Рішення

від 07.12.2023 по справі 907/661/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2023 р. м. УжгородСправа № 907/661/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, смт Солотвино Тячівського району Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Конструктор., с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області

про припинення права постійного користування земельними ділянками (з урахуванням заяви про зміну предмета позову)

За участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача Решетар В.В., адвокат, ордер серії АО №1100540 від 21.09.2023; Офрим В.В., керівника, в порядку самопредставництва, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.08.2023.

ВСТАНОВИВ:

Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Конструктор, в якому просить суд припинити право постійного користування:

- земельною ділянкою, яка надана у постійне користування ТзОВ Конструктор відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га;

- земельною ділянкою, яка надана у постійне користування ТзОВ Конструктор відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га;

- визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК ОІІ № 000109 від 21.12.1996, площею 7,34 га;

- визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК ОІІ № 000205 площею 2,4 га.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/661/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.07.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

З огляду на те, що позивач усунув виявлені судом недоліки позовної заяви в установленому процесуальним законом порядку та строк, суд ухвалою від 07.09.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 28.09.2023.

В ході підготовчого провадження у цій справі відповідачем подано суду відзив на позовну заяву від 21.09.2023 року.

Підготовче засідання 28.09.2023 суд відклав, постановивши відповідну ухвалу, на 19.10.2023. У підготовчому засіданні 19.10.2023 за участю представників позивача та відповідача суд оголосив перерву до 22.11.2023.

07 листопада 2023 року на поштову адресу суду від позивача надійшли: письмові пояснення від 01.11.2023 №528/05-27, заява про зменшення розміру позовних вимог від 01.11.2023 та заява про повернення судового збору від 01.11.2023.

Так, відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 01.11.2023 позивач зменшує позовні вимоги в частині вимог про визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею серії І-ЗК ОІІ № 000109 від 21.12.1996, площею 7,34 га та серії І-ЗК ОІІ № 000205 площею 2,4 га.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 22.11.2023 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 07.12.2023 року.

Крім того, означеною ухвалою суду від 22.11.2023 судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зменшення позовних та постановлено розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог.

В судове засідання 07.12.2023 представник позивача не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи позивачем був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом отримання ухвали суду від 22.11.2023 до електронного кабінету позивача 23.11.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 23.11.2023 року.

Водночас, 21 листопада 2023 року через систему Електронний суд від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі, у якій позивач просить суд розгляд справи провести без його участі у порядку письмового провадження.

Представники відповідача згідно з наданими суду поясненнями представників заперечують проти задоволення позовних вимог з наведених у відзиві на позов підстав.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на необхідність дотримання встановленого в ст. 195 ГПК України строку розгляду вказаної справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, які подані учасниками справи та яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги, з урахуванням поданої суду заяви про зменшення їх розміру, обґрунтовано систематичною несплатою відповідачем земельного податку, використанням наданих в постійне користування земельних ділянок не за цільовим призначенням та виявленням фактів набуття фізичними особами права приватної власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 2124487500:03:003:0057, 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0032, 2124487500:01:001:0056, 2124487500:03:003:0056, 2124487500:01:001:0055, які розташовані в межах наданих відповідачу в постійне користування земельних ділянках.

Наведені обставини відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) є підставою припинення права постійного користування земельними ділянками, що надані відповідачу у постійне користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га та відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га.

Заперечення (відзив) відповідача 1.

Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позов від 21.09.2023 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що наданий позивачем на підтвердження факту нецільового використання земельних ділянок Акт №2 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради від 05.06.2023 не е належним і допустимим доказом, оскільки комісія органу місцевого самоврядування не наділена повноваженнями зокрема щодо встановлення використання земель не за цільовим призначенням та сплати земельного податку.

Зауважує, що відповідно до витягу № 2307133400177 з реєстру платників єдиного податку, який сформований 28.07.2023 року, ТОВ «Конструктор.» знаходиться на спрощеній системі оподаткування 3 групи з 01.04.2017 року, та у відповідності до ч. 4 ст. 297.1 Податкового кодексу України звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Крім того, згідно з наданими суду поясненнями представником відповідача сам факт приватизації фізичними особами земельних ділянок, які знаходяться на землях постійного користування відповідача не свідчить про наявність підстав для припинення права користування всією земельною ділянками, а рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/1472/22, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку задоволено позов прокурора та витребувано в комунальну власність Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0056 та 2124487500:03:003:0057.

Відповідь на відзив.

Позивачем не подано відповіді на відзив за правилами ст. 166 ГПК України. В той же час, відповідно до наданих суду пояснень від 01.11.2023 №528/05-27 зазначає, що згідно державного акту на право постійного користування землею І-ЗК ОІІ № 000109 надано у постійне користування ТОВ «Конструктор» земельну ділянку для розміщення цегельного заводу та кар`єру площею 7,34 га, яка не використовується за цільовим призначенням, що підтвердженні доданими до позовної заяви доказами, а саме листом Державної служби геології та надр України № 936/07/2-22 від 07.06.2022.

Зауважує, що інша земельна ділянка, надана у постійне користування ТОВ «Конструктор» для розміщення заводу та вирощування риби площею 2,4 га, 11.06.1996 року згідно державного акту на право постійного користування землею І-ЗК ОІІ № 000205 використовується не за цільовим призначенням, що підтверджується актом № 2 від 05.06.2023 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

Пояснює, що так як частина наданої відповідачу в постійне користування земельної ділянки знаходиться в приватній власності, то площа зазначена у державних актах на право постійного користування, надана відповідачу, не відповідає дійсності, такі факти визнає сам відповідач.

Також невідомими позивачу є мотиви зміни юридичної особи та чи є ТОВ «Конструктор.» (з крапкою) правонаступником ТОВ «Конструктор» , якому землі надавалися в постійне користування.

У зв`язку з викладеним вважає, що згідно чинного законодавства відповідач, як юридична особа, не може використовувати земельну ділянку на праві постійного користування, а земельні ділянки підлягають викупу або використанню на праві оренди.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

11 червня 1996 року Дібрівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення VI сесії Дібрівської сільської ради народних депутатів №7 від 15.02.1992 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Конструктор» видано Державний акт серії І-ЗК № 000205 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для розміщення заводу та вирощування риби (надалі Державний акт 1).

Крім того, 21 грудня 1996 року Топчинською сільською радою народних депутатів на підставі рішення Топчинської сільської ради народних депутатів від 30.04.1994 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Конструктор» видано Державний акт серії І-ЗК № 000109 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,34 га для розміщення цегельного заводу та кар`єру (надалі Державний акт 2).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конструктор.» є зміненим найменуванням Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктор», що підтверджується долученими до відзиву на позов Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Конструктор» серії А00 №847644, про державну реєстрацію ТОВ «Конструктор» 31.05.1991 року з кодом ЄДРПОУ 13583397, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.10.2015, згідно з якою ТОВ «Конструктор.» має той самий код ЄДРПОУ 13583397, дата реєстрації 31.05.1991 року.

Згідно з Актом №2 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 05.06.2023, складеного посадовими особами позивача з виїздом на земельні ділянки, які розташовані в с. Топчино та с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області та перебувають у постійному користуванні відповідача згідно з Державними актами 1 та 2, встановлено, що вищевказані земельні ділянки землекористувача ТзОВ «Конструктор» використовуються не за цільовим призначенням оскільки земля надана для розміщення цегельного заводу, кар`єру та вирощування риби, а фактично за цільовим призначенням не використовуються, що підтверджується листом Державної служби геології та надр України № 936/07/2-22 від 07.06.2022, яким Солотвинську селищну раду Тячівського району Закарпатської області повідомлено про те, що відповідача позбавлено дозволу на видобування корисних копалин (промислова розробка родовищ) згідно Постанови КМУ від 30.05.2011 № 615, а на вказаних земельних ділянках розміщені об`єкти нерухомого майна а саме: складські приміщення та навіси з приладами для роботи з деревиною (пилорама), магазин продажу будматеріалів, та інші споруди.

Окрім того, згідно звіту за 2021 - 2023 р. р., який сформований у програмі АІС «Місцеві бюджети рівня міста, району» від відповідача сплата земельного податку за користування земельними ділянками площею 9,74 га. взагалі не сплачувалася,.

Позатим, комісією позивача виявлено факти набуття права приватної власності фізичними особами на земельні ділянки за кадастровими номерами: 2124487500:03:003:0057, 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0032, 2124487500:01:001:0056, 2124487500:03:003:0056, 2124487500:01:001:0055, які розташовані на площі державних актів наданих у постійне користування відповідача для розміщення цегельного заводу, кар`єру та вирощування риби.

Наведені обставини щодо відсутності доказів сплати відповідачем податку за землю підтверджуються долученою до позову доповідною запискою начальника фінансово-економічного управління позивача від 02.06.2023, звітами по платниках єдиного податку за 2021-2023 роки.

Відповідно до листа Державної служби геології та надр України від 07.06.2022 №916/07/2-22 зазначено, що спеціальний дозвіл на користування надрами від 04.02.1998 року №1232 з метою видобування глини Дібровського родовища (ділянка Березове) у Закарпатській області, який було надано ТОВ «Конструктор» (код ЄДРПОУ 13583397) строком дії до 04.02.20116 анульований наказом Держгеонадр від 20.04.2012 №161.

Наведені обставини, за позицією позивача, свідчать про наявність визначених земельним законодавством підстав для припинення права користування відповідачем земельними ділянками, що надані відповідачу у постійне користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га та відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, надав суду землевпорядні матеріали на підставі яких в 1996 році виготовлялися Державні акти 1 та 2, Свідоцтва про право колективної власності №03 від 22.12.2005, №18 від 22.12.2005, Технічні паспорти на будівлю цегляного заводу та печі для випалювання цегли, які знаходяться на спірних земельних ділянках та, за позицією відповідача, підтверджують цільове використання спірних земельних ділянок.

Позатим, відповідно до наданого суду відповідачем витягу з реєстру платників єдиного податку №2307133400177 від 28.07.2023, ТОВ «Конструктор.» з 01.04.2017 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності 3 групи.

Також, судом встановлено, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.03.2023 у справі №307/1472/22, яке відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили у встановленому порядку 24.04.2023 земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0056 та 2124487500:03:003:0057 витребувано з чужого незаконного володіння фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у комунальну власність Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, припинення правовідношення.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Земельний кодекс України визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - Перехідні положення Кодексу), визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у справі є зміненим найменуванням ТОВ «Конструктор», якому 11 червня 1996 року та 21 грудня 1996 року Дібрівською та Топчинською сільськими радами народних депутатів видано Державні акти серії І-ЗК № 000205 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для розміщення заводу та вирощування риби та серії І-ЗК № 000109 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,34 га для розміщення цегельного заводу та кар`єру, а відтак, право постійного користування означеними земельними ділянками в силу закону перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктор.».

З урахуванням викладеного, неналежними в даному контексті (щодо іншого найменування) судом вважаються аргументи позивача, які викладені в поясненнях від 01.11.2023 №528/05-27.

При цьому, суд враховує, що зазначені аргументи позивачем не визначались підставою заявлених позовних вимог про припинення права постійного користування, як і сумнівною є можливість припинення в судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою, яке за відповідних тверджень позивача, у відповідача не виникало.

Так, однією з позовних вимог в даній справі позивачем визначено систематичну несплату відповідачем земельного податку за користування наданими відповідно до Державних актів 1 та 2 земельних ділянок.

Так, відповідно до пункту «д» статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В свою чергу, стаття 143 Земельного кодексу України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.

Положеннями статті 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок щодо усунення виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб`єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.

З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України за наявності підстав, передбачених пунктом «д» статті 141 цього Кодексу, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Такий правовий висновок системно надається судом касаційної інстанції у подібних спорах та викладено, зокрема, у постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Наведеним спростовуються підставність позовних вимог щодо припинення права постійного користування земельними ділянками площею 2,4 га для розміщення заводу та вирощування риби та площею 7,34 га для розміщення цегельного заводу та кар`єру у зв`язку з систематичною несплатою земельного податку, позаяк повноваження на прийняття відповідного рішення з цих підстав належить безпосередньо позивачу.

В той же час, з урахуванням заявленої позивачем підстави припинення права постійного користування систематична несплата земельного податку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, судам слід ураховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Визначений в ст. 141 ЗК України перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. д) ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Правові відносини у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України (тут і надалі ПК України, в редакції на час прийняття Оспорюваного рішення від 07.12.2021).

За змістом п.п. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Землекористувачі земельних ділянок є платниками земельного податку, а об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні за змістом приписів п.п. 269.1.2. п. 269.1. ст. 269 ПК України, п.п. 270.1.1 п. 270.1. ст. 270 ПК України.

За змістом ст. 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

В той же час, відповідно до п. 291.2. ст. 291 ПК України спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності є особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на чотири групи платників єдиного податку за визначеними п. 291.4. ст. 291 ПК України критеріями.

Відповідно до наданого суду відповідачем витягу з реєстру платників єдиного податку №2307133400177 від 28.07.2023, ТОВ «Конструктор.» з 01.04.2017 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності 3 групи.

Згідно з підп. 4 п. 297.1. ст. 297 ПК України Платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Таким чином, за встановленими в справі обставинами відповідач з 2017 року звільнений від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за використання спірних земельних ділянок, а відтак, невідповідними слід вважати аргументи позивача про наявність підстав для припинення права постійного користування земельними ділянками з підстав систематичної несплати земельного податку протягом 2021-2023 років.

Даючи оцінку іншій заявленій позивачем підставі припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га для розміщення заводу та вирощування риби та земельною ділянкою площею 7,34 га для розміщення цегельного заводу та кар`єру, суд враховує наступне.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Доводячи використання відповідачем спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням позивач посилається на Акт №2 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 05.06.2023, складеного посадовими особами позивача, лист Державної служби геології та надр України від 07.06.2022 №916/07/2-22, відповідно до яких у ТОВ «Конструктор.» анульовано дозвіл на спеціальне користування надрами та, відповідно, визначена цільовим призначенням спірних земельних ділянок (розміщення цегельного заводу, кар`єру та вирощування риби) діяльність відповідачем не здійснюється.

Заперечуючи проти позову в цій частині, ТОВ «Конструктор.» посилається на ту обставину, що комісія позивача не є тим, органом, який наділений повноваженнями встановлювати нецільове використання земельної ділянки, а будь-які акти Держгеокадастру, які б підтверджували означену обставину відсутні.

Водночас, суд зауважує, що земельне законодавство не передбачає, що докази використання земельної ділянки за не цільовим призначенням можна отримати виключно під час виконання своїх повноважень посадовими особами органів Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, зокрема державними інспекторами, чи Держгеокадастру, а відтак, встановлення факту нецільового використання земельної ділянки можливе не лише на підставі актів перевірок контролюючого органу, обов`язкових для виконання вказівок (приписів) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про таку охорону, протоколів і постанов про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про таку охорону, а факт нецільового використання земельної ділянки можуть підтверджувати й інші докази.

Означена правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

В той же час, відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

З прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття "невикористання земельної ділянки" та "використання землі не за цільовим призначенням".

Так, у ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII) в статті 27 було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Натомість ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III в статті 141 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

При цьому поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Отже, за змістом приписів статті 141 ЗК України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 918/119/21, від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20), від 07.02.2023 у справі № 922/672/21, від 17.07.2023 у справі №640/9431/19 та інших, які суд вважає релевантними до застосування в спірних правовідносинах.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що наданими позивачем доказами (Актом №2 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 05.06.2023, листом Державної служби геології та надр України від 07.06.2022 №916/07/2-22) доводиться невикористання відповідачем наданих йому відповідно до Державних актів серії І-ЗК № 000205 та серії І-ЗК № 000109 земельних ділянок, що власне не заперечується і відповідачем у справі, який пояснює, що наразі Товариство здійснює дії щодо оформлення нового дозволу на спеціальне користування надрами, який буде єдиною законною підставою відновити цільове використання спірних земельних ділянок по видобуванню глини, функціонуванню цегельного заводу.

Будь-яких доказів використання спірних земельних ділянок саме не за цільовим призначенням суду не надано, а відтак, доводи позивача в цій частині також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи в суді, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 141, 143 ЗК України щодо примусового припинення в судовому порядку права постійного користування земельними ділянками, що надані відповідачу у постійне користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га та відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га.

Даючи правову оцінку третій підставі припинення права постійного користування спірними земельними ділянками виявленими фактами набуття фізичними особами права приватної власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 2124487500:03:003:0057, 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0032, 2124487500:01:001:0056, 2124487500:03:003:0056, 2124487500:01:001:0055, які розташовані в межах наданих відповідачу в постійне користування земельних ділянках, суд зауважує, що такі обставини позивачем жодним чином документально не доведено (відсутні докази накладення земельних ділянок), а наведена підстава припинення не узгоджуються з зазначеними в ст.ст. 141, 143 ЗК України підставами припинення права постійного користування, в тому числі й в примусовому порядку.

Позатим, суд зазначає, що набуття фізичними особами прав на частину земельної ділянки, постійним землекористувачем якої є відповідач, жодним чином не може бути підставою для припинення прав останнього на земельну ділянку в цілому, оскільки у попереднього землекористувача право користування земельною ділянкою припиняється лише у відповідному розмірі, тобто щодо певної частини земельної ділянки.

Таким чином, позиція Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області щодо припинення права користування відповідача на всю земельну ділянку за Державними актами 1 та 2 з наведених підстав є безпідставною та не входить в диспозицію статей 141, 143 ЗК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою, в тому числі й в примусовому порядку, а відтак, в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача у справі.

При цьому, з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог в даній справі та поданої, у зв`язку з цим, заяви від 01.11.2023 про повернення судового збору, вирішення означеного питання відбуватиметься судом шляхом постановлення ухвали з зазначеного питання.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 11 грудня 2023 року.

СуддяЛучко Р.М.