Постанова

від 10.07.2024 по справі 759/7200/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

справа № 759/7200/21

провадження № 61-329св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська міська прокуратура, Християнська Релігійна Громада «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва в особі директора Горобця Юрія Васильовича, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Вікторії Анатоліївни на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А., та касаційну скаргу представника Київської міської прокуратури та її посадових осіб Горелик Роксолани Мирославівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Твердохліб Ю. О., та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва в особі директора Горобця Ю. В., Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 20 травня 2015 року старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Святиною І. А. прийнято заяву від голови Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва Горобця Ю. В. про вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що невідомі особи незаконно заволоділи автобусом марки «Іnternational», модель 9F2706X-B, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить Християнській Релігійній Громаді «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва, яким в подальшому розпорядились на власний розсуд, чим спричинили організації матеріальну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

20 травня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014100000001238 внесено відомості за кримінальним правопорушенням, передбаченим частиною другою статті 289 КК України.

02 червня 2015 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 289, частиною першою статті 358 КК України, а 13 липня 2015 року йому повідомлено про зміну підозри та сформульовано обвинувачення в тому, що він своїми умисними діями, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 289 КК України. Також своїми умисними діями, які виразились в підробці офіційного документа, який видається організацією, що має право видавати такі документи, з метою його використання, він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 358 КК України. Крім того, своїми умисними діями, які виразились у використанні завідомо підробленого документа, він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 358 КК України.

Отже, стосовно нього відбувалось незаконне кримінальне переслідування щодо вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 289, частинами першою та четвертою статті 358 КК України. Проведено протиправні слідчі дії, прийняті незаконні процесуальні рішення, у тому числі, по забезпеченню кримінального провадження, що суттєво обмежували його права та свободи. Однак повного, об`єктивного та всебічного розслідування інкримінованого йому кримінального провадження органом досудового слідства не забезпечено. Прокурором затверджено обвинувальний акт, який направлено до суду за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 289, частинами першою та четвертою статті 358 КК України.

Зазначав, що за результатами судового розгляду його звільнено від кримінальної відповідальності за частинами першою та четвертою статті 358 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, і виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

У цьому кримінальному провадженні головою Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва заявлено цивільний позов на загальну суму 200 000,00 грн, який вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року залишено без розгляду.

ОСОБА_1 зазначав, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до нього не застосовувався, однак загальний строк незаконного кримінального переслідування після пред`явлення йому підозри становить у період з 02 червня 2015 року до 22 липня 2015 року - 52 доби. Загальний строк розгляду кримінального провадження у всіх судових інстанціях України з 24 липня 2015 року до 03 вересня 2020 року становить 1 857 днів, а загальний строк притягнення його до незаконної кримінальної відповідальності - 1 909 днів, тобто 67 місяців.

Таким чином, вважав, що він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Більше п`яти років він був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканність, що призвело до позбавлення його нормального і достойного способу життя, реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин зі знайомими людьми, близькими та рідними, а також інших негативних наслідків. Ускладнились спілкування і взаємостосунки з оточуючими людьми, які дізнавшись про обвинувачення у тяжкому злочині, пов`язаному з незаконним заволодінням транспортним засобом, одразу припиняли будь-які відносини з ним. Відновлення нормальних стосунків ще не відбулось навіть після закриття судом кримінального провадження. У нього були істотні перешкоди у здійсненні активної діяльності, зустрічі з колегами, близькими, рідними та іншими родичами через обрані заходи забезпечення кримінального провадження та погіршення матеріального становища. Спричинену йому моральну шкоду він оцінює в розмірі 3 000 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн та з Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 700 000,00 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок кримінального переслідування позивачу завдана моральна шкода, яка полягала у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, погіршенні та позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, вимушених змінах в організації його життя.

Позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, зокрема, статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував принцип розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи предмет та підстави позову, Християнська Релігійна Громада «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва є неналежним відповідачем у цій справі, тому встановивши, що позивачем пред`явлено позов до неналежної особи, наявні підстави для відмови у задоволенні позову в цій частині з підстав пред`явлення вимоги до неналежного відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу Київської міської прокуратури задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року в частині розміру суми стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури, грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов, однак не звернув уваги на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Беручи до уваги, що в ході досудового розслідування та судового провадження стосовно ОСОБА_1 запобіжні заходи не застосовувались, ОСОБА_1 було інкриміновано три кримінальні правопорушення, однак за частинами першою та четвертою статті 358 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а також керуючись принципами розумності, справедливості, співмірності й недопущення безпідставного збагачення, суд вважав за необхідне зменшити стягнуту судом першої інстанції суму моральної шкоди до 500 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко В. А. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано зменшив ОСОБА_1 розмір моральної шкоди, оскільки судом першої інстанції було враховано всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, зокрема обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із його перебуванням під слідством та судом, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, у результаті чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 61-12026св19).

У січні 2024 року представник Київської міської прокуратури та її посадових осіб Горелик Р. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга Київської міської прокуратури мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано того, що ОСОБА_1 не надав суду належних, достовірних та обґрунтованих доказів щодо стягнення моральної шкоди у більшому ніж гарантованому державою мінімальному розмірі.

Також судами попередніх інстанцій не враховано того, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації, а в цій справі інкриміноване ОСОБА_1 діяння за частинами першою та четвертою статті 358 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності, що не є реабілітуючою обставиною, тому виключає право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, тим паче у більшому розмірі ніж визначено зазначеним Законом.

Підставою касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21 (провадження № 61-4717св22).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В. А. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Київської міської прокуратури, в якому просила суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а її касаційну скаргу задовольнити.

Відзиви від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко В. А. на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника Київської міської прокуратури та її посадових осіб Горелик Р. М. на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 червня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 289 КК України.

У липні 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою та четвертою статті 358, частиною другою статті 289 КК України.

20 липня 2015 року старшим прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва Вільчинським О. В. затверджено обвинувальний акт у кримінального провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12014100000001238 від 20 липня 2015 року щодо ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою та четвертою статті 358, частиною другою статті 289 КК України.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України закрито.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, і виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Також у цьому кримінальному провадженні головою Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва заявлено цивільний позов на загальну суму 200 000,00 грн, який вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року залишено без розгляду.

Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 02 червня 2015 року (дня повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень) до 29 жовтня 2019 року (набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 52 місяці 27 днів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко В. А. не підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника Київської міської прокуратури та її посадових осіб Горелик Р. М. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до Християнської Релігійної Громади «Дорогою Христа» у Дніпровському районі м. Києва не оскаржувалося і не переглядалося в апеляційному порядку, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення першої та апеляційної інстанцій в цій частині не переглядаються в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги представника Київської міської прокуратури та її посадових осіб Горелик Р. М. є обґрунтованими.

ОСОБА_1 , висловлюючи свої доводи щодо відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями і процесуальними рішеннями органів досудового розслідування, вказував на незаконне переслідування, порушення кримінальної справи, пред`явлення обвинувачення, перебування під слідством та судом.

Як на правову підставу для задоволення своїх вимог, позивач посилався на вимоги статей 1167, 1176 ЦК України та на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що внаслідок кримінального переслідування ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягала у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, вимушених змінах в організації його життя, тому дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, зокрема, статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов, однак не звернув уваги на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Беручи до уваги, що в ході досудового розслідування та судового провадження стосовно ОСОБА_1 запобіжні заходи не застосовувались, ОСОБА_1 було інкриміновано три кримінальні правопорушення, однак за частинами першою та четвертою статті 358 КК України його звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а також керуючись принципами розумності, справедливості, співмірності й недопущення безпідставного збагачення, суд вважав за необхідне зменшити стягнуту судом першої інстанції.

Однак колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення № 6/5/3/41).

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21).

Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.

Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає підстав вважати її залишеною під підозрою.

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та інші).

Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження щодо якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.

Так, Верховний Суд виснував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18), від 06 березня2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065ск19), від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21), від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22) та інших).

Тобто Верховний Суд неодноразово та послідовно робив висновки щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями прокуратури та суду, і вказані висновки застосовуються судами при розгляді подібних спорів.

У справі, що переглядається, встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України закрито.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, і виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Отже, звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 358 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18) Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, вважав, що позивач не має права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону, оскільки його не було повністю реабілітовано за вчинення злочинів, зокрема, за частиною другою статті 149, частиною третьою статті 303 КК України - виправдано, у межах цієї ж кримінальної справи засуджено за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 303, частиною третьою статті 357 КК України, однак звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав. При цьому Верховний Суд в зазначеній постанові вказав, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. Проте заявник, вимагаючи компенсацію за позбавлення його свободи, в межах цієї або іншої судової справи не надав докази, які б свідчили про незаконність такого обмеження волі. У справі немає даних про те, що суд, санкціонуючи тримання під вартою позивача, вказав на незаконність такого обмеження волі або порушення процедури затримання. Також відсутні докази, що позивач оскаржував своє взяття або тримання під вартою і компетентний суд встановив його незаконність. При цьому у справі, яка переглядається, позивач також не ставив питання щодо законності взяття та тримання його під вартою, тобто безпосередньо чи опосередковано позивач не довів факт незаконного обмеження свободи, який би надав право на компенсацію, передбачену статтею 5 Конвенції, отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів про відсутність передбачених Законом підстав для відшкодування шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21) зазначено, що, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суди обґрунтовано керувалися тим, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки право на відшкодування шкоди виникає в особи лише у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, при повній реабілітації. Проте, як встановлено судами, кримінальну справу за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності, що в свою чергу не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила кримінально каране діяння. У випадку закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (за згодою обвинуваченого) відсутні підстави для відшкодування шкоди відповідно до положень статті 2 Закону № 266/94-ВР. Погоджуючись з висновками судів, Верховний Суд вказав, що незаконність притягнення до кримінальної відповідальності підлягала доведенню у кримінальній справі, однак позивач, реалізуючи свої процесуальні права, погодився на закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав.

Отже, одним із основних елементів, які підлягають встановленню та вирішенню під час розгляду цієї справи, є визначення, чи була особа повністю реабілітована за вчинення декількох кримінальних правопорушень. Зокрема, за частинами першою та четвертою статті 358 КК України кримінальне провадження закрито на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто за нереабілітуючих підстав.

Тобто позивач був виправданий лише за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України, тому позивач не є повністю реабілітованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у ОСОБА_1 не виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави для такого відшкодування, оскільки позивач не був повністю реабілітований, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог до Київської міської прокуратури та Державної казначейської служби України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дослідили усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, однак в частині позовних вимог до Київської міської прокуратури та Державної казначейської служби України неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до Київської міської прокуратури та Державної казначейської служби України підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Беручи до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням положень частини шостої статті 141 ЦПК України, зазначені судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тому слід компенсувати Київській міській прокуратурі з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений у суді касаційної інстанції, у розмірі 14 000,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Вікторії Анатоліївни залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника Київської міської прокуратури та її посадових осіб Горелик Роксолани Мирославівни задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва 03 квітня 2023 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури, відмовити.

Компенсувати Київській міській прокуратурі з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений у суді касаційної інстанції, у розмірі 14 000,00 (чотирнадцять тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець