КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
Справа № 947/19564/21
Провадження № 2/947/212/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.12.2023 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
ОСОБА_3 ,
державного реєстратора Виноградівської сільської ради
Тарутинського району Одеської області
Алєксєєвої Юлії Сергіївни
про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння,
за зустрічною позовною заявою
ОСОБА_3
до ОСОБА_1 ,
треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради,
ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
про визнання права власності
та визнання договору купівлі-продажу недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 29.06.2021 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій просить суд:
-скасуватирішеннядержавного реєстратораВиноградівськоїсільськоїради Тарутинськогорайону ОдеськоїобластіАлєксєєвоїЮлії Сергіївнипрореєстраціюправа власностівід16.11.2016року№17474848,винесененапідставі рішенняКиївськогорайонногосуду м.Одесивід11.11.2015рокуза ОСОБА_5 на1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про реєстрацію права власності від 20.03.2017 року № 19571371, винесене на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року за ОСОБА_6 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним та встановити нікчемність договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А. 22.05.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за №382, яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним та встановити нікчемність договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А. 23.04.2018 р., зареєстрованого в реєстрі за №550, яким ОСОБА_6 , продала ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 і;
-встановити порядоквиконання рішеннясуду шляхомскасування вЄдиному державномуреєстрі праввласності нанерухоме майнота їхобтяжень прававласності: за ОСОБА_3 наквартиру АДРЕСА_1 ;за ОСОБА_5 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;за ОСОБА_6 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; реєстрації права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, договір зареєстровано в реєстрі № 1120 від 23.06.2010 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 23.06.2010 року між ним ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі №1120, за умовами якого ОСОБА_6 продала належному їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, квартиру АДРЕСА_1 , яку придбав він - ОСОБА_1 . Під час вчинення вказаного правочину, ОСОБА_6 діяла на підставі нотаріально посвідченої письмової згоди свого чоловіка ОСОБА_5 , який є батьком позивача ОСОБА_1 .
Позивачем зроблено посилання на те, що зазначений договір купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року по теперішній час є дійсним, його не розірвано, не визнано судом недійсним, а отже право власності позивача ОСОБА_1 на вказану квартиру фактично є безсумнівним.
Згідно довідки КП «БТІ Одеської міської ради» від 16.04.2021 року ОСОБА_1 , станом на вказану дату, є власником квартири АДРЕСА_1 .
Однак, як стверджує ОСОБА_1 він 22 лютого 2021 року отримав судову повістку про виклик до Київського районного суду міста Одеси разом з позовною заявою і додатками по справі №947/1452/21, з яких дізнався, що незаконним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року ОСОБА_1 без залучення до розгляду справи, було позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , виданого 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка була об`єктом спільної сумісної власності подружжя станом на 2009 рік.
За наслідком як стверджує позивач, на підставі вказаного рішення суду було визнано недійсним правовстановлюючий документи, на підставі якого у ОСОБА_6 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі якого в свою чергу вона діяла 23.06.2010 року під час її продажу ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що вказані дії з позбавлення його права власності на належним чином придбану квартиру, було здійснено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 умисно, оскільки останнім достеменно було відомо про те, що спірна квартира продана та вибула із їх спільної власності ще в 2010 році.
У позові, позивачем вказано, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року оскаржено до Одеського апеляційного суду.
Поряд з цим, як вказує позивач, після ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року мало місце наступним обставинам, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року, незаконно та безпідставно зареєстрували своє право власності, кожен на свою частку, на зважаючи на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявний та не скасований запис про право власності позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру, а рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року в свою чергу визнано право власності лише за ОСОБА_5 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , без визнання права власності на таку частку за ОСОБА_6 .
У зв`язку з чим, позивач вважає вказані рішення державного реєстратора, на підставі яких проведені вказані державні реєстрації права власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року незаконними та безпідставними.
Також позивач вказує, що в подальшому, маючи недобросовісний намір та не будучи законним власником, ОСОБА_5 за договором дарування від 22.05.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за №382, подарував ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_6 також вочевидь маючи недобросовісний намір та не будучи законним власником, за договором купівлі-продажу від 23.04.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрованого в реєстрі за №550, продала ОСОБА_3 іншу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 стверджує, що вказані договори порушили станом на дати укладання обох угод та порушують і досі його право власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки нерухомість продана та подарована не дійсними власниками нерухомості, оспорювані договори порушують також публічний порядок, оскільки відчужувані ввели в оману сторону правочину ОСОБА_3 щодо істотних обставин правочину, а тому дані угоди мають бути визнані судом недійсними та нікчемними в силу приписів чинного законодавства.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 05.07.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Одночасно з позовною заявою, ОСОБА_1 надано до суду заяву про забезпечення позову, за наслідком розгляду якої 05.07.2021 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу суду, якою заяву задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №947/19564/21, шляхом:
- накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №1086781951101;
- встановлення заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, а також іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії, з проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень стосовно квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №1086781951101.
05.08.2021 року до суду від відповідачки ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовну заяву до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним, в якій ОСОБА_3 просить суд:
- визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати договір купівлі-продажу від 23.06.2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_3 посилається на те, що нею належним чином було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 та вчинено усі необхідні дії, як власника щодо цього майна, у тому числі з переукладення договорів з надання житлово-комунальних послуг, реєстрації власного місця проживання, замовлено технічний паспорт, за наслідком чого, оскільки ОСОБА_1 таке право власності не визнається, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом про визнання права власності на цю квартиру. Також ОСОБА_3 стверджує, що договір купівлі-продажу від 26.10.2010 року на підставі якого ОСОБА_1 було визнано право власності на спірну квартиру підлягає визнанню недійсним, оскільки після його вчинення, відсутні належні докази, які б підтверджували належну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_1 , що також вбачається з листа КП «ОМБТІ та РОН» від 22.03.2021 року в якому на думку ОСОБА_3 також ставиться під сумнів така реєстрація, що прослідковується з зазначення інформації що ОСОБА_1 був власником спірної квартири станом на 31.12.2012 року. Додатково ОСОБА_3 вказує на те, що договір купівлі-0продажу від 26.10.2010 року є фіктивним, оскільки був укладений без наміру настання наслідків визначеним цим правочином.
11.08.2021 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву проти задоволення первісного позову ОСОБА_1 , з посиланням на необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог, а також пропуском позивачем строку позовної давності для оспорювання спірних правочинів, враховуючи, що ОСОБА_1 як власник повинен був вчинити належні дії з переукладення договорів з надання житлово-комунальних послуг, сплати послуг, а відтак повинен був дізнатись одразу про своє порушене право, у разі доведення такого. У зв`язку з чим, відповідач вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 , що останній дізнався про оспорювані правочини лише під час отримання 22.02.2021 року судової повістки по справі №947/1452/21. У вказаному відзиві, ОСОБА_5 також порушено питання про зупинення провадження по справі до набранням законної сили судовим рішенням по справі №520/12503/15-ц.
28.10.2021 року від представника позивача ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про витребування доказів.
30.11.2021 року судом було ухвалено залучити відзив на позовну заяву від ОСОБА_7 до матеріалів справи.
Також, постановлено ухвалу, якою зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху, а також постановлено ухвалу, якою клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено. Витребувано:
- у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мартиненко Анатолія Івановича належним чином засвідчену копію матеріалів нотаріальної справи стосовно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23.06.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстрованого в реєстрі №1120 від 23.06.2010 року та копію згоди ОСОБА_5 на відчуження зазначеної квартири, яка зареєстрована в реєстрі №1118 від 23.06.2010 року;
- у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Агакішевої Тетяни Анатоліївни належним чином засвідчену копію матеріалів нотаріальної справи стосовно договору дарування, посвідченого 22.05.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №382, за умовами якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Главацького Володимира Андрійовича належним чином засвідчену копію матеріалів нотаріальної справи стосовно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А. 23.04.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №550, за яким ОСОБА_6 відчужила ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином засвідчену копію реєстраційної справи з копіями сканованих документів, що наявні в електронному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно об`єкту нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .
07.12.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 на усунення недоліків поданого зустрічного позову.
29.12.2021 року до суду, на виконання ухвали суду від 30.11.2021 року, надійшли витребувані судом докази від Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради.
31.12.2021 року до суду, на виконання ухвали суду від 30.11.2021 року, надійшли витребувані судом докази від приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Агакішевої Тетяни Анатоліївни.
