Постанова

від 04.06.2024 по справі 947/19564/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3887/24

Справа № 947/19564/21

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Зєйналова А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сторожука Дмитра Івановича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- скасувати рішення державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про реєстрацію права власності від 16.11.2016 року №17474848, винесене на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про реєстрацію права власності від 20.03.2017 року № 19571371, винесене на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року за ОСОБА_4 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та встановити нікчемність договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А. 22.05.2017 р., зареєстрованого в реєстрі за № 382, яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та встановити нікчемність договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А. 23.04.2018 р., зареєстрованого в реєстрі за №550, яким ОСОБА_4 , продала ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;

- встановити порядок виконання рішення суду шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень права власності: за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_4 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; реєстрації права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, договір зареєстровано в реєстрі № 1120 від 23.06.2010 року.

Позов мотивований тим, що 23.06.2010 року між ним ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі №1120, за умовами якого ОСОБА_4 продала належну їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, квартиру АДРЕСА_1 , яку придбав ОСОБА_2 . Під час вчинення вказаного правочину, ОСОБА_4 діяла на підставі нотаріально посвідченої письмової згоди свого чоловіка ОСОБА_3 , який є батьком позивача ОСОБА_2 .

Позивачем зроблено посилання на те, що зазначений договір купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року по теперішній час є дійсним, його не розірвано, не визнано судом недійсним, а отже право власності позивача ОСОБА_2 на вказану квартиру фактично є безсумнівним.

Згідно довідки КП «БТІ Одеської міської ради» від 16.04.2021 року ОСОБА_2 , станом на вказану дату, є власником квартири АДРЕСА_1 .

Однак, як стверджує ОСОБА_2 він 22 лютого 2021 року отримав судову повістку про виклик до Київського районного суду міста Одеси разом з позовною заявою і додатками по справі №947/1452/21, з яких дізнався, що незаконним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року ОСОБА_2 без залучення до розгляду справи, було позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , виданого 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка була об`єктом спільної сумісної власності подружжя станом на 2009 рік.

За наслідком як стверджує позивач, на підставі вказаного рішення суду було визнано недійсним правовстановлюючий документ, на підставі якого у ОСОБА_4 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі якого в свою чергу вона діяла 23.06.2010 року під час її продажу ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що вказані дії з позбавлення його права власності на належним чином придбану квартиру, було здійснено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 умисно, оскільки останнім достеменно було відомо про те, що спірна квартира продана та вибула із їх спільної власності ще в 2010 році.

У позові, позивачем вказано, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року оскаржено до Одеського апеляційного суду.

Поряд з цим, як вказує позивач, після ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року мало місце наступним обставинам, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року, незаконно та безпідставно зареєстрували своє право власності, кожен на свою частку, незважаючи на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявний та не скасований запис про право власності позивача ОСОБА_2 на спірну квартиру, а рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року в свою чергу визнано право власності лише за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , без визнання права власності на таку частку за ОСОБА_4 .

У зв`язку з чим, позивач вважає вказані рішення державного реєстратора, на підставі яких проведені вказані державні реєстрації права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року незаконними та безпідставними.

Також позивач вказує, що в подальшому, маючи недобросовісний намір та не будучи законним власником, ОСОБА_3 за договором дарування від 22.05.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за №382, подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В свою чергу, ОСОБА_4 також вочевидь маючи недобросовісний намір та не будучи законним власником, за договором купівлі-продажу від 23.04.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрованого в реєстрі за №550, продала ОСОБА_1 іншу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 стверджує, що вказані договори порушили станом на дати укладання обох угод та порушують і досі його право власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки нерухомість продана та подарована не дійсними власниками нерухомості, оспорювані договори порушують також публічний порядок, оскільки відчужувані ввели в оману сторону правочину ОСОБА_1 щодо істотних обставин правочину, а тому дані угоди мають бути визнані судом недійсними та нікчемними в силу приписів чинного законодавства

У серпні 2021 року до суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява, в якій вона просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати договір купівлі-продажу від 23.06.2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсним

В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_1 посилається на те, що нею належним чином було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 та вчинено усі необхідні дії, як власника щодо цього майна, у тому числі з переукладення договорів з надання житлово-комунальних послуг, реєстрації власного місця проживання, замовлено технічний паспорт, за наслідком чого, оскільки ОСОБА_2 таке право власності не визнається, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом про визнання права власності на цю квартиру. Також ОСОБА_1 стверджує, що договір купівлі-продажу від 26.10.2010 року на підставі якого ОСОБА_2 було визнано право власності на спірну квартиру підлягає визнанню недійсним, оскільки після його вчинення, відсутні належні докази, які б підтверджували належну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 , що також вбачається з листа КП «ОМБТІ та РОН» від 22.03.2021 року в якому на думку ОСОБА_1 також ставиться під сумнів така реєстрація, що прослідковується з зазначення інформації що ОСОБА_2 був власником спірної квартири станом на 31.12.2012 року. Додатково ОСОБА_1 вказує на те, що договір купівлі-продажу від 26.10.2010 року є фіктивним, оскільки був укладений без наміру настання наслідків визначеним цим правочином.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року первісний позов було задоволено частково.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101.

Встановлено, що рішення суду після набуття законної сили є підставою для проведення державної реєстрації прав в порядку передбаченому пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), як для проведення державної реєстрації права власності у разі витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду, у тому числі для:

- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло: частка на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрованого в реєстрі за №550; частка на підставі договору дарування від 22.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за №382;

- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , на нерухоме майно частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц;

- припинення державної реєстрації прав ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на нерухоме майно частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц;

- проведення (поновлення) державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1086781951101, право власності на яке виникло на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрованого в реєстрі за 1120.

Стягнуто з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Одеської міської ради (місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представника ОСОБА_1 адвокат Сторожук Дмитро Іванович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені первісних позовних вимог відмовити, а зустрічні позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу(хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 04.06.2023 року на 15:00 год. відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , державний реєстратор Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєва Ю.С., а також третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.

Від представника скаржника ОСОБА_1 адвоката Сторожука Д.І. надійшло клопотання про відкладення судового засідання з посиланням на тимчасову непрацездатність. До зазначеного клопотання додано копію листка непрацездатності зі змісту якого неможливо встановити прізвище ім`я та по-батькові пацієнта, у відношенні якого встановлено тимчасову непрацездатність з 03.06.2024 року по 05.06.2024 року, оскільки відомості про такого пацієнта закодовані захисною комбінацією символів у вигляді цифр та букв на латиниці.

Присутня в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Чирка О.О. заперечувала проти відкладення розгляду справи і звернула увагу,на те що: по-перше, явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою і по-друге, представник відповідача належно не довів, що додана ним до клопотання копія лікарняного листа стосується саме його, оскільки зі змісту доданої роздруківки вбачається, що особисті данні пацієнта є зашифрованими, що унеможливлює ідентифікацію особи пацієнта, якому виданий лікарняний лист. крім того, представник ОСОБА_1 адвокат Сторожук Д.І. мав забезпечити читабельність лікарняного листа в частині прізвища, ім`я та по-батькові пацієнта та можливість ідентифікації особистих даних пацієнта судом та учасниками справи.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин неявки скаржника та його представника в судовому засіданні 04.06.2023 року о 15:00 год. судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності осіб, які не з`явилися при таких обставинах не є порушенням їх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи первісний основний позов частково, витребуючи з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 з встановленням, що рішення суду після вступу його в законну силу є підставою для припинення реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та проведення (поновлення) державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , відмовляючи у задоволенні решти вимог ОСОБА_2 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що:

- оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 , вибула із власності ОСОБА_2 поза його волею за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, котре скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 31.03.2023 року, за наслідком чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мали належних прав на його відчуження на користь ОСОБА_1 , а також враховуючи, що підстава набуття ОСОБА_2 права власності на це майно є чинною та законною, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_2 є витребування спірної квартири АДРЕСА_1 , від останнього власника ОСОБА_1 , якою придбано зазначене майно від осіб, які не мали права на його відчуження, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

- норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, внаслідок чого вимоги ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та нікчемними не підлягають задоволенню, з підстав обрання неналежного способу захисту;

- пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявлені вимоги про витребовування майна;

- рішення державного реєстратора є рішенням індивідуальної дії яке вже виконане, а порушене право позивача вказаними рішеннями підлягає поновлення в силу чинного законодавства, а також за наслідком ухвалення рішення суду в порядку витребування майна з чужого незаконного володіння, суд вважає відсутніми підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

- рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34392848 від 22.03.2017 року та проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 не відповідає змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, яке зазначено в якості підстави для реєстрації права власності, оскільки вказаним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, за ОСОБА_4 не визнавалось право власності на 1/2 частку вказаної квартири;

- ОСОБА_2 в межах встановленого законом трирічного терміну з дня того, як довідався про порушене право, здійснив дії зі звернення до суду з даним позовом, за наслідком чого заява відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та безпідставною, а порушені права та інтереси ОСОБА_2 підлягають поновленню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності належними, допустимими та достатніми доказами доводів, які викладені в обґрунтування зустрічного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане на підставі договору № 23/78 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» (ФФБ) від 05.12.2006 року, угоди про уступку права вимоги від 24.03.2008 року, зміни до договору від 26.03.2008 року, додаткової угоди № 04 від 14.09.2009 року, договору відступлення майнових прав на об`єкт інвестування від 15.05.2009 року, акту прийому-передачі квартири від 15.05.2009 року;

- квартира АДРЕСА_1 , на підставі вказаних документів була набута ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 ;

- 23.06.2010 року ОСОБА_4 було укладено зі ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрований в реєстрі за №1120, за умовами якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 ;

- під час вчинення вказаного правочину, ОСОБА_4 діяла зі згоди свого чоловіка ОСОБА_3 , яким надано письмову згоду від 23.06.2010 року, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстровану в реєстрі за №1118, у відповідності до якої ОСОБА_3 зазначив, що усвідомлюючи значення своїх дій та згідно із своїм вільним волевиявленням, яке відповідає його внутрішній волі, дає згоду своїй дружині ОСОБА_4 на продаж квартири АДРЕСА_1 , укладення та підписання нею договору купівлі-продажу за ціною та на умовах на її розсуд;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження спростування, оспорювання чи скасування вказаної згоди ОСОБА_3 на укладення його дружиною ОСОБА_4 зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року;

- на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, КП «ОМБТІ та РОН» 01.07.2010 року було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , про що складено номер запису №3860 в книзі 751пр-40, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26580585 від 01.07.2010 року;

- листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 16.04.2021 року за № 267.36, підтверджено, що станом на 31.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мартиненко А.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1120, зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- у відповідності до наявної, у витребуваних судом належним чином завірених копій матеріалів реєстраційної справи №1086781951101, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №73162050 від 17.11.2016 року вбачається, що запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , після 31.12.2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який розпочав дію з 01.01.2013 року, не перенесено, однак наявний у розділі інформація з Реєстру прав власності, шляхом перенесеного запису про право власності відносно нерухомого майна за реєстраційним номером №28745359, дата реєстрації за ОСОБА_2 01.07.2010 року;

- матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження розірвання, визнання недійсним, у тому числі частково, зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, за виключенням заявлених вимог в даній справі.

- 04.09.2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_4 , в якому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , від 21.10.2009 року, видане на ім`я ОСОБА_4 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Даний позов ОСОБА_3 розглядався в межах цивільної справи № 520/12503/15-ц;

- 11.11.2015 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_3 було задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 21.10.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право власності ОСОБА_4 на іншу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 не визнавалось Рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, набрало законної сили 24.11.2015 року;

- 16.11.2016 року ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора з заявою про проведення за ним державної реєстрації права власності на частку квартири АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного рішення суду;

- 17.11.2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32400696 від 17.11.2016 року, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №17474848, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №73175476 від 17.11.2016 року;

- 20.03.2017 року ОСОБА_4 , через свого представника ОСОБА_5 , що діяв на підставі довіреності, звернулась до державного реєстратора з заявою про проведення за нею державної реєстрації права власності на частку квартири АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі № 520/12503/15-ц;

- 22.03.2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34392848 від 22.03.2017 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №19571317, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №83109913 від 22.03.2017 року;

- 22.05.2017 року ОСОБА_3 , як власник 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, уклав з ОСОБА_1 договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., зареєстрований в реєстрі за №382, на підставі якого ОСОБА_3 передав у дар вказану частку, а ОСОБА_1 прийняла у дар 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- 22.05.2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А., як суб`єктом державної реєстрації прав, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35299902 від 22.05.2017 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис №20522381, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №57694689 від 22.05.2017 року.

- 23.04.2018 року ОСОБА_4 , як власник іншої частки квартири АДРЕСА_1 , на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.11.2015 року по цивільній справі №520/12503/15-ц, уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., зареєстрований в реєстрі за №550, на підставі якого ОСОБА_4 продала вказану частку, а ОСОБА_1 придбала частку квартири АДРЕСА_1 ;

- 25.04.2018 року на підставі укладеного договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А., як суб`єктом державної реєстрації прав, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40818382 від 25.04.2018 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , про що внесено запис № 25891881, щодо нерухомого майна за реєстраційним номером №1086781951101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №122000459 від 25.04.2018 року;

- постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , за участі третіх осіб - ОСОБА_1 , Органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання свідоцтва недійсним та визнання права власності - відмовлено у повному обсязі. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 до участі у справі, на стадії розгляду справи судом першої інстанції, залучений не був.

- постанова Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по справі №520/12503/15-ц, набрала законної сили 30.03.2023 року. Доказів на підтвердження зупинення дії вказаної постанови до суду не надано.

Судова колегія виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження №12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Вищезазначені висновки підтримані Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року по справі № 199/4884/17.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.11.2023 року по справі №607/15052/16-ц, відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Таким чином, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України.

Крім того, Великою Палати Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), сформульовано правовий висновок, за змістом якого задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

- ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем;

- позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав в частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Належним відповідачем за позовом про витребування від особи об`єкту нерухомості є особа, за якою зареєстроване право власності на такий об`єкт нерухомості. Якщо об`єктом нерухомості неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право,неє ефективним способом захисту права власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, єнеефективними.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцемнеє необхідним для ефективного відновлення його права.

Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України та ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надавши належну оцінку доказам, які додані до справи та встановивши, що:

- квартира АДРЕСА_1 , вибула з власності ОСОБА_2 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, внаслідок дій ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які були обізнані про вчинені дії з продажу цього майна на користь ОСОБА_2 , однак здійснили дії з подальшого поділу цього майна, реєстрації права власності на нього на підставі вказаного рішення суду та повторного відчуження на користь ОСОБА_1 ;

- державним реєстратором Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алексєєвою Юлією Сергіївною на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34392848 від 22.03.2017 року та проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, за ОСОБА_4 не визнавалось право власності на частку вказаної квартири;

- рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 , вибула з власності ОСОБА_2 , і до розгляду якої ОСОБА_2 залучений не був, скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року по справі №520/12503/15-ц та у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва недійсним та визнання права власності відмовлено,

суд першоїінстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі іншим шляхом, внаслідок чого вимога про витребування квартири з чужого незаконного володіння останнього набувача ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Також суд вірно врахував правові висновки Верховного Суду України про те, що для витребування майна з чужого незаконного володіння вимоги про скасування рішення \ про державну реєстрацію та ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

При цьому оцінюючи питання добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру слід зазначити, що ОСОБА_1 , як мати ОСОБА_6 - дочки ОСОБА_7 (т. 1 а/с 101), який є сином відповідача ОСОБА_3 і братом позивача ОСОБА_2 , не могла не знати про те, що спірна квартира перебувала у власності брата батька її дитини (чоловіка).

При таких обставинах, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також є вірним і висновок районного суду про відмову у задоволенні вимог про:

скасування рішення державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про реєстрацію права власності від 16.11.2016 року №17474848, винесене на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- скасування рішення державного реєстратора Виноградівської сільської ради Тарутинського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни про реєстрацію права власності від 20.03.2017 року № 19571371, винесене на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року за ОСОБА_4 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним та встановлення нікчемності договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Агакішевою Т.А. 22.05.2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 382, яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним та встановлення нікчемності договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Главацьким В.А. 23.04.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №.

Оскільки зазначені вимоги не є ефективним способом захисту права власника, що є самостійною підставою для відмови у задоволені таких вимогах по суті.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Основи застосування позовної давності передбачені главою 19 ЦК України. Позовна давність нормами ЦК України поділена на загальну та спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання щодо застосування строків позовної давності може вирішуватися лише до вимоги ОСОБА_2 , яка є обґрунтованою, а саме до вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_1 .

В порядку вирішення заяви відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності про витребування майна з володіння ОСОБА_1 суд першої інстанції, вірно встановив, що:

- про ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, до участі в якій, ОСОБА_2 не був залучений та про обставини вибуття належної йому на праві власності квартири на підставі зазначеного рішення суду, останній дізнався лише 22.02.2021року коли отримав судову повістку та кореспонденцію по цивільній справі № 947/1452/21;

- 04.03.2021 року ОСОБА_2 , як особою, що не приймала участі у розгляді справи - подано апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц, до якої останнім було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення з вищезазначеними підставами, що вперше дізнання про оскаржуване рішення суду лише 22.02.2021 року під час отримання судової кореспонденції по справі № 947/1452/21:

- вказані обставини слугували підставою для поновлення ОСОБА_2 процесуального строку для апеляційного оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року, за наслідком чого постановою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц скасовано:

- з даним позовом про оскарження спірних договорів та витребування квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння, ОСОБА_2 звернувся до суду 29.06.2021 року.

Врахувавши наведене, дослідивши наявні матеріали справи, а також процесуальну поведінку ОСОБА_2 , суд вірно вважав, що ці обставини в сукупності достатньо підтверджують належне виконання ОСОБА_2 процесуальних дій спрямованих на поновлення своїх порушених прав та інтересів в межах встановленого ЦК України строку, коли особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Встановивши, що будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 було раніше відомо про вищевказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2015 року по справі №520/12503/15-ц або про наступні державні реєстрації права власності на це майно на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як і відступлення права власності на ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, суд обґрунтовано відхилив заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, та набув правильного висновку, що ОСОБА_2 в межах встановленого законом трирічного терміну з дня того, як довідався про порушене право, здійснив дії зі звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим порушені його права та інтереси підлягають поновленню.

Крім того, суд першої інстанції вірно визначився з вирішенням заявлених ОСОБА_1 вимог у поданому нею зустрічному позові про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Встановивши, що на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , права ОСОБА_1 жодним чином не порушувалися, оскільки остання не була стороною даного договору та не мала на той період жодних прав та обов`язків відносно предмета договору квартири АДРЕСА_1 , які в свою чергу виникли у ОСОБА_1 , лише 22.05.2017 року на підставі укладеного зі ОСОБА_3 договору дарування та 23.04.2018 року на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу, суд першої інстанції обґрунтовано, з посиланням на висновок Верховного Суду у постанові від 10 травня 2023 року по справі № 715/310/22, набув правильного висновку, що ОСОБА_1 не доведено порушення її права на спірну квартиру укладеним договором купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Також суд вірно зазначив про недовененість ОСОБА_1 вимог фіктивності договору купівлі-продажу квартири від 23.06.2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сторожука Дмитра Івановича - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 07.06.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова