Постанова

від 12.12.2023 по справі 932/7210/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7789/23 Справа № 932/7210/21 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від 10 травня 2023 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Олікс Інвест», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 ,товариство зобмеженою відповідальністю«Олікс Інвест»(далі ТОВ«Олікс Інвест»),Департамент адміністративнихпослуг тадозвільних процедурДніпровської міськоїради,про витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння, мотивуючи його тим, що на підставірішення міськоїРади народнихдепутатів №46від 27листопада 1991року,рішення Дніпропетровськоїміської ради№15/55від 24лютого 2010року тарішення Дніпровськоїміської ради№48/59від 22липня 2020року їмналежало нерухомемайно,яке розташованеу АДРЕСА_1 ,нежитлове приміщення№151,загальною площею192,7кв.м,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно 2255172312101,яке,на підставідоговору від25січня 2021року,було переданоними воренду ТОВ«Олікс Інвест».

Вказували,що під часздійснення господарськоїдіяльності,ними булоз`ясовано,що нежитловеприміщення №151,яке розташованеу АДРЕСА_2 ,вибуло зїх володінняі йоговласником наразірахується ОСОБА_1 .Право власностіостанній набувз договірнихзобов`язань міжним та ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що Дніпровською міською радоюне приймалосяжодного рішенняна переданняу власність ОСОБА_2 нерухомого майна,розташованого у АДРЕСА_2 ,нежитлове приміщення№151, просили суд ухвалити рішення, яким витребувати від ОСОБА_1 на користьтериторіальної громадиміста Дніправ особіДніпровської міськоїради нерухомемайно,що розташованеу АДРЕСА_1 ,нежитлове приміщення№151,загальною площею192,7кв.м,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно 2255172312101.

06 грудня 2022 року та 27 січня 2023 року Дніпровська міська рада, під час підготовчого засідання, подавала заяву про зміну предмету позову. Вказані заяви судом першої інстанції до розгляду не приймалися та протокольною ухвалою від 02 лютого 2023 року у прийнятті заяв було відмовлено.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 травня 2023 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровскавід 10травня 2023року скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вони є власниками майна, яке вибуло з їх володіння поза їх волею незаконним шляхом, та ними надано достатньо доказів для задоволення позову та витребування майна.

10 листопада 2023 року ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошував на заборону втручання органу влади у мирне володіння майном. Звертав увагу на те, що Дніпровською міською радою не надано жодного належного доказу того, що їм належить спірне майно.

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першоїінстанції встановленоі цепідтверджується матеріаламисправи,що відповідно до копії договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого ПН ДМНО Бондарем М.О. і зареєстрованого в реєстрі за №195, ОСОБА_1 набув у власність нежитлове приміщення №151, розташоване у АДРЕСА_2 .

У вказаному договорі зазначено, що нежитлове приміщення належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам, виданого на підставі рішення виконкому ДМР №65р від 18 червня 1990 року. Право власності зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу №36 ЮН за реєстровим №12-69.

Згідно з копією технічного паспорту, виготовленого 09 січня 2019 року, площа нежитлового приміщення №151, розташованого у АДРЕСА_2 , становить 243,6 кв.м.

Відповідно до листа начальника архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів ДМР Чорної Л.М. від 06 червня 2021 року за вих.№8/2-2182, в архівному управлінні департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів ДМР, згідно з описом справ постійного зберігання ВК ДМР народних депутатів за 1990 рік, рішення виконавчого комітету зазначеної ради від 18 червня 1990 №65р не існує.

Згідно з відповіддю директора КП «ЖИЛСЕРВІС-5» ДМР від 31 жовтня 2022 року за №1281, житловий будинок обліковується на балансі підприємства з 01 липня 2020 року на підставі рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №59/57 «Про передачу з балансу комунальних підприємств житлових будинків та житлових приміщень на баланс КП «ЖИЛСЕРВІС-5». Нежитлові приміщення №149,150, 151,152 по проспекту Гагаріна,118, які розташовані на першому та другому поверхах, при передачі вищевказаного житлового будинку від КП «ЖИЛСЕРВІС-2» на баланс підприємства не передано.

Відповідно до копії листа начальника виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР Усманова С. від 05 грудня 2022 року за №9459, станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення №151 (поз.1-23), загальною площею 232,00 кв.м в житловому будинку літ.А-16 на першому поверсі; №152 (поз.1-34), загальною площею 735,7 кв.м, в житловому будинку літ.А-16 на першому та другому поверхах у АДРЕСА_2 КП «ДМБТІ» ДМР не проводилась. Також зазначено, що наявні відомості про право власності за територіальною громадою міста Дніпропетровська, в особі Дніпропетровської міської ради, на нежитлове приміщення №149 ( АДРЕСА_2 ), яке зареєстровано на підставі рішення ВК ДМР від 27 листопада 1991 року за №46.

