Постанова

від 05.12.2023 по справі 759/7200/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 759/7200/21

номер провадження: 22-ц/824/11734/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року у складі судді Твердохліб Ю.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва в особі директора Горобця Юрія Васильовича, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва в особі директора Горобця Ю.В., Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2015 року старшим слідчим в особливо важливих справах СУ ГУ Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Святиною І.А. прийнято заяву від голови Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва Горобця Ю.В. про вчинення кримінального правопорушення, а саме: невідомі особи незаконно заволоділи автобусом марки «Іnternational», модель 9F2706X-B, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить Християнській Релігійній Громаді «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва, яким в подальшому розпорядились на власний розсуд, чим спричинили організації матеріальну шкоду в сумі 200 000 грн 00 коп. 20 травня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №12014100000001238 внесено відомості за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч.2 ст.289 КК України.

02 червня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 358 КК України, а 13 липня 2015 року йому повідомлено про зміну підозри та сформульовано обвинувачення у тому, що він своїми умисними діями, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.289 КК України. Також своїми умисними діями, які виразились в підробці офіційного документа, який видається організацією, що має право видавати такі документи, з метою його використання, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.358 КК України. Також своїми умисними діями, які виразились у використанні завідомо підробленого документу, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України.

Вказував, що відносно нього відбувалось незаконне кримінальне переслідування у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 та ч.4 ст.358 КК України. Проведено ряд протиправних слідчих дій, прийняті незаконні процесуальні рішення, у тому числі, по забезпеченню кримінального провадження, що суттєво обмежували його права та свободи. Однак повного, об`єктивного та всебічного розслідування інкримінованого йому кримінального провадження органом досудового слідства не забезпечено. Прокурором затверджено обвинувальний акт, який направлено до суду за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289, ч.1, ч.4 ст.358 КК України.

Зазначав, що за результатами судового розгляду його звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року його виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року щодо нього залишено без змін. Ухвалою Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 вересня 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року - без змін. У даному кримінальному провадженні у суді головою Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва заявлено цивільний позов на загальну суму 200 000 грн 00 коп., який вироком суду залишено без розгляду.

Вказував, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до нього не застосовувався, однак загальний строк незаконного кримінального переслідування після пред`явлення йому підозри становить у період з 02 червня 2015 року по 22 липня 2015 року - 52 доби. Загальний строк розгляду кримінального провадження у всіх судових інстанціях України з 24 липня 2015 року по 03 вересня 2020 року становить 1 857 днів, а загальний строк притягнення його до незаконної кримінальної відповідальності - 1 909 днів, тобто більше п`яти років.

Вважає, що він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Більше п`яти років він був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканність, що призвело до позбавлення його нормального і достойного способу життя, реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин зі знайомими людьми, близькими та рідними, а також інших негативних наслідків. Ускладнились спілкування і взаємостосунки з оточуючими людьми, які дізнавшись про обвинувачення у тяжкому злочині, пов`язаному з незаконним заволодінням транспортним засобом, одразу припиняли будь-які відносини з ним. Відновлення нормальних стосунків ще не відбулось навіть після закриття судом кримінального провадження. У нього були істотні перешкоди у здійсненні активної діяльності, зустрічі з колегами, близькими, рідними та іншими родичами через обрані заходи забезпечення кримінального провадження та погіршення матеріального становища. Спричинену йому моральну шкоду позивач оцінив у розмірі 3 000 000 грн 00 коп.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн 00 коп. та з Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва моральну шкоду у розмірі 200 000 грн 00 коп.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 700 000 грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Київська міська прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Також Київська міська прокуратура просить стягнути на свою користь витрати по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94), ст.23 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також порушенням ст.ст. 81, 263, 264 ЦПК України, судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, на які посилався суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди.

Вказує, що в ході досудового розслідування та судового провадження стосовно ОСОБА_1 запобіжні заходи не застосовувались. ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 358, ч.4 ст.358 КК України на підставі ст.49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою підставою. Тому вважає, що відповідно до вимог Закону №266/94 у ОСОБА_1 не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з відсутністю фактів незаконного засудження за всіма інкримінованими йому злочинами.

Також зазначає, що посилання ОСОБА_1 на обставини без належного підтвердження, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки згідно вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України докази повинні відповідати визначеним у цих статтях критеріям і свідчити у їх сукупності про наявність таких підстав. Однак доказів, як фізичного чи психічного виливу, до вказаних негативних наслідків морального характеру, так і доказів на підтвердження самих фактів неможливості реалізації будь-яких звичок і бажань, про що вказував суд першої інстанції, матеріали справи не містять.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В.А. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України. Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 протягом більше 4 років, а саме 52 місяці 27 днів безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 700 000 грн 00 коп. З урахуванням наведеного, представник позивача просила апеляційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Християнська Релігійна Громада «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва та Державна казначейська служба України не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційна скарга не містить доводів в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі міста Києва про стягнення моральної шкоди, а тому законність оскаржуваного рішення суд в цій частині не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 червня 2015 року позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.2 ст.289 КК України.

У липні 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч.4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України.

Установлено, що 20 липня 2015 року старшим прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва Вільчинським О.В. затверджено обвинувальний акт у кримінального провадженні внесеному до ЄРДР за № 12014100000001238 від 20 липня 2015 року відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358, ч.2 ст.289 КК України.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.289 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення. Цивільний позов Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Вільчинського О.В. залишено без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м.Києва від 29 травея 2018 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами беззаперечно встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 02 червня 2015 року, тобто з дня коли йому було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України, до 03 вересня 2020 року, тобто до набрання виправдувальним вироком щодо позивача законної сили.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди, ОСОБА_1 стверджував, що знаходячись під слідством та судом, зазнаючи обмеження його прав, він зазнав моральних страждань, розмір якої він оцінив у 3 000 000 грн 00 коп.

У даній справі правовідносини, які виникли між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Питання про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю у кримінальному процесі, врегульовано ст.130 КПК України, якою передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Частинами 2 та 3 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Нормами, які регламентують відшкодування, зокрема, моральної шкоди є положення ст.1167 та ст.1176 ЦК України.

Статтею 1167 ЦК України (загальна правова норма, що регламентує відшкодування моральної шкоди) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (що також передбачено ч.1 ст.1176 ЦК України); 3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, спеціальною правовою нормою ч.ч. 2, 6, 7 ст.1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

В Україні існує спеціальний Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зі змісту ст.1 якого слідує, що його дія поширюється на осіб, які незаконно зазнали обмеження будь-якого їх права внаслідок застосування щодо них органами досудового розслідування, прокуратури чи суду заходів впливу за положеннями КПК та КК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до п.5 ст.3 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Частинами 5 та 6 ст.4 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.13 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

В тож же час за загальний принципом шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у справі, якщо це передбачено відповідним законом, наприклад, ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач, як особа, котра перебувала під слідством має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону ст.1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установивши, що позивач у цій справі перебував у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні, за результатами розгляду якого його було виправдано судом, в силу вищенаведених положень п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що він має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначається, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч.ч.2, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки він протягом більше 4 років, а саме 52 місяці 27 днів безпідставно притягувався до кримінальної відповідальності.

У відповідності до проведеного судом першої інстанції розрахунку, який був перевірений апеляційним судом та є таким, що відповідає фактичним обставинам і нормам права, мінімальний законодавчо визначений розмір заподіяної позивачу моральної шкоди становить: (6 700 грн 00 коп. ? 52 місяці = 348 400 грн 00 коп.) + (6 700 грн ? 30 календарних днів ?27 днів = 6 030 грн 00 коп.) = 354 430 грн 00 коп.

Обставини перебування позивача під слідством і судом, безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань, він постійно перебував у стресовому стані, а інші слідчі дії безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях. Протягом цього періоду позивач був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї, що завдавало йому душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього зі сторони правоохоронної системи.

Також, внаслідок незаконного намагання притягнути позивача до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення до нього працівників правоохоронних органів під час досудового слідства, останньому спричинено значної моральної шкоди, яка виражається у фізичних стражданнях, яких позивач зазнав від ушкодження здоров`я в результаті загострення та набуття хвороб під час незаконного кримінального переслідування.

Відповідно до ст.2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст. 1174 ЦК України є держава Україна.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц вказано, що в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цій справі позов пред`явлено, в тому числі, до Київської міської прокуратури, яка здійснювала процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у відповідному кримінальному провадженні про обвинувачення позивача, та представляла сторону обвинувачення, отже є належним відповідачем у справі.

При цьому законність дій органу досудового розслідування (поліції) була предметом судової оцінки при розгляді по суті пред`явленого позивачу кримінального обвинувачення у кримінальній справі та не може переглядатися у даній цивільній справі.

Відповідно до ч.1 ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (див. пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Доводи апеляційної скарги прокуратури про те, що в ході досудового розслідування та судового провадження стосовно ОСОБА_1 запобіжні заходи не застосовувались, а тому відсутні правові підстави для стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки як зазначалося вище, згідно з вимогами чинного законодавства та усталеної практики Верховного Суду, сам факт перебування позивача під слідством і судом, безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань, він постійно перебував у стресовому стані, а інші слідчі дії безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях. Протягом цього періоду позивач був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї, що завдавало йому душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього зі сторони правоохоронної системи.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надав доказів, як фізичного чи психічного виливу до нього зі сторони працівників правоохоронних органів.

Апеляційний суд також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги прокуратури про те, що у даному випадку ОСОБА_1 взагалі не має права на відшкодування моральної шкоди, оскільки його звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 358, ч.4 ст.358 КК України на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою підставою, виходячи з такого.

Так, вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинуватим та його виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.

Частиною 2 ст.289 КК України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або з використанням електронних пристроїв для втручання в роботу технічних засобів охорони, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Санкція ч.2 ст.289 КК України передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Вказане кримінальне правопорушення класифікується як тяжкий злочин (ч.4 ст.12 КПК України).

Таким чином інкримінування позивачу вказаного кримінального правопорушення, у вчиненні якого його визнано невинуватим беззаперечно завдало йому моральних страждань, оскільки таке кримінальне провадження було припинене саме з реабілітуючих підстав (виправдувальний вирок), що є достатньою для висновку про те, що ОСОБА_1 неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури завдано моральної шкоди.

Факт звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 358, ч.4 ст.358 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не спростовує того, що позивач зазнав незаконного переслідування у вчиненні тяжкого злочину за ч.2 ст.289 КК України, санкція якої передбачає реальне позбавлення волі із можливою конфіскацією майна.

До того ж згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Приймаючи до уваги, що ході досудового розслідування та судового провадження стосовно ОСОБА_1 запобіжні заходи не застосовувались, ОСОБА_1 було інкриміновано три кримінальних правопорушення, однак за ч.1 ст. 358, ч.4 ст.358 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а також керуючись принципами розумності, справедливості, співмірності й недопущення безпідставного збагачення, колегія суддів приходить до висновку про визначення розміру належної до стягнення з держави на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн 00 коп.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині розміру суми стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди не в повному обсязі відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в цій частині, стягнувши з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури грошові кошти у розмірі 500 000 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року в частині розміру суми стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - змінити.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури грошові кошти у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: