Рішення

від 11.12.2023 по справі 523/10188/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/10188/23

Провадження №2/523/4032/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2023 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.,

за участю секретаря Славинського А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південькрантранс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні, компенсації втрати частини доходу, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з ТОВ «Південькрантранс» на свою користь:

заборгованість по заробітній платі в розмірі 51 620,00грн.;

середній заробіток за весь час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні у розмірі 24 420,00грн.;

компенсацію за втрату частини доходу в розмірі 4 388,00грн.;

компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 8 400,00грн.;

моральну шкоду в розмірі 5000,00грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 29.08.2018р. до 03.03.2023р. працював в ТОВ «Південькрантранс» на посаді водія. На день його звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку, чим, на думку позивача, були порушені його права, як працівника. За його розрахунками ТОВ «Південькрантранс» повинно було нарахувати та виплатити йому заробітну плату за травень 2021р. - 6010,00грн., за червень 2021р. - 6010,00грн, за липень 2021р. - 6010,00грн., за вересень 2022р. - 6530,00грн., за жовтень 2022р. - 6530,00грн., за листопад 2022р. - 6530,00грн., за січень 2023р. - 7000,00грн., за лютий 2023р. - 7000,00грн., а всього 51 620,00грн. Крім того, йому не було сплачено компенсацію за невикористану відпустку за 37 днів в розмірі 8 400,00грн.

Вважаючи, що з позивачем не було проведено повного розрахунку, та виходячи з того, що його середньоденна заробітна плата складає 333,00грн., строк затримки повного розрахунку тривав з 03.03.2023р. по 09.06.2023р., тобто 74 робочих днів, сума середнього заробітку складає 24 420,00грн.

Розмір компенсації втрати частини доходів у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів розрахований за формулою 51 620,00грн. х 8,5/100 та дорівнює 4 388,00грн.

Моральна шкода в розмірі 5000,00грн. обґрунтована тим, що внаслідок невиплати повного розрахунку заробітної плати він зазнав душевних страждань.

Ухвалою судді від 04.07.2023р. було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

27.07.2023р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовні вимоги, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на їх безпідставність. Так, представник зазначає, що 26.04.2021р. ОСОБА_1 було повідомлено про зміну посадового окладу у зв`язку зі зміною істотних умов праці і падіння виробництва внаслідок розповсюдження COVID-19. З 01.05.2021р. по 04.05.2021р. позивач не працював, так як були святкові дні. З 05.05.2021р. по 31.07.2021р. позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати 26.08.2022р. позивач подав заяву про відпустку за власний рахунок з 01.09.2022р. по 09.12.2022р. Отже, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 у період з травня по листопад 2022р., включно не працював, так як перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Щодо заборгованості за січень та лютий 2023р., а також виплати компенсації за невикористану відпустку то таке не відповідає дійсності. Так, розмір заробітної плати ОСОБА_1 складала 6800,00грн., а не 7000,00грн. на місяць. Також представник зазначає, що 13.01.2023р. товариство мало намір направити ОСОБА_1 у відрядження про що був виданий наказ. Згідно відомості ОСОБА_1 було перераховано 28 000,00грн. авансовим внеском на відрядження. Втім, відрядження було скасовано у зв`язку з відмовою замовника від послуг компанії, а ОСОБА_1 відмовився повернути підприємству суму авансового внеску у розмірі 28000,00грн. Вказані грошові кошти були враховані в суми виплаченої заробітної плати з відрахуванням податків: січень 2023р. - 5 474,00грн., лютий 2023р. - 5 474,00грн., березень 2023р. - 6920,58грн., які складаються з суми заробітної плати з 01.03.2023р.по 03.03.2023р. - 714,04 грн., розрахунку компенсації за невикористану відпустку за 37 днів - 6 206,54грн.

Таким чином, відповідач стверджує, що на час звільнення ОСОБА_1 не мав перед ним заборгованості, а заборгованість ОСОБА_1 перед товариством, внаслідок неповернення суми авансу складає 10 131,42грн.

06.12.2023р. до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив в якому він зазначає, що він не перебував у відпустці в період з 01.09.2022р. по 09.12.2022р. , так як здійснював перевезення на транспортному засобі відповідача, що підтверджується його закордонним паспортом та міжнародною товарно-транспортною накладною.

Щодо відрядження, відповідно до наказу від 12.01.2023р. та його скасування, позивач просить взяти до уваги, що він 12.01.2023р. виїхав з м. Одеса в напрямку м. Запоріжжя, в проміжку часу з 13.01. по 18.01.2023р. - ремонтував автомобіль, а 20.01.2023р. перетнув кордон України з Румунією, а 31.01.2023р. кордон Румунії з Україною, що підтверджується відмітками у закордонному паспорті та міжнародною товарно-транспортною накладною. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що кошти отриманні ним 13.01.2023р. як аванс на відрядження, були витрачені на відрядження, у тому числі на ремонт авто. Про скасування відрядження йому не повідомляли, вимоги про повернення коштів не висували. На підставі викладеного, позивач просить задовольнити його вимоги.

Ухвалою суду від 11.12.2023р. судом було відмовлено ОСОБА_1 у прийняті позовної заяви про збільшення позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про підтримання позовних вимог та їх розгляду за його відсутністю.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином. В матеріалах справи наявна заява в якій представник посилаючись на обставини зазначені у відзиві на позовну заяву, просить провести розгляд справи за його відсутністю.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.3 ст.12, ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР , Законом України «Про відпустки».

Відповідно до ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст.ст.30,139 КЗпП).

За приписами частини першої другої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст.29 Закону України № 108/95-ВР при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За приписами ч.3 ст.32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Щодо стягнення заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 в період з 29.08.2018р. по 03.03.2023р. працював на посаді водія у ТОВ «Південькрантранс» (далі за текстом Товариство).

Повідомленням від 26.04.2021р. ОСОБА_1 під особистий підпис було повідомлено про зміну його посадового окладу з 01.07.2021р. до розміру 6010,00грн.

Отже, наявність повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умова праці, зокрема у зміні його посадового окладу до суми 6010,00грн. з 01.07.2021р., яке відбулось у відповідність до вимог ч.3 ст.32 КЗпП України, вказує на безпідставність його тверджень про обов`язок Товариства в частині нарахування йому заробітної плати у розмірі 6530,00грн. з липня 2021р. по листопад 2022р.

Наказом по Товариству №28/04В від 28.04.2021р. ОСОБА_1 , на підставі його заяви, була надана відпустка за власний рахунок з 05.05.2021р. по 31.07.2021р.

Згідно наданого табелю обліку виконаного робочого часу ОСОБА_1 за травень- червень 2021р. відпрацював 0 днів.

Наказом по Товариству № 26/08/22-В від 26.08.2022р., за заявою ОСОБА_1 , останньому було надано відпустку за власний рахунок на 100 календарних днів з 01.09.2022р. по 09.12.2022р.

Таким чином, перебування ОСОБА_1 у відпустці з 05.05.2021р. по 31.07.2021р. та у період з 01.09.2022р. по 09.12.2022р. за власний рахунок, вказує на безпідставність його вимог щодо стягнення з відповідача сум заробітної плати за травень 2021р., червень 2021р., липень 2021р., вересень 2022р., жовтень 2022р. та листопад 2022р.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він не перебував у відпустці з 01.09. по 09.12.2022р. судом до уваги не приймаються, так як надані з його боку документи такого факту не підтверджують, зокрема копії документів є нечитабельні, складані іноземною мовою, з яких не можна прийти до висновку, що він перетинаючи кордон України у вказаний вище період, виконував роботу саме за дорученням Товариства, тим самим виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Згідно штатного розпису працівників, затвердженого наказом директора Товариства № 30/12/22-Ш від 30.12.2022р., щомісячний посадовий оклад водію ОСОБА_1 з 01.01.2023р. був встановлений у розмірі 6800,00грн.

Наказом по Товариству №12/01/2023-ВД від 12.01.2023р. водія ОСОБА_1 було направлено у відрядження за маршрутом м. Одеса - м. Запоріжжя - м. Констанца - м. Одеса з 12.01.2023р. по 17.01.2023р. Бухгалтерії було дано розпорядження на проведення нарахування та виплати грошових коштів на відрядження.

Згідно відомості №228 від 13.01.2023р. на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 (карта № НОМЕР_1 ) було перераховано 28 000,00грн.

Наказом по Товариству №13/01/2023-ВД від 13.01.2023р. було скасовано відрядження ОСОБА_1 за вказаним вище маршрутом, був скасований наказ про його відрядження від 12.01.2023р., ОСОБА_1 зобов`язано повернути на рахунок підприємства кошти, що були перераховані йому на відрядження.

Наказом по Товариству №03/03/23-13П від 03.03.2023р. ОСОБА_1 було звільнено з посади водія з 03.03.2023р. за угодою сторін. Бухгалтерії було дано розпорядження на проведення всіх необхідних нарахувань та виплату компенсації за 37 днів невикористаної відпустки.

Згідно представленого відповідачем розрахунку за січень 2023р., ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за 22 робочі дні у сумі 6800,00грн., з урахуванням утримання обов`язкових податків та зборів до видачі підлягала сума 5474,00грн.

Згідно розрахунку за лютий 2023р., ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за 20 робочих днів у сумі 6800,00грн., з урахуванням утримання обов`язкових податків та зборів до видачі підлягала сума 5474,00грн.

Відповідно до розрахунку за березень 2023р., ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за 3 робочі дні у сумі 887,00грн., а також за невикористану відпустку у сумі 7710,00грн., з урахуванням утримання обов`язкових податків та зборів до видачі позивачу підлягала суму 6 920,58грн.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні.

Таким чином, ОСОБА_1 за період його роботи з 01.01. по 03.03.2023р. (день звільнення) було нараховано заробітну плату, у тому числі і суму компенсації за невикористану відпустку, без урахуванням обов`язкових податків та зборів, на суму 22 197,00грн.

Водночас, як встановлено судом та підтверджено представником відповідача вказана суму заробітної плати не була виплачена ОСОБА_1 на час його звільнення, оскільки останній мав перед Товариством зобов`язання по поверненню суми авансу у розмірі 28000,00грн., а відповідачем було проведено зарахування його боргу за рахунок заробітної плати.

Суд, вважає, що такі посилання відповідача є неприйнятними та такими, що не відповідають вимогам трудового законодавства, зокрема КЗпП України.

Так, підстави і умови матеріальної відповідальності працівників регламентовані Главою ІХ КЗпП України, а саме статтею 130 передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст.132 КЗпП України).

Крім того, згідно з вимогами ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.

З огляду на вказані норми, роботодавець зобов`язаний довести пряму дійсну шкоду, завдану працівником роботодавцю, ухвалити відповідне розпорядження, довести його до відома працівника, а у випадку незгоди, звернутися до суду з відповідним позовом до суду.

Натомість, Товариством без будь яких законних підстав, за рахунок невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 було проведено зарахування нібито наявного у нього боргу, що є протиправним та не допустимим.

Отже, суд дійшов висновку, що з Товариством на час звільнення ОСОБА_1 не були виконані вимоги 47, 116 КЗпП України в частині проведення з ним повного розрахунку, в зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача суми заробітної плати за січень 2023р. у розмірі 6800,00грн., за лютий 2023р. у сумі 6800,00грн. та за березень 2023р. у сумі 887,00грн., а також суми компенсації за невикористану відпустку у сумі 7710,00грн., без урахуванням обов`язкових податків та зборів, а всього у сумі 22 197,00грн. є доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що за останні 2 календарних місяці роботи перед звільненням заробітна плата позивача становила грн. (6800,00+887,00) за (20 днів за лютий та 3 дні за березень 2023р.)відпрацьованих робочих днів по графіку. Отже, середньоденна заробітна плата складає: (7687,00грн./23) = 334,21грн.

Враховуючи те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем проведено не було, з урахуванням меж заявлених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 03.03. по 09.06.2023р., тобто 74 робочих днів після звільнення, суд приходить до висновку, що з Товариства на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний вище період, у сумі 24 731,54грн. (334,21грн. середньоденна заробітна плата х 74 робочих днів).

Суд відхиляє наданий відповідачем розрахунок середньоденного заробітку на час звільнення ОСОБА_1 , оскільки такий проведений не у відповідність до п.п.2,8 Порядку зазначеного вище, а саме такий розрахунок було проведено за останній рік роботи ОСОБА_1 замість проведення обчислень за останні два робочих місяці.

Щодо вимог про стягнення компенсації за втрату частини доходу.

Згідно ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону).

Сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, яка підлягає стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 складає 295,83 грн. без урахування обов`язкових зборів та податків.

При стягненні вказаної суми суд виходить з наступних розрахунків.

Так за січень 2023р. Товариством не було сплачено заробітну плату позивачу у розмірі 6800,00грн. Від вказаної суми віднімаємо обов`язкові платежі: 6800,00 - 1224,00 (ПДФО) - 102,00 (ВЗ) = 5474,00 грн.

Розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін: 1.007 (Лютий 2023) ? 1.015 (Березень 2023) ? 1.002 (Квітень 2023) ? 1.005 (Травень 2023) ? 1.008 (Червень 2023) ? 0.994 (Липень 2023) ? 0.986 (Серпень 2023) ? 1.005 (Вересень 2023) ? 1.008 (Жовтень 2023) = 1.030101 = 3.0%

Визначаємо суму компенсації (до оподаткування): 5474.00 ? 3.0% = 164.22 грн.

За лютий 2023р. сума невиплаченої заробітної плати складала 6800,00грн. Від вказаної суми віднімаємо обов`язкові платежі: 6800,00 - 1224,00 (ПДФО) - 102,00 (ВЗ) = 5474,00 грн.

Розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін: 1.015 (Березень 2023) ? 1.002 (Квітень 2023) ? 1.005 (Травень 2023) ? 1.008 (Червень 2023) ? 0.994 (Липень 2023) ? 0.986 (Серпень 2023) ? 1.005 (Вересень 2023) ? 1.008 (Жовтень 2023) = 1.022940 = 2.3%

Сума компенсації (до оподаткування): 5474.00 ? 2.3% = 125.90 грн.

За березень 2023р. сума невиплаченої заробітної плати склала 887,00грн. Від вказаної суми віднімаємо обов`язкові платежі: 887,00 - 159,66 (ПДФО) - 13,31 (ВЗ) = 714,03 грн.

Розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін: 1.002 (Квітень 2023) ? 1.005 (Травень 2023) ? 1.008 (Червень 2023) ? 0.994 (Липень 2023) ? 0.986 (Серпень 2023) ? 1.005 (Вересень 2023) ? 1.008 (Жовтень 2023) = 1.007823 = 0.8%

Сума компенсації (до оподаткування): 714.03 ? 0.8% = 5.71 грн.

Загальна сума компенсації складає 295,83 грн., як сума компенсації за січень, лютий березень 2023р. ( 164,20+125,90грн.+5,71грн.)

Суд відхиляє наданий позивачем розрахунок, так як такий було проведено на загальну суму боргу, а не за кожний окремий місяць затримки, як це передбачено ст. 3 вказаного вище Закону.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказував, що несвоєчасною виплатою йому заробітної плати завдало моральних страждань, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку із чим йому спричинено моральну шкоду, яку останній оцінив у 5 000 гривень.

Суд звертає увагу, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

За приписами ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Невиплата заробітної плати, яка є основним джерелом отримання заробітку є достатньою підставою доведеності порушення законних прав працівника, а як наслідок до втрати останнім нормальних життєвих зв`язків, що вказує на завдання моральної шкоди.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності, які враховуються судом, що вказує на необхідність стягнення завданої моральної шкоди у сумі 3000,00грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог суд стягує з Товариства на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Керуючись статтями ст. ст.12,13,76,82,259, 263-265,268 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південькрантранс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південькрантранс» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за січень 2023р. у розмірі 6800,00грн., за лютий 2023р. у сумі 6800,00грн., за березень 2023р. у сумі 887,00грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 7710,00грн., компенсацію втрати частини доходу у розмірі 295,83 грн. (без урахування обов`язкових платежів та податків), середній заробіток за час затримки сум, що належать виплаті працівнику при звільненні у розмірі 24731,54грн., моральну шкоду у розмірі 3000,00грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південькрантранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Відомості про сторін:

Позивач:

ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .

Відповідач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південькрантранс», ЄДРПОУ: 41657337, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Дунаєвського, 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 11 грудня 2023р.

Суддя