № 161-ХІV).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону № 161-ХІV).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону № 161-ХІV).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону № 161-ХІV).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 Закону № 161-ХІV).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону № 161-ХІV).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Змінаумов договоруоренди земліздійснюється завзаємною згодоюсторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону № 161-ХІV).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Право оренди земельної ділянки підлягає державнійреєстрації відповідно до закону (ст. 6 Закону № 161-ХІV).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державноїреєстрації такого права (ч. 1 ст. 19 Закону № 161-ХІV).

Про те, що право оренди земельної ділянки (речове право, похідне від права власності) підлягає державній реєстрації, також вказано у п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції з трьох підстав:

1)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме неукладеність сторонами по справі додаткової угоди до договору оренди землі;

2)неефективність обраного позивачем способу захисту свого права;

3)неправильність розподілу судових витрат.

Аналізуючи першу підставу апеляційного оскарження рішення суду, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що з урахуванням змісту ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України у поєднанні з п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України можна вважати, що в порядку цивільного судочинства сторони зобов`язані доказувати обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, а також інші обставини, які мають значення справи.

При цьому склад фактів, які підлягають доказуванню визначається нормою права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Наявність або відсутність обставин (фактів), що мають значення для справи, має підтверджуватися доказами, обов`язок з подання яких до суду покладається на сторони.

Випадки, коли сторони звільняються від обов`язку доказування окремо визначено у ст. 82 ЦПК України. Крім того, деякі статті цього Кодексу містять норми, які дають суду право визнавати або відмовляти у визнанні стверджуваних стороною обставин без надання відповідних доказів на їх підтвердження (ч. 4 ст. 81, ч. 10 ст. 84, ст. 109 Кодексу).

У цій справі власник земельної ділянки ОСОБА_1 пред`явила до користувача земельною ділянкою ФГ «Олена» свої вимоги з підстав, передбачених ст. 391 ЦК України, тобто вчинила негаторний позов підставою якого є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу реалізовувати належні йому правомочності, для створення таких перешкод немає правових підстав.

Отже, негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження своїм майном.

Якщо ж дії відповідача є правомірними, зокрема вони ґрунтуються на підставі укладеного сторонами договору (договірне користування чужим майном), негаторний позов задоволенню не підлягає.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що раніше належне відповідачу ФГ «Олена» право оренди її земельної ділянки припинилося 12.12.2022 у зв`язку з закінченням десятирічного строку дії договору оренди від 12.12.2012.

Наразі, на думку позивача, правових підстав користування його земельною ділянкою відповідач не має, а здійснена 02.12.2022 на підставі додаткової угоди від 10.11.2022 до договору від 12.12.2012 державна реєстрація права оренди земельної ділянки за відповідачем не має правових підстав так, як цю додаткову угоду позивач (власник земельної ділянки) не підписував.

Оцінюючи підстави позову. суд має пам`ятати, що за змістом ч. 1, ч. 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державнійреєстрації, порядок проведення якої встановлюється законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 цього Закону підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно є укладений в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на які підлягають державній реєстрації.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстраціяправа запевною особоюне єбезспірним підтвердженнямнаявності вцієї особиправа,але створюєспростовувану презумпціюправа такоїособи (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, п. 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі№ 911/3594/17, п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі№ 522/1528/15-ц).

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право особи на нерухоме майно, зокрема таке похідне від права власності право, як оренда земельної ділянки, створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (книжкове володіння).

Якщо власник такого майна або інша заінтересована особа вважає, що таке право припинено або взагалі не існувало, то він може звернутися з позовом про захист свого права чи інтересу, спростовуючи презумпцію державної реєстрації речового права.

У цій справі належне ФГ «Олена» право оренди земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 , презюмується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію цього речового права, здійснену державним реєстратором 02.12.2022 на підставі додаткової угоди № б/н від 10.11.2022 до договору оренди землі № б/н від 12.12.2012.

Як вже було вказано, позивач ОСОБА_1 оспорює засвідчену даними Державного реєстру прав презумпцію права ФГ «Олена» на оренду земельної ділянки, заперечуючи факт укладення між ними додаткової угоди від 02.12.2022, якою строк оренди збільшено до 20 років, тобто до 12.12.2032, посилаючись на те, що позивач її не підписував.

Обов`язок спростування презумпції права покладається на особу, яка її оспорює.

Тож, правильність встановлення вказаних позивачем обставини має істотне значення для справи, оскільки у ч. 2 ст. 11 ЦК України закріплено, що договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, яка, своєю чергою, ґрунтується на засаді свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України), що передбачає волю сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Повною мірою це стосується договору оренди землі, оскільки за змістом ст. 792 ЦК України, ст. 1, ст. 6, ст. 13, ст. 16 Закону № 161-ХІV оренда землі являє собоюзасноване на договорі (підстава набуття) строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка має власника, необхідною орендареві, не власнику, для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Оскільки право оренди земельної ділянки є строковим, то згідно зі ст. 15 Закону № 161-ХІV однією з істотних умов договору є строк його дії, щодо якої сторони повинні дійти згоди, яка, своєю чергою, є обов`язковою для виконання сторонами, що випливає зі змісту ст. 629 ЦК України.

Поряд з цим, відповідно до ст. 30 Закону № 161-ХІV, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, а згідно зі ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, впродовж строку дії договору оренди земельної ділянки його сторони можуть домовитися у письмовій формі про зміну раніше узгоджених ними умов договору, зокрема змінити строк дії договору, який, втім, не може перевищувати 50 років, оскільки таке обмеження встановлене ст. 19 Закону № 161-ХІV.

З огляду на положення ч. 2 ст. 207 ЦК України про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), можна виснувати, що підписи сторін договору оренди земельної ділянки є обов`язковим елементом письмової форми цього правочину, який підтверджує їх волевиявлення та ідентифікацію.

До такого ж по суті висновку щодо значення підпису сторін письмового правочину дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Отже, з огляду на підстави позову, мотиви оскаржуваного рішення суду першої інстанції та перший довід апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду має перевірити правильність встановлення місцевим судом тієї обставини, що позивач не підписував додаткову угоду від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки від 12.12.2012, а відповідно й обгрунтованість висновків місцевого суду: що додаткова угода є неукладеним правочином, що право оренди земельної ділянки у відповідача припинилося, що здійснення державної реєстрації за відповідачем права оренди земельної ділянки на підставі неукладеного правочину порушує права позивача.

Суд першої інстанції, пославшись на одночасно норми ч. 4 ст. 81 та ст. 109 ЦПК України, а також те, що на вимогу суду про витребування доказу відповідач не надав йому додаткову угоду від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки від 12.12.2012, визнав: «підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 в Додатковій угоді від 10.11.2022 про викладення у новій редакції Договору оренди земельної ділянки без номера від 12.12.2012, зареєстрованої 02.12.2022, виконаний не нею».

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна через порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Так згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18.05.2023 суд задовольнив усне клопотання представника позивача адвоката Любченка В. М., яке всупереч ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЦПК України подане не разом з позовною заявою, а безпосередньо у підготовчому судовому засіданні 18.05.2023, на що суд уваги не звернув, та обґрунтоване відсутністю у позивача оригіналу примірника заперечуваної ним додаткової угоди від 10.11.2022, витребувано у відповідача оригінал цієї додаткової угоди (протокол судового засідання від 18.05.2023, запис № 49, а. с. 64; ухвала від 18.05.2023, а. с. 85).

02.06.2023, реагуючи на ухвалу суду про витребування доказу, відповідач повідомив суд, що він не має можливості подати цей доказ через його втрату, На підтвердження втрати надав витяг з газети «Урядовий кур`єр» від 17.03.2023 № 54 з оголошенням ФГ «Олена» про втрату додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, зокрема до договору від 12.12.2012 щодо земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, тобто земельної ділянки, яка належить позивачу (а. с. 92 96).

Зогляду натаке місцевийсуд вважав,що єпідстави длязастосування положенняч.10ст.84ЦПК України,якою передбачено,що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Однак,суд неврахував,що існування додаткової угоди від 10.11.2022 до договору оренди землі від 12.12.2012, як документу та передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстави державної реєстрації за ФГ «Олена» права оренди, сторони по справі під сумнів не ставили.

До того ж її існування на час державної реєстрації речового права за відповідачем, тобто станом на 02.12.2022, підтверджується наданою до суду позивачем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав (а. с. 9 10).

Тож витребуваною судом додатковою угодою, як письмовим доказом (документ, текст якого містить відомості про умови договору та інші його елементи, зокрема підписи сторін) може підтверджується існування такого правочину.

Однак саме по собі здобуття такого письмового доказу (документу), існування якого на час реєстрації оспорюваного права сторонами під сумнів не ставиться, не є достатнім для встановлення всіх істотних обставин справи, а саме ідентифікації виконавця підпису від імені позивача на цьому документі, бо для цього потрібні спеціальні знання.

Доказування стверджувальної позивачем неналежності йому підпису в додатковій угоді до договору, тобто відсутності його волевиявлення на зміну умов договору оренди земельної ділянки, мало б здійснюватися з використанням інших засобів доказування, зокрема, але не виключно, висновком почеркознавчої експертизи.

Тому лише через ненадання відповідачем на вимогу суду додаткової угоди до договору оренди на підставі ч. 10 ст. 84 ЦПК України суд не міг визнавати встановленою ту обставину, що підпис, виконаний від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки виконаний не позивачем.

Вочевидь це було зрозуміло місцевому суду, а тому він додатково послався у своєму рішенні на ст. 109 ЦПК України, яка встановлює наслідки ухилення від участі в експертизі, а саме право суду визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні, безпідставним.

Проте у цій справі позивач клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою ідентифікації виконавця підпису у заперечуваній ним додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки до суду не подав і суд таку експертизу не призначав.

До того ж позивач проігнорував припис п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України згідно з яким він був зобов`язаний навести в позовній заяві доказами, якими він має намір підтвердити в суді стверджувану ним обставину, що він не підписував додаткову угоду до договору. Щодо цієї обставини, то позивач не послався на будь-які докази взагалі, зокрема й не зазначив про необхідність призначення почеркознавчої експертизи.

Крім того, структура параграфа 6 глави 5 ЦПК України (логічна послідовність викладення статей) та зміст ст. 109 цього Кодексу дають підстави суду вважає, що ухилення учасника справи від участі в експертизі можливе лише після призначення експертизи судом (ст. 103, ст. 104 ЦПК України).

Отже, з огляду на те, що позивач не просив суд про призначення експертизи, а суд, відповідно, ухвалу про призначення експертизи не постановляв, тому висновок суду про ухилення відповідача від проведення почеркознавчої експертизи, а також застосування наслідку такого ухилення у формі визнання судом факту неналежності позивачу підпису у додатковій угоді є необґрунтованим.

Суд занадто спрощено підійшов до реалізації принципу змагальності цивільного судочинства та фактично не маючи підстав висловив припущення, що позивач потенційно міг би заявити клопотання про призначення експертизи, але йому завадило це зробити відсутність оригіналу додаткової угоди, хоча позивач питання призначення експертизи взагалі не підіймав.

Інших доказів, зокрема передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України, які б підтверджували, що позивач не укладав додаткову угоду до договору ними до суду не надано, а тому й не спростовано презумпцію належності відповідачу права користування (оренди) земельною ділянкою, підтвердженого державною реєстрацією цього права.

Так копії сторінок паспорта громадянина України для виїзду за кордом, які позивач ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції (а.с. 28) підтверджують її перебування за межами України 24.11.2021 по 28.05.2022 та з 28.12.2022 по 31.12.2022.

Однак відомостей про те, що вона не перебувала в Україні станом на день укладення заперечуваної нею додаткової угоди, тобто 10.11.2022, наданий доказ не містить.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, позивач не надав суду доказів того, що він не підписував додаткову угоду від 10.11.2022 до договору оренди його земельної ділянки, а суд першої інстанції визнав цю обставину встановленою з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з цим презумпція належності ФГ «Олена» права оренди земельної ділянки. яка ґрунтується на державній реєстрації цього права, здійсненої відповідно до закону, у цій справі не спростована позивачем, а тому немає підстав вважати, що власник земельної ділянки протиправно обмежений відповідачем у реалізації своїх правомочностей, тож немає й підстав для задоволення його негаторнного позову.

Недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково вважав встановленими, потягла неправильність рішення суду в цілому.

Колегія суддів апеляційного суду визнає оскаржуване рішення необґрунтованим, а позов недоведеним, що згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового про відмову в позові, а також здійснення перерозподілу судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

З огляду на це оцінювання інші доводів апеляційної скарги (про обрання неефективного способу захисту права, неправильність розподілу судових витрат) є недоцільним.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення Гайворонського районногосуду Кіровоградськоїобласті від26червня 2023року не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а тому, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України, це рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

10.Про судові витрати

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Принципи розподілу судових витрат закріплені у ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, зобов`язаний змінити розподіл судових витрат, які учасники справи понесли у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

Враховуючи, що колегія суддів апеляційного суду вирішила відмовити в задоволенні позову, то всі понесені позивачем судові витрати покладаються на нього без присудження компенсації.

Відповідач про свої судові витрати в суді першої інстанції не повідомляв.

Згідно зі ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з розподілу судовихвитрат,понесених узв`язку зпереглядом справиу судіапеляційної інстанції.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив компенсувати позивачу понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. В судовому засіданні він надав суду квитанцію на підтвердження реальності цих витрат.

Однак, враховуючи, що суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову. то всі судові витрати позивача покладаються на нього.

В апеляційній скарзі відповідач заявив про свої судові витрати:

судовий збір сплачений за подання до суду апеляційної скарги в сумі 1610,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 192 від 18.08.2023 (а. с. 156);

витрати на професійну правничу допомогу в сумі 100000,00 грн, але доказів останнього не надав, про свій намір скористатися правом. передбаченим абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України, не заявив.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції задовольняє вимоги відповідача, йому присуджується компенсація сплаченого ним за подання до суду апеляційної скарги судового збору.

У присудженні компенсації витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє відповідачу у зв`язку з ненаданням ним доказів на їх підтвердження.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Фермерськогогосподарства «Олена»задовольнити.

РішенняГайворонського районногосуду Кіровоградськоїобласті від26червня 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства «Олена» (код ЄДРПОУ 20657357) компенсацію за сплачений судовий збір в сумі 1610,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 06.12.2023.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник