Постанова

від 15.11.2023 по справі 918/119/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 918/119/21

Провадження № 12-20гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Василенко Н. В.,

позивач - не з`явились,

відповідач-1 - Левчунь С. А.,

відповідач-2 - Шевчук В. С., Єніч В. С.,

третя особа-1 - не з`явились,

третя особа-2 - не з`явились,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 (головуючий суддя Мельник О. В., судді Філіпова Т. Л., Петухов М. Г.) у справі за позовом керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дубенська районна державна адміністрація і Смизька селищна рада, про розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.У лютому 2021 року керівник Дубенської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - ОДА) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» (далі - СВК «Нива», Кооператив) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (далі - ТОВ «Щедра Нива Шепетин», Товариство), у якому просив розірвати укладений між Кооперативом та Дубенською районною державною адміністрацією (далі - РДА) договір оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення від 18.02.2004 (далі - договір від 18.02.2004, договір оренди), витребувати в Товариства та повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га (далі - земельна ділянка).

1.2.Позов умотивовано тим, що Кооператив без згоди орендодавця та з порушенням статей 24 і 25 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) і умов договору від 18.02.2004 за розподільчим балансом передав право оренди земельної ділянки іншій юридичній особі (Товариству), яка створена шляхом виділу з Кооперативу. Згідно з доводами Прокурора, ця обставина відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є підставою для дострокового розірвання зазначеного договору та витребування в Товариства земельної ділянки. Прокурор доводив, що відповідно до статей 104, 109 ЦК виділ Товариства з Кооперативу не є реорганізацією останнього, а відтак правонаступництво Товариства у правовідносинах з оренди земельної ділянки не виникло.

Як на правову підставу позову Прокурор також посилався на статтю 8-1 Закону № 161-XIV, яка забороняє відчуження права оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення не власником, а орендарем.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1.Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 у задоволенні позову відмовлено.

2.2.Рішення вмотивовано тим, що Прокурор та ОДА не довели, що є правові підстави для розірвання договору оренди та витребування в Товариства земельної ділянки.

Суд першої інстанції виснував, що виділ Товариства з Кооперативу є реорганізацією відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087-IV). До відносин, які склалися між Кооперативом та Товариством щодо реорганізації та правонаступництва, мають бути застосовані норми цього Закону, а не норми статей 104, 109 ЦК, оскільки цей Закон прийнято пізніше ніж ЦК.

Договір від 18.02.2004 не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря, а відповідно до пункту 3.2 цього договору згода орендодавця вимагається лише щодо передачі орендарем земельної ділянки в суборенду. Оскільки внаслідок правонаступництва відбувся перехід прав та обов`язків орендаря за договором від Кооперативу до Товариства, а суд не встановив обставин укладення між ними договору суборенди, то згоди орендодавця на передачу за розподільчим балансом права оренди земельної ділянки не вимагається.

Суд відхилив посилання Прокурора на статтю 109 ЦК та на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, згідно з яким виділ є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК) і не визначається законодавцем видом реорганізації, оскільки цей висновок був зроблений у правовідносинах щодо виділу з товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норму статті 8-1 Закону № 161-XIV, вказавши, що Кооператив не відчужував право оренди земельної ділянки, а це право перейшло до Товариства внаслідок правонаступництва.

Крім того, суд зробив висновок, що Прокурор не обґрунтував, чим перехід права оренди в порядку правонаступництва від Кооперативу до Товариства порушив права ОДА. За наявними в матеріалах справи доказами Товариство використовує земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, сплачує за неї всі платежі (орендну плату, рентну плату, подає податкові декларації та інше), тобто виконує всі передбачені договором обов`язки орендаря, а тому має й усі права орендаря земельної ділянки. Доказів на підтвердження доводу, що права оренди від Кооперативу до Товариства не перейшли або що Товариство не виконує обов`язки орендаря земельної ділянки, Прокурор не надав.

2.3.Справа розглядалась судами апеляційної інстанції неодноразово.

2.4.Так, постановою КГС ВС від 02.11.2022 касаційні скарги Товариства та Кооперативу задоволено частково, скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 про задоволення позову, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з вказівкою, зокрема, на те, що під час нового розгляду суд має встановити, чи можна вважати виділення з Кооперативу нової юридичної особи (Товариства) із затвердженням розподільчого балансу та визначенням того, що Товариство є правонаступником частини майна, прав та обов`язків Кооперативу, добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою в розумінні статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

2.5.За результатами нового розгляду справи постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; договір оренди розірвано, витребувано в Товариства та повернуто державі в особі ОДА земельну ділянку.

2.6.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що реорганізація в силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників та не призводить до припинення зобов`язання і не є підставою для розірвання договору. Водночас виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК), не визнається законодавцем видом реорганізації. На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа - сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа (сторона договору), з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа. Норми ЦК, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.

У спірних правовідносинах орендар прийняв рішення саме про виділення із сільськогосподарського виробничого кооперативу товариства з обмеженою відповідальністю, що має наслідком одночасне збереження правосуб`єктності Кооперативу та утворення нової юридичної особи - Товариства. Таким чином, універсального правонаступництва не відбулося, а перехід прав та обов`язків до новоствореної юридичної особи відбувся саме за розподільчим балансом.

Аналіз статті 8-1 Закону № 161-XIV свідчить про те, що можливість відчужувати право оренди земельної ділянки лісогосподарського призначення не власником, а орендарем цієї ділянки законодавством не передбачена. Оскільки орендар (Кооператив) не втратив правосуб`єктності юридичної особи після виділу з нього Товариства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що право оренди землі, набуте Кооперативом за договором від 18.02.2004, було передано іншій новоствореній юридичній особі (Товариству) без згоди орендодавця, що суперечить вимогам статті 8-1 Закону № 161-XIV.

При цьому частина четверта статті 32 Закону № 161-XIV узгоджується зі змістом статті 8-1 цього ж Закону, оскільки при збереженні правосуб`єктності юридичної особи орендаря йому гарантовано збереження та продовження правовідносин за договором оренди землі.

З посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), викладені в постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, суд апеляційної інстанції зазначив, що залучення орендарем третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з фактичним припиненням орендарем діяльності з безпосереднього використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки в суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що статтею 141 ЗК та статтею 31 Закону № 161-XIV визначено порядок добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою. Зокрема, такий порядок передбачає звернення землекористувача до власника земельної ділянки з відповідною заявою. Разом з тим матеріали справи не містять доказів повідомлення орендарем орендодавця про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, прийняття орендодавцем рішення про припинення права користування земельною ділянкою, дострокового розірвання договору оренди за взаємною згодою сторін.

Суд апеляційної інстанції врахував, що матеріалами справи підтверджено і не заперечується відповідачами, що з жовтня 2018 року орендар (Кооператив) не використовує земельну ділянку, що є порушенням пункту 3.2 договору оренди та статей 24, 25 Закону № 161-XIV, у зв`язку із чим дійшов висновку про те, що фактичне невикористання Кооперативом земельної ділянки та її передача в користування Товариству без згоди орендодавця та всупереч положенням статті 8-1 Закону № 161-XIV є підставою для дострокового розірвання договору оренди відповідно до статті 651 ЦК та статті 32 Закону № 161-XIV.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про те, що стаття 8-1 Закону № 161-XIV не підлягає застосуванню, оскільки договір оренди був укладений у 2004 році, адже норми законодавства застосовуються на час вчинення правопорушення, тобто на час передачі прав та обов`язків орендаря за договором від Кооперативу до Товариства.

Оскільки Товариство без належних правових підстав використовує земельну ділянку, то вона має бути витребувана та повернена у власність держави в особі ОДА.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1.14.02.2023 та 16.02.2023 до КГС ВС надійшли касаційні скарги Товариства та Кооперативу, у яких вони просили скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023, а рішення Господарського суду Рівненської області від 22.02.2022 залишити в силі.

4. Доводи скаржників, викладені в касаційних скаргах

4.1.Суд апеляційної інстанції не врахував відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування в подібних правовідносинах статті 28 Закону № 1087-IV. Так, постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції, не стосується реорганізації кооперативів та не враховує положення вказаної вище норми, а правовідносини у справах № 291/1009/18 та № 918/119/21 не є тотожними, оскільки відрізняються за суб`єктним складом та матеріально-правовим регулюванням. Відтак висновки у справі № 291/1009/18, які стосуються застосування статті 109 ЦК, не могли бути застосовані судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи. Слід також звернути увагу на те, що в зазначеній постанові об`єднана палата КЦС ВС відступила від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 12.03.2020 у справі № 291/1478/18, яка не містить правової позиції про те, що виділ не є формою реорганізації юридичної особи.

4.2.Суд апеляційної інстанції не врахував того, що, окрім частини першої статті 109 ЦК, правовідносини щодо функціонування кооперативів регулюються Законом № 1087-IV, який є спеціальним і конкретизує положення ЦК, а саме стаття 28 цього Закону відносить виділ до форм реорганізації кооперативу.

4.3.Згідно із частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договору оренди, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. У договорі від 18.02.2004 ця умова не зазначена, що унеможливлює його розірвання. Така правова позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

4.4.Суд апеляційної інстанції помилково застосував у спірних правовідносинах статтю 8-1 Закону № 161-XIV, статтю 57 ЗК та частину першу статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК), оскільки проігнорував доводи відповідачів про те, що на момент укладення договору оренди (18.02.2004) статті 8-1 не було в Законі № 161-XIV, а вказані норми ЗК та ЛК набрали чинності лише 29.03.2006, що в силу статті 58 Конституції України не дає підстав для їх застосування. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що виділ і передача права оренди за розподільчим балансом не передбачають передачі права оренди до статутного капіталу, тим більше, що Кооператив не був засновником Товариства, а також помилково ототожнив перехід права оренди до правонаступника в порядку реорганізації з відчуженням права оренди.

4.5.Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання договору від 18.02.2004 у зв`язку зі зміною орендаря та не дослідив наявності порушення прав позивача проведеною реорганізацією. У позові немає доказів невиконання орендарем та його правонаступником визначених у статті 25 Закону № 161-XIV та пункті 3 договору оренди обов`язків.

4.6.Суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що фактичне невикористання Кооперативом земельної ділянки та її передача в користування Товариства без згоди орендодавця суперечить положенням статті 8-1 Закону 161-XIV та є підставою для дострокового розірвання договору оренди відповідно до статті 651 ЦК та статті 32 Закону № 161-XIV. Цей висновок апеляційного суду також не узгоджується з висновками Верхового Суду, викладеними в постановах від 04.05.2020 у справі № 816/1331/17 та від 12.06.2020 у справі № 480/303/19, про те, що припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.

Висновки апеляційного суду є суперечливими, оскільки, з одного боку, вони вказують на вчинення Кооперативом дій, які мають ознаки добровільної відмови від використання земельної ділянки, а з іншого - що жодних повідомлень від сторін договору чи їх правонаступників про його дострокове розірвання матеріали справи не містять.

4.7.Витребування земельної ділянки в Товариства здійснено неправомірно, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував, що правонаступник є її належним користувачем.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1.13.03.2023 Прокурор засобами поштового зв`язку надіслав на адресу КГС ВС відзиви на касаційні скарги Товариства та Кооперативу (т. 8, а. с. 12-38), у яких просив у задоволенні скарг відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзиви обґрунтовані такими доводами.

5.1.1.Положення Закону № 161-XIV регулюють відносини оренди землі незалежно від суб`єктного складу сторін відповідного договору, їх організаційно-правової форми, цільового призначення та форми власності земельної ділянки. Право оренди як речове право може відчужуватись власником земельної ділянки, а не її орендарем, оскільки за договором оренди орендар отримує право володіння і користування земельною ділянкою як річчю, але до нього не переходить речове право на оренду. Така позиція Верховного Суду є послідовною і простежується в постановах від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18, від 11.11.2019 у справі № 133/158/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16.

5.1.2. Судова практика не визнає виділ різновидом правонаступництва (див. пункт 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18). Норми ЦК, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, натомість перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа. Такий самий принцип закладений у частині четвертій статті 32 Закону № 161-XIV.

5.1.3. Твердження скаржників про те, що апеляційний суд не врахував відсутності висновку Верховного Суду про застосування статті 28 Закону № 1087-IV, не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, оскільки суд правильно застосував норми матеріального та не порушив норм процесуального права, а можливість вирішення спору судом не залежить від наявності або відсутності правового висновку Верховного Суду з певного питання.

5.1.4. Земельна ділянка за договором від 18.02.2004 надавалась в оренду саме Кооперативу. Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача права оренди на землю за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону № 161-XIV, та умов договору оренди, що є підставою для його дострокового розірвання, а також суперечить вимогам статті 8-1 Закону № 161-XIV, статті 57 ЗК та частини першої статті 17 ЛК, оскільки фактично є заміною орендаря за договором, що порушує право орендодавця вимагати саме від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням. З огляду на передачу права оренди новоствореній юридичній особі без державної реєстрації припинення юридичної особи орендаря форма відчуження права оренди (розподільчий баланс, договір, внесок у статутний капітал тощо) не має значення. З урахуванням наведеного розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки є належним захистом порушеного права орендодавця.

5.1.5. Твердження скаржників про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 8-1 Закону № 161-XIV, статтю 57 ЗК та частину першу статті 17 ЛК, є безпідставними, оскільки якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (див. абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019).

5.1.6. Договір оренди та стаття 25 Закону № 161-XIV покладають обов`язок сплачувати орендну плату саме на орендаря, яким залишається Кооператив, оскільки його не припинено. Однак сплата орендної плати здійснюється не Кооперативом, а Товариством.

5.1.7. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановив відсутність доказів звернення Кооперативу із заявою про добровільну відмову від земельної ділянки, одночасно підтвердивши невикористання ним цієї ділянки. Такі висновки не суперечать один одному, а свідчать про те, що орендар (Кооператив) залучив до використання земельної ділянки третю особу (Товариство), яка сплачує орендну плату орендодавцю, тобто вийшов за межі повноважень, наданих йому договором оренди.

5.1.8. Решта доводів у відзивах Прокурора подібні до мотивів, викладених в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

5.2.16.03.2023 ОДА засобами поштового зв`язку надіслала на адресу КГС ВС відзив на касаційні скарги Товариства та Кооперативу (т. 8, а. с. 39-56), у якому просила в задоволенні скарг відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

За змістом частин першої та другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням призначеного судом строку. Заяви і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки відзив на касаційні скарги ОДА надіслала після закінчення строку на його подання (до 13.03.2023), встановленого КГС ВС в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 22.02.2023, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, Велика Палата Верховного Суду залишає цей відзив без розгляду.

5.3.18.07.2023, тобто поза межами строку на подання відзиву на касаційну скаргу, від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення, у яких наведені додаткові аргументи для відмови в задоволенні касаційних скарг Товариства та Кооперативу.

5.4.З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статті 118 ГПК залишає без розгляду подані Офісом Генерального прокурора письмові пояснення як заяву по суті справи, що подана поза межами строку, встановленого ГПК.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1.Ухвалою від 22.02.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргами Кооперативу та Товариства, а ухвалою від 25.04.2023 задовольнила клопотання Товариства та передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК, оскільки вважала, що в ній наявна виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

6.2.Ухвала про передачу мотивована тим, що відповідно до статті 28 Закону № 1087-IV реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу в порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов`язки кооперативу переходять до його правонаступників. Отже, на думку колегії суддів, у розумінні Закону № 1087-IV виділ є різновидом реорганізації кооперативу, наслідком якої є перехід прав та обов`язків реорганізованої особи до її правонаступників.

6.3.Разом із цим, посилаючись на положення частин першої, п`ятої статті 104 та частини другої статті 107 ЦК, колегія суддів зазначає, що характерною ознакою процедур припинення юридичної особи в результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дії цих зобов`язань, у тому числі договорів, які були укладені цією стороною. Водночас виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частини перша, друга статті 109 ЦК).

6.4.Колегія суддів вважає, що виділ не є різновидом ліквідації або реорганізації юридичної особи, а є одним зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому попередня юридична особа не припиняється. Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ і яка не припиняється, а продовжує функціонувати зі зменшеним обсягом активів та пасивів.

6.5.Отже, на переконання колегії суддів, ЦК визнає виділ не видом реорганізації будь-якої юридичної особи, у тому числі кооперативу, а одним зі способів створення юридичної особи, у результаті чого не відбувається універсального правонаступництва.

6.6.У зв`язку із цим, на думку колегії суддів, наявна суперечність між нормами одного ієрархічного рівня, що регулюють одні й ті ж правовідносини, а саме щодо поняття виділу як форми реорганізації чи створення юридичної особи, у тому числі кооперативу. Тобто існує юридична колізія, яка виникає з розбіжностей у застосуванні статті 28 Закону № 1087-IV та статей 104, 107, 109 ЦК і невизначеності пріоритету їх застосування.

6.7.Колегія суддів вважає, що є необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо зазначених положень Закону № 1087-IV та ЦК і визначення, чи є виділ різновидом реорганізації юридичної особи - кооперативу або ні, а також вирішення пов`язаного із цим питання правонаступництва у разі виділу з кооперативу нової юридичної особи. Вирішення цих питань необхідне для забезпечення вимог верховенства права, складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності.

6.8.Ухвалою від 25.05.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу з касаційними скаргами Товариства та Кооперативу і призначила її до розгляду в судовому засіданні.

7. Встановлені судами обставини

7.1.18.02.2004 РДА (орендодавець) та Кооператив (орендар) уклали договір, за змістом розділу 1 якого орендодавець передає, а орендар набуває право оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та належить до земель запасу (лісового фонду) цієї сільської ради. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, на ділянці знаходяться лісові культури, насадження, піски, яри для посадки лісу.

Земельна ділянка передається в оренду з метою лісогосподарського виробництва для ведення лісового господарства (пункт 2.1 договору оренди).

Договір укладається на термін 50 (п`ятдесят) років починаючи з дати його реєстрації (пункт 2.2 договору оренди).

У пункті 3.2 договору оренди сторони погодили, що орендар має право за згодою орендодавця передати у володіння і користування орендовану земельну ділянку або її частину іншій особі (суборенду) у випадках та на умовах, передбачених законом, а також те, що орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної в пункті 2.1 договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного й екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Договір не передбачає такої підстави для зміни його умов або припинення, як реорганізація юридичної особи - орендаря.

7.2.Договір зареєстрований у Дубенському районному відділі земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.02.2004 № 4 (т. 2, а. с. 20, зворот).

7.3.За змістом пункту 22.1 статуту, затвердженого рішенням загальних зборів членів № 1 від 04.04.2018, Кооператив за рішенням загальних зборів може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному законодавством України. У разі реорганізації Кооперативу все його майно та всі його права й обов`язки переходять до правонаступника. Порядок реорганізації Кооперативу встановлюється загальними зборами членів Кооперативу.

7.4.06.08.2018 загальні збори учасників Кооперативу вирішили виділити з нього нову юридичну особу у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Товариство) у три етапи відповідно до запропонованих дій, рішень та процедур, а також затвердили Положення про комісію з виділу (див. протокол загальних зборів членів Кооперативу № 2 від 06.08.2018; т. 1, а. с. 36-38).

7.5.09.10.2018 загальні збори учасників Кооперативу вирішили затвердити розподільчий баланс Кооперативу (далі - Розподільчий баланс) станом на цю дату та визначили, що Товариство є правонаступником Кооперативу щодо частини майна, прав та обов`язків Кооперативу згідно з Розподільчим балансом (див. протокол загальних зборів членів Кооперативу № 3 від 09.10.2018; т. 1, а. с. 39-42).

7.6.За Розподільчим балансом (т. 1, а. с. 45, 46) до нової юридичної особи (Товариства), яка буде створена відповідно до норм діючого законодавства України, від Кооперативу передаються такі активи та зобов`язання в оцінці станом на 09.08.2018:

1. Товариство є правонаступником майнових прав та обов`язків за Розподільчим балансом (графа 5), а також прав та обов`язків орендаря за договором від 18.02.2004 (з усіма додатками та додатковими угодами тощо). Зобов`язання по виплаті орендної плати за попередні періоди (з моменту їх виникнення по дату підписання Розподільчого балансу) перед орендодавцем, зазначеним в абзаці першому пункту 1 Розподільчого балансу, несе Кооператив (у частині задекларованих сум станом на дату підписання Розподільчого балансу).

2. Кооператив після виділу Товариства є правонаступником Кооперативу по зобов`язаннях щодо погашення поточної кредиторської заборгованості та інших поточних зобов`язань виключно в межах сум, зазначених у стовпчику 4 Розподільчого балансу, та в частині обов`язків орендаря згідно з договорами оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

7.7.09.10.2018 відбулися установчі збори учасників Товариства, на яких вирішено, зокрема, створити Товариство шляхом виділу з Кооперативу, визначити місцезнаходження Товариства за адресою: 35682, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Шепетин, вул. Колгоспна, 52, затвердити статут та здійснити державну реєстрацію Товариства як юридичної особи, створеної в результаті виділу з іншої юридичної особи, для чого подати державному реєстратору разом з відповідними документами примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію Розподільчого балансу.

7.8.10.10.2018 здійснена державна реєстрація Товариства за номером запису 16051360000001809.

7.9.За змістом пунктів 1.2, 1.3 статуту Товариства, затвердженого протоколом установчих зборів учасників № 1 від 09.10.2018, Товариство створено шляхом виділу з Кооперативу та є його правонаступником щодо майна, прав та обов`язків згідно з Розподільчим балансом. Товариство є юридичною особою; набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації; має самостійний баланс, рахунки в банках, може мати печатку зі своїм найменуванням, ідентифікаційний код, штампи, бланки, фірмовий знак, а також знак для товарів і послуг, іншу атрибутику юридичної особи; може від свого імені укладати договори та інші правочини, набувати майнові та пов`язані з ними немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді.

7.10.Кооператив звернувся до Товариства листом № 139 від 14.12.2018, в якому зазначив, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариство не зареєструвало право оренди на земельну ділянку, у зв`язку із чим Кооператив просив невідкладно вжити заходи для реєстрації права оренди земель лісового фонду та повідомити про них (т. 1, а. с. 51).

7.11.25.04.2019 представник Товариства Антонюк Р. В. звернувся з електронним запитом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), який зареєстровано за вх. № А-1153/0/5-19 від 26.04.2019.

7.12.Держгеокадастр надав відповідь від 14.05.2019 А-1153/0-0.13-1944/6-19, у якій повідомив про те, що відповідно до частини четвертої статті 16 Закону № 161-XIV зміна найменування сторін договору оренди землі, зокрема, внаслідок реорганізації юридичної особи не є підставою для внесення змін до договору оренди землі та/або його переоформлення. Згідно із частиною четвертою статті 32 цього Закону перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Припинення договору оренди землі визначено статтею 31 Закону № 161-XIV.

7.13.23.05.2019 Товариство звернулося до ОДА з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі від 06.05.2019 № 32, яке зареєстровано за вх. № 4441/0/01-31/19 від 24.05.2019 (т. 2, а. с. 35-37).

7.14.За результатами розгляду вказаного вище клопотання ОДА листом № вих-4328/0/01-31/19 від 18.06.2019 повідомила про те, що, враховуючи положення частини четвертої статті 16 та частини четвертої статті 32 Закону № 161-XIV, не заперечує проти розроблення відповідної технічної документації (т. 2, а. с. 39).

7.15.З жовтня 2018 року після державної реєстрації Товариства воно, а не Кооператив, користується земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення та виконує всі обов`язки орендаря, передбачені договором оренди, про що свідчать платіжні доручення про сплату Товариством орендної плати (т. 2, а. с. 63-76), податкові декларації Товариства за IV квартал 2019 року, I-IVквартали 2020 року з рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів та відповідні платіжні доручення про сплату рентної плати (т. 2, а. с. 77-96), податкові декларації Товариства з плати за землю за 2021 рік за земельну ділянку площею 713,2 га (т. 2, а. с. 97-100).

8. Позиція Великої Палати Верховного Суду

8.1. Щодо правової природи виділу

Згідно із частиною першою статті 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Перше речення наведеної норми визначає шляхи припинення юридичної особи - ліквідація та реорганізація, а також конкретизує види реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється - злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Друге ж речення вказує на характерну ознаку реорганізації, яка притаманна всім її видам, а саме: перехід майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи до її правонаступників.

Норма статті 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її (реорганізації) види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок статті 104 ЦК «Припинення юридичної особи».

На користь такого висновку свідчить також та обставина, що нормами інших нормативно-правових актів виділ (виділення) визначається як різновид реорганізації юридичної особи, поряд із злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням. Принагідно зазначити, що це стосується як нормативно-правових актів, які прийняті раніше ЦК (до прикладу, Кодекс законів про працю України (частина шоста статті 36), Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-ІІІ (стаття 2)), так і тих, які прийняті пізніше ЦК (зокрема, Податковий кодекс України (затверджено Законом України від 02.12.2010 № 2755-VI, підпункт 98.1.4 пункту 98.1 статті 98), Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VIІ (частина сьома статті 24), Закон України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21.12.2017 № 2264- VIІІ (частина сімнадцята статті 14), Закон України «Про оренду державного і комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (частина третя статті 20), Закон України «Про страхування» від 18.11.2019 № 1909-ІХ (частина перша статті 51)).

Виділення як вид реорганізації передбачено і частиною першою статті 28 Закону № 1087-IV, згідно з якою реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу у порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (частини третя, четверта статті 109 ЦК).

Правове визначення виділу окреслено й іншими, крім ЦК, нормативно-правовими актами. Так, відповідно до положень підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 Податкового кодексу України під реорганізацією платника податків розуміється, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів іншими платниками податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Аналіз наведених норм свідчить, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації - перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво.

Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

Відтак суперечностей (колізії) між нормами частини першої статті 104 ЦК та частини першої статті 28 Закону № 1087-IV, щодо застосування яких до спірних правовідносин у цій справі слід зробити правовий висновок, немає: норма частини першої статті 104 ЦК визначає види реорганізації юридичної особи, за яких юридична особа припиняється, тоді як норма частини першої статті 28 Закону № 1087-IV установлює способи реорганізації кооперативу безвідносно до збереження юридичною особою (кооперативом), що реорганізується, правового статусу.

Визначаючи місце ЦК серед актів цивільного законодавства як основного акта, частина друга статті 4 цього Кодексу установлює, що актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків об`єднаної палати КЦС ВС у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та висновків КГС ВС у постановах від 11.12.2019 у справі № 904/2251/18, від 15.01.2020 у справі № 904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі № 904/8538/16, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.

Підстав же для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, на яку, обґрунтовуючи твердження, що виділ не є реорганізацією юридичної особи, послалась об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, немає, оскільки такого висновку у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду не зробила.

У пункті 6.23 постанови від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким із субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.

У подальшому цей висновок набув розвитку в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, в пунктах 6.12 та 6.16 якої зазначено, зокрема, що хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основного обсягу прав, зокрема нерухомого майна, та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в пункті 6.11 її постанови від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 не зроблено висновку, що виділ не є різновидом правонаступництва, про що стверджував Прокурор у відзивах на касаційні скарги (див. підпункт 5.1.2 пункту 5.1 цієї постанови). Натомість у пункті 6.11 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виділ не є різновидом припинення юридичної особи і що це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.

Наведені вище висновки, які Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 та від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18, не суперечать тим, до яких вона дійшла в цій постанові.

Велика Палата Верховного Суду відповідно до своєї усталеної практики, формулюючи відступ від висновку щодо застосування норми права, відступає від цього висновку, а не від судового рішення в конкретній справі. Відсутність повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній з яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (до прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26.10.2022 у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43) та від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 66)).

У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зробленого в судовому рішенні Верховного Суду, то відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (до прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 67), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43) та від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 67)).

8.2. Щодо реорганізації орендаря у спосіб виділу як підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання та для повернення земельної ділянки власникові

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом (частина п`ята статті 93 ЗК).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161-XIV).

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга цієї ж статті).

Так само за положеннями статей 30 та 31 Закону № 161-XIV зміна або розірвання договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Договір оренди землі припиняється з підстав, які визначені у частині першій статті 31 цього Закону, зокрема в разі ліквідації юридичної особи - орендаря, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 зазначеного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК та іншими законами України.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (частина четверта статті 32 Закону № 161-XIV).

Тож закон передбачає можливість заміни в договорі оренди землі як орендодавця, так і орендаря, що спрямовано на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

Водночас нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV установлено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди (частина друга статті 8-1 Закону № 161-XIV).

Установлені статтею 8-1 Закону № 161-XIV обмеження щодо розпорядження правом на оренду земельної ділянки корелюються з нормами земельного законодавства, якими визначено порядок розпорядження землями державної та комунальної власності.

Так, згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною другою статті 124 ЗК установлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У контексті спірних правовідносин, які стосуються відчуження орендарем виділеній з нього юридичній особі права оренди земельної ділянки державної власності, норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

Як уже було зазначено, під час виділу юридична особа, яка реорганізується, продовжує свою діяльність за зменшеного обсягу активів (майна, майнових прав) і пасивів (обов`язків).

Передача майна, прав і обов`язків за розподільчим балансом новоствореній юридичній особі відображається в бухгалтерському обліку, в якому нова юридична особа формує вступний баланс на підставі розподільчого балансу, відображаючи передані їй активи й пасиви.

Пунктом 1 частини першої статті 115 ЦК установлено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного ) капіталу.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу до господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 115 ЦК).

Отже, внаслідок передачі Кооперативом Товариству права оренди земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності. Суди першої та апеляційної інстанцій не установили обставин щодо передачі Кооперативом права оренди земельної ділянки Товариству на певний строк або інших обставин, які б виключали висновок, що внаслідок передачі цього права Товариству за розподільчим балансом мало місце його відчуження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Як уже зазначено, підставою для дострокового розірвання договору оренди землі може бути невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 Закону № 161-XIV та умовами договору.

Абзацом третім частини другої статті 25 Закону № 161-XIV встановлено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Таким законодавчо встановленим обмеженням щодо земельної ділянки державної власності є заборона на відчуження права її оренди відповідно до норми частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV. При цьому заборона встановлена безвідносно до способу, в який право оренди відчужується. Така заборона є чіткою, була доступною як для Кооперативу, так і для Товариства, а наслідки її порушення - передбачуваними для них, зокрема, з огляду на вимоги договору оренди землі, абзацу третього частини другої статті 25 та частини першої статті 32 Закону № 161-XIV.

Кооператив усупереч встановленій законом забороні відчужив Товариству право оренди земельної ділянки державної власності, тобто повівся недобросовісно як щодо орендодавця, так і щодо виконання імперативних вимог закону. Так само поведінка Товариства, яке не могло не знати про чітку законодавчу заборону на будь-яке відчуження права оренди, у тому числі на користь Товариства за розподільчим балансом, теж не є добросовісною. Кооператив не виконав свого обов`язку орендаря, встановленого нормою абзацу третього частини другої статті 25 Закону № 161-XIV, що, у свою чергу, є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі відповідно до частини першої статті 32 цього ж Закону.

Таке розірвання як наслідок протиправної поведінки орендаря, ураховуючи вимоги абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції є не лише передбаченим законом і таким, що переслідує легітимну мету контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, але й пропорційним цій меті, оскільки в такий спосіб орендодавець забезпечує відповідний контроль, а орендар, укладаючи договір оренди землі, погодився з відповідними умовами й обмеженнями та має їх дотримувати.

Статтею 32 Закону № 161-XIV визначені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі.

Відповідно до норм цієї статті у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з жовтня 2018 року земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка є предметом договору оренди від 18.02.2004, перебуває у фактичному користуванні ТОВ «Щедра Нива Шепетин». Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Щедра Нива Шепетин» право оренди щодо цієї земельної ділянки не зареєстроване.

Позивач заявив вимогу витребувати у Товариства та повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 цю вимогу задоволено повністю: витребувано в Товариства та повернуто державі в особі ОДА земельну ділянку.

Визначальним критерієм для розмежування позовів власника про витребування майна з володіння іншої особи і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Такі відсутність або наявність визначаються виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, відповідного до якого володіння нерухомим майном підтверджують відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункти 95, 121) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 114), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (пункт 34), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 92), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 124)). На відміну від вимоги про витребування майна з володіння його набувача, негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 39), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 71, 72), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100)).

Інакше кажучи, відсутність фізичного володіння, зокрема можливості фактично користуватися земельною ділянкою, не означає, що власник втратив володіння цим його майном. Для підтвердження того, що він володіє нерухомим майном, фізичне володіння останнім не є обов`язковим. Власник, який передав земельну ділянку в оренду, не втрачає володіння нею, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не з`являються відомості про державну реєстрацію права власності на цю ділянку за іншим суб`єктом.

Державна реєстрація права оренди нерухомості, а тим більше надання її власником у користування (найм) без такої реєстрації чи самовільне зайняття відповідного майна не змінює його володільця. Ним залишається той, за ким зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості. Державна реєстрація права оренди такого об`єкта, надання його в користування без вчинення відповідної реєстраційної дії чи зайняття без дозволу власника зумовлюють появу опосередкованого володіння та відповідного тимчасового володільця (орендаря, наймача, користувача), що не виводить власника з безпосереднього володіння цим майном (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 91 - щодо тимчасового володіння житлом, отриманим у найм), від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (пункт 34 - щодо тимчасового володіння фермерським господарством земельною ділянкою одного з його членів на період такого членства)).

Тому зайняття земельної ділянки фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цим об`єктом. Тобто зайняття останнього не є заволодінням ним (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99)). Такий власник, зберігаючи володіння його майном, може заявити негаторний позов, тобто просити суд усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні відповідним об`єктом, зокрема шляхом повернення останнього (стаття 391 ЦК, частина друга статті 152 ЗК ).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу, в якій одночасно поєднаний позов про витребування майна з незаконного володіння із позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 102). У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 07.09.2022 (пункт 10.76), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 103)).

Ураховуючи встановлені обставини щодо наявності підстав для розірвання договору оренди та перебування спірної земельної ділянки у фактичному користуванні Товариства, належним способом захисту порушеного права власності держави буде повернення їй цієї ділянки. Як і розірвання договору оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету контролю за користуванням відповідним майном згідно із загальними інтересами і є пропорційним цій меті, оскільки у такий спосіб орендодавець може відновити його право власності, порушене недобросовісними, такими, що прямо суперечили законодавчим обмеженням на відчуження права оренди земельної ділянки державної власності, діями орендаря та виділеного з нього Товариства.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що позов Прокурора слід задовольнити частково: розірвати договір оренди землі від 18.02.2004 та повернути державі в особі ОДА земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 713,2 га.

Як уже було зазначено, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Прокурора про розірвання договору оренди від 18.04.2004 та повернення земельної ділянки державі, однак з інших мотивів (див. пункти 2.5, 2.6 цієї постанови).

Неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при визначенні підстав для задоволення позову в зазначеній частині вимог не призвело до неправильного вирішення спору в цій частині. У зв`язку із цим постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки державі належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови Великої Палати. Водночас постанова суду апеляційної інстанції (відповідно до зробленого вище висновку про належний спосіб захисту порушеного права) підлягає скасуванню в частині задоволення позову Прокурора про витребування від Товариства спірної земельної ділянки з ухваленням у цій частині позовних вимог нового рішення про відмову в позові.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 311 цього ж Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права при визначенні підстав для задоволення позову про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, а також при визначенні належного способу захисту права держави на земельну ділянку. У зв`язку із цим постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 підлягає зміні в мотивувальній частині щодо позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, а в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги. Відповідно касаційні скарги Кооперативу та Товариства підлягають частковому задоволенню.

10. Судові витрати

Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи позов Прокурора підлягає задоволенню, передбачених статтею 129 ГПК підстав для розподілу судових витрат Кооперативу та Товариства у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі № 918/119/21:

2.1. Змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду щодо вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.02.2004 року Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Нива", та про повернення державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та є предметом зазначеного договору оренди.

2.2. Скасувати у частині задоволення вимоги про витребування земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива Шепетин» (вул. Колгоспна, 52, с. Шепетин, Дубенський район, Рівненська область, 35658, код ЄДРПОУ 42545116). В позові в цій частині вимог відмовити.

2.3. Залишити постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі № 918/119/21 без змін у резолютивній частині щодо задоволення вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 18.02.2004 року Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Нива», і про повернення державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 13986712) земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 713,2 га, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області та є предметом зазначеного договору оренди.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоС. І. Кравченко Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанову оформила суддя Усенко Є. А.