Постанова

від 28.02.2024 по справі 907/661/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. Справа №907/661/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка представників сторін:

від позивача не з`явилися

від відповідача Решетар В.В. (адвокат, ордер серія АО за № 1116658 від 16.02.2024), Офрим В.В. - керівник

розглянув апеляційну скаргу Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області за №614/05-27 від 22.12.2023

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2023, суддя: Лучко Р.М., м. Ужгород, повний текст рішення складено 11.12.2023,

у справі №907/661/23

за позовом Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, смт. Солотвино Тячівського району Закарпатської області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Конструктор,

с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області

про припинення права постійного користування земельними ділянками,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

18.07.2023 Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області звернулась до Господарського суду Закарпасткої області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Конструктор» про:

-припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка надана в постійне користування ТОВ «Конструктор» відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га та визнання недійсним цього акту;

-припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка надана у постійне користування ТОВ «Конструктор» відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га та визнання його недійсним.

01.11.2023 Солотвинська селищна рада подала суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 02.3.1-0217854/23 від 07.11.2023), за змістом якої фактично відмовляється від позовних вимог в частині визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею серії І-ЗК ОІІ № 000109 від 21.12.1996, площею 7,34 га та серії І-ЗК ОІІ № 000205 площею 2,4 га.

Ухвалою суду від 22.11.2023 розглянуто заяву позивача, як таку, що змінює предмет позову шляхом відмови від позовних вимог про визнання державних актів недійсними та ухвалено здійснювати розгляд справи з врахуванням зміненого предмету позову.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 1996 році на підставі державних актів на право постійного користування землею надано у постійне користування ТОВ Конструктор земельні ділянки за користування яких відповідач систематично не здійснював сплати земельного податку та використовував земельні ділянки не за цільовим призначенням.

Наведені обставини, на думку позивача є достатніми підставами для припинення права постійного користування земельними ділянками з підстав порушення відповідачем п.п. ґ), д) ст. 141 ЗК України.

Як на підставу припинення права постійного користування земельними ділянками позивач посилається на те, що Солотвинською селищною радою виявлено факти набуття фізичними особами права приватної власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 2124487500:03:003:0057, 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0032, 2124487500:01:001:0056, 2124487500:03:003:0056, 2124487500:01:001:0055, які розташовані в межах земельних ділянок, що надані відповідачу в постійне користування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення права користування земельними ділянками в зв`язку з наступним:

-позивачем не доведено факту використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням;

-ТОВ «Конструктор.» з 01.04.2017 перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності 3 групи, а тому на підставі підп. 4 п. 297.1. ст. 297 ПК України звільнений від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за використання спірних земельних ділянок;

-набуття фізичними особами прав на частину земельних ділянок, постійним землекористувачем яких є відповідач не входить в диспозицію статей 141, 143 ЗК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач (Солотвинська селищна рада) просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

- суд не надав належної оцінки акту за №2 від 05.06.2023 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради, який підтверджує факт використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням;

- судом не враховано лист Державної служби геології та надр України № 936/07/2-22 від 07.06.2022, за змістом якого ТОВ «Конструктор» анульовано спеціальний дозвіл на користування надрами з метою видобування глини;

- позивачем доведено факт використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням, оскільки на ділянках розміщені об`єкти нерухомого майна а саме: складські приміщення та навіси з приладами для роботи з деревиною (пилорама), магазин продажу будматеріалів, та інші споруди.

Узагальнені заперечення відповідача

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що позивачем не подано належних та допустимих доказів використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Окрім того відповідач здійснює дії щодо оформлення нового дозволу на спеціальне користування надрами, який буде підставою відновити цільове використання спірних земельних ділянок з видобування глини та функціонуванню цегельного заводу.

У судове засідання 28.02.2024 з`явилися представники відповідача, представник позивача в судове засідання не з?явився, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та довідками Західного апеляційного господарського суду про доставку ухвали суду до електронного кабінету.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, беручи до уваги позицію представників відповідача про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, а також зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача, що не з`явився за наявними в справі доказами.

Представники відповідача в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №847644 від 31.05.1991 ТОВ «Конструктор.» (код ЄДРПОУ 13583397) є зміненим найменуванням ТОВ «Конструктор» (код ЄДРПОУ 13583397).

На підставі рішення VI сесії Дібрівської сільської ради народних депутатів №7 від 15.02.1992 ТОВ «Конструктор», 11 червня 1996 року видано Державний акт серії І-ЗК № 000205 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,4 га, для розміщення заводу та вирощування риби (надалі - Державний акт-1), з визначенням меж в натурі, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею відповідно до вимог ст. 22, 23 Земельного кодексу України (ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII).

На підставі рішення Топчинської сільської ради народних депутатів від 30.04.1994 ТОВ «Конструктор», 21 грудня 1996 року видано Державний акт серії І-ЗК № 000109 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,34 га для розміщення цегельного заводу та кар`єру (надалі - Державний акт-2), з визначенням меж в натурі, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

Згідно з Актом №2 постійної комісії з земельних питань Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 05.06.2023, складеного посадовими особами позивача з виїздом на земельні ділянки, які розташовані в с. Топчино та с. Нижня Апша Тячівського району Закарпатської області та перебувають у постійному користуванні відповідача згідно з Державними актами 1 та 2, встановлено, що вищевказані земельні ділянки землекористувача ТзОВ «Конструктор» використовуються не за цільовим призначенням оскільки земля надана для розміщення цегельного заводу, кар`єру та вирощування риби, а фактично за цільовим призначенням не використовуються, що підтверджується листом Державної служби геології та надр України № 936/07/2-22 від 07.06.2022, яким Солотвинську селищну раду Тячівського району Закарпатської області повідомлено про те, що відповідача позбавлено дозволу на видобування корисних копалин (промислова розробка родовищ) згідно Постанови КМУ від 30.05.2011 № 615, а на вказаних земельних ділянках розміщені об`єкти нерухомого майна а саме: складські приміщення та навіси з приладами для роботи з деревиною (пилорама), магазин продажу будматеріалів, та інші споруди.

Окрім того, згідно звіту за 2021 - 2023, який сформований у програмі АІС «Місцеві бюджети рівня міста, району» від відповідача сплата земельного податку за користування земельними ділянками площею 9,74 га. не сплачувалася.

Комісією позивача виявлено факти набуття права приватної власності фізичними особами на земельні ділянки за кадастровими номерами: 2124487500:03:003:0057, 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0032, 2124487500:01:001:0056, 2124487500:03:003:0056, 2124487500:01:001:0055, які розташовані на площі державних актів наданих у постійне користування відповідача для розміщення цегельного заводу, кар`єру та вирощування риби. Наведені обставини щодо відсутності доказів сплати відповідачем податку за землю підтверджуються долученою до позову доповідною запискою начальника фінансово-економічного управління позивача від 02.06.2023, звітами по платниках єдиного податку за 2021-2023 роки.

Відповідно до листа Державної служби геології та надр України від 07.06.2022 №916/07/2-22 зазначено, що спеціальний дозвіл на користування надрами від 04.02.1998 року №1232 з метою видобування глини Дібровського родовища (ділянка Березове) у Закарпатській області, який було надано ТОВ «Конструктор» (код ЄДРПОУ 13583397) строком дії до 04.02.20116 анульований наказом Держгеонадр від 20.04.2012 №161.

Наведені обставини, за позицією позивача, свідчать про наявність визначених земельним законодавством підстав для припинення права користування відповідачем земельними ділянками, що надані відповідачу у постійне користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га та відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га.

Проте ця позиція позивача не знайшла підтвердження ні в суді першої так і другої інстанції.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, припинення правовідношення. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Земельний кодекс України визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу. Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - Перехідні положення Кодексу), визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами припинення права користування земельними ділянками позивач визначає використання земельними ділянками не за цільовим призначенням (п. ґ) ст. 141 ЗК України), систематичну несплату земельного податку або орендної плати (п. д) ст. 141 ЗК України) та те, що фізичними особами безпідставно зареєстровано право власності на частині земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні відповідача.

Одночасно ставить вимогу про припинення права постійного користування земельною ділянкою в зв`язку з невикористанням її відповідачем, оскільки припинено дію ліцензії на користування надрами уповноваженим органом.

Згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

З прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття "невикористання земельної ділянки" та "використання землі не за цільовим призначенням".

Так, у ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII) в статті 27 було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Натомість ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III в статті 141 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

За цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом України (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 927/703/20).

Стаття 19 Земельного кодексу України визначає категорії земель. Відповідно до цієї статті землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, серед яких виділяють землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Цільове призначення земельної ділянки визначається відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (далі Класифікатор), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 01.11.2020 за № 31011/18306. У багатьох випадках цільове призначення земельних ділянок згідно із Класифікатором містить одночасно посилання як на будівництво, так і на обслуговування будівель, а окремо визначеного виду цільового призначення лише для обслуговування будівель та споруд Класифікатор не містить. Наприклад: "02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)"; "03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови".

Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

При цьому поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а невикористання - бездіяльність.

Отже, за змістом приписів статті 141 ЗК України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею. Про що правильного висновку прийшов суд першої інстанції.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 918/119/21, від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20), від 07.02.2023 у справі № 922/672/21, від 17.07.2023 у справі №640/9431/19 та інших, які суд правильно вважав релевантними до застосування в спірних правовідносинах.

Оцінюючи лист Державної служби геології та надр України за № 936/07/2-22 від 07.06.2022, апеляційний господарський суд зазначає, що такий не може бути підставою, що підтверджує використання відповідачем спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, оскільки за змістом листа вбачається про анулювання ТОВ «Конструктор» (код ЄДРПОУ 13583397) спеціального дозволу на користування надрами, що свідчить про те, що відповідач не вправі використовувати земельні ділянки без такого дозволу.

На підтвердження позовних вимог в частині припинення права постійного користування земельними ділянками, що використовуються відповідачем не за цільовим призначенням, позивач посилається на акт № 2 від 05.06.2023 складений постійною комісією з земельних питань Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, за змістом якого встановлено, що земельні ділянки ТОВ «Конструктор» (землекористувача) використовуються не за цільовим призначенням, оскільки на ділянках розміщені об`єкти нерухомого майна а саме: складські приміщення та навіси з приладами для роботи з деревиною (пилорама), магазин продажу будматеріалів, та інші споруди.

Як вбачається з Державного акту-1, земельна ділянка площею 2,4 га надана ТОВ «Конструктор» для розміщення заводу та вирощування риби. За Державним актом-2, земельна ділянка площею 7,34 га надана ТОВ «Конструктор» для розміщення цегельного заводу та кар`єру на підставі рішень органу місцевого самоврядування, що зазначено вище.

Відповідно до свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно за № 03 від 22.12.2005, яке видано виконавчим комітетом Топчинської сільської ради, ТОВ «Конструктор» належить майновий комплекс в цілому, що розташований в с. Топчино, вул. Центральна, 19. Як вбачається з технічного паспорту на нерухоме майно, до складу майнового комплексу входить адміністративний будинок, формувальний цех та сушильні площадки.

Відповідно до свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно за № 18 від 22.12.2005, яке видано виконавчим комітетом Топчинської сільської ради, ТОВ «Конструктор» належить піч для випалювання цегли з надвісними спорудами в цілому, що розташована в с. Н.Апша (с. Діброва) вул. Заводська, №3. Як вбачається з технічного паспорту на нерухоме майно, до складу нерухомого майна (відповідно до свідоцтва № 18 від 22.12.2005) входить піч для випалювання цегли та склад.

Згідно пояснень відповідача зазначене нерухоме майно ним було придбано за договорами купівлі-продажу та знаходиться на земельних ділянках, якими відповідач користується на праві постійного користування.

Судами встановлено (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці) основним видом економічної діяльності відповідача є виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини.

Таким чином, земельні ділянки надавалися відповідачу для здійснення ним підприємницької діяльності, що входить в межі цільового призначення землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (а саме призначення визначено Державними актами на право користування земельними ділянками). Тому посилання апелянта на вищезазначений акт за №2 від 05.06.2023, як підставу використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням спростовуються вищенаведеним.

Будь-яких доказів використання спірних земельних ділянок саме не за цільовим призначенням суду не надано, а відтак, доводи позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи в суді, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 141, 143 ЗК України щодо примусового припинення в судовому порядку права постійного користування земельними ділянками, що надані відповідачу у постійне користування відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 21.12.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000109, для розміщення цегельного заводу та кар`єру, площею 7,34 га та відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 11.06.1996 серії І-ЗК ОІІ № 000205, для розміщення заводу та вирощування риби, площею 2,4 га.

Стаття 143 Земельного кодексу України передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, де примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Положеннями статті 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок щодо усунення виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб`єктивного права користування земельною ділянкою, оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку. Зазначена стаття також передбачає, ким має бути складений протокол про порушення, зокрема, державним інспектором сільського господарства чи державним інспектором з охорони довкілля.

З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України за наявності підстав, передбачених пунктом «д» статті 141 цього Кодексу, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Такий правовий висновок системно надається судом касаційної інстанції у подібних спорах та викладено, зокрема, у постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

З цих підстав доводи апелянта в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 141, 143 ЗК України щодо примусового припинення в судовому порядку права постійного користування земельними ділянками, що надані відповідачу у постійне користування.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для припинення права користування земельною ділянкою на підставі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням у зв`язку з тим, що позивачем не доведено факту використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Щодо припинення права користування земельною ділянкою на підставі систематичної несплати земельного податку або орендної плати.

Відповідно до пункту "д" статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. За наявності підстав, передбачених пунктом "д" статті 141 ЗК, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Аналогічний висновок викладений в постанові КГС ВС від 23.06.2021 у справі № 926/238/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Правові відносини у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Землекористувачі земельних ділянок є платниками земельного податку, а об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні за змістом приписів п.п. 269.1.2. п. 269.1. ст. 269 ПК України, п.п. 270.1.1 п. 270.1. ст. 270 ПК України.

Згідно з ст. 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 291.2. ст. 291 ПК України спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності є особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на чотири групи платників єдиного податку за визначеними п. 291.4. ст. 291 ПК України критеріями.

Відповідно витягу з реєстру платників єдиного податку №2307133400177 від 28.07.2023, ТОВ «Конструктор.» з 01.04.2017 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності 3 групи (т. 1 а.с. 74 зворот).

Згідно з підп. 4 п. 297.1. ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для припинення права користування земельною ділянкою на підставі систематичної несплати земельного податку в зв`язку з тим, що відповідач з 2017 року звільнений від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку за використання спірних земельних ділянок.

Оцінюючи посилання апелянта на те, що на спірних земельних ділянках розташовані земельні ділянки право приватної власності на які належать фізичними особами (2124487500:03:003:0057, 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0032, 2124487500:01:001:0056, 2124487500:03:003:0056, 2124487500:01:001:0055), апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Набуття фізичними особами прав на частину земельної ділянки, постійним землекористувачем якої є відповідач, жодним чином не може бути підставою для припинення прав останнього на земельну ділянку в цілому, оскільки у попереднього землекористувача право користування земельною ділянкою припиняється лише у відповідному розмірі, тобто щодо певної частини земельної ділянки.

Крім цього, рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.03.2023 у справі №307/1472/22, встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 2124487500:03:003:0055, 2124487500:03:003:0056 та 2124487500:03:003:0057 витребувано з чужого незаконного володіння фізичних осіб у комунальну власність Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що припинення права користування відповідача на земельні ділянки у зв`язку з набуттям права приватної власності фізичними особами на земельні ділянки є безпідставним та не входить в диспозицію статей 141, 143 ЗК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що позивачем не подано належних та допустимих доказів використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням та про те, що відповідач здійснює дії щодо оформлення нового дозволу на спеціальне користування надрами, який буде підставою відновити цільове використання спірних земельних ділянок по видобуванню глини, функціонуванню цегельного заводу, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, апелянтом доказів протилежного не подано, а тому враховуються апеляційним господарським судом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Закарпатської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

З огляду на наведене, аргументи, викладені відповідачем про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області за №614/05-27 від 22.12.2023 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта (позивача) судового збору в розмірі 8 052,00 грн. (5 368,00 грн. + 2 684,00 грн.), який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 340 від 20.12.2023 та платіжною інструкцією за № 2 від 16.01.2024.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області за №614/05-27 від 22.12.2023 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2023 у справі № 907/661/23 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 8 052,00 грн. покласти на апелянта.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 11.03.2024