Постанова

від 21.02.2024 по справі 385/342/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 385/342/23

провадження № 61-18254 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивачки: Любченко Володимир Михайлович , ОСОБА_3 ,

відповідач - фермерське господарство «Олена»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

фермерського господарства «Олена» (далі - ФГ «Олена») про усунення перешкод

у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, площею 3,0101 га, що розташована на території Гайворонського району Кіровоградської області.

12 грудня 2012 року між нею та ФГ «Олена» укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 12 грудня 2022 року. На підставі цього договору відповідач користувався її земельною ділянкою.

Починаючи з осені 2022 року, вона неодноразово повідомляла ФГ «Олена» про своє небажання подальшої співпраці, просила повернути належну їй земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди, але відповідач відмовився задовольняти її вимоги.

08 грудня 2022 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналася, що 02 грудня 2022 року державний реєстратор Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. зареєстрував додаткову угоду від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки від 12 грудня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12 грудня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.

Вона не підписувала вказаної додаткової угоди з відповідачем, не бажала продовжувати правовідносини оренди з ним.

Вважала, що додаткова угода до договору оренди є неукладеною, а її права на земельну ділянку грубо порушені, оскільки вона не підписувала вказану додаткову угоду. Належним способом захисту її порушених прав буде усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом задоволення вимоги про повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації (записів) договору оренди землі, здійсненої 02 грудня 2022 року, номер запису про інше речове право 48612150.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, площею 3,0101 га, що розташована на території Гайворонського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди землі, укладеного між нею та ФГ «Олена», зареєстрованої 02 грудня 2022 року, номер запису про інше речове право 48612150.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2023 рокуу складі судді Венгрина М. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим № 3521110100:02:000:0396, площею 3,0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 12 грудня 2012 року, зареєстрованої 02 грудня 2022 року, номер запису про інше речове право № 48612150.

Стягнуто з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі:

1 073,60 грн сплаченого судового збору та 5 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 6 073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачка вказувала про неукладення спірної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, так як вона її не підписувала, та відсутність у неї оригіналу примірника такої угоди, то саме на відповідача покладено обов`язок надати докази на підтвердження укладення цієї угоди.

З метою встановлення належності ОСОБА_1 підпису на оригіналі оспорюваної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та проведення судової почеркознавчої експертизи нею заявлялося клопотання про витребування доказів, яке задоволено ухвалою суду першої інстанції від 18 травня 2023 року про витребування у відповідача оригіналу оспорюваної додаткової угоди, проте відповідач не надав оригінал додаткової угоди, посилаючись на її втрату та проведення службового розслідування з цього приводу.

Оскільки відповідачем не надано оригінал додаткової угоди від 10 листопада

2022 року б/н, тому відповідно до вимог частини десятої статті 84 ЦПК України суд дійшов висновку про доведеність факту непідписання позивачкою вказаної додаткової угоди, а отже, такий правочин є неукладеним. Право оренди спірної земельної ділянки у відповідача припинилося.

Порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем, тому заявлена вимога про скасування державної реєстрацій спрямована на відновлення становища,

яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що підготовка цієї справи до розгляду у суді представником позивача не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, справа не є складною, та, враховуючи клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи з критеріїв розумності розміру, реальності адвокатських витрат, зважаючи на конкретні обставини справи дійшов висновку про зменшення розмір витрат на правничу допомогу понесених позивачем з 11 000 грн до 5 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Олена» задоволено. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Олена» компенсацію за сплачений судовий збір у сумі 1 610,40 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач у суді першої інстанції не заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, а районний суд, відповідно, ухвалу про призначення експертизи не постановляв, тому висновок суду про ухилення відповідача від проведення почеркознавчої експертизи, а також застосування наслідку такого ухилення у формі визнання судом факту неналежності позивачу підпису у додатковій угоді є необґрунтованим. Районний суд висловив припущення, що позивач потенційно міг би заявити клопотання про призначення експертизи, проте йому завадило заявити таке клопотання відсутність оригіналу додаткової угоди.

Отже, позивачка не надала доказів на підтвердження того, що вона не підписувала додаткову угоду від 10 листопада 2022 року до договору оренди її земельної ділянки, а суд першої інстанції визнав цю обставину встановленою з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку про те, що презумпція належності ФГ «Олена» права оренди земельної ділянки, яка ґрунтується на державній реєстрації цього права, здійсненої відповідно до закону, не спростована позивачкою, а тому відсутні правові підстави вважати, що власник земельної ділянки протиправно обмежений відповідачем у реалізації своїх прав щодо його земельної ділянки, унаслідок чого немає підстав для задоволення її негаторнного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 385/342/23 з Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не підписувала додаткову угоду від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки, тому вона подала до суду клопотання про витребування оригіналу цієї додаткової угоди у ФГ «Олена», яке ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2023 року було задоволено та витребувано у відповідача такі докази. При цьому відповідачу у вищевказаній ухвалі районного суду було роз`яснено його обов`язок подати витребувані докази та те, що у разі їх неподання з неповажних причин або без повідомлення причин, суд може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ.

Проте ФГ «Олена», посилаючись на втрату оригіналу додаткової угоди

від 10 листопада 2022 року б/н, її не надало суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідачем не надано оригінал додаткової угоди від 10 листопада

2022 року б/н, тому відповідно до вимог частини десятої статті 84 ЦПК України позивачкою доведено факт непідписання нею вказаної додаткової угоди, унаслідок чого цей правочин є неукладеним. Право оренди спірної земельної ділянки у відповідача припинилося.

Крім того, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 порушено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді касаційної інстанції у розмірі 34 000 грн, які підтверджуються договором про надання правової допомоги від 17 листопада 2023 року № 101 та додатковою угодою від 17 листопада 2023 року № 1, актом виконаних робіт від 18 грудня 2023 року, квитанцією від 21 листопада 2023 року № 222, відповідно до якої позивачем сплачено частину гонорару за надану правову допомогу у розмірі 17 000 грн. Також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу понесені в апеляційному суді у розмірі 7 000 грн.

Доводи особи, яка подала відзив

У лютому 2024 року ФГ «Олена» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд дійшов вірного висновку про безпідставність вимог позивачки, оскільки право орендодавця підлягає захисту за його позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом пред`явлення вимог про повернення такої ділянки, а не шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 3,0101 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області. Право власності позивачки на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю від 10 жовтня 2008 року серії КР № 078657 (а. с. 7-8).

Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі відомостей Державного земельного кадастру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2666145135020, номер запису про право власності 48612150, дата державної реєстрації 02 грудня 2022 року (а. с. 9).

12 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 12 грудня

2022 року.

02 грудня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки, площею 3,0101 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0396, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2666145135020, яке належить ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки від 12 грудня 2022 року б/н, строк дії права - 12 грудня

2032 року, реєстраційний номер іншого речового права 352110004002687 (а. с. 10).

05 грудня 2022 року ОСОБА_1 письмово звернулась до ФГ «Олена» з листом-повідомленням, що вона не бажає поновлювати дію договору оренди землі, який укладений між нею та ФГ «Олена», а має намір самостійно обробляти свою земельну ділянку, кадастровий номер 3521110100:02:000:0396 (а. с. 12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (укладення додаткової угоди від 10 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування проведеної 02 грудня 2022 року державної реєстрації додаткової угоди від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 12 грудня 2012 року, зареєстрованої, номер запису про інше речове право № 48612150, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала зазначеної додаткової угоди, тому ця угода є неукладеною,

а державна реєстрація - незаконною.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 390/34/17 (провадження № 61-31595 св 18)).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року

№ 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Судом установлено, що позивачкою вживалися заходи щодо отримання спірної додаткової угоди від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки, а саме заявлялося клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 травня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - Любченка В. М. задоволено. Витребувано у ФГ «Олена» оригінал додаткової угоди, укладеної між

ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 10 листопада 2022 року, зареєстрованої 02 грудня

2022 року номер запису про інше речове право № 48612150. Також роз`яснено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач не надав суду цього документа, зазначивши, що він відсутній у зв`язку із втратою та про проведення відповідного службового розслідування з питання втрати додаткової угоди.

За таких обставин, у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналу додаткової угоди та відсутністю такої у позивача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про неукладення та непідписання нею додаткової угоди від 10 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки і не довело законності державної реєстрації цього правочину.

Таким чином, висновки апеляційного суду про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що вона не підписувала додаткову угоду від 10 листопада 2022 року до договору оренди її земельної ділянки, є помилковими.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній з 16 січня

2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2

частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої

статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499 цс 19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21 (провадження № 61-12824 св 22) щодо вирішення спору з ФГ «Олена».

Враховуючи викладене, оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про непідписання нею оспорюваної додаткової угоди, то Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неукладення цього правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для реального відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо стягнення судових витрат

У касаційній скарзі представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 порушено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, а саме: витрати на професійну правничу допомогу понесені в апеляційному суді у розмірі 7 000 грн; витрати на професійну правничу допомогу понесені в суду касаційної інстанції

у розмірі 34 000 грн; судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі

2 147,20 грн.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції підтверджується ордером на надання правової допомоги від 31 серпня 2023 року, додатковою угодою від 26 серпня 2023 року № 02 до договору про надання правової допомоги від 19 грудня 2022 року № 21, розрахунковою квитанцією від 26 серпня 2023 року (а. с. 172, 174).

Відзив на апеляційну скаргу ФГ «Олена» на рішення суду першої інстанції, в якому було заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Любченко В. М. направив відповідачу одночасно з їх надісланням до Кропивницького апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» і представник ФГ «Олена» - адвокат Дяченко М. І. брала участь в судових засіданнях під час розгляду справи апеляційним судом, мала доступ до справи в підсистемі «Електронний суд», тому була обізнана із зазначеним клопотанням позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді касаційної інстанції підтверджується договором про надання правової допомоги

від 17 листопада 2023 року № 101 та додатковою угодою від 17 листопада

2023 року № 1, актом виконаних робіт від 18 грудня 2023 року, квитанцією

від 21 листопада 2023 року № 222, відповідно до якої позивачем сплачено частину гонорару за надану правову допомогу у розмірі 17 000 грн.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,

за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі

№ 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Оскільки в суді апеляційної інстанції ФГ «Олена» не подано відповідного заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 , а у суду відсутні правові для їх зменшення з власної ініціативи, тому з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачкою у суді апеляційної інстанції.

Також з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 147,20 грн.

ФГ «Олена»у відзиві на касаційну скаргу зазначено про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу понесених у суду касаційної інстанції допомогу є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

З урахуванням вищевказаного, обґрунтувань касаційної скарги, в якій порушено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів, а також заперечень проти задоволення відповідної заяви, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокускасувати, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області

від 26 червня 2023 року залишити у силі.

Стягнути з фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 147,20 грн, витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції

у розмірі 7 000 грн; витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 12 000,00 грн, а всього 21 147 (двадцять одна тисяча сто сорок сім) грн 20 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець