Постанова

від 06.12.2023 по справі 916/409/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/409/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Управління обласної ради з майнових відносин участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" участі не брали,

від Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради" участі не брали,

від Одеської обласної ради участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Управління обласної ради з майнових відносин

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023, прийняте суддею Бездолею Ю.С., м. Одеса, повний текст складено 20.07.2023,

у справі №916/409/23

за позовом: Управління обласної ради з майнових відносин

до відповідачів:

-Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС";

-Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Одеської обласної ради

про визнання недійсним договору та звільнення приміщення

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 р. Управління обласної ради з майнових відносин звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" та Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради", в якому просило визнати недійсним договір оренди майна від 11.02.2019, укладений між відповідачами, з 11.01.2022, а також звільнити нежитлове приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ."В") головного корпусу диспансеру загальною площею 135068 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданова, 32, та повернути його за актом приймання-передачі (повернення) майна.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС", яке, не зважаючи на припинення 11.01.2022 договірних орендних відносин з Комунальним некомерційним підприємством "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради" внаслідок спливу строку дії укладеного між відповідачами договору оренди майна б/н від 11.02.2019, неправомірно (без погодження з Управлінням обласної ради з майнових відносин) продовжує користуватися об`єктом оренди нежитловим приміщенням першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ."В") головного корпусу диспансеру загальною площею 135068 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Нежданова, 32, що, за твердженням позивача, свідчить про істотне порушення вищенаведеного договору оренди. Крім того, позивач посилається на неефективне використання зазначеного вище об`єкта нерухомого майна комунальної форми власності, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" за відсутності належного дозволу орендодавця (Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради") та уповноваженого органу власника (Управління обласної ради з майнових відносин) було здійснено реконструкцію орендованого приміщення (проведено улаштування стін та перегородок, підключення до інженерних мереж), а також встановлено додаткове обладнання.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 06.02.2023 відкрито провадження у справі №916/409/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/409/23 (суддя Бездоля Ю.С.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, які виникли на підставі оспорюваного договору, що містить відмітку про погодження його Управлінням обласної ради з майнових відносин, не є підставою для визнання останнього недійсним, тим більше, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, між тим позивачем безпідставно пов`язано момент недійсності правочину з визначеною безпосередньо у ньому датою закінчення строку його дії. З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги не відповідають належним способам захисту порушеного права.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Управління обласної ради з майнових відносин звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/409/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про безпідставність не дослідження судом першої інстанції факту недотримання процедури продовження укладеного між відповідачами договору оренди майна б/н від 11.02.2019, а також не погодження вказаного договору позивачем, що зумовлює недійсність даного правочину.

У відзиві на апеляційну скаргу №325/10/03-14/23/2299 від 06.09.2023 (вх.№2460/23/Д1 від 08.09.2023) Одеська обласна рада просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти постанову, якою задовольнити позовну заяву. Зокрема, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача посилається на те, що в порушення умов оспорюваного договору і положень законодавства Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" неналежним чином виконало прийняті на себе зобов`язання в частині необхідності забезпечення пожежної безпеки орендованого майна та повернення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії договору, а також протиправно здійснило реконструкцію без належного дозволу орендодавця та уповноваженого представника власника. Водночас Одеська обласна рада наголошує на тому, що позивачем не було погоджено продовження укладеного між відповідачами договору оренди майна б/н від 11.02.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 23.08.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 07.09.2023.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Управління обласної ради з майнових відносин на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/409/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 01.11.2023 о 10:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні, яке проведено 01.11.2023 та в якому брали участь представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" та Одеської обласної ради, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 12:30 год 06.12.2023.

У судовому засіданні 06.12.2023 представники учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІІ а.с.72, 76, 77).

Відповідачі своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2019 між Комунальною установою "Одеський обласний онкологічний диспансер" ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" ("Орендар") укладено договір оренди майна б/н (далі договір б/н від 11.02.2019), який погоджений Управлінням обласної ради з майнових відносин та відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 ("майно"), вартість яких згідно з незалежною оцінкою від 03.12.2018 становить 1693876 грн, з метою провадження медичної практики.

За умовами пунктів 2.1-2.3, 2.5 договору б/н від 11.02.2019 Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на це майно. Орендоване майно залишається об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада ("Власник"). Майно вважається поверненим Орендодавцю з часу підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна. Орендоване майно залишається на балансі Орендодавця та зараховується на позабалансовий рахунок Орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.

Орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і за базовий місяць оренди листопад 2018 року без ПДВ становить 28626,51 грн. Орендна плата за перший місяць оренди лютий 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень 2018 року та січень-лютий 2019 року після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.1 договору б/н від 11.02.2019).

Відповідно до пункту 4.1 договору б/н від 11.02.2019 Орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності до його цільового призначення та умов цього договору, своєчасно і в повному обсязі вносити Орендодавцеві орендну плату та кошти, вказані в пункті 3.5 договору. Якщо Орендар використовує приміщення не за його цільовим призначенням, Орендодавець має право на розірвання цього договору. У такому випадку Орендар повинен відшкодувати Орендодавцю спричинені цим збитки та сплатити штраф у розмірі 6 розмірів орендної плати, що встановлена пунктом 3.1 договору, з урахуванням індексу інфляції на час сплати.

Умовами пунктів 4.2-4.4 договору б/н від 11.02.2019 визначено, що Орендар повинен підтримувати орендоване майно у справному стані, за власний рахунок здійснювати поточний ремонт, запобігати його псуванню та пошкодженню, а у разі припинення договору за будь-яких обставин повернути майно Орендодавцеві в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахування нормального рівня зносу. Якщо Орендодавець чи Власник встановлять, що Орендар порушив зобов`язання, передбачене пунктом 4.2 цього договору, та сповістять про це Орендаря, той повинен у двотижневий термін провести за свій рахунок незалежну оцінку вартості орендованого майна. Якщо за результатами незалежної оцінки, вказаної в пункті 4.3 договору, вартість орендованого майна буде нижчою, ніж вартість, вказана в пункті 1.1 договору, або якщо Орендар допустив загибель орендованого майна, він повинен відшкодувати Орендодавцеві спричинені цим збитки протягом тижня.

Орендар несе всі обов`язки щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, передбачені Кодексом цивільного захисту України. Орендар зобов`язаний здійснити процедуру подання і реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №440 від 05.06.2013. У разі невиконання Орендарем заходів з пожежної безпеки Орендодавець має право ініціювати питання щодо розірвання договору. Орендар забезпечує Орендодавцеві та Власнику майна можливість контролювати наявність, стан та напрямки використання майна, переданого в оренду, у тижневий термін надає їм та їх представникам документи, що стосуються використання орендованого майна. Орендар забезпечує у будь-який час безперешкодний доступ до орендованого майна Орендодавцеві та Власнику майна. Орендар несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого майна та повинен у місячний термін з моменту набрання договору юридичної сили застрахувати його у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено. Порушення Орендарем зобов`язань, передбачених пунктами 4.8 та 4.9 цього договору, є підставою для Орендодавця щодо розірвання договору згідно з чинним законодавством України (пункти 4.6-4.10 договору б/н від 11.02.2019).

В силу пункту 5.1 договору б/н від 11.02.2019 Орендар має право самостійно використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов, встановлених чинним законодавством України та цим договором.

Пунктами 5.2, 5.3 договору б/н від 11.02.2019 передбачено, що Орендар може за рахунок власних коштів та після письмового погодження з Власником та Орендодавцем здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання, поліпшення тощо орендованого майна. Для отримання згоди Орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна Орендар надає останньому заяву, обґрунтування необхідності здійснення таких поліпшень, відповідну проектно-кошторисну документацію, експертний висновок щодо вказаної документації та інші документи, передбачені нормативно-правовими актами. Орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від цього майна без заподіяння йому шкоди.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2, 8.5 договору б/н від 11.02.2019 Орендодавець та Власник мають право контролювати наявність, стан, напрямки використання майна, в тому числі здійснювати такий контроль шляхом візуального огляду зі складанням відповідного акта обстеження. Орендодавець та Власник можуть виступати з ініціативою щодо внесення змін у цей договір або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна внаслідок його неналежного використання або невиконання умов договору. У випадку невиконання умов договору Орендодавець має право ініціювати питання щодо розірвання договору.

У пунктах 9.1-9.3 договору б/н від 11.02.2019 узгоджено, що договір діє з 11.02.2019 і до 11.01.2022 (включно). Умови договору зберігають силу протягом всього строку дії договору навіть у випадках, коли після його укладення чинним законодавством України встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до повного виконання зобов`язань. Реорганізація Орендодавця або перехід права власності на майно третім особам не є підставою для зміни умов або припинення дії договору.

За умовами пунктів 9.4, 9.5 договору б/н від 11.02.2019 дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково за згодою сторін або за рішенням суду (господарського суду); банкрутства Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів.

В силу пунктів 9.7, 9.8 договору б/н від 11.02.2019 зміни, доповнення або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідною додатковою угодою за підписом сторін і повинні бути погоджені з Власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.

Відповідно до пунктів 9.10, 9.11 договору б/н від 11.02.2019 Орендодавець повинен за 30 днів сповістити Власника про припинення договору, надіславши Власнику повідомлення та заяви сторін. Орендодавець повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити Власника про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяви сторін для погодження.

Положеннями пункту 10.1 договору б/н від 11.02.2019 визначено, що відносини сторін, що не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством України.

Додатком до договору б/н від 11.02.2019 є розрахунок орендної плати.

На підставі акту приймання-передачі майна №1 від 17.04.2019, підписаного на виконання умов договору б/н від 11.02.2019, позивачеві були передані у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

На підставі рішень Одеської обласної ради №978-VII від 19.06.2019 "Про припинення Комунальної установи "Одеський обласний онкологічний диспансер" шляхом її перетворення у Комунальне некомерційне підприємство " Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" та №1120-VII від 25.10.2019 "Про затвердження передавального акта Комунальної установи "Одеський обласний онкологічний диспансер" між відповідачами було укладено додаткову угоду б/н від 11.11.2019 до договору б/н від 11.02.2019, якою у преамбулі та у тексті вказаного договору оренди найменування Орендодавця в усіх відмінках змінено на Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради".

30.09.2021 на адресу Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" б/н від 30.09.2021, в якій останнє, посилаючись на положення укладеного між сторонами договору б/н від 11.02.2019 та норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, просило, зокрема, продовжити дію вказаного договору оренди на той самий строк.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" також подало через електронну торгову систему наступні заяви:

-ідентифікатор заяви - RGLR001-UA-20210930-22533, дата - 30.09.2021, тип заяви - заява про продовження договору оренди, інформація про Орендодавця - Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", назва об`єкту - нежитлове приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, опис заяви - заява на продовження договору оренди б/н від 11.02.2019;

-ідентифікатор заяви - RGLR001-UA-20211008-64656, дата - 08.10.2021, тип заяви - заява про продовження договору оренди, інформація про Орендодавця - Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", назва об`єкту - нежитлове приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, опис заяви - заява на продовження договору оренди б/н від 11.02.2019 зі звітом про оцінку майна №2363/21 від 07.10.2021 та рецензією №10/07 від 07.10.2021.

У матеріалах справи містяться копії звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Бюро оцінки Стефанович" №2363/21 від 07.10.2021 про незалежну оцінку ринкової вартості індивідуально визначеного майна комунальної власності - нежитлових приміщень першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 22, та рецензії Приватного підприємства "Дельта-Консалтинг" №10/07 від 07.10.2021 на вищенаведений звіт про незалежну оцінку.

В адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" листі №01-06/689 від 01.11.2021 Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" зазначило про те, що не заперечує проти продовження дії договору оренди б/н від 11.02.2019 та інформує, що згідно з планом розвитку на 2022 рік планується повна реконструкція першого поверху головного корпусу диспансеру.

04.11.2021 до Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації надійшло клопотання Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" №01-06/699 від 04.11.2021 щодо надання письмового погодження на продовження договору б/н від 11.02.2019 на право оренди нежитлового приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32; орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС"; бажаний строк оренди - 2 роки 11 місяців; цільове призначення - провадження медичної практики; балансоутримувач - Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради".

Листом Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" №01-06/135 від 26.02.2022 орендарів було повідомлено про те, що голова Одеської обласної військової адміністрації своїм розпорядженням мобілізує усі необхідні ресурси, що перебувають у приватній або комунальній власності та які переходять у власність держави для використання в умовах воєнного чи надзвичайного стану, внаслідок чого приміщення аптек, аптечних кіосків, діагностичного медичного обладнання, які не будуть задіяні у наданні медичної допомоги пораненим та постраждалим, будуть опечатані, а орендарі, які мають діагностичне обладнання КТ, МРТ та відмовляються приймати участь у наданні медичної допомоги пораненим та постраждалим, будуть без погодження з власником задіянні у наданні медичної допомоги.

04.07.2022 державним реєстратором Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області Чернегою О.В. було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме: до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №1005561070006072246 "Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого)", внаслідок чого найменування "Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" було змінене на "Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради".

У матеріалах справи також містяться копії:

-статуту Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", затвердженого рішенням Одеської обласної ради №978-VII від 19.06.2019, та статуту Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради", затвердженого рішенням Одеської обласної ради №431-VIІI від 03.06.2022, з яких вбачається, що постійний контроль за виконанням статутних завдань підприємства здійснює Одеська обласна державна адміністрація ("Орган управління") в особі Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації ("Галузеве управління"). Галузеве управління є відповідальним перед власником за належне виконання функцій контролю щодо діяльності підприємства. Контроль за забезпеченням збереження та ефективного використання майна підприємства здійснює Галузеве управління та Управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган власника);

-розрахунків орендної плати за період з січня місяця по листопад місяць 2022 року та платіжних інструкцій про сплату таких розрахунків;

-Переліку здобувачів ліцензій, за заявами яких прийнято рішення про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я №2151 від 24.10.2019;

-листа Південної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки №36-17 від 22.11.2021, яким повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" про те, що Держатомрегулювання прийняло позитивне рішення щодо видачі ліцензії на право провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: дозволено використання (отримання (придбання), експлуатація та зберігання) ДІВ - пристроїв, що генерують рентгенівське випромінювання - комп`ютерного томографу, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Нежданова, буд. 32;

-ліцензії Державної інспекції ядерного регулювання України №ОВ040427 від 18.11.2021, яка надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" право на провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання;

-декларації №1 відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки суб`єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС";

-листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" №18/1 від 18.01.2023, яким голову робочої групи повідомлено, зокрема, про те, що розміщення апарату магнітно-резонансного томографу потребує спеціальних технологічних рішень, у зв`язку з чим між сторонами договору б/н від 11.02.2019 було узгоджено розміщення в підвальному приміщенні охолоджуючого елементу, який забезпечує охолодження апарату магнітно резонансного томографу, як єдиного механізму;

-складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" акту №1 від 20.01.2023, в якому зазначено про те, що останнє зазнає протиправних обмежень та перешкод у веденні підприємницької діяльності;

-адресованої позивачу відповіді Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №6001.3-696/6017/2 від 02.02.2023 про те, що до нього не надходило заяв від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" стосовно реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки;

-листа Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради" №307 від 16.02.2023, яке надано за результатами опрацювання запиту Управління обласної ради з майнових відносин №05/467/23 від 15.02.2023 та згідно з яким у даного відповідача відсутні відомості про дозвільні документи, які були представлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" щодо встановлення магнітно-резонансного томографу та іншого спеціалізованого обладнання в приміщеннях, які займає вказане товариство.

Предметом спору у даній справі є вимоги Управління обласної ради з майнових відносин про визнання недійсним з 11.01.2022 укладеного між сторонами договору б/н від 11.02.2019, а також про звільнення об`єкта оренди за вказаним договором і його повернення за актом приймання-передачі (повернення) майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на те, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, які виникли на підставі погодженого самим позивачем оспорюваного договору, не є підставою для визнання останнього недійсним та звільнення об`єкта оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір б/н від 11.02.2019 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір б/н від 11.02.2019 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Як зазначалося вище, в силу пункту 9.1 договору б/н від 11.02.2019 цей договір діє з 11.02.2019 і до 11.01.2022 (включно).

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що договір б/н від 11.02.2019 був укладений на строк до 11.01.2022 (включно), тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

З огляду на те, що договір б/н від 11.02.2019 укладений та продовжується вперше, а строк оренди за ним становить 2 роки 11 місяців, тобто є меншим за 5 років, апеляційний господарський суд зазначає про можливість пролонгації зазначеного договору без проведення аукціону.

В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", регламентований Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" випадках.

За умовами пункту 135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (пункт 136 Порядку).

Суд апеляційної інстанції вбачає, що 30.09.2021 та 08.10.2021 шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" подало орендодавцю заяви про продовження договору б/н від 11.02.2019, при цьому до заяви від 08.10.2021 було додано звіт про оцінку майна (об`єкта оренди) та рецензію на цей звіт.

З огляду на те, що вищенаведені заяви були подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" у належній формі (через особистий кабінет в електронній торговій системі) та своєчасно (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, тобто до 11.10.2021), а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів існування у орендаря заборгованості зі сплати орендної плати за договором б/н від 11.02.2019, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про вжиття Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" всіх необхідних від нього, як орендаря, та передбачених чинним законодавством дій для пролонгації зазначеного договору оренди.

Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

В силу частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

У пункті 3.5 рішення Одеської обласної ради №73-V від 22.09.2006 "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" передбачено, що у сфері управління зазначеними об`єктами обласна державна адміністрація виключно за погодженням з управлінням обласної ради з майнових відносин вирішує питання передачі майна з балансу на баланс обласними підприємствами, установами, організаціями та закладами, відповідно до законодавства надає або погоджує надання в оренду, а також погоджує передачу третім особам на інших підставах майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (крім цілісних майнових комплексів та їхніх структурних підрозділів), або окремих прав на нього. Відповідне погодження управлінням обласної ради з майнових відносин здійснюється в строк до 45 днів з моменту та на підставі письмового звернення галузевого управління обласної державної адміністрації, яким додається перелік необхідних для цього документів, а саме: заява зацікавленої особи, заява керівника обласного підприємства, установи, організації чи закладу, погодження галузевого управління обласної державної адміністрації, проект відповідного договору щодо майна. Управління обласної ради з майнових відносин здійснює заходи з оцінки майна, щодо якого укладається договір, суб`єктом оціночної діяльності та погоджує договір. Договір вважається погодженим, якщо він має відповідне про це зазначення, засвідчене підписом уповноваженої особи управління обласної ради з майнових відносин та скріплене печаткою.

Рішенням Одеської обласної ради №45-VIII від 24.12.2020 "Про деякі питання оренди комунального майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області", зокрема, визначено Управління обласної ради з майнових відносин органом, уповноваженим представницьким органом місцевого самоврядування, та уповноваженим органом управління в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, а також встановлено, що балансоутримувачі (комунальні підприємства, установи, заклади, організації) у разі розгляду питання щодо передачі майна в оренду, продовження договорів оренди, внесення змін до договорів оренди, включення комунального майна до відповідного Переліку в обов`язковому порядку отримують згоду уповноваженого органу, до сфери якого вони належать згідно зі статутом, положенням відповідної комунальної установи, закладу чи організації, та згоду управління обласної ради з майнових відносин.

Колегія суддів зазначає, що в адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" листі №01-06/689 від 01.11.2021 Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", як орендодавець та балансоутримувач об`єкта оренди, зазначило про те, що не заперечує проти продовження дії договору б/н від 11.02.2019.

Водночас, беручи до уваги те, що згідно зі статутом орендодавця останній належить до сфери управління Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (уповноважений орган галузевого управління), який, в свою чергу, на виконання пункту 3.5 рішення Одеської обласної ради №73-V від 22.09.2006 "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" письмово звертається до Управління обласної ради з майнових відносин з метою отримання погодження на пролонгацію договорів оренди, Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" подало до зазначеного департаменту клопотання №01-06/699 від 04.11.2021 щодо надання письмового погодження на продовження договору б/н від 11.02.2019.

Між тим у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до місцевого господарського суду не подано жодного доказу розгляду Департаментом охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації вищенаведеного клопотання та подальшого звернення даного департаменту до Управління обласної ради з майнових відносин для отримання відповідного погодження.

Відповідно до абзацу 3 пункту 141 Порядку у разі коли орендодавцем протягом строку, встановленого частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, не отримано погодження уповноваженого органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач такого майна (якщо погодження передбачене відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача), рішення про продовження договору оренди вважається погодженим.

За таких обставин, враховуючи не отримання орендодавцем в строк до 07.12.2021, тобто протягом 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря (08.10.2021), погодження Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, рішення Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" про продовження договору оренди, про яке прийняття якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" було повідомлене листом №01-06/689 від 01.11.2021, в силу абзацу 3 пункту 141 Порядку вважається погодженим.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Водночас Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зауважив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.07.2022 у справі №907/584/21.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема, в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС", виконавши належним чином всі необхідні дії, визначені законодавством, для пролонгації договору б/н від 11.02.2019, набуло "законні очікування" на добросовісну поведінку Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" (орендодавець), Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (орган галузевого управління) та Управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган власника) у вигляді своєчасного розгляду відповідного звернення орендаря з дотриманням конкретно регламентованого чинним законодавством порядку та з прийняттям за результатами його розгляду відповідного рішення про продовження договору оренди без проведення аукціону або про відмову у продовженні такого договору.

Між тим ні Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, ні Управління обласної ради з майнових відносин протягом встановленого строку не розглянули питання погодження рішення Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" про продовження договору б/н від 11.02.2019, а поведінка орендодавця у вигляді повідомлення орендаря листом №01-06/689 від 01.11.2021 про відсутність заперечень проти пролонгації даного договору оренди та подальше (більше ніж через 7 місяців після цього) звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" з вимогою про звільнення та повернення об`єкта оренди внаслідок спливу строку його дії є суперечливою та, як наслідок, не може кваліфікуватися як добросовісна.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні докази існування визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 підстав для прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди. Доказів невідповідності Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС", як орендаря, вимогам, встановленим статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, до суду першої інстанції також не подано.

Не надано також і жодного доказу на підтвердження факту прийняття рішення про відмову у продовженні договору б/н від 11.02.2019 та оприлюднення такого рішення в електронній торговій системі.

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про пролонгацію укладеного між відповідачами договору б/н від 11.02.2019 на тих самих умовах та на той самий строк, а саме: на 2 роки та 11 місяців, тобто до 11.12.2024.

Даний висновок про пролонгацію оспорюваного договору повністю узгоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/346/23 (чинне та набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" до Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління обласної ради з майнових відносин та Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації про визнання договору б/н від 11.02.2019 продовженим.

Зазначеним спростовуються доводи апелянта щодо неправомірності продовження користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" об`єктом оренди за договором б/н від 11.02.2019.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Положеннями частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Дослідивши підстави позову у даній справі, колегія суддів вбачає, що позовна вимога про визнання договору б/н від 11.02.2019 недійсним обґрунтована порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" умов зазначеного договору під час його виконання, між тим Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що недійсність правочину має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на його підставі.

Крім того, позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним з 11.01.2022, необґрунтовано пов`язуючи момент його недійсності з визначеною в договорі датою його закінчення, а не з моментом його укладення.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що Управлінням обласної ради з майнових відносин безпідставно ототожнюються підстави для визнання договору недійсним та підстави для його розірвання.

В силу статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За умовами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, з наведених положень чинного процесуального законодавства вбачається, що саме учасники справи, які наділені певною процесуальною ініціативою, при зверненні до суду з заявами визначають свої вимоги (в межах яких і відбувається розгляд цих заяв судом) та несуть ризик настання або ненастання наслідків, пов`язаних з вчиненням відповідних процесуальних дій.

Принцип диспозитивності процесуального права це основна ідея, що втілює свободу учасників процесу, які мають у справі матеріально-правовий та процесуальний інтерес здійснювати свої матеріальні права для захисту суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів засобами, встановленими процесуальним законодавством. У принципі диспозитивності закладено вольову ознаку щодо використання або відмови від використання особою свого матеріального чи процесуального права.

Процесуальний принцип диспозитивності відповідає принципу особистої ініціативи. Особи, які беруть участь у справі, і насамперед заявники, мають право розпоряджатися своїми правами.

При з`ясуванні змісту поданої апеляційної скарги суд, керуючись принципом диспозитивності у господарському процесі, виходить з того, як його визначено позивачем при зверненні з відповідним позовом, та не вправі самостійно, з власної ініціативи змінювати суть заявленої вимоги.

Таким чином, беручи до уваги те, що позовної вимоги про розірвання договору б/н від 11.02.2019 позивачем в межах цієї справи заявлено не було, а також враховуючи те, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, які виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання останнього недійсним, колегія суддів зауважує на тому, що обставини виконання зазначеного договору не входять до предмету доказування у даній справі, у зв`язку з чим оцінка відповідним доводам скаржника судом апеляційної інстанції не надається.

Посилання апелянта на не погодження ним договору б/н від 11.02.2019 апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки зазначені твердженням спростовуються самим змістом оспорюваного договору, на якому проставлена відмітка про його погодження на момент укладення Управлінням обласної ради з майнових відносин.

За таких обставин, з огляду на недоведеність позивачем наявності правових підстав для визнання договору б/н від 11.02.2019 недійсним, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні відповідної позовної вимоги.

Крім того, враховуючи не спростовану позивачем в межах розгляду цієї справи презумпцію правомірності правочину договору б/н від 11.02.2019, факт пролонгації останнього та, відповідно, відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження припинення між відповідачами орендних правовідносин, які виникли на його підставі, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога про звільнення об`єкта оренди за вказаним договором та його повернення за актом приймання-передачі (повернення) майна також не підлягає задоволенню.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 20.06.2023 у справі №916/409/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління обласної ради з майнових відносин залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/409/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Управління обласної ради з майнових відносин.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.12.2023.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук