Постанова

від 07.12.2023 по справі 642/456/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/456/22 Номер провадження 22-ц/814/3810/23Головуючий у 1-й інстанції Петренко Л.Є. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.

Суддів: Лобова О.А., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 02 травня 2023 року

у справізапозовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Кійко Наталя Григорівна, треті особи - головний державний виконавець Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ярошенко Вадим Васильович, приватний нотаріус Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Кійко Наталія Григорівна, про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності

УСТАНОВИВ:

коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У січні 2022 року позивач, АТ КБ «ПриватБанк» (далі позивач, Банк), в особі уповноваженого представника звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , вказуючи, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021, яке набрало законної сили 20.09.2021, позовБанку до ОСОБА_1 було задоволено та стягнуто з останнього на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 241 450,20 грн та судові витрати у сумі 3621,75 грн. В подальшому, 02.11.2021, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з виконання вказаного рішення. Як стало відомо згодом позивачу, 20.10.2021 боржник ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим № 6322684000:01:008:0226, що оформлено договором дарування № 2031 від 20.10.2021, та внесено відомості до Державного реєстру речових прав за № 44549688 на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що ОСОБА_1 зробив неможливим виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 за рахунок звернення стягнення на даний об`єкт права власності ОСОБА_1 , як боржника; дії останнього стосовно укладення договору дарування направлені на фіктивний перехід частки у праві власності на земельну ділянку, отже є фіктивним правочином, укладеним на шкоду кредитору, з метою приховування майна від звернення стягнення в рахунок погашення боргу за договором кредиту.

З урахуванням викладеного, позивач прохав суд визнати недійсним вказаний договір дарування від 20.10.2021, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/3 частку земельної ділянки з кадастровим № 6322684000:01:008:0226 за адресою Харківська обл, Золочівський р-н, с/рада Малорогозянська, проведеної на підставі зазначеного договору дарування, та визнати право власності за ОСОБА_1 .

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 02 травня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.

коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу;

Із вказаним рішенням не погодився позивач, АТ КБ «ПриватБанк», та оскаржив його в апеляційному порядку через уповноваженого представника.

В апеляційнійскарзі прохаєрішення місцевогосуду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк».

Не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності Банком умислу боржника ОСОБА_1 на укладення спірного правочину на шкоду кредитору. Вказували, що рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості винесене 18.08.2021, було оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19.08.2021, набрало чинності 20.09.2021, а вже через місяць з дня набрання рішенням законної сили боржник відчужив належну йому частку земельної ділянки на підставі безоплатного договору дарування від 20.10.2021 на користь близької особи. Вказане рішення не оскаржувалось боржником та він не міг не знати, укладаючи спірний правочин, що заборгованість за кредитним договором не погашена, кредитні зобов`язання не виконані, однак все одно вчинив свідомі дії щодо відчуження майна, чим позбавив Банк можливості задовольнити свої вимоги за рахунок звернення стягнення на таке майно.

Також, зазначено, що місцевий суд вирішив спір без врахування правових висновків, висловлених, зокрема, у постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 372/3541/16-ц, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, та не врахував, що відповідач ОСОБА_1 відчужив майно вже після пред`явлення Банком до нього позову на підставі безвідплатного договору та на користь близького родича, тобто на шкоду прав та інтересів Банку.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом, про що наявне рекомендоване повідомлення про вручення 14.08.2023 під розписку поштового відправлення (апеляційної скарги, ухвали про відкриття апеляційного провадження та судової повістки-повідомлення під розписку), у судове засідання не з`явились, неявка яких не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

встановлені судомпершої інстанціїта неоспореніобставини,а такожобставини,встановлені судомапеляційної інстанції,і визначенівідповідно доних правовідносини;доводи,з якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотиви,з якихвиходить судапеляційної інстанції,та нормативно-правовеобґрунтування; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Судом першої інстанції установлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 позовАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання кредиту у розмірі 241 450,20 грн та судові витрати. Рішення набрало чинності 20.09.2021 (а.с. 16, 17)

20.10.2021 ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 договір дарування, за яким подарував у власність останнього 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку, площею 4,4463 га, з кадастровим № 6322684000:01:008:0226, що знаходиться в с. Малорогозянська Золочівської сільради, Харківської області. Вказаний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 2031 (а.с. 59-60)

В той же день, 20.10.2021 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану частку земельної ділянки. Ця обставина підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 21-22).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 18.08.2021 Ленінським районним судом м. Харкова було ухвалене заочне рішення та відповідач ОСОБА_1 при розгляді справи в суді був відсутній. Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 був повідомлений та/або отримав копію заочного рішення суду. Також представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження того, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, відповідач ОСОБА_2 мав на меті сприяти ОСОБА_1 у приховуванні майна від звернення стягнення в рахунок погашення боргу за договором кредиту. Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/3 у праві власності на земельну ділянку на підставі договору дарування. Ця обставина свідчить про досягнення відповідачами правових наслідків, які обумовлювались укладенням оспорюваного договору дарування. Натомість, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів того, що обидва відповідачі, укладаючи договір дарування від 20.10.2021, діяли умисно без мети створення реальних правових наслідків правочину.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина другастатті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третястатті 13 ЦК України).

Ур(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідностіКонституції України(конституційності) частини третьої статті13, частини третьої статті16 ЦК Українизазначено, що частина третя статті13, частина третя статті16 ЦК Українине суперечать частині другійстатті 58 Конституції Українита вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першоїстатті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора і будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частинійого добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Будь-який правочин, вчинений боржникому періоднастання унього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. (постанова Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17)

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення унього обов`язкузі сплатиборгу,діє очевиднонедобросовісно тазловживає правамистосовно кредитора,оскільки уклавдоговір,який порушуємайнові інтересикредитора інаправлений нанедопущення зверненнястягнення намайно боржника.Тому правопорядокне можезалишати позареакцією такідії,які хочі непорушують конкретнихімперативних норм,але єочевидно недобросовіснимита зводятьсядо зловживанняправом.Як наслідок,не виключаєтьсявизнання договорунедійсним,спрямованого науникнення зверненнястягнення намайно боржника,на підставізагальних засадцивільного законодавства(пункт6частини першоїстатті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України). Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь,що вінне будевиконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

При цьому та обставина, що правочин з третьою особою, якому боржник відчужив майно, реальновиконаний, не виключаєтієї обставини,що віннаправлений науникнення зверненнястягнення намайно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. (постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18)

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України».

За змістом ч. 5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Згідно з частиною першоюстатті 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина першастатті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другоїстатті 719 ЦК Українидоговір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина першастатті 722 ЦК України).

Договір дарування за своєю правовою природою є безоплатним.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, слід враховувати, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 606/1636/18.

Як вбачається з обставин, встановлених заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 у справі № 642/1440/21, що набрало законної сили 20.09.2021, між АТ КБ «ПриватБанк» (як позикодавцем) та ОСОБА_1 (як позичальником) 01.01.2018 було укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за яким станом на 15.02.2021 утворилась заборгованість у розмірі 241450,20 грн, з якої: 117912,35 грн заборгованість за поточним тілом кредиту, 83552,58 заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9267,16 грн заборгованість за нарахованими відсотками, 30718,11 грн, яку позичальник добровільно не погашає, що і стало підставою звернення Банку до суду про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 у справі № 642/1440/21 щодо наявності між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язальних правовідносин, які виникли з кредитного договору, є преюдиційними.

02.11.2021 головним державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ярошенко В.В. було відкрито виконавче провадження № 67316755 щодо боржника ОСОБА_1 (а.с. 18)

Станом начас ухваленнявказаного заочногорішення тавідкриття виконавчогопровадження зйого примусовоговиконання ОСОБА_1 на підставісвідоцтва проправо наспадщину зазаконом,виданого 22.11.2019приватним нотаріусомХарківського міськогонотаріального округуХарківської областіСипачовою І.М.,реєстраційний номер№ 972(спадковасправа №92/2018),належала 1/3частка земельноїділянки площею 4,4463 га, з кадастровим номером 6322684000:01:008:0226, що розташована на території Малорогозянської сільської ради Золочівського району Харківської області. (а.с. 64)

За хронологією обставин, що мають значення у справі, 18.08.2021 ухвалено судове рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили 20.09.2021, а 20.10.2021 (через місяць після набрання судовим рішенням законної сили) між ОСОБА_1 , як дарувальником, та ОСОБА_2 , як обдарованим, який, в свою чергу, є рідним батьком дарувальника згідно зі свідоцтва про народження (а.с. 93) та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (а.с. 91), було укладено договір дарування належної ОСОБА_1 на праві приватної власності 1/3 частки земельної ділянки, площею 4,4463 га, з кадастровим номером 6322684000:01:008:0226.

Суд першої не надав належної оцінки даним обставинам, що відчуження боржником спірного майна відбулось після подання Банком до боржника ОСОБА_1 позову про стягнення заборгованості та що після ухвалення рішенням суду у даній справі боржник відчужив на користь близького родича (рідного батька) майно за безвідплатним договором.

При чому, посилання суду першої інстанції на те, що ухвалене рішення про стягнення з боржника ОСОБА_1 кредитної заборгованості було заочним, винесеним за його відсутності, не спростовує ознак фраудаторності договору дарування, яким боржник відчужив своє майно на шкоду кредитору. З описової частини заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 у справі № 642/1440/21 вбачається, що відповідач ( ОСОБА_1 ) відзив на позов, заперечень або клопотань до суду не надав, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Ухвалення судом заочного рішення у справі не свідчить про необізнаність відповідача щодо відкритого відносно нього судового провадження, оскільки згідно з порядком заочного розгляду справи, визначеного ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином.

ОСОБА_1 не надав суду жодних заперечень з приводу своєї обізнаності щодо подачі АТ КБ «ПриватБанк» до нього позову у справі № 642/1440/21 про стягнення заборгованості за кредитним договором та не довів, що не отримував заочне рішення, яке набрало законної сили 20.09.2021. Суд першої інстанції безпідставно поклав на Банк доведення вказаних обставин, не врахувавши принцип змагальності учасників у цивільному процесі.

Під час розгляду даної справи щодо оскарження договору дарування між відповідачами, жоден із відповідачів, як у місцевому суді та під час апеляційного перегляду, будучи обізнаними про розгляд справи (в матеріалах справи наявні докази отримання судової кореспонденції відповідачем ОСОБА_2 за себе та за сина, ОСОБА_1 , що значаться зареєстрованими за однією адресою; а.с. 54, 61, 63, 101,112, 120, 121), диспозитивно розпорядившись своїми процесуальними правами, не заперечували проти позову Банку про визнання договору дарування недійсним, не спростували наявність у ОСОБА_1 перед Банком грошового зобов`язання, строк виконання якого настав з моменту пред`явлення Банком вимоги (у даному випадку позову про стягнення заборгованості у справі № 642/1440/21), заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18.08.2021 у справі № 642/1440/21 не оскаржувалось ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку, що вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень. Відповідачем ОСОБА_1 не надано під час розгляду справи жодних доказів необізнаності проти відкритого щодо нього виконавчого провадження з виконання заочного рішення, чи наявності у нього іншого майна, за рахунок якого може бути виконане вказане рішення суду в межах виконавчого провадження.

Посилання місцевого суду на те, що правочин із обдарованим, якому боржник ОСОБА_1 відчужив майно (частину земельної ділянки), реальновиконаний, не виключає тієї обставини, що він був направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, реальне виконання сторонами умов оспорюваного з підстав фраудаторності правочину, не виключає визнання такого правочину недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Місцевий суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем умислу обох сторін на укладення спірного правочину без мети створення реальних правових наслідків та на шкоду кредитору.

Місцевий суд не надав належної оцінки доказам у своїй сукупності, що підтверджують відчуження боржником майна за безвідплатним договором на користь близького родича у період після настання у нього строку виконання грошового зобов`язання перед банком, через місць після набрання рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості законної сили, що ставить під сумнів добросовісність дій боржника при укладенні спірного правочину та дійсні наміри сторін при його укладенні.

Місцевий суд не врахував, що заочне рішення про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості не було оскаржено останнім у передбаченому законом порядку та ОСОБА_1 не було спростовано належними, достатніми і законними доказами у справі, що він не був обізнаний про розгляд справи про стягнення заборгованості та ухвалення заочного рішення. Суд першої інстанції безпідставно поклав на Банк тягар доведення цих обставин, не врахувавши, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як предмет своїх вимог із заперечень.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 судом було зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін.Сторони таінші особи,які берутьучасть усправі,мають рівніправа щодоподання доказів,їх дослідженнята доведенняперед судомїх переконливості.Кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» доведено належними, допустимими і достатніми доказами у справі порушення його прав та інтересів, як кредитора, укладенням боржником у період настання строку виконання грошового зобов`язання перед Банком спірного договору дарування, за яким боржником було відчужено власне майно, чим позбавлено кредитора можливості задовольнити свої вимоги та виконати рішення суду про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на це майно боржника, що було ним відчужене. Відповідачами, в свою чергу, не було доведено протягом розгляду справи ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду, наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого Банк може задовольнити свої вимоги. Отже, не спростовано, що спірний правочин вчинено із намірами уникнути виконання боржником грошових зобов`язань перед Банком.

Таким чином, інтереси Банку підлягають захисту у спосіб визнання оспорюваного договору дарування частини земельної ділянки недійсним.

Щодо вимог Банку про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 та визнання права власності на частину земельної ділянки за ОСОБА_1 .

У позовній заяви, окрім визнання договору дарування від 20.10.2021 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6322684000:01:008:0226 недійсним, Банк прохав скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану 1/3 частку земельної ділянки з одночасним визнанням права власності на неї за ОСОБА_1 .

З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на час ухвалення рішення)передбачалось,що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також уразівизнання напідставі судовогорішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів,на підставіяких проведенодержавнуреєстрацію прав, скасування напідставі судовогорішення державноїреєстрації прав,що малонаслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно допункту 1частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що булиприпинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав,скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Вимога позивачапро визнанняза ОСОБА_1 права власностіна частинуземельної ділянкидля відновленняпопереднього стануйого майновихправ наце майносуперечить вимогамвказаного Закону,оскільки такевідновлення будездійснено державнимреєстратором шляхом державної реєстрації змін на підставі рішення суду про визнання недійсним догвоору дарування та скасування за ОСОБА_2 реєстрації права власності.

Отже,з урахуваннямнаведеного,визнання спірногоправочину недійснимта скасування державної реєстрації прав є достатнім та необхідним способом захисту інтересів позивача у справі

Таким чином, апеляційна скарга та позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню.

висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно зп.2ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доп.п.3,4ч.1ст.376 ЦПК України підставамидля скасуваннясудового рішенняповністю абочастково таухвалення новогорішення увідповідній частиніабо змінисудового рішенняє: невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо перерозподілу судового збору.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом у 2022 році, заявивши наступні позовні вимоги: визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації права власності з одночасним визнанням права власності. В редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 10.12.2021, що діяла станом на час подачі позову до суду (поштовим відправленням від 16.01.2022), вимога про одночасне визнання права власності була похідною від вимог щодо оскарження правочину та скасування державної реєстрації права власності, а тому судовим збором, як похідна позовна вимога не облагалась. Таким чином, часткова відмова у задоволенні позову в частині цієї похідної вимоги не випливаєна пропорційністьрозподілу судових витрат, понесених Банком під час розгляду справи.

Під час розгляду справи АТ КБ «ПриватБанк» понесено наступні витрати зі сплати судового збору.

За подачу позову до суду АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у загальній сумі 4540 грн (2270 грн за кожну з двох самостійних позовних вимог).

За подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» було сплачено судовий збір у сумі 3405 грн (а.с. 141, 143), хоча повинна була сплачена сума у розмірі 6810 грн (150% ставки, що підлягала сплаті за подачу позову до суду першої інстанції: 4540 х 150%). Таким чином, недоплачений позивачем судовий збір у сумі 3405, враховуючи задоволення позовних вимог, необхідно стягнути з відповідачів на користь держави, а саме по 1702,50 грн з кожного відповідача.

Загальна сума судового збору, сплаченого АТ КБ «ПриватБанк» за подачу позову до суду та апеляційної скарги, становить 7945 грн (4540 + 3405), яка підлягає відшкодуванню Банку за рахунок відповідачів, а саме по 3972,50 грн з кожного відповідача.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 02 травня 2023 року - скасувати.

Ухвали у справі нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - головний державний виконавець Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Ярошенко Вадим Васильович, приватний нотаріус Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Кійко Наталія Григорівна, про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування від 20.10.2021 1/3 частки у праві власності на земельну ділянку, площею 4.4463 га, кадастровий номер 6322684000:01:008:0226, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, експлікація земельних угідь: всього земель , Га: площа земельної ділянки, Га: 4.4463, у тому числі за земельними угіддями, га: Рілля 4.4463, місце розташування: Харківська область, Богодухівський (колишній Золочівський) район, Малорогозянська, сільська рада, укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 , як обдарованим ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Кійко Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2031.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на 1/3 частки у праві власності на земельну ділянку, площею 4.4463 га, кадастровий номер 6322684000:01:008:0226, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, експлікація земельних угідь: всього земель , Га: площа земельної ділянки, Га: 4.4463, у тому числі за земельними угіддями, га: Рілля 4.4463, місце розташування: Харківська область, Богодухівський (колишній Золочівський) район, Малорогозянська, сільська рада.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 1702,50 грн судового збору.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 1702,50 грн судового збору.

Сягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у сумі 3972,50 грн.

Сягнути із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у сумі 3972,50 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 грудня 2023 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді О.А. Лобов

В.П. Пікуль