Рішення

від 29.11.2023 по справі 910/7985/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2023Справа № 910/7985/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М, розглянувши матеріали справи

За первісним позовом Акціонерного товариства «Банк Альянс»

до 1. Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс»

2. ОСОБА_1

про стягнення 516014,87 грн

за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «Банк Альянс»

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 ;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2 (позивача за зустрічним позовом): не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Банк Альянс» з вимогами до Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 516014,87 грн, з яких 399881,82 грн заборгованості за кредитом та 116133,05 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, банк вказує на те, що відповідач 1 в порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору не у повному обсязі повернув позивачу отриманий кредит та не повністю сплатив проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим у позичальника (відповідача 1) виникла заборгованість у розмірі 516014,87 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 399881,82 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 116133,05 грн). Так як виконання зобов`язань відповідача 1 (позичальника) за Кредитним договором було забезпечено порукою відповідача 2 ( ОСОБА_1 ) на підставі Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів вказану заборгованість позичальника за кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 відкрито провадження у справі №910/7985/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

09.06.2023 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що Заява №ID91121-VKL/13 та Договір поруки з боку банку підписані заступником Голови правління банку, відомості про якого відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже у банку були відсутні повноваження на укладення як ерудитного договору, так і договору поруки. Крім того, поручитель зауважив, що будь-яких вимог від банку він не отримував, з огляду на що строк виконання ним обов`язку не настав. Також, відповідач 2 вказав на існування форс-мажорних обставин.

Також, 12.06.2023 відповідачем 2 подано зустрічний позов про визнання недійсним Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 позовну заяву Акціонерного товариства «Банк Альянс» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 13.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2023 продовжено розгляд справи №910/7985/23, зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

23.06.2023 до Господарського суду міста Києва від банку надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У встановлений судом строк позивачем за зустрічним позовом були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 23.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду з первісним позовом Акціонерного товариства «Банк Альянс»; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

У підготовчому засіданні 02.08.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 06.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У підготовчому засіданні 06.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 27.09.2023.

У підготовчому засіданні 27.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 25.10.2023.

У підготовчому засіданні 25.10.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» повернуто без розгляду.

У підготовчому засіданні 15.11.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.11.2023.

28.11.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідачів надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи обґрунтовано тим, що відповідач 1 не погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/7985/23 про повернення зустрічного позову, у зв`язку з чим відповідач 1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/7985/23.

Як вказує відповідач 1, остаточне вирішення питання прийняття чи не прийняття до розгляду зустрічної позовної заяви є ключовим для продовження подальшого розгляду справи, саме тому, на даний час в зв`язку з оскарженням ухвали Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/7985/23, доцільним є відкладення розгляду справи в судовому засіданні 29.11.2023 до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача 1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/7985/23.

Клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи обґрунтовано тим, що адвокат буде зайнятим 29.11.2023 о 12:00 в іншому судовому засіданні в Північному апеляційному господарському суді.

У судовому засіданні 29.11.2023 суд розглянув та відхилив вказані клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Суд зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачами не подано обгрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, зокрема, відповідачем 2 не надано доказів того, що представник ОСОБА_1 дійсно братиме участь в іншому судовому засіданні 29.11.2023 о 12:00 год в Північному апеляційному господарському суді.

Зважаючи на викладені обставини, суд відмовив у задоволені клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 29.11.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерним товариством «Банк Альянс» (банк) та Приватним підприємством «Фенікс Транс Сервіс» (позичальник) укладено Договір про надання кредиту шляхом приєднання до Договору обслуговування корпоративних клієнтів Акціонерного товариства «Банк Альянс» - Заява-договір №ID91121-VKL/13 від 30.11.2021 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів.

Згідно п. 4.2 та п. 4.2.1 Кредитного договору, заява про приєднання є договором приєднання у визначенні ст. 634, ст. 642 Цивільного кодексу України, умови Договору комплексного обслуговування корпоративних клієнтів Акціонерного товариства «Банк Альянс» визначаються банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті Банку та укладається лише шляхом приєднання до Договору в цілому.

Відповідно до п. 3.2. Публічного договору, останній визначає умови та порядок здійснення Банком комплексного банківського обслуговування Клієнта, регулює відносини Сторін при наданні Клієнту послуг Банку з відкриття і обслуговування поточних рахунків, у т.ч. поточних рахунків, операції за якими можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів (Карток), вкладних (депозитних) рахунків, надання у користування індивідуального сейфу, надання Кредиту у формі Овердрафту або Кредитної лінії.

Згідно із п. 3.2. Публічного договору, приєднання до цього Договору відбувається під час звернення Клієнта до Банку шляхом оформлення та підписання Клієнтом: відповідної Заяви-Договору у двох примірниках. Договір вважається укладеним, а умови Договору акцептованими Клієнтом з дати підписання Клієнтом Заяви-Договору.

Пунктом 3.2. Публічного договору, зокрема, серед інших послуг передбачена послуга у вигляді надання кредиту у формі відновлюваної кредитної лінії.

Згідно пунктів 15.1 Публічного договору Банк та Клієнт погодили, що всі правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися Сторонами або кожною Стороною окремо з використанням Удосконаленого електронного підпису та/або Кваліфікованого електронного підпису (далі УЕП та КЕП відповідно).

Згідно пункту 15.11 Публічного договору під КЕП розуміється удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Згідно п.4 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» КЕП має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач за первісним позовом вказує на те, що відповідач 1 в порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору не у повному обсязі повернув позивачу отриманий кредит та не повністю сплатив проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим у позичальника (відповідача 1) виникла заборгованість у розмірі 516014,87 грн (заборгованість за кредитом у розмірі 399881,82 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 116133,05 грн). Так як виконання зобов`язань відповідача 1 (позичальника) за Кредитним договором було забезпечено порукою відповідача 2 ( ОСОБА_1 ) на підставі Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021, позивач просить суд солідарно стягнути з відповідачів вказану заборгованість позичальника за кредитним договором.

Заперечуючи проти задоволення первісного позову, відповідача 2 зазначив, що Заява №ID91121-VKL/13 та Договір поруки з боку банку підписані заступником Голови правління банку, відомості про якого відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже у банку були відсутні повноваження на укладення як кредитного договору, так і договору поруки. Крім того, поручитель зауважив, що будь-яких вимог від банку він не отримував, з огляду на що строк виконання ним обов`язку не настав. Також, відповідач 2 вказав на існування форс-мажорних обставин.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 обгрунтована тим, що Договір поруки з боку банку підписаний заступником Голови правління банку, відомості про якого відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже у банку були відсутні повноваження на укладення договору поруки. Крім того, позивач за зустрічним позовом зауважив, що договір поруки підписано ним як директором Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс», а не як фізичною особою.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі, а позовні вимоги позивача за зустрічним позовом задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов Кредитного договору Банком було відкрито Позичальнику Відновлювану кредитну лінію (надалі - ВКЛ) в розмірі 500000,00 грн з щомісячною сплатою процентів за користування кредитними коштами згідно Кредитного договору, а саме: для траншів строком до 30 днів - 20% річних; для траншів строком до 60 днів - 22% річних; для траншів строком до 90 днів - 25% річних; для траншів строком до 180 днів - 28% (п. 2.4 Заяви №ID91121-VKL/13).

Строк користування відновлювальною кредитною лінією встановлюється Сторонами на 12 місяців (включно) з дати укладання Договору (п. 2.8 Заяви №ID91121-VKL/13).

Відповідно до заяви на видачу траншу №1 позичальник отримав 07.12.2021 транш в сумі 400000,00 грн на строк до 06.03.2022.

Судом встановлено, що банк належним чином виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику (відповідачу 1) кредит у розмірі 400000,00 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позичальника, копія якої долучена банком до позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач 1 не у повному обсязі виконав свій обов`язок з повернення кредиту за Заявою №ID91121-VKL/13, сплативши банку грошові кошти у сумі 118,18 грн, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 399881,82 грн.

Крім того, у п. 2.4. Кредитного договору (Заяви №ID91121-VKL/13) сторони погодили, що позичальник за користування кредитними коштами сплачує проценти за процентною ставкою: - для траншів строком до 30 днів - 20% річних; - для траншів строком до 60 днів - 22% річних; - для траншів строком до 90 днів - 25% річних; - для траншів строком до 180 днів - 28% річних.

Відповідно до п. 2.6 Кредитного договору(Заяви №ID91121-VKL/13) у разі порушення строків повернення кредиту/траншів (всіх належних до сплати платежів, в т.ч. комісії, проценти, штрафні санкції) - процентна ставка встановлюється у розмірі, що дорівнює подвійному розміру відсоткової ставки, зазначеної в п. 2.4 даної Заяви про приєднання (для кожного Траншу відповідно), і нараховується виключно на прострочену суму ВКЛ/Траншу, починаючи з дня виникнення такого порушення та закінчуючи днем погашення простроченої суми ВКЛ/Траншу (день погашення простроченої суми ВКЛ/Траншу не враховується). Такий розмір процентної ставки є іншим розміром процентів (ст.625 Цивільного кодексу України), що встановлений цим Договором, в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання по поверненню Кредиту та/або його частини (в.т.ч. після настання Кінцевого терміну повернення заборгованості), який погоджений Сторонами.

Відповідно до п. 10.3.13.2 Публічного договору сторони усвідомлюють та підтверджують, що таке збільшення розміру процентної ставки не є зміною умов цього Договору та/або зміною процентної ставки за цим Договором, що здійснюється Кредитором в односторонньому порядку, і, відповідно, не потребує укладення окремого Договору про внесення змін до цього Договору.

Згідно п. 10.3.13.2 Публічного договору проценти нараховуються щомісячно методом факт/факт в останній робочий день поточного місяця з дати видачі ВКЛ по останній календарний день поточного місяця включно, а в подальшому з першого числа поточного місяця по останній календарний день поточного місяці включно, та в день остаточного погашення заборгованості за ВКЛ виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в п.2.4 цього Договору. Проценти нараховуються з моменту видачі Кредиту до дати фактичного повернення Кредиту за цим Договором.

Згідно п. 2.7. Кредитного договору (Заяви №ID91121-VKL/13) сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 1-го по 10-те число кожного місяця.

Відповідно до п. 10.3.13.3 Публічного договору сторони встановлюють наступну черговість погашення заборгованості за цим Договором: 1) в першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування ВКЛ; 2) в другу чергу сплачуються прострочені комісії; 3) в третю чергу сплачується прострочена заборгованість по сплаті ВКЛ; 4) в четверту чергу сплачуються нараховані проценти за користування ВКЛ; 5) в п`яту чергу сплачуються нараховані комісії; 6) в шосту чергу сплачується строкова заборгованість по ВКЛ; 7) в сьому чергу сплачуються штрафні санкції; 8) в восьму чергу сплачуються інші платежі за цим Договором. Кредитор має право змінити вищезазначену черговість погашення заборгованості в односторонньому порядку.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого банком до позовної заяви, та банківських виписок з рахунку позичальника, позивачем за первісним позовом за період з 07.12.2021 по 31.03.2023 нараховано проценти за користування кредитом у розмірі 131475,52 грн.

Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 № 444/9519/12 вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто після погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив дію, а банк втратив можливість нараховувати та стягувати з відповідача процента за користування кредитом. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 №444/9519/12.

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору банк не позбавлений права на одержання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за ставкою на підставі пункту 2.4, у зв`язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 №5017/1987/2012.

До того ж, суд зазначає, що у даній справі сторонами передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитними коштами по день повного погашення заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 №913/11/18.

Перевіривши розрахунок процентів за користування позичальником кредитними коштами, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості.

Як вбачається з розрахунку заборгованості та банківських виписок, позичальник неналежним чином виконував свої обов`язки зі сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 116133,05 грн.

Доказів сплати грошових коштів у сумі 516014,87 грн (399881,82 грн заборгованості за кредитом та 116133,05 грн заборгованості за процентами за користування кредитом) станом на дату розгляду справи у суді матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» за Кредитним договором (Заявою №ID91121-VKL/13) у сумі 516014,87 грн (399881,82 грн заборгованості за кредитом та 116133,05 грн заборгованості за процентами за користування кредитом) підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Банк Альянс» про стягнення з Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» вказаної заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заперечень відповідача 2, суд зазначає, що внесення до ЄДР відомостей про осіб інших, ніж керівник, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, здійснюється за бажанням юридичної особи. Отже, таке внесення є правом, а не обов`язком юридичної особи, яка має можливість надати право представництва у порядку, визначеному законодавством і статутом. Відсутність в ЄДР даних про певну особу не зумовлює нечинність відповідних документів, які підтверджують надання повноважень з представництва. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі №910/12238/18.

Посилання ж відповідача 2 на існування форс-мажорних обставин судом відхиляються, зважаючи на наступне.

Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин саме у спірних правовідносинах, зокрема, відповідного Сертифікату ТПП України, будь-яких інших доказів, з огляду на що суд відхиляє посилання відповідача 2 на існування обставин форс-мажору у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до п. 1 Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань за Заявою №ID91121-VKL/13 про приєднання до Договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «БАНК АЛЬЯНС» (продукт «Відновлювальна кредитна лінія Зручна»), включаючи всі зміни та доповнення до нього (в т.ч., але не виключно й ті, що збільшують розмір основного зобов`язання), які будуть укладені в майбутньому між банком та позичальником, надалі за текстом - «Кредитний договір».

У п. 2 Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 погоджено, що згідно цього Договору, порукою забезпечуються наступні зобов`язання позичальника, що випливають з Кредитного договору: 1) повернути отримані кредитні кошти (далі - Кредит) в розмірі 500000,00 грн. в порядку та на умовах, передбачених Кредитним договором, у строки (погашення Кредиту здійснюється не пізніше « 29» листопада 2022 року (включно), в т.ч. з урахуванням випадків автопролонгації Кредитного договору, з урахуванням випадків дострокового погашення), передбачені Кредитним договором; 2) щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом: для траншів строком до 30 днів - 20% річних; строком до 60 днів - 22% річних; строком до 90 днів - 25% річних; строком до 180 днів - 28% річних, з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно умов Кредитного договору, та в строки, що встановлені Кредитним договором; сплатити будь-які комісії, передбачені Кредитним договором; використати грошові кошти (Кредит) на цілі, передбачені Кредитним договором; у разі порушення умов Кредитного договору сплатити неустойку, штраф, пеню в строки, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором; відшкодувати збитки, витрати та іншу заборгованість, що можуть виникнути у Банку, в зв`язку з укладенням та виконанням Кредитного договору, та які передбачені умовами Кредитного договору; виконати інші зобов`язання Позичальника, які випливають з Кредитного договору.

Відповідно до п. 4 Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 за виконання зобов`язань за Кредитним договором поручитель та позичальник відповідають -перед банком як солідарні боржники.

Згідно з п. 5 Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів та витрат, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків. Наступним Сторони домовилися, що у разі збільшення або зменшення обсягу зобов`язань позичальника за кредитним договором (в тому числі зміни розміру суми кредиту, строків виконання зобов`язань за кредитним договором, тощо), обсяг поруки згідно умов цього Договору без додаткового повідомлення поручителя та укладання додаткового договору до цього Договору збільшується або зменшується відповідно до обсягу забезпеченого порукою основного зобов`язання таким чином, щоб поручитель відповідав перед банком за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 7 Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 у випадку невиконання позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого кредитним договором (в т.ч. хоча б одноразового порушення порядку повернення Кредиту, хоча б одноразової прострочки сплати процентів, тощо) банк направляє поручителю відповідну вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання шляхом направлення листа (вимоги) за допомогою програмного комплексу "Клієнт-Банк" (або іншого програмного комплексу, до якого поручитель підключений Банком) та/або рекомендованою чи кур`єрською поштою на адресу поручителя, що зазначена в реквізитах цього Договору або шляхом особистого врученні поручителю з відміткою про отримання.

Згідно з п. 8 Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання (в т.ч. про дострокове погашення заборгованості), як солідарний боржник, протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати відправлення (надсилання) банком поручителю вимоги або з дати отримання поручителем вимоги банка, в залежності від того, яка із зазначених дат настане раніше. Датою отримання поручителем вимоги банка, направленої рекомендованою чи кур`єрською поштою, є дата її особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача на повідомленні про врученні такої поштової кореспонденції.

У разі повернення вимоги (листа) на адресу банку з іншими поштовими відмітками (в тому числі закінчення терміну зберігання, відсутність адресату за вказаною адресою, відмова адресата від одержання та інше), датою отримання поручителем вимоги банку є дата відправлення такого повідомлення.

Всі вимоги/листи/повідомлення за цим Договором також будуть вважатися направленими/зробленими належним чином у разі, якщо вони передаються в електронному вигляді засобами системи «Клієнт-Банк» (або іншого програмного комплексу, до якого поручитель підключений банком) з використанням електронних підписів і в т.ч. електронних цифрових підписів, кваліфікованих електронних підписів) у порядку, визначеному законодавством та договором, укладеним з поручителем, який передбачає обслуговування поручителя банком в тому числі за допомогою відповідного програмного комплексу.

Таким чином, виконання зобов`язань Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» за спірним кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_1 на підставі Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, так як відповідач 2 є поручителем за виконання зобов`язань відповідача 1 за Кредитним договором (Заявою №ID91121-VKL/13), суд дійшов висновку, що відповідачі 1 та 2 солідарно відповідають перед позивачем за неналежне виконання умов вказаного кредитного договору.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів виконання поручителем своїх зобов`язань за Договором поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 516014,87 грн (399881,82 грн заборгованості за кредитом та 116133,05 грн заборгованості за процентами за користування кредитом).

Що стосується заперечень відповідача 2 про ненастання строку виконання обов`язку у зв`язку з неотриманням від банку вимоги про сплату заборгованості, суд зазначає, що 27.02.2023 банк направив відповідачу 2 вимогу про сплату заборгованості №32/437 від 22.02.2023. Відповідно до інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (долучена банком до відповіді на відзив), вказане поштове відправлення не було отримано відповідачем 2 за його письмовою заявою.

Наведеними обставинами спростовуються доводи поручителя щодо ненастання строку виконання ним обов`язку, так як відповідно до п. 8 договору поруки датою отримання поручителем вимоги банку є дата відправлення такого повідомлення у випадку, якщо повернення вимоги (листа) на адресу банку обумовлене іншими поштовими відмітками - зокрема у зв`язку з відмовою адресата від одержання.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення частини першої статті 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися також на акті органу юридичної особи.

Цивільний кодекс України, зокрема частина третя статті 244, та підпункт 1.1 пункту 1 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (далі - Порядок), визначають довіреність, як письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до п. 11.3 Статуту АТ «БАНК АЛЬЯНС» в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору виконавчим органом є Правління.

Згідно п. 14.19. Статуту Правління Банку очолює Голова Правління, який керує роботою Правління Банку та має право представляти Банк без доручення (довіреності).

Відповідно до п. 14.20.3 Статуту до компетенції Голови Правління (особи що виконує його обов`язки), зокрема (але не обмежуючись), належать право видавати від імені Банку довіреності.

Відповідно до довіреності №30 від 29.04.2021 року Заступнику Голови Правління АТ «БАНК АЛЬЯНС» Бочарову Сергію Вікторовичу довірено представляти Банк перед юридичними особами та фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, підприємствами, державою та органами державної влади, територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування з питань банківська діяльності клієнтів Банку, які визначені за внутрішніми документами як сегмент Мікробізнес та на умовах, визначених Банком.

Зокрема, вказаною довіреністю Бочарову С.В. надано право укладати, включаючи їх підписання в електронній формі, кредитні договори, укладати та підписувати договори поруки в електронній формі, що укладаються в забезпечення зобов`язань за кредитними договорами.

Довіреність видана без права передоручення та діяла до першого травня дві тисячі двадцять другого включно; станом на дату укладання Договору поруки довіреність була дійсна та чинна.

Наведеними обставинами спростовуються вказані позивачем за зустрічним позовом підстави для визнання недійсним Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021 (у зв`язку з його підписанням особою зі сторони банку, яка не мала повноважень вчиняти вказаний правочин).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п. 6 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір укладається у порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умори, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19. від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, слід вказати, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між сторонами не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20.

Як вказав відповідач за зустрічним позовом, оспорюваний договір поруки підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідало його внутрішній волі, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Договір поруки між позивачем за зустрічним позовом та банком не був би укладений.

Крім того, банк звернув увагу, що 30.11.2021 було винесено Рішення №1 власника (учасника) відповідача 1, яке підписане власником ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису, щодо звернення до Банку «з метою отримання підприємством кредитів та кредитних договорів».

Пунктом 3 вказаного рішення зазначено: «З метою забезпечення виконання зобов`язань Підприємства за кредитним договором, що планується до укладення ним з Банком на умовах, передбачених цим рішенням Власника Підприємства, виступити поручителем за зобов`язаннями Підприємства перед Банком та укласти з Банком відповідні договори поруки, відповідаючи всім своїм майном».

Враховуючи викладені обставини, суд відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом.

За таких обставин суд дійшов висновку відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору поруки №ID91121-VKL/13/П1 від 30.11.2021.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання первісного позову покладається на відповідачів (у зв`язку з задоволенням первісного позову у повному обсязі), судовий збір за подання зустрічного позову покладається на позивача за зустрічним позовом (у зв`язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Акціонерного товариства «Банк Альянс» задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» (03142, м. Київ, вул. Доброхотова Академіа, буд. 11; ідентифікаційний код: 32424433) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Альянс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50; ідентифікаційний код: 14360506) заборгованість за кредитом у розмірі 399881 (триста дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн 82 коп. та заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 116133 (сто шістнадцять тисяч сто тридцять три) грн 05 коп.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Фенікс Транс Сервіс» (03142, м. Київ, вул. Доброхотова Академіа, буд. 11; ідентифікаційний код: 32424433) на користь Акціонерного товариства «Банк Альянс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50; ідентифікаційний код: 14360506) судовий збір у розмірі 3870 (три тисячі вісімсот сімдесят) грн 11 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Альянс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50; ідентифікаційний код: 14360506) судовий збір у розмірі 3870 (три тисячі вісімсот сімдесят) грн 11 коп.

5. Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

6. Судовий збір за подання зустрічного позову залишити за позивачем за зустрічним позовом.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 11.12.2023.

Суддя О.М. Спичак