Постанова

від 17.04.2024 по справі 607/9092/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 607/9092/23

провадження № 61-328св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року у складі судді Шимків Л. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог подання

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року у справі № 687/511/16 було відмовлено у задоволенні його позовних вимог до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконкому Тернопільської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень та ухвал, свідоцтва про право власності; визнання недійсним договору дарування; визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку; скасування державної реєстрації права власності; визнання права власності; зобов`язання вчинити певну дію та витребування; усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження шляхом виселення; стягнення коштів.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року вказане рішення суду першої інстанції в частині вирішення його позовних вимог залишено без змін, змінено лише обґрунтування мотивувальної частини рішення.

На думку позивача, судові рішення у цій справі ухвалено на підставі недопустимих доказів у зв`язку із чим йому завдано майнову шкоду.

Так, предметом спору у справі № 687/511/16, серед іншого, був належний його батькам житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який неправомірно оформлено за ОСОБА_2 , який в подальшому подарував його своїй дочці ОСОБА_5 .

Ухвалюючи рішення 20 листопада 2017 року, апеляційний суд врахував такі докази, як угоду від 18 березня 1993 року між кооперативом в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , довідку та розписку від 20 січня 1995 року голови кооперативу ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи вказане рішення суд зазначив, що

ОСОБА_1 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з приводу доведення ним факту непідписання зазначеної угоди, довідки та розписки не заявляв і така експертиза судом не призначалась, докази про непідписання ОСОБА_1 цих документів у матеріалах справи відсутні. З такою думкою апеляційного суду погодився і Верховний Суд у своїй постанові від 18 квітня

2018 року в даній справі, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги.

Після отримання постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у даній справі позивач ще раз ретельно ознайомився з матеріалами справи

№ 687/511/16 та вперше виявив відсутність у ній оригіналів сфальсифікованих угоди, довідки та розписки.

Отже, Тернопільський міськрайонний суд та апеляційний суд умисно сприйняли за оригінали ніким не засвідчені ксерокопії «угоди» від 18 березня 1993 року, «довідки» і «розписки» від 20 січня 1995 року, ухвалюючи свої рішення.

У зв`язку з цим, 19 березня 2019 року він звернувся з новим позовом до

ОСОБА_2 з інших підстав, у якому, серед іншого, заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо підтвердження факту непідписання ним зазначених документів, однак Тернопільський міськрайонний суд у справі № 607/6903/19 після повного і ретельного дослідження всіх матеріалів справи № 687/511/16 ухвалою від 20 листопада 2019 року відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки встановлено відсутність оригіналів документів, на підставі яких можна було б провести експертизу.

Таким чином, на думку позивача, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 607/6903/19 фактично доведено те, що Тернопільський міськрайонний суд та Апеляційний суд Тернопільської області у справі №687/511/16, ухвалюючи рішення, завідомо умисно вважали оригіналами деякі з численних ніким не засвідчених ксерокопій, зокрема угоди від 18 березня 1993 року, довідки і розписки від 20 січня 1995 року, що були долучені

ОСОБА_2 і містяться в матеріалах справи, тобто постановили у справі завідомо неправосудні рішення, чітко розуміючи, що в даній справі оригінали вказаних документів відсутні.

Зазначав, що він звернувся із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення за частиною другою статті 375 КК України суддями судів усіх інстанцій у справі № 678/511/16 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яким на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року було внесено відомості за цією його заявою до ЄРДР та зареєстровано 16 червня 2022 року кримінальне провадження № 62022100120000170, яке 21 лютого 2023 року закрито у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020.

Відтак, з 27 квітня 2023 року він довідався про втрату правової можливості через кримінальне провадження відновити свої права на спадкове майно його батьків.

Вказаними діями судів, які ухвалили рішення у справі №687/511/16 на недопустимих доказах, що встановлено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року в іншій справі № 607/6903/19, якою доведено постановлення суддями усіх інстанцій завідомо неправосудних рішень, йому завдано майнову шкоду в розмірі 11 019 700 грн, що є ринковою вартістю вищезгаданого житлового будинку, яку просив стягнути з держави.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільськогоапеляційного суду від 04 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності, зокрема, не доведено факт протиправності дій судів у справі № 687/511/16, факт заподіяння позивачу шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями судів по ухваленню судових рішень та наслідками, зазначеними ОСОБА_1 у даному позові. Посилання ОСОБА_1 на відсутність оригіналів документів із посиланням на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі №607/6903/19 як доказ неправомірності дій суддів у справі №687/511/16, суди оцінили критично та зазначили, що на підставі даної ухвали суди не можуть дійти висновку про неправомірні дії суддів при дослідженні таких доказів. Суди при розгляді спорів не можуть ставити під сумнів рішення судів, які набрали законної сили, надавати цим рішенням правової оцінки, перевіряти їх правильність. Тому при вирішенні даного позову ОСОБА_1 суд позбавлений можливості перевіряти правильність дослідження та оцінки судами доказів при розгляді іншої справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

До Верховного Суду 02 січня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обгрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року справа № 454/1642/16-ц, від 25 квітня 2019 року справа № 757/25713/16-ц, від 22 квітня 2020 року справа № 454/3206/16-ц, від 03 лютого 2021 року справа № 454/192/17, від 12 січня 2022 року справа № 760/8141/19, від 17 червня 2020 року справа № 760/459/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок судів про те, що ним не підтверджено відповідними доказами усіх обов`язкових складових для цивільно-правової відповідальності відповідача, є безпідставним. Погоджується із твердженням судів попередніх інстанцій про те, що вчинені судом у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Однак, він не оскаржує в окремому процесі судове рішення у справі № 687/511/16, а лише вимагає на підставі частини шостої статті 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої незаконними діями суду у цій справі. Незаконні дії судів при вирішенні справи № 687/511/16 доведені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 607/6903/19.

При розгляді справи № 687/511/16-ц у всіх судових інстанціях він постійно наголошував, що ніколи ніякої угоди від 18 березня 1993 року з

ОСОБА_2 не укладав і не підписував, а також не видавав

ОСОБА_2 довідку і розписку від 20 січня 1995 року, з чим суди не погоджувались.

У пункті 84 рішення ЄСПЛ від 03 травня 2007 року «Бочан проти України» суд зазначив, що питання законності угоди від 1993 року було вирішальним для результату розгляду справи і вимагало особливої уваги. Судові рішення у справі №687/511/16 ухвалено з врахуванням сфальсифікованих, ніким не засвідчених ксерокопій документів, що були долучені ОСОБА_2 , які суди при здійсненні розгляду даної справи умисно сприйняли за оригінали. У даній справі відповідно до норм частини п`ятої статті 82 ЦПК України у позивача відсутня необхідність будь-що додатково доказувати, так як чинною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 607/6903/19 встановлені обставини щодо відповідача у справі № 687/511/16 ОСОБА_2 про недолучення ним оригіналів документів.

Висновки судів із посиланням на постанови Верховного Суду у справах

№ 454/1642/16-ц, 757/25713/16-ц, 454/3206/16-ц, 454/192/17, 760/8141/19 про те, що застосування положень частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, ОСОБА_1 вважає безпідставними, оскільки не існує будь-якої іншої діяльності суду, не пов`язаної із здійсненням правосуддя. Такі твердження судів, як і аналогічні твердження Верховного Суду, є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції - права на справедливий судовий розгляд та відмовою у правосудді.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзиви на касаційні скарги

У січні 2024 року від Міністерства юстиції України надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому міститься посилання на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначено, позивачем не надано доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Міністерства юстиції України по відношенню до нього, тому протилежні доводи апеляційної скарги вважає безпідставними. Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу в даній категорії справ, тому вважає, що позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача - держави України в особі Міністерства юстиції України.

Крім цього, ОСОБА_1 не довів факту заподіяння йому шкоди внаслідок дій Міністерства юстиції України, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача та виною останнього в її заподіянні.

Встановлені судами фактичні обставини справи

У липні 1997 року ОСОБА_7 звернулась в суд з позовом до Тернопільської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконною ухвали Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки для завершення будівництва і обслуговування частини будинку на АДРЕСА_1 , зобов`язання надати їй у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га. ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на жилий будинок на АДРЕСА_1 .

Справа слухалась судами усіх інстанцій, а також двічі була предметом розгляду в Європейському суді з прав людини.

Постановою Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом першої інстанції до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_1 , який при новому розгляді справи доповнив та уточнив позовні вимоги.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 14 липня 2017 року у справі № 687/511/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Тернопільської міської ради про:

- визнання незаконною та скасування ухвали Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку;

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 травня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 ;

- визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 року про право власності на зазначене будинковолодіння, виданого ОСОБА_2 ;

- визнання недійсним договору дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння від 26 грудня 2006 року та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 ;

- визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ №302849, площею 0,0406 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:07:001:0071, виданого ОСОБА_5 09 жовтня 2008 року;

- скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,0406 га, розташовану на

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:07:001:0071;

- скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_5 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 292,6 кв. м, на

АДРЕСА_1 ;

- визнання за ОСОБА_1 , як правонаступником ОСОБА_7 за законом, право власності на вказаний вище житловий будинок;

- зобов`язання Тернопільську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку;

- витребування від ОСОБА_5 спірного домоволодіння;

- усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_5 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння;

- солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 доходів в сумі 981 339,07 грн.

Вказаним рішенням також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін, змінено обґрунтування мотивувальної частини рішення.

В мотивувальній частині вказаного рішення апеляційним судом надано оцінку таким доказам як угоді від 18 березня 1993 року, укладеної між кооперативом в особі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , довідці від 20 січня 1995 року, підписаної головою кооперативу ОСОБА_1 , та розписці голови кооперативу ОСОБА_1 від 20 січня 1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 один мільярд п`ятсот п`ятдесят мільйонів карбованців за ліву цокольну частину будинку на АДРЕСА_2 .

Доводи ОСОБА_1 про те, що угода від 18 березня 1993 року між ним та ОСОБА_2 не укладалася, оригінал угоди в матеріалах справи відсутній, її текст змонтовано на різних друкарських машинках, підпис ОСОБА_2 в угоді відсутній, ОСОБА_2 підробив документи (угоду, розписку та довідку), судом апеляційної інстанції оцінено критично та зазначено мотиви з цього приводу.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 687/511/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня

2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

Судами установлено, що доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у справі оригіналів угоди, розписки та довідки були предметом детального дослідження й ретельної оцінки суду апеляційної інстанції та касаційної інстанції по суті вирішення спору.

19 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно (справа № 607/6903/19).

У даній справі ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання достовірності його підпису в угоді від 18 березня 1993 року, довідці та розписці від 20 січня 1995 року, оригінали яких знаходяться у матеріалах справи

№ 687/511/16 (як це вбачається із змісту рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 20 листопада 2017 року у справі №687/511/16).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2019 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.

У мотивувальній частині ухвали зазначено, що однією із підстав для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 є відсутність у матеріалах справи №687/511/16 оригіналів угоди від 18 березня 1993 року, довідки та розписки від 20 січня 1995 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 13 грудня 2019 року (справа № 607/6903/19) позов ОСОБА_1 за його заявою залишено без розгляду.

16 червня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за завою ОСОБА_1 про вчинення окремими суддями Тернопільського міськрайонного суду, Апеляційного суду Тернопільської області та Верховного Суду під час розгляду справи № 687/511/16 кримінального правопорушення, на думку ОСОБА_1 , через очевидне та умисне трактування сфальсифікованих копій документів як оригіналів, які за результатом розгляду вказаної справи постановили завідомо неправосудне рішення (номер кримінального провадження 62022100120000170).

Постановою територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві від 21 лютого 2023 року кримінальне провадження №62022100120000170 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 КК України, закрито у зв`язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Згідно з висновком про вартість майна, ринкова вартість житлового будинку, загальною площею 277, 3 кв. м, розташованого на

АДРЕСА_1 , станом на 07 червня 2023 року складає 11 019 700 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) вказувала на те, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві майнової шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК Україниможливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17), від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження

№ 61-18012св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження

№ 61-14315св19), від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження

№ 61-269св20).

Вирішуючи справу, суди встановили, що рішення, дії, або бездіяльність суду і суддів Тернопільського міськрайонного суду, Апеляційного суду Тернопільської області та Верховного Суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддяпри розгляді справи №461/3545/14-ц визнані незаконними не були.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказував на те, що позивач не надав доказів неправомірності дій судів та суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю суду чи суддів та наслідками, а також не зазначив, в чому саме полягає заподіяна шкода, і не обґрунтував розмір такого відшкодування.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, процесуальні дії судів у справі № 687/511/16 не можуть бути предметом оскарження в іншому судовому процесі.

Якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду справи № 687/511/16, зокрема, прийняв до уваги недостовірні, неналежні чи недопустимі, на думку позивача, докази, на підставі яких ухвалив судове рішення, з яким позивач не погоджується, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення у порядку, визначеному у відповідному процесуальному законі.

Таким правом ОСОБА_1 скористався та оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку і наведені останнім доводи були предметом оцінки судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний Суд у межах цієї справи не вбачає порушення прав та свобод

ОСОБА_1 , визнані у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які б підлягали юридичному захисту, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог.

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі

№ 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при розгляді цієї справи суд позбавлений можливості перевіряти правильність дослідження та оцінки доказів судами при розгляді іншої справи.

Вказана позиція узгоджується із висновком, висвітленим у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 760/459/16.

ОСОБА_1 фактично ставить під сумнів судові рішення у справі № 684/511/16, які набрали законної сили.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суди при розгляді спорів не можуть ставити під сумнів рішення судів, які набрали законної сили, та надавати цим рішенням правої оцінки, перевіряти їх правильність.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що неправомірність дій судів доведена ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада

2019 року у справі № 607/6903/19 є помилковими, оскільки вказана ухвала не доводить будь-яких незаконних дій судів у справі № 687/511/16, жодних подібних мотивів вона не містить.

При цьому незаконними діями судів у справі № 687/511/16 ОСОБА_1 фактично вважає процесуальні дії суду щодо дослідження та оцінки доказів-письмових документів, з врахуванням яких суд вважав встановленими певні обставини справи. Однак, такі процесуальні дії судів не можуть бути предметом оскарження в іншому судовому процесі.

Твердження ОСОБА_1 про те, що судові рішення у справі № 687/511/16 ухвалено з врахуванням сфальсифікованих ксерокопій документів, які суди при здійсненні розгляду даної справи умисно сприйняли за оригінали, є суб`єктивним сприйняттям позивачем процесуальних дій суду та змісту судового рішення.

Посилання у касаційній скарзі нанеобхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року справа № 454/1642/16-ц,

від 25 квітня 2019 року справа № 757/25713/16-ц, від 22 квітня 2020 року справа № 454/3206/16-ц, від 03 лютого 2021 року справа № 454/192/17, від 12 січня

2022 року справа № 760/8141/19, від 17 червня 2020 року справа № 760/459/16-ц щодо застосування частини шостої статті 1176 ЦК України є помилковими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для передання справи на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, а також у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Наведені підстави для прийняття зазначеного процесуального рішення у цій справі відсутні, доводи, наведені щодо вказаного питання, є необґрунтованими. Верховним Судом не встановлено наявності виключної правової проблеми, яка зумовлювала б необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 05 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович