Постанова

від 20.11.2023 по справі 360/176/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 360/176/19 головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.

провадження № 22-ц/824/9759/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником - адвокатом Льовкіним Максимом Олеговичем, на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Тарасенко Родіон Олександрович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2019 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 8 жовтня 2009 року вона (позивачка) є власником будинковолодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , та на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 1 липня 2013 року - власником земельної ділянки площею 0,127 га, кадастровий номер 3221055100:02:003:0064, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за тією ж адресою.

В кінці січня 2017 року їй (позивачці) стало відомо, що вказане будинковолодіння разом із земельною ділянкою всупереч її волі були продані за договорами купівлі-продажу від 9 серпня 2016 року її батьком ОСОБА_4 , який діяв від її імені на підставі довіреності, посвідченої 12 липня 2016 року віце-консулом Генерального консульства України в Мілані, відповідачу по справі - ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 , в свою чергу, здійснив продаж даного будинку та земельної ділянки за договорами купівлі-продажу від 2 вересня 2016 року відповідачу ОСОБА_1 .

Вона (позивачка) не мала наміру відчужувати належне їй майно, в період з 1 липня по 1 серпня 2016 року державний кордон України та лінії розмежування не перетинала та не наділяла відповідними повноваженнями відповідача по справі ОСОБА_4 , який на підставі підробленої довіреності діяв всупереч її інтересів.

Тому просила визнати недійсними зазначені договори купівлі-продажу вказаних житлового будинку та земельної ділянки, укладені між нею (позивачкою), від імені якої діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 9 серпня 2016 року, та договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 2 вересня 2016 року, витребувати на її (позивачки) користь з незаконного володіння ОСОБА_1 спірні будинковолодіння та земельну ділянку.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Тарасенко Родіон Олександрович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , укладений 9 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої віце-консулом Генерального консульства України в Мілані 12 липня 2016 року за № 2798н, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за № 8554.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,127 га, кадастровий номер 3221055100:02:003:0064, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , укладений 9 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої віце-консулом Генерального консульства України в Мілані 12 липня 2016 року за № 2798н, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за № 8559.

Витребувано на користь ОСОБА_3 з незаконного володіння ОСОБА_1 житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,127 га, кадастровий номер 3221055100:02:003:0064, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

У іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись із рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що якщо у позивача по справі не було б наміру продати спірні житловий будинок та земельну ділянку, то її чоловік ОСОБА_5 не надавав би письмову згоду на їх продаж. Звертає увагу суду на те, що чоловік позивачки ОСОБА_5 , будучи обізнаним щодо обставин справи та показання якого є одним із ключових доказів у справі, не був допитаний у судовому засіданні як свідок. На думку апелянта, суд першої інстанції незаконно відмовив у допиті свідка ОСОБА_5 . Наголошує, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірних житлового будинку та земельної ділянки.

Окрім того, апелянт зазначав, що Чернігівським РУП ГУНП в Чернігівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020270010005650 від 27 жовтня 2020 року, за фактом заволодіння шляхом обману нерухомим майном ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Постановою слідчого від 09 листопада 2022 року житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3221055100:02:003:0064, визнано речовими доказами. Вказує, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2023 року по справі № 750/4850/23 на спірні житловий будинок та земельну ділянку накладено арешт.

22 травня 2023 року на адресу суду надійшли доповнення ОСОБА_1 до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відмовлено у прийнятті доповнення ОСОБА_1 до апеляційної скарги на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року.

Також, не погодившись із рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року у частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову, а в разі, якщо суд встановить наявність відповідних підстав, то залишити позов без розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом першої інстанції не досліджені інші докази, які окрім довіреності від 12.07.2016 р., свідчать про те, що ОСОБА_4 був уповноважений ОСОБА_3 на вчинення від її імені дій з розпорядження спірними будинком та земельною ділянкою.

