Ухвала

від 28.11.2023 по справі 947/29342/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1747/23

Справа № 947/29342/22 1-кс/947/12963/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «Гранд Тобако» адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.10.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2023 у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна та накладено арешт на майно вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка за кадастровим номером: 5123755200:02:001:1370.

Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді в частині накладення арешту на обладнання представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що накладення арешту на майно є безпідставним.

Доводи обґрунтовує тим, що ТОВ «Гранд Тобако» у строк 10 робочих днів подала заяву про внесення даних до Єдиного реєстру обладнання, у зв`язку з чим підстав для накладення арешту на майно не було.

Просить ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на обладнання скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання про накладення арешту на обладнання, що належить ТОВ «Гранд Тобако», а саме: транспортер стрічковий ТЛС 800-5300; транспортер стрічковий НОМЕР_1 ; транспортер стрічковий НОМЕР_2 ; транспортер стрічковий НОМЕР_2 ; транспортер стрічковий НОМЕР_3 ; транспортер стрічковий НОМЕР_4 ; транспортер стрічковий НОМЕР_5 ; сушильний барабан; барабан розщеплювальний; верстат порізковий; барабан-змішувач; барабан-ароматизатор; верстат-вібросито - 2шт.; стіл оброблений металевий; бункер дозатор.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, прокурора, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Згідно ст. 404 КПК України, рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державного реагування на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» пункт 58).

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 зазначеної статті, в цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Накладаючи арешт на майно з підстав передбачених п. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя не тільки має переконатися в тому, що майно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, а й врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Оскільки винесення постанови про визначення майна речовим доказом, не може бути єдиною підставою, для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

У судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу та просив скасувати ухвалу в частині накладення арешту на обладнання ТОВ «Гранд Тобако».

За таких обставин апеляційний суд переглядає ухвалу слідчого судді лише в частині накладення арешту на обладнання ТОВ «Гранд Тобако».

Так, посилаючись у клопотанні на те, що обладнання, яке належить ТОВ «Гранд Тобако» відповідає критеріям зазначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України та наявні правові підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України для його арешту, прокурор повинний зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку. Між тим, жодних доказів того, що вище зазначене обладнання є предметом та доказом розслідуваних кримінального правопорушення, в матеріалах судового провадження не міститься.

Не приведені такі докази і в клопотанні детектива, що свідчить про голослівність зазначених тверджень останнього.

Колегією суддів встановлено, що згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42021162240000053 від 28.0.92021 з моменту внесення відомостей за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України, жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

Крім того, як убачається з матеріалів судового провадження обладнання, що належить ТОВ «Гранд Тобако» за заявою внесено у відповідності до ст. 2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» до Єдиного реєстру обладнання, не пізніше 10 робочих днів з дня завершення митного оформлення обладнання, ввезеного на митну території України, або набуття права власності на обладнання.

Проте, розглядаючи клопотання детектива, слідчий суддя не звернув уваги на вказані обставини та не перевірив наявність підстав для накладення арешту на майно, а посилання прокурора про визнання обладнання ТОВ «Гранд Тобако» речовим доказом, оскільки набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення не містять належного підтвердження таких даних.

Таким чином, колегія суддів вважає, що правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для арешту на обладнання, яке належить ТОВ «Гранд Тобако» органами досудового розслідування не доведено, а тому слідчий суддя мав відмовити в цій частині у задоволенні клопотання прокурора в накладенні арешту на вказане майно.

Звертає на себе увагу і той факт, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності, завданням кримінального провадження та наслідки арешту вказаного обладнання для суб`єкта господарювання.

З огляду на викладене колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, приходить до висновку, що вони не містять достатніх та необхідних даних, які б свідчили про можливість задоволення клопотання детектива у повному обсязі, у зв`язку з чим доводи апелянта про незаконність ухвали слідчого судді в частині оскарження слід визнати переконливими.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ТОВ «Гранд Тобако» адвоката ОСОБА_7 підлягає задоволення, ухвала слідчого судді в частині накладення арешту на обладнання, що належить ТОВ «Гранд Тобако» скасуванню з постановленням нової ухвали, якою відмовити у задоволені клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна в частині накладення арешту на обладнання, що належить ТОВ «Гранд Тобако».

Керуючись статтями 170-173, 376, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «Гранд Тобако» адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.10.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України в частині накладення арешту на обладнання, що належить ТОВ «Гранд Тобако»- скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України в частині накладення арешту на обладнання,що належитьТОВ «ГрандТобако»,а саме: транспортер стрічковий ТЛС 800-5300; транспортер стрічковий НОМЕР_1 ; транспортер стрічковий НОМЕР_2 ; транспортер стрічковий НОМЕР_2 ; транспортер стрічковий НОМЕР_3 ; транспортер стрічковий НОМЕР_4 ; транспортер стрічковий ТЛС 600-3500; сушильний барабан; барабан розщеплювальний; верстат порізковий; барабан-змішувач; барабан-ароматизатор; верстат-вібросито - 2шт.; стіл оброблений металевий; бункер дозатор.

В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали буде проголошено 30.11.2023 о 09:00 годині в залі судових засідань Одеського апеляційного суду №10.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4