Рішення

від 30.11.2023 по справі 904/363/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023м. ДніпроСправа № 904/363/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія", м. Ходорів Стрийського району Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомпозит+", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в сумі 640 488 грн 04 коп. за договором поставки від 18.08.2021 № ТА003368-21

Представники:

від позивача: Піцикевич В.В., ордер, адвокат;

від відповідача: Василець М.С., ордер, адвокат;

від позивача: Лисак О.О., ордер.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 06.01.2023 № б/н, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомпозит+" заборгованість в сумі 640 488 грн 04 коп., з яких: 401 703 грн 60 коп. - основний борг, 10 235 грн 19 коп. - 3% річних, 88 998 грн 52 коп. - інфляційні втрати, 139 550 грн 73 коп. - пеня, відповідно до умов договору поставки від 18.08.2021 № ТА003368-21.

Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 9 607 грн 32 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку складає 44 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною від 21.02.2022 № 1854.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визнано справу малозначною та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.03.2023 відповідач подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження від 01.03.2023 № б/н, в якому просив суд призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування заперечень зазначив, що копія видаткової накладної № 1854 від 21.02.2022, долучена позивачем до позовної заяви, не відповідає оригіналу видаткової накладної, яка наявна у відповідача. Крім того, ціна позову перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та є значною для відповідача.

Того ж дня відповідач подав до суду клопотання про витребування у позивача оригіналу видаткової накладної № 1854 від 21.02.2022 та відзив на позовну заяву від 01.03.2023.

У відзиві на позов відповідача вказує про те, що останнім сплачено в повному обсязі суму основного боргу у розмірі 401 703 грн 60 коп.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає про те, що станом на дату поставки 21.02.2022, позивач був зареєстрований в м. Олешки Херсонської області, проте на видатковій накладній № 1854 від 21.02.2022 зазначена вже нова адреса позивача 81750, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Ходорів, вул. Стралецька, буд. 11.

Також, відповідач наголошує на тому, що місцезнаходження позивача, яке визначене спірним договором та видатковими накладними, з часу введення на території України воєнного стану, перебуває в зоні тимчасової окупації.

Посилаючись на п. 11.1 спірного договору, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач був зобов`язаний повідомити відповідача про зміну своєї юридичної адреси, проте останній цього не зробив, у зв`язку з чим відповідач не мав змоги здійснити оплату товару за спірною видатковою накладною через заборону переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

З огляду на викладене, відповідач вважає вимогу позивача про нарахування штрафних санкцій незаконною та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з позивача витрати відповідача на правничу допомогу, розмір яких відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку складає 40 000 грн 00 коп.

24.03.2023 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив від 20.03.2023 № б/н, в якій підтвердив оплату відповідачем основної заборгованості після звернення позивача із даним позовом до суду.

Крім того, позивач зазначив про те, що у видатковій накладній № 1854 від 21.02.2022 було помилково зазначено неправильну адресу, проте вказана обставина не вказує на її недійсність.

У матеріалах справи є копія видаткової накладної № 1854 від 21.02.2022 на суму 401 703 грн 60 коп., яка подана та визнається відповідачем. Дана видаткова накладна, додатково підтверджує факт отримання товару відповідачем.

Також, позивач наголошує на тому, що зміна останнім поштової адреси не впливає на обов`язок відповідача виконати своє грошове зобов`язання. Позивач не змінював банківські реквізити, у зв`язку з чим для відповідача не було перешкод для здійснення своєчасної оплати заборгованості у сумі 401 703 грн 60 коп.

Ухвалою господарського суду від 31.03.2023 здійснено перехід до розгляду справи № 904/363/23 за правилами загального позовного провадження; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 20.04.2023.

11.04.2023 на адресу суду надійшли заперечення відповідача від 04.04.2023 № б/н, в яких останній повторно наполягає на тому, що не мав права здійснювати жодних переказів коштів до поки позивач був зареєстрований на окупованій території.

19.04.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи та участь у наступному засіданні у режимі відеоконференції, проведення якого просив доручити Західному апеляційному господарському суду або Львівському окружному адміністративному суду, або Сихівському районному суду міста Львова, або Господарському суду Львівської області, або Львівському апеляційному суду, або будь-якому суду у м. Львів.

Ухвалою господарського суду від 20.04.2023 клопотання позивача задоволено, підготовче засідання відкладено на 15.06.2023, із проведенням його у режимі відеоконференції за участю представника позивача. Проте, судом помилково зазначено участь представника позивача у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

Ухвалою господарського суду від 01.05.2023 ухвалено провести підготовче засідання, призначене на 15.06.2023, у режимі відеоконференції за участю представника позивача, забезпечення проведення засідання у режимі відеоконференції доручено Західному апеляційному господарському суду.

15.06.2023 на електронну адресу суду, а 19.06.2023 на адресу суду, надійшла заява позивача від 15.06.2023 № б/н, в якій виклав пояснення щодо заперечень відповідача від 04.04.2023.

В даних письмових запереченнях позивач вказує про те, що зважаючи на ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції, яка діяла до 19.03.2022 ), даний ЗУ не відносив м. Олешки до тимчасово окупованої території, отже, не існувало жодних обмежень щодо здійснення до 01.03.2022 і після 01.03.2022 відповідачем переказу коштів позивачу, спрямованих на виконання грошових зобов`язань за спірним договором.

15.06.2023 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 06.07.2023 із проведенням засідання у режимі відеоконференції за участю представника позивача, забезпечення проведення засідання у режимі відеоконференції доручено Західному апеляційному господарському суду.

06.07.2023 підготовче засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.

17.07.2023 відповідачем до суду подано заперечення на заяву позивача від 17.07.2023 № б/н, в яких просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов.

10.08.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про участь в наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції від 09.08.2023 № б/н, за участю представника позивача; забезпечення проведення засідання у режимі відеоконференції просив доручити будь-якому суду Львівської області із вказаного позивачем переліку.

Після усунення обставин перебування головуючого судді на лікарняному, ухвалою господарського суду від 11.10.2023 застосовані розумні строки для розгляду справи у підготовчому провадженні, підготовче засідання у справі призначено на 07.11.2023 з його проведенням у режимі відеоконференції за участю представника позивача. Забезпечення проведення відеоконференції доручено Господарському суду Львівської області.

Ухвалою господарського суду від 07.11.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 30.11.2023.

30.11.2023 представником позивача до канцелярії суду подано письмові пояснення, в яких останній просив суд надати додатковий час для пошуку оригіналу видаткової накладної № 1854 від 21.02.2022.

Вказані пояснення позивача судом до розгляду не приймається, з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Звертаючись з даним позовом, позивачем не було письмово повідомлено суд про неможливість подання оригіналу видаткової накладної № 1854 від 21.02.2022, як і не було заявлено клопотання про встановлення додаткового строку для подання вказаного доказу.

Ухвалою суду від 07.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Статтею 207 ГПК України визначено порядок розгляду заяв та клопотань під час розгляду справи по суті.

Під час розгляду справи по суті, представником позивача не було наведено поважних причин, через які останнім не було заявлено клопотання про надання додаткового часу для пошуку оригіналу видаткової накладної № 1854 від 21.02.2022, як під час подання позову, так і під час підготовчого провадження.

Згідно з статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З огляду на викладене, письмові пояснення позивача від 30.11.2023 підлягають залишенню без розгляду.

У судовому засіданні 30.11.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Крім того, представником позивача у судовому засіданні було заявлено клопотання в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

18.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укркомпозит+" (покупець) укладено договір поставки № ТА003368-21 (надалі договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник бере на себе зобов`язання поставити і передати у власність покупцю, а покупець приймати та здійснювати оплату гофрокартонної продукції на умовах, визначених в цьому договорі.

Загальна сума договору складає сукупну вартість товару, визначену у видаткових накладних, отриманого покупцем у період дії цього договору (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 1.4 договору постачальник зобов`язується поставити товар окремими партіями, оформленими видатковими накладними, а покупець зобов`язаний приймати та оплачувати такий товар. Під партією товару вважається кількість товару, відвантажена в один транспортний засіб. Обсяг партії визначається у видатковій накладній.

Датою отримання товару є дата підписання товаротранспортної накладної та/або видаткової накладної покупцем (уповноваженою особою покупця) або дата доставки товару силами постачальника (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, в редакції додаткової угоди від 27.09.2021, покупець зобов`язаний здійснити післяоплату у розмірі 100% від вартості замовленої партії товару згідно узгодженої заявки - замовлення або рахунку, якщо інше не передбачено додатком до договору протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника.

Датою виконання зобов`язань покупця з оплати товару є дата зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Всі грошові кошти, які надійшли від покупця на банківський рахунок постачальника, зараховуються як оплата за останню неоплачену поставлену партію товару (п. 3.4 договору).

Обов`язок постачальника щодо постачання товару вважається виконаним у момент передачі товару. Умови поставки сторони погоджують у специфікації. Передачею товару вважається відповідно до погодженої у специфікації умови поставки постачальник зобов`язаний доставити товар покупцю або в інше місце, постачання товару здійснюється на умовах DDP (Delivered Duty Paid «Постачання в місце призначення») згідно з «Інкотермс-2010» (п. 6.3 договору).

Згідно з п. 8.2 договору за порушення строків оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але неоплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання до моменту здійснення оплати товару.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2021 включно (п. 21.1 договору).

У разі якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії цього договору сторони письмово не повідомили одна одну про намір розірвання цього договору, він автоматично вважається пролонгованим на кожний наступний рік (п. 12.2 договору).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

У період з 18.08.2021 по 01.11.2021 сторонами складено та підписано специфікації до спірного договору, відповідно до яких визначено найменування товару, комплектуючі детально, внутрішній розмір мм, технічні параметри, кількість у комплекті шт., мін. кількість, тис. шт.., ціна DDP, грн./1000 шт. без ПДВ (а.с. 13-17).

На виконання умов спірного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 759 420 грн 28 коп., що підтверджується видатковими накладними №№ 11186 від 08.09.2021 на суму 79 879 грн 68 коп., 12700 від 10.10.2021 на суму 188 841 грн 60 коп., 13024 від 17.10.2021 на суму 68 421 грн 80 коп., 13774 від 01.11.2021 на суму 217 166 грн 40 коп., 14847 від 22.11.2021 на суму 401 703 грн 60 коп., 3 від 04.01.2022 на суму 401 703 грн 60 коп., 1854 від 21.02.2022 на суму 401 703 грн 60 коп. та товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи (а.с. 25-31).

Як зазначає позивач, відповідачем було частково сплачено за отриманий товару на загальну суму 1 357 716,68 грн.

Таким чином, відповідач у визначений пунктом 3.2 договору термін, за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 401 703 грн 60 коп. грн. за видатковою накладною № 1854 від 21.02.2022, що й стало причиною виникнення спору.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

Відповідач, після звернення позивача до суду, в повному обсязі сплатив вартість поставленого товару у розмірі 401 703 грн 60 коп., про що свідчить платіжне доручення № 2279 від 25.01.2023 на суму 401 703 грн 60 коп., копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 61).

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, факт погашення відповідачем суми основного боргу після звернення позивача з позовом до суду, є підставою для закриття провадження у відповідній частині вимог, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 401 703 грн 60 коп.

Господарський суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені 3 % річних за загальний період прострочення з 01.03.2022 по 04.01.2023 в сумі 10 235 грн 19 коп. та інфляційні втрати в сумі 88 998 грн 52 коп. за період з березня 2022 по листопад 2022.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат порушень умов договору та чинного законодавства судом не встановлено.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

На підставі п. 8.2 договору позивач нарахував до сплати відповідачу пеню у загальному розмірі 139 550 грн 73 коп. за загальний період з 01.03.2022 по 04.01.2023.

Судом, враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими обмежено нарахування пені піврічним строком, однак відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, були продовженими до закінчення дії карантину.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені порушень умов договору та чинного законодавства судом не встановлено.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 10 235 грн 19 коп., інфляційні втрати у розмірі 88 998 грн 52 коп. та пеня у розмірі 139 550 грн 73 коп.

Господарський суд зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та запереченнях, господарським судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, з огляду на таке.

Щодо заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що юридична адреса позивача знаходилася на тимчасово окупованій території, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 45.2 ПК України податковою адресою, юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапок Таврія" до 14.09.2022 була наступна: 75101, Херсонська обл., м. Олешки, вул. Гвардійська, 103.

Статтею 1 Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно п. 1 якого постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

В указі Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 зазначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачені певні обмеження і заборони здійснення економічної діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

У ч. 2 даного Закону визначено, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється (ч. 6 ст. 13 Закону).

При цьому, відповідно до ч. 1. ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Так, рішень Кабінету Міністрів України щодо поширення положень ст. 13 Закону на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями, наразі немає.

Отже, положення ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» розповсюджуються на тимчасово окуповані території України, які були окуповані починаючи з 19.02.2014 та до 24.02.2022.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 1364 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, до якого, зокрема, включено Олешки міську територіальну громаду Херсонської області (дата початку тимчасової окупації 24.02.2022).

Таким чином, положення ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не розповсюджуються на територію місця реєстрації юридичної особи позивача, що спростовує викладені відповідачем доводи.

Наказом ДПС України № 173 від 28.03.2022 (зі змінами та доповненнями) виконання окремих повноважень Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, у тому числі в частині здійснення адміністрування податків i зборів, платежів тощо, закріплено за Головним управлінням ДПС у Полтавській області.

Крім того, суд зазначає, що банк, в якому обслуговується ТОВ «Дунапак Таврія», знаходиться в місті Києві.

Отже, враховуючи викладене в сукупності, суд приходить до висновку, що наведені відповідачем доводи не спростовують наявності в нього обов`язку перед позивачем зі сплати заявленої в позові заборгованості.

Стосовно поставки товару за спірною накладною № 1854 від 21.02.2022, господарський суд зазначає таке.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Господарський суд відзначає, що підставою для виконання зобов`язання зі сплати поставленого товару є встановлений факт поставки товару, який має бути підтверджений документально.

З матеріалів справи вбачається, що сторони договору протягом його дії здійснювали оформлення поставки товару шляхом складання видаткових накладних. Відповідач в свою чергу приймав товар і заперечень щодо форми документа, за яким поставляється товар, не висловлював.

В свою чергу, відповідач не заперечує той факт, що поставка на суму 401 703 грн 60 коп., відбулася 21.02.2022, на підтвердження чого, останнім до матеріалів справи долучено копію накладної № 1854 від 21.02.2022 (а.с. 65).

Відтак факт поставки позивачем товару та отримання його відповідачем є встановленим.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Крім того, господарський суд зазначає про те, що позивачем сплачено судовий збір за подання позову у сумі 9 607 грн 32 коп. відповідно до платіжної інструкції № 3168.

В подальшому господарським судом закрито провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 401 703 грн 60 коп.

Відповідно до пунктів 1, 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави для повернення судового збору, зокрема, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, належна сума судового збору за подання позову складає 3 581 грн 76 коп., а отже надмірно сплачений судовий збір та судовий збір який підлягає поверненню у зв`язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 401 703 грн 60 коп., в загальній сумі складає 6 025 грн. 56 коп. та підлягає поверненню в порядку, встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Розподіл судового збору у сумі 3 581 грн 76 коп. здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 401 703 грн 60 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркомпозит+" (49022, м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, буд. 6, код ЄДРПОУ 40676762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Таврія" (81750, м. Львівська обл., Стрийський р-н, м. Ходорів, вул. Стрілецька, буд. 11, код ЄДРПОУ 38045226) 139 550 грн 73 коп. - пені, 88 998 грн 52 коп. інфляційних втрат, 10 235 грн 19 коп. 3% річних, 3 581 грн 76 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 11.12.2023

Суддя І.А. Рудь