Вказує, що хоч оскаржувані договори і містять посилання на довіреність від 12.07.2016 року, яка згідно з висновком експерта підписана не ОСОБА_3 , проте наявність іншої, виданої ОСОБА_3 ОСОБА_4 довіреність від 25.09.2015 року, яка на час укладання оскаржуваних правочинів була дійсною, вказує на те, що ОСОБА_3 мала волевиявлення на продаж спірного майна, а ОСОБА_4 мав право на укладання від її імені оскаржуваних договорів. Дійсність вказаної довіреності Позивачем під сумів не ставилася, будь-яких доказів її скасування матеріали справи не містять. Вважає, що при розгляді справи на вказану довіреність від 25.09.2015 р. суд першої інстанції увагу не звернув, не дослідив її, не надав їй та вказаним обставинам правову оцінку, що призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Наголошує, що довіреність від 23.12.2015 р. згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 31371277 від 30.05.2016 р. строк вказаної довіреності був до 23.12.2018 р. Пояснює, що представником Відповідача заявлялось клопотання про витребування вказаної довіреності від нотаріуса Лазьо В.Р., однак судом в його задоволенні було відмовлено. Наголошує, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_3 повідомляла ОСОБА_4 про скасування довіреності, а відтак, усі негативні для себе наслідки, пов`язані з неповідомленням ОСОБА_4 про скасування довіреності, несе ОСОБА_3 , зокрема наслідки, пов`язані з укладанням оскаржуваних договорів.

Окрім того, апелянт вважає, що висновок суду про те, що ОСОБА_3 не вчиняла жодних дій, спрямованих на укладання спірних договорів, не відповідає обставинам справи. Мотивує це тим, що ОСОБА_3 видавалися довіреності від 25.09.2015 р. та від 23.12.2015 р., повіреним за якими був її батько - ОСОБА_4 , якими уповноважувала його на розпорядження спірним майном, 30.05.2016 р. чоловік позивача - ОСОБА_5 надав позивачу свою згоду на продаж спірних будинку та земельної ділянки. Звертає увагу суду на те, що про оформлення вказаної згоди ОСОБА_3 була обізнана, оскільки одночасно у цього ж нотаріуса оформлювала заяву за реєстровим номером 355 (т. 1 а.с. 270). Окрім того, у п. 2.3. договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що вартість спірної земельної ділянки визначено на підставі звіту про оцінку майна від 01.06.2016 р. Із висновку про вартість майна вбачається, що його замовником була позивач - ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 67). Будь-яких заперечень, що це не вона замовляла вказаний звіт про оцінку позивач не надавала. Поряд з цим, зазначає, що п. 5 договору купівлі-продажу житлового будинку зазначено, що звіт про оцінку будинку складений 02.06.2016 р. Приватним нотаріусом при виконанні ухвали суду про витребування доказів була надана лише титульна сторінка вказаного звіту, а не весь звіт. На титульній сторінці замовник не вказаний. Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. ОСОБА_3 не надано будь-яких доказів того, що вона не була замовником оцінки.

Апелянт вказує, що як вбачається з п. 5 тексту спірного договору купівлі-продажу житлового будинку від 09.08.2016 р. правовстановлюючим документом на житловий будинок вказаний дублікат Договору купівлі-продажу житлового будинку, виданого Королем Р.А. , приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу 11.05.2016 р. за реєстровим № 1156 виданого замість втраченого Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Королем Р.А., приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу 08.10.2009 р. за реєстровим № 2482. При цьому, в ході розгляду справи дійсність вказаного дублікату договору ОСОБА_3 не ставить під сумнів.

Вважає, що оскільки в подальшому дублікат договору був наданий ОСОБА_4 нотаріусу Літвінчуку І.А. при оформленні спірних договорів, це свідчить про те, що ОСОБА_3 після отримання дублікату договору передала його ОСОБА_4 саме для укладання договору купівлі-продажу будинку. Звертаємо увагу суду на те, що вказана позивачем в позові теза про те, що вона не оформлювала дублікат договору суперечить фактичним обставинам справи. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що запис про внесення змін до запису про нерухоме майно (спірну земельну ділянку), а саме про втрату свідоцтва про право власності від 01.07.2013 р., був внесений не на підставі заяви власника такого майна - ОСОБА_3 . Зазначене вказує на те, що відповідні зміни були внесені за заявою ОСОБА_3

Також апелянт зазначав про порушення позивачем принципу добросовісності.

Щодо підстав для повернення позовної заяви позивачу, залишення позову без розгляду апелянт вказував, що копія ордеру, долучена до позовної заяви, не містить назви органу в якому адвокат надає правову допомогу. Таким чином, вважає, що представник позивача не надав суду визначених ЦПК України документів на підтвердження своїх повноважень на підписання позовної заяви (належним чином оформленого ордеру або довіреності). Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був повернути позовну заяву на підставі п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПІК України. Також зазначає, що в ході розгляду справи адвокат Карасьова Л.А. видала ще один ордер серія КС №° 364198 від 06.03.2019 р., на підставі якого представляла інтереси позивача при розгляді справи в суді. Однак, зазначений ордер в порушення вказаного вище Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів також не містить найменування суду, в якому адвокат здійснює представництво інтересів позивача.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 також містить клопотання про виклик та допит свідка та витребування доказів.

23 червня 2023 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 , у якому викладено заперечення щодо висновку експерта від 11 березня 2021 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

06 вересня 2023 року на адресу суду надійшов відзив позивачки на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . У вказаному відзиві позивачка просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначала, що вказані апелянтом обставини справи не були предметом дослідження в суді, а тому позивач не висловлювала свою позицію по звіту про оцінку нерухомого майна, отримання нею дублікату, тому дані обставини будуються лише на припущеннях представника відповідача. Щодо доводів апелянта про наявність підстав для повернення позовної заяви чи залишення її без розгляду, у зв`язку з тим, що повноваження адвоката як представника позивача не підтверджені звертає увагу суду на те, що у даній справі вже ставилося дане питання в Київському апеляційному суді, який своєю постановою від 10 вересня 2020 року відхилив доводи апелянта, що представник позивача ОСОБА_3 була неповноважена представляти її інтереси, про що свідчить наявна в матеріалах справи постанова.

Щодо клопотання про виклик для дачі показань в якості свідка ОСОБА_5 , який давав дозвіл на відчуження спірного майна, наголошує, що позивачка не заперечувала намір продажу спірних будинку та земельної ділянки, однак позивач особисто передумала продавати. Відтак, оскільки обставина щодо наявності наміру у позивача продати своє нерухоме майно не заперечується позивачем, то і не має необхідності в судому засіданні допитувати в якості свідка ОСОБА_5 .

13 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив позивачки на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві позивачка просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначала, що оскільки обставина щодо наявності наміру у позивача продати своє нерухоме майно не заперечується позивачем, то і не має необхідності в судому засіданні допитувати в якості свідка ОСОБА_5 .

Позивачка вважає, що відповідачі по справі не спростували відомості щодо позивача як власника спірного нерухомого майна, а тому задоволення лише вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладені 09 серпня 2016 року не призведе до відновлення її права володіння спірним нерухомим майном і не буде ефективним способом захисту майнових інтересів позивачки, оскільки не відновить її становище, яке існувало до порушення права. Крім того, звертає увагу суду на те, що позивачка буде позбавлена іншої можливості захистити своє право власності, натомість кінцевий набувач, юридичний на сьогодні власник нерухомого майна - відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості повернути свої сплачені за договорами купівлі-продажу кошти шляхом звернення до суду з позовом про стягнення коштів, сплачених за купівлю спірних будинку та землі.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник просили їх апеляційну скаргу задовольнити. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 підтримали.

Представник апелянта - відповідача ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу просив задовольнити, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав.

Представник позивача просив обидві апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог і заперечень заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що за договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2009 року позивачка придбала житловий будинок АДРЕСА_1 і 27 жовтня 2009 року за нею (позивачкою) було зареєстроване право власності на дане майно (т.1 а.с.16-18,27-29).

01 липня 2013 року ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,127 га, кадастровий номер 3221055100:02:003:0064, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за тією ж адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на цю ділянку (т.1 а.с.14-15).

09 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності посвідченої, 12 липня 2016 року за реєстровим № 2798н віце-консулом Генерального консульства України в Мілані, діяв ОСОБА_4 , з однієї сторони, як продавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договори купівлі-продажу вищезазначених житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки біля нього, які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. та зареєстровано в реєстрі за № 8554 та № 8559 (т.2 а.с. 35-39,51-51-54).

02 вересня 2016 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договори купівлі-продажу тих же житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Тарасенком Р.О. та зареєстровані в реєстрі за № 1945 та № 1946 (т.2 а.с.142-143,151).

Як вбачається з копій повідомлення Генерального консульства України в Мілані від 03 жовтня 2018 року та повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 03 листопада 2017 року, ОСОБА_3 не рахується такою, що перетнула державний кордон України, лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою АР Крим за період з 01 липня 2016 року по 01 серпня 2016 року та не зверталась до Генерального консульства України в Мілані з метою оформлення довіреностей або з інших питань (т.1 а.с.19-20).

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11 березня 2021 року рукописний текст « ОСОБА_3 » та підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис» у довіреності, посвідченій 12 липня 2016 року та зареєстрованій в реєстрі за № 2798н віце-консулом Генерального консульства України в Мілані Корнієнко М.М., виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою, відбиток печатки «Генеральне консульство України в Мілані № 1» у цій довіреності є зображенням, яке нанесено із застосуванням знакодрукуючого пристрою із струменевим способом друку (т.3 а.с.95-101).

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених 09 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої віце-консулом Генерального консульства України в Мілані 12 липня 2016 року за № 2798н, та ОСОБА_2 та витребовуючи на користь ОСОБА_3 з незаконного володіння ОСОБА_1 зазначені житловий будинок та земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не уповноважувала ОСОБА_4 на представництво її інтересів при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу від 09 серпня 2016 року, довіреність від 12 липня 2016 року не видавала, жодних дій, спрямованих на укладення вказаних договорів не вчиняла, а отже спірні договори з ОСОБА_2 були укладені поза її волею. Оскільки майно від власника ОСОБА_3 вибуло поза його волею, то є всі підстави для витребування спірного майна з незаконного володіння останнього власника ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, маючи остаточною метою повернення вибувших з її володіння зазначеного будинку та земельної ділянки, обрала не ефективний спосіб захисту свого права, шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього майна від 02 вересня 2016 року, стороною якого вона не є.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг у частині задоволених позовних вимог, погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посиалался на те, що вона не наділяла відповідними повноваженнями ОСОБА_4 , який на підставі підробленої довіреності діяв всупереч її інтересів, а саме: здійснив продаж її власності - спірних будинку та земельної ділянки.

Судом першої інстанції було встановлено, що при укладенні 09 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , як продавцем та відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем, договорів купівлі-продажу, які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. та зареєстровані в реєстрі за № 8554 та № 8559, від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 12 липня 2016 року за реєстровим № 2798н віце-консулом Генерального консульства України в Мілані, діяв ОСОБА_4.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Таким чином, у разі вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін, довіреність для представництва перед третіми особами має бути теж нотаріально посвідченою.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно із ч. 3 ст. 640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з копіями повідомлення Генерального консульства України в Мілані від 03 жовтня 2018 року та повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 03 листопада 2017 року, ОСОБА_3 не рахується такою, що перетнула державний кордон України, лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою АР Крим за період з 1 липня 2016 року по 1 серпня 2016 року та не зверталась до Генерального консульства України в Мілані з метою оформлення довіреностей або з інших питань (т.1 а.с.19-20).

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11 березня 2021 року рукописний текст « ОСОБА_3 » та підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис» у довіреності, посвідченій 12 липня 2016 року та зареєстрованій в реєстрі за № 2798 н віце-консулом Генерального консульства України в Мілані Корнієнко М.М., виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою, відбиток печатки «Генеральне консульство України в Мілані № 1» у цій довіреності є зображенням, яке нанесено із застосуванням знакодрукуючого пристрою із струменевим способом друку (т.3 а.с.95-101).

Відтак, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження тих обставин, що позивачка не уповноважувала ОСОБА_4 на представництво її інтересів при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу від 09 серпня 2016 року, довіреність від 12 липня 2016 року не видавала, жодних дій, спрямованих на укладення договорів не вчиняла, тобто під час укладення спірних договорів ОСОБА_4 згідно довіреності від 12 липня 2016 року не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а отже, спірні договори укладені поза волею власника майна ОСОБА_3 .

При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта ОСОБА_2 на наявність іншої довіреності від 25 вересня 2015 року, виданої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , оскільки, як вже було встановлено судом, при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу від 09 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , як продавцем та відповідачем ОСОБА_2 , ОСОБА_4 діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 12 липня 2016 року за реєстровим № 2798н, а не на підставі довіреності від 25 вересня 2015 року, а тому така довіреність від 25 вересня 2015 року не може бути предметом оцінки судом, адже вона не була підставою для представництва ОСОБА_3 перед третіми особами під час вчинення оспорюваних правочинів.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про наявність підстав для повернення позовної заяви чи залишення її без розгляду у зв`язку з тим, що повноваження адвоката як представника позивача не підтверджені належним чином апеляційний суд також до уваги не бере, адже постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у даній справі вже було надано оцінку належності повноважень представника позивачки, що містяться у даній справі, а саме: «оскільки у матеріалах справи поміж іншого наявний договір про надання правової допомоги, який укладений між ОСОБА_3 і адвокатом Карасьовою Л.А., при цьому сама позивачка ОСОБА_3 демонструвала власне волевиявлення та згоду на представництво її інтересів адвокатом Карасьовою Л.А., що вбачається із журналів запису судових засідань, через, що і ці доводи також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали». Постанова апеляційного суду є чинною, а отже, встановлені у ній обставини не потребують доведення (ст. 82 ЦПК України).

Вирішуючи спроможність доводів апелянтів про необхідність допиту у якості свідка ОСОБА_5 , колегія суддів бере до уваги, що обставина щодо наявності наміру у позивачки станом на травень 2016 року продати своє нерухоме майно, яку, як зазначають апелянти, може підтвердити свідок, не заперечується позивачкою, а тому апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції у цій частині, не вбачає підстав для задоволення такого клопотання.

Крім того, посилання апелянта ОСОБА_2 на п. 5 тексту спірного договору купівлі-продажу житлового будинку від 09.08.2016 р., згідно з яким правовстановлюючим документом на житловий будинок вказаний дублікат Договору купівлі-продажу житлового будинку, виданого Королем Р.А. , приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу 11.05.2016 р. за реєстровим № 1156 виданого замість втраченого Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Королем Р.А., приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу 08.10.2009 р. за реєстровим № 2482, що на його думку свідчить про наявність волевиявлення позивача на продаж йому будинку, оскільки саме вона отримувала цей дублікат, апеляційним судом розцінюються критично, оскільки, по-перше, дублікат було видано у травні 2016 року, а позивачка не заперечує, що на той час мала намір продати своє нерухоме майно, і, по-друге, отримання дублікату правоустановлюючого документу саме по собі не може вважатися достатнім та належним доказом наявності волевиявлення власника на укладення спірних договорів у серпні 2016 року, під час укладення яких було використано підроблену довіреність від 12 липня 2016 року.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування житлового будинку та земельної ділянки на користь позивача, оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за № 8554 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком Ігорем Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за № 8559, визнано недійсними, а спірні житловий будинок і земельна ділянка з володіння її власника ОСОБА_3 вибули не з її волі іншим шляхом.

Враховуючи встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає також неспроможними доводи апелянта ОСОБА_1 щодо добросовісності його як набувача і у зв`язку з цим неможливість витребування у нього спірного майна, оскільки апеляційним судом було безспірно встановлено наявність тієї обставини, за якої застосування ст. 388 ЦК України щодо витребування майна у добросовісного набувача, який придбав його на підставі відплатного договору, є цілком законним та обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду №524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Льовкіним Максимом Олеговичем, на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 квітня 2023 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 08 грудня 2023 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова