Постанова

від 04.12.2023 по справі 607/9092/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/9092/23Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/979/23 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Іванюта О.М.

з участю ОСОБА_1 , представника Міністерства юстиції України Шпит І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року, ухвалене суддею Позняком В.М., дата складення повного тексту 15 вересня 2023 року, у справі №607/9092/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування державою шкоди, завданої незаконними діями внаслідок ухвалення рішень судів,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року у справі №687/511/16-ц було відмовлено у задоволенні його позовних вимог до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконкому Тернопільської міської ради, третя особа Служба у справах неповнолітніх та дітей. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року вказане рішення суду першої інстанції в частині вирішення його позовних вимог залишено без змін, змінено лише обґрунтування мотивувальної частини рішення.

Предметом спору у справі №687/511/16-ц, серед іншого, був належний його батькам житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 292, 6 кв.м., право власності на який неправомірно оформлено за ОСОБА_2 , який в подальшому подарував його своїй дочці ОСОБА_5 .

Ухвалюючи рішення 20 листопада 2017 року, апеляційний суд врахував такі докази, як угода від 18 березня 1993 року між кооперативом в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , довідка та розписка від 20.01.1995 року голови кооперативу Бочана І.П. Обґрунтовуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_1 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з приводу доведення ним факту непідписання зазначеної угоди, довідки та розписки не заявляв і така експертиза судом не призначалась, докази про непідписання ОСОБА_1 цих документів у матеріалах справи відсутні. З такою думкою апеляційного суду погодився і Верховний Суд у своїй постанові від 18 квітня 2018 року в даній справі, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги.

Після отримання постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у даній справі позивач ще раз ретельно ознайомився з матеріалами справи №687/511/16-ц та вперше виявив відсутність у ній оригіналів сфальсифікованих угоди від 18.03.1993 року, довідки та розписки від 20.01.1995 року.

Саме в цей момент зрозумів, що Тернопільський міськрайонний суд та апеляційний суд умисно сприйняли за оригінали ніким не засвідчені ксерокопії «угоди» від 18.03.1993, «довідки» і «розписки» від 20.01.1995, ухвалюючи свої рішення від 14.07.2017 і 20.11.2017 у справі № 687/511/16-ц.

У зв`язку з цим, він звернувся 19.03.2019 року з новим позовом до ОСОБА_2 з інших підстав, у якому серед іншого у самому позові заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо підтвердження факту непідписання ним угоди від 18.03.1993, довідки від 20.01.1995 і розписки від 20.01.1995, оригінали яких, на думку судів, наявні в матеріалах справи № 687/511/16-ц.

Однак, Тернопільський міськрайонний суд у справі № 607/6903/19 після повного і ретельного дослідження всіх матеріалів справи № 687/511/16-ц ухвалою від 20 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки встановлено відсутність оригіналів угоди від 18.03.1993, довідки від 20.01.1995 та розписки від 20.01.1995, на підставі яких можна було б провести експертизу.

Таким чином, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20.11.2019 у справі № 607/6903/19 фактично доведено те, що Тернопільський міськрайонний суд та апеляційний суд Тернопільської області у справі №687/511/16-ц, ухвалюючи свої рішення, завідомо умисно вважали оригіналами деякі з численних ніким не засвідчених ксерокопій «угоди» від 18.03.1993, «довідки» і «розписки» від 20.01.1995, що були долучені ОСОБА_2 і містяться в матеріалах справи, тобто постановили у справі №687/511/16-ц завідомо неправосудні рішення, чітко розуміючи, що в даній справі оригінали вказаних «документів» відсутні.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення за частиною другою статті 375 КК України суддями судів усіх інстанцій у справі № 678/511/16-ц до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яким на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2020 було внесено відомості за цією його заявою до ЄРДР та зареєстровано 16.06.2022 кримінальне провадження № 62022100120000170.

27 квітня 2023 року позивачем отримано постанову Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, від 21.02.2023 року про закриття даного кримінального провадження у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.06.2020 № 7-р/2020.

Відтак, з 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 довідався про втрату правової можливості через кримінальне провадження відновити свої права на спадкове майно його батьків - трьохповерховий з мансардою житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 292, 6 кв.м.

Вказаними діями судів, які ухвалили рішення у справі №687/511/16-ц на недопустимих доказах, що встановлено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року в іншій справі №607/6903/19, якою доведено постановлення суддями усіх інстанцій завідомо неправосудних рішень, йому завдано матеріальну шкоду в розмірі 11 019 700 гривень, що є ринковою вартістю вищезгаданого житлового будинку.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування державою шкоди, завданої незаконними діями внаслідок ухвалення рішень судів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2023 року є незаконним, просить його скасувати та постановити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Вказує, що висновок суду про те, що ним не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності відповідача, є безпідставним.

Погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що вчинені судом у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Однак, він не оскаржує в окремому процесі судове рішення у справі №687/511/16-ц, а лише вимагає на підставі ч.6 ст. 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої незаконними діями суду у цій справі. Незаконні дії судів при вирішенні справи №687/511/16-ц доведені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі №607/6903/19.

При розгляді справи №687/511/16-ц у всіх судових інстанціях він постійно наголошував, що ніколи ніякої угоди від 18.03.1993 року з ОСОБА_2 не укладав і не підписував, а також не видавав ОСОБА_2 довідку і розписку від 20.01.1995 року, з чим суди через корупцію не погоджувались.

У п.84 рішення ЄСПЛ від 03.05.2007 року Бочан проти України суд зазначив, що питання законності угоди від 1993 року було вирішальним для результату розгляду справи і вимагало особливої уваги.

Судові рішення у справі №687/511/16-ц ухвалено з врахуванням сфальсифікованих, ніким не засвідчених ксерокопій документів, що були долучені ОСОБА_2 - угоди від 18.03.1993 року, довідки і розписки від 20.01.1995 року, які суди при здійсненні розгляду даної справи умисно сприйняли за оригінали.

У даній справі відповідно до норм ч.5 ст. 82 ЦПК України у позивача відсутня необхідність будь-що додатково доказувати, так як чинною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі №607/6903/19 встановлені обставини щодо відповідача у справі №687/511/16-ц ОСОБА_2 про недолучення ним оригіналів документів.

Висновки суду першої інстанції із посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 454/1642/16-ц, 757/25713/16-ц, 454/3206/16-ц, 454/192/17, 760/8141/19 про те, що застосування положень частини 6 ст. 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, ОСОБА_1 вважає безпідставними. Не існує будь-якої іншої діяльності суду, не повязаної із здійсненням правосуддя.

Такі твердження суду першої інстанції, як і аналогічні твердження Верховного Суду, є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд, грубим свавіллям та відмовою у правосудді, на що дослівно вказала Велика Палата ЄСПЛ у п.64 свого рішення Бочан проти України (№2).

Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на доводи, викладені в позовній заяві.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України Шпит І.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим. Зазначає, що позивачем не надано доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Міністерства юстиції України по відношенню до нього, тому протилежні доводи апеляційної скарги вважає безпідставними.

Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу в даній категорії справ, тому вважає, що позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача Держави України в особі Міністерства юстиції України.

Крім цього, ОСОБА_1 не довів факту заподіяння йому шкоди внаслідок дій Міністерства юстиції України, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача та виною останнього в її заподіянні.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, представника Міністерства юстиції України - Шпит І.П., яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

У липні 1997 року ОСОБА_7 звернулась в суд з позовом до Тернопільської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання незаконною ухвали 10-ї сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для завершення будівництва і обслуговування частини будинку по АДРЕСА_1 , зобовязання надати їй у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га. ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 .

Справа слухалась судами усіх інстанцій, а також двічі була предметом розгляду в Європейському суді з прав людини.

Постановою Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом першої інстанції до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_1 , який при новому розгляді справи доповнив та уточнив позовні вимоги.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2017 року у справі №687/511/16-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Тернопільської міської ради, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про:

визнання незаконною та скасування ухвали 19 сесії Тернопільської міської ради від 23.07.1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку;

визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №662 від 30.05.2001 р., на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 ;

визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 р. про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_2 ;

визнання недійсним договору дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 від 26.12.2006 року та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27.06.2007 р. ОСОБА_5 ;

визнання недійсним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №302849 пл.0,0406 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:07:001:0071, виданого ОСОБА_5 09.10.2008 р.;

скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку 0,0406 га розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:07:001:0071;

скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною пл.292,6 кв.м. в АДРЕСА_1 ;

визнання за ОСОБА_1 , як правонаступником ОСОБА_7 за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 ;

зобов"язання Тернопільську м/р передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку пл. 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою;

витребування від ОСОБА_5 домоволодіння житлового будинку з надвірними спорудами заг.пл. 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1 ;

усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_5 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами заг.пл. 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1 ;

солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 доходів в сумі 981339,07 грн.;

та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін, змінено обґрунтування мотивувальної частини рішення.

В мотивувальній частині вказаного рішення апеляційним судом надано оцінку таким доказам, як угода від 18.03.1993 року між кооперативом в особі ОСОБА_1 та гр-ном ОСОБА_2 , довідка від 20.01.1995 року, підписана головою кооперативу ОСОБА_1 , та розписка голови кооперативу ОСОБА_1 від 20.01.1995 року, згідно якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 один мільярд пятсот пятдесят мільйонів карбованців за ліву цокольну частину будинку по АДРЕСА_3 . Доводи ОСОБА_1 про те, що угода від 18.03.1993 року між ним та ОСОБА_2 не укладалася, оригінал угоди в матеріалах справи відсутній, її текст змонтовано на різних друкарських машинках, підпис ОСОБА_2 в угоді відсутній, ОСОБА_2 підробив документи угоду, розписку та довідку, судом апеляційної інстанції оцінено критично та зазначено мотиви з цього приводу.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №687/511/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

19 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно (справа №607/6903/19).

У даній справі ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання достовірності його підпису в угоді від 18 березня 1993 року, довідці від 20 січня 1995 року та розписці від 20 січня 1995 року, оригінали яких знаходяться у матеріалах справи №687/511/16-ц (як це вбачається із змісту рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року у справі №687/511/16-ц).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи - відмовлено.

У мотивувальній частині ухвали зазначено, що однією із підстав для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 є відсутність у матеріалах справи №687/511/16-ц оригіналів угоди від 18 березня 1993 року, довідки та розписки від 20 січня 1995 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 13 грудня 2019 року (справа №607/6903/19) позов ОСОБА_1 за його заявою залишено без розгляду.

16.06.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за завою ОСОБА_1 про вчинення окремими суддями Тернопільського міськрайонного суду, апеляційного суду Тернопільської області та Верховного Суду під час розгляду справи №687/511/16-ц, на думку ОСОБА_1 , через очевидне та умисне трактування сфальсифікованих копій документів як оригіналів, які за результатом розгляду вказаної справи постановили завідомо неправосудне рішення (номер кримінального провадження 62022100120000170).

Постановою територіального управління ДБР, розташованого у м.Києві від 21.02.2023 року кримінальне провадження №62022100120000170 від 16.06.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 375 КК України закрито у звязку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Згідно висновку про вартість майна, складеного оцінювачем ОСОБА_8 , ринкова вартість житлового будинку загальною площею 277, 3 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 , станом на 7 червня 2023 року складає 11 019 700 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності, зокрема, не доведено факт протиправності дій судів у справі №687/511/16-ц, факт заподіяння позивачу шкоди та причинно-наслідковий звязок між діями судів по ухваленню судових рішень та наслідками, зазначеними ОСОБА_1 у даному позові.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність оригіналів документів із посиланням на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі №607/6903/19 як доказ неправомірності дій судів у справі №687/511/16-ц, суд першої інстанції оцінив критично та зазначив, що на підставі даної ухвали суд не може прийти до висновку про неправомірні дії суду при дослідженні таких доказів. Суди при розгляді спорів не можуть ставити під сумнів рішення судів, які набрали законної сили, надавати цим рішенням правової оцінки, перевіряти їх правильність. Тому при вирішенні даного позову ОСОБА_1 суд позбавлений можливості перевіряти правильність дослідження та оцінки судами доказів при розгляді іншої справи.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтями 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов?язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 89, 229, 235, 264, 367, 368 ЦПК України, дослідження і оцінка доказів є процесуальною дією та здійснюється судом під час зясування обставин справи та під час ухвалення рішення суду.

Відповідно до ч.6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091 св 17), від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012 св 18), від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013 св 19), від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315 св 19), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269 св 20).

Отже, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Будь-які незаконні дії суду, в результаті яких настає відповідальність держави на підставі ч.6 ст. 1176 ЦК України, ОСОБА_1 не доведено, як і не доведено інші необхідні елементи для настання цивільно-правової відповідальності держави.

Процесуальні дії суду у справі №687/511/16-ц не можуть бути предметом оскарження в іншому судовому процесі. Якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду справи №687/511/16-ц, зокрема, прийняв до уваги недостовірні, неналежні чи недопустимі, на думку позивача, докази, на підставі яких ухвалив судове рішення, з яким позивач не погоджується, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення у порядку, визначеному у відповідному процесуальному законі.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при розгляді цієї справи суд позбавлений можливості перевіряти правильність дослідження та оцінки доказів судами при розгляді іншої справи.

Вказана позиція узгоджується із висновком, висвітленим у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 760/459/16-ц.

ОСОБА_1 фактично ставить під сумнів судові рішення у справі № 684/511/16-ц, які набрали законної сили.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суди при розгляді спорів не можуть ставити під сумнів рішення судів, які набрали законної сили, та надавати цим рішенням правої оцінки, перевіряти їх правильність.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не оскаржує в окремому процесі судове рішення у справі №687/511/16-ц, а лише вимагає на підставі ч.6 ст. 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої незаконними діями суду у цій справі, які доведені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20.11.2019 року у справі №607/6903/19, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що вказана ухвала не доводить будь-яких незаконних дій суду у справі №687/511/16-ц.

Незаконними діями суду у справі №687/511/16-ц ОСОБА_1 фактично вважає процесуальні дії суду щодо дослідження та оцінки доказів письмових документів, з врахуванням яких суд вважав встановленими певні обставини справи. Однак, такі процесуальні дії суду у справі №687/511/16-ц не можуть бути предметом оскарження в іншому судовому процесі.

Твердження ОСОБА_1 про те, що судові рішення у справі №687/511/16-ц ухвалено з врахуванням сфальсифікованих ксерокопій документів, які суди при здійсненні розгляду даної справи умисно сприйняли за оригінали, є субєктивним сприйняттям позивачем процесуальних дій суду та змісту судового рішення.

Незгода ОСОБА_1 із позиціями, висвітленими у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091 св 17), від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012 св 18), від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013 св 19), від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315 св 19), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269 св 20) щодо застосування положень ч. 6 ст. 1176 ЦК України, які обгрунтовано застосовані судом першої інстанції при вирішенні даного спору, не є підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 вересня 2023 року, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позові та їм дана оцінка судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 грудня 2023 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.