14.03.2022 року та 07.04.2022 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 надійшли клопотання про витребування доказів.
16.06.2022 року до суду, на виконання ухвали суду від 30.11.2021 року, надійшли витребувані судом докази від приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Главацького Володимира Андрійовича.
21.06.2022 року суд дослідивши подані до суду документи від ОСОБА_3 , було встановлено належне усунення недоліків поданої заяви у відповідності до ухвали суду від 30.11.2021 року, за наслідком чого судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено прийняти вказану зустрічну позовну заяву до розгляду та об`єднати її з первісним позовом для спільного розгляду в рамках цивільної справи №947/19564/21.
Також, 21.06.2022 року за наслідком розгляду клопотань сторони позивача про витребування доказів, судом були постановлені ухвали суду, якими:
- клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про витребування доказіввід 14.03.2022року, задоволено. Витребувано з Одеського державного нотаріального архіву належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23.06.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко Анатолієм Івановичем, зареєстрованого в реєстрі №1120, а також усіх документів, що слугували підставою для його укладення, у тому числі згоди ОСОБА_5 на відчуження зазначеної квартири, яка зареєстрована в реєстрі №1118 від 23.06.2010 року.
- клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про витребування доказіввід 07.04.2022року, залишено без задоволення.
07.07.2022 року на електронну скриньку суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про продовження процесуального строку для вчинення процесуальної дії з подання відзиву на зустрічну позовну заяву, яке було скеровано представником 06.07.2022 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11.07.2022 року клопотання представника відповідачаза зустрічнимпозовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 про продовженняпроцесуального строкудля вчиненняпроцесуальної дії, задоволено частково. Продовжено відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 процесуальний строк для подання відзиву на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним, в рамках розгляду цивільної справи №497/19564/21, строком в десять днів з моменту надходження до суду витребуваних документів на виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 21.06.2022 року. Покладено на сторону відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 обов`язок з вчинення дій і вжиття заходів по отриманню інформації про виконання ухвали Київського районного суду міста Одеси від 21.06.2022 року.
15.08.2022 року до суду, на виконання ухвали суду від 21.06.2022 року, надійшли витребувані судом докази з Одеського державного нотаріального архіву, в порядку виконання доказів, вчинених та переданих до архіву приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко Анатолієм Івановичем.
19.09.2022 року до суду надійшло клопотання від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про зупинення провадження по цій справі до набранням законної сили судовим рішенням по справі №520/12503/15-ц, з посиланням на те, що наслідки розгляду цивільної справи №520/12503/15-ц впливають на надання оцінки чи мала ОСОБА_6 права на продаж спірної квартири на користь позивача.
За наслідком розгляду вказаного клопотання, 19.09.2022 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу суду, якою клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про зупинення провадження по справі задоволено. Зупинено провадження по цивільній справі №947/19564/21,до набранням законної сили рішенням суду за наслідком розгляду цивільної справи №520/12503/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , про визнання свідоцтва недійсним та визнання права власності.
10.04.2023 року на електронну адресу суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про поновлення провадження по справі, у зв`язку з набранням законної сили постанови Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по цивільній справі №520/12503/15-ц.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 12.04.2023 року поновлено провадження по даній справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
29.05.2023 року до суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , в якому просить суд зустрічну позовну заяву залишити без задоволення, з підстав необґрунтованості та безпідставності.
15.06.2023року досуду надійшлоклопотання представникавідповідача запервісним позовомта позивачаза зустрічнимпозовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 про зупиненняпровадження вцій справідо ухваленняостаточного рішеннясуду занаслідком розглядусправи №520/12503/15-ц
27.06.2023 року судом було ухвалено приєднати та прийняти наданий ОСОБА_1 відзив на зустрічну позовну заяву.
Також, 27.06.2023 року судом було постановлено ухвалу суду, якою клопотання представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 про зупинення провадження по цивільній справі №947/19564/21, залишено без задоволення.
Тієї ж дати, Київським районним судом міста Одеси без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
До судового засідання призначеного на 05.12.2023 року з`явились:
- представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 , наполягала на їх задоволенні, заперечувала проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 ;
- представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , який заперечував проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 та наполягав на задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 .
Представник Служби у справах дітей Одеської міської ради 24.11.2023 року надав до суду в електронній формі заяву про розгляд справи за його відсутності.
Інші учасники справи про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлялись належним чином, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав для відкладення судового засідання чи оголошення перерви у відповідності до положень статті 223 ЦПК України, судом не встановлено.
Судом враховується, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(даліКонвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно дост. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Згідно зіст. 12-2 вказаного Законув умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно зіст. 26 вказаного Законуправосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно доКонституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Враховуючи наявну явку сторін по справі, стадію розгляду справи по суті, розгляд усіх наявних в матеріалах справи клопотань та заяв, враховуючи строки розгляду справи, неявку інших учасників справи будучи належним чином повідомлених про дату і час розгляду справи без поважних причин, судом, з урахуванням думки наявних представників сторін по справі в судовому засіданні, було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 05.12.2023 року за даною явкою учасників справи та на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане на підставі договору № 23/78 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» (ФФБ) від 05.12.2006 року, угоди про уступку права вимоги від 24.03.2008 року, зміни до договору від 26.03.2008 року, додаткової угоди № 04 від 14.09.2009 року, договору відступлення майнових прав на об`єкт інвестування від 15.05.2009 року, акту прийому-передачі квартири від 15.05.2009 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , на підставі вказаних документів була набута ОСОБА_6 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 .
23.06.2010 року ОСОБА_6 було укладено зі ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрований в реєстрі за №1120, за умовами якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Під час вчинення вказаного правочину, ОСОБА_6 діяла зі згоди свого чоловіка ОСОБА_5 , яким надано письмову згоду від 23.06.2010 року, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстровану в реєстрі за №1118, у відповідності до якої ОСОБА_5 зазначив, що усвідомлюючи значення своїх дій та згідно із своїм вільним волевиявленням, яке відповідає його внутрішній волі, дає згоду своїй дружині ОСОБА_6 на продаж квартири АДРЕСА_1 , укладення та підписання нею договору купівлі-продажу за ціною та на умовах на її розсуд.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження спростування, оспорювання чи скасування вказаної згоди ОСОБА_5 на укладення його дружиною ОСОБА_6 зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року.
На підставі викладеного вбачається, що ОСОБА_6 , в межах наявної дієздатності та волевиявлення, за наявності належної згоди ОСОБА_5 , а відтак за його обізнаності, було вчинено правочин з відчуження належної на праві спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 .
За наслідком чого, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, КП «ОМБТІ та РОН» 01.07.2010 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , про що складено номер запису №3860 в книзі 751пр-40, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26580585 від 01.07.2010 року.
Листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 16.04.2021 року за №267,36, підтверджено, що станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрованого в реєстрі за №1120, зареєстровано за ОСОБА_1 .
У відповідності до наявної, у витребуваних судом належним чином завірених копій матеріалів реєстраційної справи №1086781951101, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №73162050 від 17.11.2016 року вбачається, що запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 , після 31.12.2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який розпочав дію з 01.01.2013 року, не перенесено, однак наявний у розділі інформація з Реєстру прав власності, шляхом перенесеного запису про право власності відносно нерухомого майна за реєстраційним номером №28745359, дата реєстрації за ОСОБА_1 01.07.2010 року.
Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження розірвання, визнання недійсним, у тому числі частково, зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, за виключенням заявлених вимог в даній справі.
Отже, ОСОБА_1 23.06.2010 року належним чином набуто та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 04.09.2015 року позивач ОСОБА_5 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_6 , в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , від 21.10.2009 року, видане на ім`я ОСОБА_6 ; визнати за позивачем право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Вказаний позов розглядався в межах цивільної справи №520/12503/15-ц.
За наслідком розгляду вказаної справи, 11.11.2015 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_5 було задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 .
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, набрало законної сили 24.11.2015 року.
Після чого, 16.11.2016 року ОСОБА_5 звернувся до державного реєстратора з заявою про проведення за ним державної реєстрації права власності на частку квартири АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного рішення суду.
За наслідком розгляду вказаної заяви, 17.11.2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32400696 від 17.11.2016 року, на підставі якого за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №17474848, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №73175476 від 17.11.2016 року.
Також судом встановлено, що зазначеним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, право власності ОСОБА_6 на іншу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 не визнавалось.
Однак, 20.03.2017 року ОСОБА_6 , через свого представника ОСОБА_9 , що діяв на підставі довіреності, звернулась до державного реєстратора з заявою про проведення за нею державної реєстрації права власності на частку квартири АДРЕСА_1 ,на підставівищевказаного рішенняКиївського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц.
За наслідком розгляду вказаної заяви, 22.03.2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34392848 від 22.03.2017 року, на підставі якого за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №19571317, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №83109913 від 22.03.2017 року.
Надалі, 23.05.2017 року ОСОБА_5 , як власник частки квартири АДРЕСА_1 ,на підставірішенняКиївського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, уклав з ОСОБА_3 договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрований в реєстрі за №382, на підставі якого ОСОБА_5 передав в дар вказану частку, а ОСОБА_3 прийняла у дар частку квартири АДРЕСА_1 .
На підставі укладеного договору дарування, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., як суб`єктом державної реєстрації прав, 22.05.2017 року винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35299902 від 22.05.2017 року, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №20522381, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №57694689 від 22.05.2017 року.
Крім того, 23.04.2018 року ОСОБА_6 , як власник іншої частки квартири АДРЕСА_1 ,на підставірішенняКиївського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрований в реєстрі за №550, на підставі якого ОСОБА_6 продала вказану частку, а ОСОБА_3 придбала частку квартири АДРЕСА_1 .
На підставі укладеного договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А.., як суб`єктом державної реєстрації прав, 25.04.2018 року винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40818382 від 25.04.2018 року, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №25891881, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №122000459 від 25.04.2018 року.
В подальшому, не погоджуючись із рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, яким скасовано підставу набуття ОСОБА_6 права власності, на підставі чого остання діяла під час вчинення договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
За наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , 30.03.2023 року Одеським апеляційним судом ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задоволено. Рішення Київськогорайонного судум.Одеси від11.11.2015року скасовано. Постановлено нове рішення, яким у задоволенніпозовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , за участі третіх осіб - ОСОБА_3 ,Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,про визнання свідоцтва недійсним та визнання права власності - відмовлено у повному обсязі.
Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 до участі у справі, на стадії розгляду справи судом першої інстанції, залучений не був.
Постанова Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по справі №520/12503/15-ц, набрала законної сили 30.03.2023 року.
Доказів на підтвердження зупинення дії вказаної постанови до суду не наданою
Враховуючи положення ч.4, 5 ст.82 ЦПК України, в силу преюдиційності, встановлені постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по справі №520/12503/15-ц, обставини додатковому доказуванню не підлягають та судом не ставляться під сумнів в рамках розгляду даної справи.
За наслідком викладеного, судом достеменно встановлено, що правовстановлюючі документи на підставі яких ОСОБА_6 здійснювала продаж квартири АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , а саме на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, є чинними, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, на підставі якого 17.11.2016 року за ОСОБА_5 , а 22.03.2017 року за ОСОБА_6 , було зареєстровано право власності на спірну квартиру в рівних частках, та в подальшому кожен з останніх здійснив відчуження належної йому частки квартири на користь ОСОБА_3 , є скасованим.
Позивач ОСОБА_1 будучи незгодним з рішеннями державного реєстратора Алексєєвої Ю.С. та в подальшому укладеними ОСОБА_5 договору дарування від 22.05.2017 року, а ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 23.04.2018 року, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідноз ч.1 ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.ч. 1-4ст. 12 ЦПК України,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зч.1 ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно достатті 89ЦПК України,суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, досліджуючи подані до суду докази, щодо вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними, та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд зазначає наступне.
Як вже судом встановлено, після набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі належного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрованого в реєстрі за №1120, продавцем за яким є ОСОБА_6 , що діяла зі згоди ОСОБА_5 , мало місце ухваленню рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, за наслідком чого за ОСОБА_5 та ОСОБА_10 було зареєстровано в рівних частках, по кожна, право власності на зазначену квартиру.
Надалі, ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 23.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за №382, а ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрованого в реєстрі за №550, відчужили належні їм кожному частки квартири АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_3 .
Отже, суд вважає доведеними доводи ОСОБА_1 , що квартира АДРЕСА_1 , вибула з його власності на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які в свою чергу були обізнані про вчинені дії з продажу цього майна на користь ОСОБА_1 , однак здійснили дії з подальшого поділу цього майна, реєстрації права власності на нього на підставі вказаного рішення суду та повторного відчуження на користь ОСОБА_3 .
Також, як вже судом встановлено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 , вибула з власності ОСОБА_1 , було скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по справі №520/12503/15-ц.
Згідно із частиною першоюстатті 4 ЦПК України,кожна особа має правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей15та16 ЦК України,кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першоюстатті 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК Українивизначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Устатті 41 Конституції України,статті 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України(правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі№ 6-54цс17).
За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положеннястатті 388 ЦК Українизастосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду Українивід 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Судувід 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження№12-104гс19) власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду Українивід 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).
Вищезазначені висновки підтримані Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023р. по справі № 199/4884/17.
Також, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.11.2023 року по справі №607/15052/16-ц, суд зазначив, що відповідно до статей317і319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьомустаття 400 ЦК Українивказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору абозакону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.
Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першоїстатті 216 ЦК Українине може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями387та388 ЦК України.
Крім того, Великою Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), сформульовано правовийвисновок, за змістом якого задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Приймаючи викладене, оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 , вибула із власності ОСОБА_1 поза його волею за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, котре скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 31.03.2023 року, за наслідком чого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мали належних прав на його відчуження на користь ОСОБА_3 , а також враховуючи, що підстава набуття ОСОБА_1 права власності на це майно є чинною та законною, суд доходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 є витребування спірної квартири АДРЕСА_1 , від останнього власника ОСОБА_3 , якою придбано зазначене майно від осіб, які не мали права на її відчуження, за наслідком чого позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та підлягаючими до задоволення.
Поряд з цим, враховуючи вищевказані висновки, оскільки норма частини першоїстатті 216 ЦК Українине може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, суд вважає вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними та нікчемними не підлягаючими до задоволення, з підстав обрання неналежного способу захисту.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішень державного реєстратора Алексєєвої Ю.С., суд зазначає наступне.
Як вже встановлено, державним реєстратором прав на нерухоме майно Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною були винесені рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами:
- №32400696 від 17.11.2016 року про держану реєстрацію права власності на частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 ;
- №34392848 від 22.03.2017 року про держану реєстрацію права власності на частку квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 .
Вказані рішення були винесені державним реєстратором з зазначенням підстави набуття вказаними особами права власності на АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц.
Поряд з цим, під час розгляду даної справи, постанова Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по справі №520/12503/15-ц, вказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно забз.3ч.3ст.26вказаного Закону,у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разівизнання напідставі судовогорішення недійснимичи скасуванняна підставісудового рішеннядокументів,на підставіяких проведенодержавну реєстраціюправ, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно допункту 1частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
За наслідком чого, враховуючи, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, на підставі якого винесені оспорювані рішення державного реєстратора Алексєєвої Ю.С., є скасованим, відповідні права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно повертаються у стан, що існував до винесення спірних рішень державного реєстратора Алексєєвої Ю.С., у силу чинного законодавства.
Крім того, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно(див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 653/1096/16-ц).
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Цей припис необхідно розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявлені вимоги про витребовування майна.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 рокуу справі № 488/5027/14-ц (провадження№14-256 цс 18).
За наслідком чого, враховуючи, що рішення державного реєстратора є рішенням індивідуальної дії яке вже виконане, а порушено право позивача вказаними рішеннями підлягає поновлення в силу чинного законодавства, а також за наслідком ухвалення рішення суду в порядку витребування майна з чужого незаконного володіння, суд вважає відсутніми підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.
Поряд з цим, суд вважає доведеними доводи позивача ОСОБА_1 та необхідним зазначити, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною незаконно та протиправно на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34392848 від 22.03.2017 року та проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на частку квартири АДРЕСА_1 , оскільки вказаним рішенням суду - рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, за ОСОБА_6 не визнавалось право власності на частку вказаної квартири.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_5 за первісним позовом про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну.
Загальна позовна давністьустановлюється тривалістю утри роки(ст. 257 ЦК України)
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосуванняКонвенції(п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, щопозовна давність- це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
З урахуванням чого, питання щодо строків позовної давності, суд здійснюється лише до вимог ОСОБА_1 , які підлягають до задоволення, а саме до вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_3 .
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
Як вбачається з наявних документів в матеріалах справи, ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року.
Вибула з власності ОСОБА_1 вищевказана квартира на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц.
З рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц вбачається, що ОСОБА_1 участі на стадії розгляду справи судом першої інстанції не приймав.
Як стверджує ОСОБА_1 про вказане рішення та обставини вибуття належної йому на праві власності квартири, він дізнався лише 22.02.2021 року коли отримав судову повістку та судову кореспонденцію по цивільній справі №947/1452/21.
З матеріалів справи вбачається підтвердженим, що після вказаної дати 04.03.2021 року ОСОБА_1 , як особою, що не приймала участі у розгляді справи - подано апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, до якої останніми було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення з вищезазначеними підставами про перше дізнання про оскаржуване рішення суду лише 22.02.2021 року під час отримання судової кореспонденції по справі № 947/1452/21.
Вказані обставини слугували підставою для поновлення ОСОБА_1 процесуального строку для апеляційного оскарження на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року, за наслідком чого постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц скасовано.
Також вбачається, що з даним позовом про оскарження спірних договорів та витребування квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 звернувся до суду 29.06.2021 року.
На підставі вищевикладеного, наявні матеріали справи та процесуальна поведінка ОСОБА_1 підтверджує належне виконання останнім процесуальних дій спрямованих на поновлення своїх порушених прав та інтересів.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було раніше відомо про вищевказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц або про наступні державні реєстрації права власності на це майно на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , як і відступлення права власності на ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.
Доводи відповідача, що ОСОБА_1 мав дізнатись про своє порушене право з моменту зміни власника спірної квартири, суд вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з доводів ОСОБА_1 він є власником спірної квартири, однак фактично в ній не мешкає.
Доказів на спростування вказаних обставин відповідачами по справі не надано.
Приймаючи вищевикладене в цілому, процесуальну поведінку ОСОБА_1 , а також встановлені протиправні дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 в межах встановленого законом трирічного терміну з дня того, як довідався про порушене право, здійснив дії зі звернення до суду з даним позовом, за наслідком чого заява відповідача ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та безпідставною, а порушені права та інтереси ОСОБА_1 підлягають поновленню.
Щодо вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, суд вважає безпідставними, необґрунтованими та не підлягаючими до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зістаттею 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістомстатті 15 ЦК Україниправо кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначеностаттею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності у особи, яка звернулась із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннямистатті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Верховний Суд у Постанові від 10 травня 2023 року по справі № 715/310/22 дійшов висновку, що як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Як вбачається, на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , права ОСОБА_3 жодним чином не порушувалися, оскільки остання не була стороною даного договору та не мала на той період жодних прав та обов`язків відносно предмету договору квартири АДРЕСА_1 , які в свою чергу виникли у ОСОБА_3 , лише 22.05.2017 року на підставі укладеного зі ОСОБА_5 договору дарування та 23.04.2018 року на підставі укладеного з ОСОБА_6 договору купівлі-продажу.
За наслідком чого, ОСОБА_3 не обґрунтовано її порушене право укладеним договором купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Поряд з цим, суд зазначає, оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.
Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Так, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажаютьвиникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.
Будь-яких доказів на підтвердження існування жодної із перелічених обставин для доведеності фіктивності договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_3 в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не зазначено і не надано.
За наслідком чого, суд не вбачає підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року щодо квартири АДРЕСА_1 , недійсним з підстав фіктивності, а вимоги ОСОБА_3 в цій частині вимог є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи встановлення належного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі вказаного чинного та дійсного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, а також протиправного вибуття цього майна з власності ОСОБА_1 , за наслідком чого це майно підлягає витребуванню з власності ОСОБА_3 , якою придбано це майно від осіб, які не мали права на її продаж та передання в дар, суд вважає відсутніми підстави для визнання права власності на це майно за ОСОБА_3 , за наслідком чого позовна вимога останньої в цій частині також є безпідставно, необґрунтованою та не підлягаючою до задоволення.
Суд зазначає,що звернення до суду з позовом - це безумовне право, визначене законом.
Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина першастатті 81 ЦПК України).
Однак, позивачка ОСОБА_3 в цій справі не виконала обов`язок з доведення заявлених вимог належними доказами та не скористалась процесуальними правами визначеними ЦПК України.
Таким чином, приймаючи, що у відповідності до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, та у відповідності до ч.3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, суд доходить до висновку, що ОСОБА_3 не доведено належними, допустимими та достатніми доказами доводи викладені в обґрунтування зустрічного позову, за наслідком чого у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що у відповідності до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, оцінивши та надавши оцінку усім зібраним по справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, проаналізувавши усі обставини по справі, враховуючи, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим частковому задоволенню, лише в частині вимоги про витребування спірного майна з власності ОСОБА_3 , в решті вимог ОСОБА_1 слід відмовити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності відмовити.
У відповідності до положень ч.1 статті 268 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Ухвалюючи рішення суду в даній справі за позовом ОСОБА_1 , судом також враховується, що засіб захисту, що вимагаєтьсязакономабо договором, повинен бути ефективним як узаконі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02, § 75)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
У рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Приймаючи викладене, з метою повного, належного та ефективного способу захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , за заявою останнього, суд вважає наявними підстави для встановлення порядку виконання рішення суду в частині вимог ОСОБА_1 , у відповідності до якого та з урахуванням положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 23 серпня 2016 р. № 553), рішення суду після набуття законної сили є підставою для проведення державної реєстрації прав в порядку передбаченому пунктом 67 Порядку державної реєстраціїречових правна нерухомемайно таїх обтяжень,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від25грудня 2015р.№ 1127(вредакції постановиКабінету МіністрівУкраїни від23серпня 2016р.№ 553),як дляпроведення державної реєстрації права власності у разі витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду, у тому числі для:
- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло: частка на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрованого в реєстрі за №550; частка на підставі договору дарування від 22.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за №382;
- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , на нерухоме майно частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц;
- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , на нерухоме майно частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц;
- проведення (поновлення) державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрованого в реєстрі за 1120.
Пунктом 6 частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючі відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, понесені останньою судові витрати до відшкодування не підлягають та покладаються на ОСОБА_3 .
З матеріалів справи судом також встановлено, що ОСОБА_1 за пред`явленим ним позовом було сплачено судовий збір в сумі 4545,00 грн. та судовий збір в сумі 454,00 грн. за заявою про забезпечення позову.
Приймаючи часткове задоволення позовних вимог, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частини вимог, стягненню з відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в рівних частках з кожного підлягає у відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору в сумі 1362,00 грн. (908 = 454 = 1362), тобто з кожного по 454,00 грн. (1362,00/3 = 454,00).
Вимог про відшкодування судових витрат, що складаються з витрат на понесення професійної правничої допомоги, ОСОБА_1 під час розгляду справи не заявлялось, як і не надавалось жодних доказів на їх понесення та не зазначалось про такі витрати в орієнтовному розрахунку судових витрат, за наслідком чого дане питання судом не вирішується.
При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст.1,2,4,10,13,76-81,89,141,263-266, 267,268,273,352,354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни (місцезнаходження: 68550, Одеська область, с. Виноградівка) про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.
Витребувати з володіння ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101.
Встановити, що рішення суду після набуття законної сили є підставою для проведення державної реєстрації прав в порядку передбаченому пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 23серпня 2016р.№ 553),як дляпроведення державної реєстрації права власності у разі витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду, у тому числі для:
- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло: частка на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрованого в реєстрі за №550; частка на підставі договору дарування від 22.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за №382;
- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , на нерухоме майно частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц;
- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , на нерухоме майно частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц;
- проведення (поновлення) державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрованого в реєстрі за 1120.
Стягнути з ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради (місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду буде складено 11.12.2023 року.
Головуючий Калініченко Л. В.
Суд | Київський районний суд м. Одеси |
Дата ухвалення рішення | 05.12.2023 |
Оприлюднено | 13.12.2023 |
Номер документу | 115536732 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: щодо реєстрації або обліку прав на майно |
Цивільне
Київський районний суд м. Одеси
Калініченко Л. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні