Постанова

від 11.12.2023 по справі 825/1661/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 825/1661/18

касаційне провадження № К/9901/69603/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2015 (суддя Д`яков В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 (головуючий суддя - Мельничук В.П., судді - Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Чернігівській області як відокремлений підрозділ ДПС) (далі - Управління) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просив: визнати протиправними дії Управління по проведенню перевірки ФОП ОСОБА_1 ; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.11.2017 № 00004151302, № 00004161302, № 0004191302, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.11.2017 № 0004181302 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.11.2017 №Ф-0004171302.

На обґрунтування вимог позивач зазначив, що висновки, зроблені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам, є суперечливими, не підтвердженими документально, а відтак оскаржувані рішення відповідача є протиправними. Вказує, що оскаржувані рішення прийняті контролюючим органом без дослідження всіх обставин справи, документів. Вважає, що витрати та податковий кредит сформовані ним правомірно, а тому висновки контролюючого органу про таке завищення не відповідають фактичним обставинам справи та є хибними, з огляду на що висновки про заниження позивачем єдиного внеску також є неправомірними. Крім того, позивач вказує на порушення податковим органом порядку призначення та проведення планової документальної перевірки підприємця.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 15.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018, у задоволені позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визначені платником витрати по господарським операціям з ФОП ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження та не підтверджені належними первинними документами. Також, суди виходили з того, що позивач неправомірно включив до складу витрат вартість придбаних ним вантажного автомобіля та екскаватора, а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду. Також, суди вказали, що позивач не був позбавлений можливості бути присутнім при перевірці та надати будь-які документи, які підтверджують реальність здійснення ним господарських операцій.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи. Стверджує, що позивачем під час перевірки було частково надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження включення до складу витрат понесені ним витрати в межах його господарської діяльності, а решту документів не було надано у зв`язку з їх вилученням згідно протоколу обшуку від 11.08.2017, про що контролюючий орган було повідомлено. Зауважує, що судами не були досліджені первинні документи позивача в підтвердження правомірності ведення платником податкового обліку, надані ним під час розгляду справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій з підстав їх правомірності та обґрунтованості.

Крім того, відповідач подав клопотання, у якому просить закрити провадження у справі у зв`язку зі смертю позивачу у відповідності до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Чернігівській області як відокремленим підрозділом ДПС.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.10.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 11.10.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов до висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, дотримання вимог законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 22.09.2017 №525/13/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), за висновками якого позивачем були порушені вимоги:

пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що мало вираз у завищенні підприємцем витрат на загальну суму 57229767,86 грн. (у тому числі: за 2015 рік - 23357979,53 грн., за 2016 рік - 33871788,33 грн.) та у заниженні оподатковуваного доходу на вказану суму, внаслідок чого позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 10762055,81 грн. (у тому числі: за 2015 рік - 4665133,91 грн., за 2016 рік - 6096921,90 грн.);

підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, внаслідок чого позивачем занижено військовий збір на загальну суму 858446,51 грн, в тому числі: за 2015 рік в сумі 350369,69 грн, за 2016 рік у сумі 508076,82 грн;

пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого занижено суму єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 236224,28 грн;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), що мало вираз у завищенні податкового кредиту на загальну суму 42250,00 грн., внаслідок включення до його складу податку на додану вартість, сплаченого: у складі вартості придбаного вантаженого автомобіля за липень 2016 року у сумі 32158,00 грн. та у складі вартості придбаного екскаватора у вересні 2016 року у сумі 10092,00 грн.;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду на 42250,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки 03.11.2017 контролюючим органом були прийняті: податкове повідомлення-рішення №00004151302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 16143083,72 грн, у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 10762055,81 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5381027,91 грн; податкове повідомлення-рішення №0004191302, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2016 року на 42250,00 грн; податкове повідомлення-рішення №00004161302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 1073058,14 грн, у тому числі: за податковим зобов`язанням в сумі 858446,51 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 214611,63 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 03.11.2017 № 0004181302, яким до позивача застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 25824,15 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.11.2017 №Ф-0004171302 в сумі 174117,53 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

За правилами підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлено положеннями статті 177 ПК України, пунктом 177.1 якої визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Згідно з пунктом 177.3 статті 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин правомірності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суди приймаючи рішення виходили з правомірності проведення перевірки, при цьому не надали оцінку фактам, встановленим перевіркою, не перевірили обставини, викладені в акті перевірки.

Суди дійшовши до висновку про непідтвердження позивачем складу витрат, не з`ясували склад, походження таких витрат, не з`ясували чи надавалися такі документи під час проведення перевірки та обставини, які підтверджують або не підтверджують наявні у справі первинні документи, з урахуванням того, що матеріали справи містять протокол обшуку позивача від 11.08.2017, у якому наведений перелік первинних документів, які були вилучені, а також зважаючи на те, що акт перевірки містить суперечливі дані щодо надання/ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки, за умови надання таких під час судового розгляду справи.

Суди, дійшовши до висновку про непідтвердження належними первинними документами правомірності формування позивачем витрат за господарськими операціями позивача, відсутність доказів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами позивача, зокрема, з ФОП ОСОБА_2 не дослідили зміст таких господарських операцій, дату їх здійснення, зміст первинних документів, які наявні у матеріалах справи, не надали оцінку порушенням, встановленим в акті перевірки, не перевірили зміст таких порушень, не встановили, якими доказами підтверджуються або спростовуються виявлені порушення, з урахуванням того, що ФОП ОСОБА_2 був зареєстрований як підприємець 25.11.2016, а висновки податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу включають, у тому числі, й 2016 рік.

Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягали обов`язковому встановленню судом, з урахуванням того, що висновки про заниження позивачем оподатковуваного доходу слугували підставою для висновків контролюючого органу про заниження підприємцем військового збору та єдиного внеску.

Висновки щодо необґрунтованості позовних вимог суди попередніх інстанцій сформували без належного дослідження всіх обставин, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням неповного з`ясування зазначених вище обставин у справі, що призвело до передчасних висновків, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.

Згідно з частиною першою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права та бути законним і обґрунтованим.

Визначені статтею 341 КАС України межі касаційного перегляду не надають Верховному Суду як суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, та дослідження доказів.

За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до пункту 99.1 статті 99 ПК України виконання грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи - підприємця, фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. Претензії спадкоємцям пред`являються контролюючими органами в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред`явлення претензій кредиторами спадкодавця. Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов`язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов`язаннями та/або податковим боргом спадкоємців. Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов`язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується. У разі переходу спадщини до держави грошові зобов`язання померлої фізичної особи припиняються.

Актовим записом про смерть № 298 від 14.09.2020, складеним Сновським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), підтверджується, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом частини другої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

Оскільки в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень, а також з огляду на те, що спірні правовідносини передбачають правонаступництво, тоді як межі перегляду судом касаційної інстанції не дозволяють встановлювати обставини, які не були встановлені у судових рішеннях, зокрема, щодо наявності/відсутності правонаступників позивача та щодо прийняття/неприйняття ними спадщини, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2015 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд з урахуванням вимог, встановлених пунктом 99.1 статті 99 ПК України.

За таких обставин, клопотання Управління про закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 52, 238, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити Головне управління ДФС у Чернігівській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Чернігівській області як відокремленим підрозділом ДПС.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.06.2015 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.П. Юрченко