Згідно з відповіддю начальника виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР Усманова С. від 19 січня 2023 року за №429, у КП «ДМБТІ» ДМР відсутня інвентаризаційна справа на приміщення №151 в будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії рішення №46 від 27 листопада 1991 року та переліку об`єктів комунальної власності, у комунальну власність передано бібліотеку для дорослих №5, що розташована у АДРЕСА_2 .

Згідно з копією рішення Дніпропетровської міської ради №15/55 від 24 лютого 2010 року та переліку до нього, прийнято на баланс міської ради нежитлове приміщення ВПЗ №107, розташоване по проспекту Гагаріна,118, загальною площею 168,20 кв.м.

Відповідно до копії рішення Дніпровської міської ради №48/59 від 22 липня 2020 року та переліку до нього, (внесено зміни до переліку за рішенням від 24 лютого 2010 року), прийнято на баланс міської ради нежитлове приміщення, розташоване по проспекту Гагаріна,118, загальною площею 168,20 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підставою виникнення у територіальної громади права власності на державне майно є документ, який підтверджує передачу майна територіальним громадам безоплатно державою, в той час коли матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що виконавчому комітету Дніпровської міської ради або Дніпровській міській раді було передано державою у комунальну власність нежитлове приміщення №151, розташоване у АДРЕСА_2 . Також матеріали справи не містять доказів щодо зареєстрованого права власності за Дніпровською міською радою на нежитлове приміщення №151, розташоване у АДРЕСА_2 .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 згаданого Закону).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається

в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність,тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до суду.

За змістом статей 316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, провадження №14-473цс18, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі №373/326/17 (провадження №14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У постановіВерховного Судувід 21грудня 2022року усправі №522/8412/19(провадження№61-10353св22)зазначено,що прирозгляді спорівпро витребуваннявласником свогомайна ізчужого незаконноговолодіння необхідновраховувати,що позивачемза такимпозовом можебути лишевласник майна,який намомент поданняпозову неволодіє циммайном,а такожособа,яка хочаі неє власником,але вякої майноперебувало уволодінні зазаконом абодоговором,зокрема,на підставіцивільно-правовихдоговорів (зберігання,майнового наймутощо),в оперативномууправлінні,на правіповного господарськоговідання,а такожна іншихпідставах,встановлених законом(постановаВерховного Судувід 11вересня 2019року усправі №766/4410/17(провадження№61-29040св18)).

У випадку,якщо майновибуло зволодіння законноговласника позайого волею,останній можерозраховувати наповернення такогомайна,незважаючи надобросовісність тавідплатність йогонабуття стороннімиособами,і маєправо звернутисядо судуз позовомпро витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач),власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна потрібно встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що рішенням №46 Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року затверджено перелік об`єктів комунальної власності, серед яких у комунальну власність передано бібліотеку для дорослих №5, що розташована у АДРЕСА_2 (т.1 а.с.20-29).

Згідно з копією рішення Дніпропетровської міської ради №15/55 від 24 лютого 2010 року та переліку до нього, було прийнято на баланс міської ради нежитлове приміщення відділення поштового зв`язку №107, розташоване по АДРЕСА_2 , загальною площею 168,20 кв.м (т.1 а.с.30-33).

Відповідно до копії рішення Дніпровської міської ради №48/59 від 22 липня 2020 року та переліку до нього,(внесено зміни до переліку за рішенням від 24 лютого 2010 року), прийнято на баланс міської ради нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2 , загальною площею 168,20 кв.м.

Також з матеріалів даної справи колегією суддів встановлено, що відповідач ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 грудня 2020 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 , посвідченого ПН ДМНО Бондарем М.О. і зареєстрованого в реєстрі за №195, набув у власність нежитлове приміщення №151, розташоване у АДРЕСА_2 .

Із вказаного договору вбачається, що іпотекодавець ОСОБА_2 передає іпотекодержателю ОСОБА_1 належне іпотекодавцю на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №151, що знаходиться у будинку за адресою АДРЕСА_2 , яке складається з 1-7,11,17,20,21,24 приміщення, 8 - тамбур, 9,10,15,16,18,19,22,23,25 коридор,12 - кладова, 13-туалет, 14 - умивальня. Загальна площа 243,6 кв.м.

У вказаному договорі зазначено, що нежитлове приміщення належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам, виданого на підставі рішення виконкому ДМР №65р від 18 червня 1990 року. Право власності зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу №36 ЮН за реєстровим №12-69.

Згідно з копією технічного паспорту, виготовленого 09 січня 2019 року, площа нежитлового приміщення №151, розташованого у АДРЕСА_2 , становить 2436 кв.м.

З листа начальника архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів ДМР Чорної Л.М. від 06 червня 2021 року за вих.№8/2-2182, вбачається, що в архівному управлінні департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів ДМР, згідно з описом справ постійного зберігання ВК ДМР народних депутатів за 1990 рік, рішення виконавчого комітету зазначеної ради від 18 червня 1990 №65р не існує.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_1 вказано про те, що нерухоме майно належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №65р від 18 червня 1990 року, в той час коли станом на червень 1990 року діяла місцева Рада народних депутатів - Дніпропетровська міська Рада народних депутатів.

У відповідності зі ст.40 Конституції України, яка була прийнята V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, місцеві Ради народних депутатів стали іменуватися обласними, районними, міськими, сільськими радами.

Тобто позивачем доведено належними та допустимими доказами той факт, що іпотекодавець ОСОБА_2 не був належним власником нерухомого майна.

Таким чиномнерухоме майнонежитлове приміщення№151,розташоване у АДРЕСА_2 ,вибуло зволодіння Дніпровськоїміської радине зїї волі,тому наявніпідстави дляїї витребуванняу ОСОБА_1 на користьтериторіальної громадив особіДніпровської міськоїради.

Той факт, що із матеріалів справи вбачається, що площа спірного нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення №151, розташованого у АДРЕСА_2 , станом на 1991-2010 роки становила 168,20 кв.м, а наразі становить 243,6 кв.м., не може слугувати підставою для відмови у задоволенні прозову.

Згідно акту від 21 листопада 2019 року №19/2111-1, склад об`єкту нерухомого майна нежитлове приміщення №151, поз.1-16, загальною площею 192,7 кв.м по АДРЕСА_2 (т.1 а.с.147).

Тобто зматеріалів справивбачається,що фактичновідбулася змінаопису спірногооб`єкту нерухомогомайна зарахунок змінизагальної площінежитлового приміщення,внаслідок уточненнялінійних розмірівзагальної площінежитлового приміщення внаслідок уточнення зміни лінійних розмірів, демонтажу та встановлення не капітальних перегородок.

Також колегія суддів звертає увагу, що на 25 січня 2021 року між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та ТОВ «Олікс Інвест» було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади. За умовами договору в оренду передано комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 192,7 кв.м, ганок літ.а, ганок з навісом в загальному користуванні літ.а2, розташоване у АДРЕСА_2 (літ.А-16, літ.А1-2) (т.1 а.с.36-46,47,48-49).

Оскільки позивач ставить питання про витребування нежитлового приміщення №151, розташованого у АДРЕСА_2 , поз.1-16, загальною площею 192,7 кв.м, а у прийнятті його заяви про зміну предмету позову в частині зміни площі спірного нерухомого майна з 192,7 кв.м на 243,6 кв.м судом першої інстанції було відмовлено, колегія суддів вважає за можливе задовольнити позов у його первісний редакції та витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради нерухоме майно - нежитлове приміщення №151, загальною площею 192,7 кв.м, ганок літ.а, ганок з навісом в загальному користуванні літ.а2, яке розташоване у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2255172312101.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

З врахуванням обставин даної справи, а саме того, що відповідач ОСОБА_1 набув у власність нерухоме майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 грудня 2020 року, колегія суддів не вбачає незаконності втручання держави у право на мирне володіння майном.

Додатково колегія суддів зазначає, що відповідач ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися із позовом до ОСОБА_2 , який передав йому витребуване майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, з якого, окрім іншого, вбачається, що майно передано в забезпечення виконання зобов`язань стосовно повернення позики в розмірі 420 000 грн., з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що посилання відповідача ОСОБА_1 під час розгляду апеляційної скарги Дніпровської міської ради у судовому засіданні 12 грудня 2023 року на безпідставність позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не надав рішення виконкому ДМР №65р від 18 червня 1990 року, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки, як зазначено вище, вказаного рішення не існує. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що і відповідач ОСОБА_1 не надав суду копії цього рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням обставин даної справи, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку,судова колегія приходитьдо висновкупро наявність правовихпідстав для часткового задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради.

У відповідностідо вимогч.ч.1,2ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради слід стягнути судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подання задоволеного позову та апеляційної скарги, у загальному розмірі 15 506,95 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.

Рішення Бабушкінськогорайонного суду м.Дніпропетровська від 10 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Олікс Інвест», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради нерухоме майно: нежитлове приміщення №151, загальною площею 192,7 кв.м, ганок літера а, ганок з навісом в загальному користуванні літера а2, яке розташоване у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2255172312101.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 15 506,95 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров