Постанова

від 07.12.2023 по справі 903/6/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року Справа № 903/6/21 (903/610/22)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є.

судді Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників:

позивача: Мірчук В.В. адвокат

відповідача 1: Зубанова О.С. адвокат

відповідача 2: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) (суддя Дем`як В.М., м.Луцьк, повний текст складено 18.10.2023)

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м.Київ

до відповідача 1: ОСОБА_1 , с. Липини

до відповідача 2: ОСОБА_2 , с. Липини

про визнання недійсними договорів дарування

в межах справи №903/6/21

за заявою фізичної особи ОСОБА_1 , с. Липини

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування від 13.08.2010.

В обґрунтування позовних вимог банк вказує, що договори дарування укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А. Д., зареєстровані в реєстрі за № 1730, № 1733, укладалися з метою унеможливлення звернення стягнення на об`єкти нерухомості (земельну ділянку, житловий будинок) у зв`язку з існуванням на момент їх укладення невиконаного грошового зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) скасовано, справу №903/6/21 (903/610/22) передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 року в позові Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування від 13.08.2010 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023р. у справі №903/6/21 (903/610/22) за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що ухвалою суду від 21.01.2021 відкрито, провадження у справі №903/6/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. У цій ухвалі судом зазначено, що у власності ОСОБА_1 перебуває лише частка у статутному капіталі ТзОВ «ВТФ «Норт». 02.03.2021 судом визнано кредиторські вимоги АТ «Укрексімбанк». 22.03.2021 АТ «Укрексімбанк» звернувся до арбітражного керуючого ОСОБА_4 з проханням з`ясувати та повідомити АТ «Укрексімбанк» коли, кому та на підставі яких правочинів боржником було відчужено зазначене в анкеті позичальника рухоме та нерухоме майно. 31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 05.08.2010 ОСОБА_3 безоплатно відчужила ОСОБА_5 частку в статутному капіталі ТОВ "Старий замок" (код ЄДРПОУ 21737495) в розмірі 50 %; - 13.08.2010р. ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки та житловий будинок на користь свого сина ОСОБА_2 . Про наявність факту укладення договору дарування між Відповідачами АТ «Укрексімбанк» стало відомо 31.03.2021р. із відповіді арбітражного керуючого Самчука А.М. на запит АТ «Укрексімбанк» та долучених до нього копій листа ОСОБА_1 від 30.03.2021р. та копій договорів дарування. Саме 31.03.2021 року АТ «Укрексімбанк» отримав змогу оцінити дії ОСОБА_1 по відчуженню майна відповідно до сформованих Верховним судом критеріїв, встановлення яких дозволяє визнати правочин фраудаторним - таким, що був вчинений на шкоду кредитору. Отже, 31.03.2021р. дізнався про порушення своїх прав як кредитора. І саме з цього моменту необхідно починати відлік строку позовної давності. В матеріали справи відсутні докази того, що Банку було відомо чи могло бути відомо про факт відчуження майна на підставі договорів дарування. Тому висновок суду про те, що Банку раніше ніж 31.03.2021р. стало відомо про оспорювані договори дарування, є безпідставним та необґрунтованим.

Скаржник зазначає, що Господарський суд Волинської області у оскаржуваному рішенні зазначає, що позивач "міг довідатися" про існування оспорюваного правочину із відкритих джерел чи з матеріалів виконавчого провадження (про відсутність у власності боржниці частки у статутному капіталі, про яку остання повідомляла при укладенні кредитних договорів) чи шляхом надіслання запитів. Таке твердження суду є необгрунтованим з огляду на наступне. Предметом спору в даній справі є визнання недійсним договорів дарування нерухомого майна, а не частки в статутному капіталі. Питання щодо неправомірності відчуження ОСОБА_1 частки в статутному капіталі ТОВ «Старий Замок» є предметом розгляду у справі №903/6/21 (903/307/23). Суд в оскаржуваному рішенні зазначає, що вже з 2011 року позивач, як стягувач за рішенням суду, «міг довідатися» про наявність оспорюваних договорів дарування та безоплатність таких правочинів із відкритих джерел та з матеріалів виконавчого провадження. Однак, суд не зазначив, яким саме чином Банк міг дізнатися про наявність оспорюваних договорів дарування та ознайомитися з їхнім змістом. В матеріалах виконавчого провадження відсутня будь-яка інформація про наявність договорів дарування. Суд в оскаржуваному рішення не зазначає, які саме запити чи відкриті джерела інформації дали б можливість позивачу отримати інформацію не лише про факт відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна, й про сам правочин, на підставі якого відчужено нерухоме майно, його зміст та форму (ознайомитися з копіями договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки). У відкритому доступі немає вищезазначеної інформації та документів, які дозволили б встановити Позивачу обставини вчинення ОСОБА_1 фраудаторних правочинів. Судом також не враховано, що договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. і на них поширюються вимоги законодавства щодо нотаріальної таємниці. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов`язки тощо. Нотаріус та особи, зазначені у статті 1 цього Закону, а також помічник нотаріуса зобов`язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась. Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка. АТ «Укрексімбанк» не є стороною оскаржуваних договорів дарування, а тому до 31 березня 2021 року не мав можливості отримати їхні копії та ознайомитися з їхнім змістом в силу норм Закону України «Про нотаріат» щодо збереження нотаріальної таємниці. Інформаційна довідка, що надається на запит особи про речові права на нерухоме майно відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, не містить відомостей, які давали б можливість виявити ознаки фраудаторного правочину. Тому висновки суду про можливість АТ «Укрексімбанк» в 2011 році дізнатися про вчинення ОСОБА_1 фраудаторних правочинів є безпідставними та порушують вимоги статей 236, 238 ГПК України щодо обґрунтованості та мотивованості рішення суду.

Ухвалою суду від 23.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 у справі № 903/6/21 (903/610/22) та розгляд апеляційної скарги призначено на 07 грудня 2023 року.

06 грудня 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ Укрексімбанк та залишити без змін рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 року.

В судовому засіданні 07.12.2023 року представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023р. у справі №903/6/21 (903/610/22) за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 07.12.2023 року заперечила доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Просила суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ Укрексімбанк та залишити без змін рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 року.

В судове засідання 07.12.2023 ОСОБА_2 не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідач 1 в судовому засіданні 07.12.2023, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2007 між AT Укрексімбанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 86707С12 зі змінами та доповненнями, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 548 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 12 червня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту (а.с. 10-15 т.1).

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту, вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70,0 тис. грн. екв, а протягом вересня 2010 січня 2011 року у загальній сумі не менше 80,0 тис. грн. екв. (а.с. 16-32 т.1).

27 грудня 2007 року між AT Укрексімбанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 86707С51 зі змінами та доповненнями, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 330 000,00 Євро з кінцевою датою погашення 26 грудня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки (а.с. 33-38 т.1).

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту, вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70,0 тис.грн.екв, а протягом вересня-2010 року січня 2011 року у загальній сумі не менше 80,0 тис.грн.екв. (а.с. 40-52 т.1).

Відповідно до пунктів 2.8.1 кредитних договорів забезпеченням зобов`язань позичальника за цими договорами є іпотека нерухомого майна.

Таким чином, у 2007 році ОСОБА_1 отримала від АТ Укрексімбанк кредитні кошти у сумі 548 000 швейцарських франків та 330 000 євро. З 2009 року між банком та позичальницею укладалися додаткові договори про зміну графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Так, боржницею здійснювалося обслуговування кредиту протягом 2007 липня 2010 року, що відображено в наданих банком довідках по рахунку. Одночасно кредитні зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені іпотекою.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитними договорами № 86707С12 та № 86707С51 майновим поручителем виступило ТОВ Норт-експорт, з яким було укладено іпотечний договір № 86707Z60, посвідчений 27.12.2007 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О.

Згідно з іпотечним договором іпотекодавець передав нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) (літер Л) загальною площею 771,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч-2 площею 137,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями 1-1 площею 1326,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вартість предмету іпотеки визначена сторонами у розмірі 7 728 500 грн 00 коп. (п. 1.3.6 іпотечного договору № 86707Z60 від 27.12.2007)

Позивач зазначає, що виконав взяті на себе за кредитними договорами зобов`язання та надав позичальнику кредитні кошти. Однак, ОСОБА_1 починаючи з 2009 року перестала належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку із чим сторонами неодноразово вносились зміни до кредитних договорів в частині графіку погашення кредиту. В червні -липні 2010 року ОСОБА_1 знову перестала повертати кредитні кошти та сплачувати проценти у встановлені строки та згідно графіка.

13 серпня 2010 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено два договори дарування, відповідно до яких дарувальник безоплатно передала у власність своєму синові, обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв як дар:

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір зареєстровано в реєстрі за № 1730);

- земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3243 та земельної ділянки загальною площею 0,03 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3244, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області.

Вказані два договори дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1730 та за №1733 (а.с. 108, 123 т.1).

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 не мала наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, тому 19.08.2010 подарувала своєму синові вищезазначені земельні ділнки та житловий будинок.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.07.2011 у справі №5004/806/13 за позовомпрокурора м.Луцька в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м.Луцьку доТовариства з обмеженою відповідальністю "Норт-Експорт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 прозвернення стягнення в сумі 582 162,02 швейцарських франків та 388 322,20 євро на предмет іпотеки ухвалено про стягнення заборгованості в сумі 582 162, 02 швейцарських франків та 388 322, 20 євро звернути на майно Товариства з обмеженою відповідальністю НОРТ-ЕКСПОРТ (м.Луцьк, вул.Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007р., а саме: а) цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул.Лазо,5; б) адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; в) адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями 4-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; г) будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; д) будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул.Лазо.5; є) земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га. що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо, 5 і належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю НОРТ-ЕКСПОРТ.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 рішення господарського суду Волинської області від 04.07.2011 у справі №5004/806/11 змінено, виклавши пункти 2 та 3 його резолютивної частини в наступній редакції: У рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Норт-Експорт" (м. Луцьк, вул. Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) перед Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Луцьку (м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 5, код ЄДРПОУ 26196437) за кредитним договором №86707С12 від 14.06.2007 року в сумі 582162,02 швейцарських франків, що складається з 501711,94 швейцарських франків основного боргу; 48589,56 швейцарських франків відсотків за користування кредитом; 31860,52 швейцарських франків пені та за кредитним договором № 86707С51 від 27.12.2007 року в сумі 388322,20 євро, що складається з 328785,00 євро основного боргу; 3825349 євро відсотків за користування кредитом; 21283,71 євро пені, звернути стягнення на предмети іпотеки згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007 року, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю Норт-Експорт та знаходиться в м. Луцьк, вул. Лазо, 5, шляхом продажу на прилюдних торгах наступного майна:

а) цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 2394000,00 гривень.

б) адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1876000,00 гривень.

в) адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч-2 площею 137,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1108000,00 гривень.

г) будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1, площею 1326,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 3914000,00 гривень.

д) будівлю офісно-складських приміщень V-1 площею 461,1 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1471000,00 гривень.

е) земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1570000,00 гривень."

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.08.2013 у справі №903/588/13 за позовомпрокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (АТ Укрексімбанк) в особі філії АТ Укрексімбанк у м.Луцьку дотовариства з обмеженою відповідальністю Норт-Експорт, за участю третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6 прозвернення стягнення в сумі 211678,07 швейцарських франків та 155482,76 євро на предмет іпотеки ухвалено в рахунок погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ Укрексімбанк у місті Луцьку (43025, м.Луцьк, вул.Б.Хмельницького, 5, код ЄДРПОУ 26196437) за кредитним договором №86707С12 від 14.06.2007р. в сумі 211678,07 швейцарських франків (1822548грн. 18коп. згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2013р.), що складається з відсотків за користування кредитом 106507,20 швейцарських франків, пені по простроченому основному боргу 84538,46 швейцарських франків, пені по відсотках 20632,41 швейцарських франків та за кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007р. в сумі 155482,76 євро (1649672грн. 08коп. згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2013р.), що складається з відсотків за користування кредитом 83840,25 євро, пені по простроченому основному боргу 55400,27 євро, пені по відсотках 16242,24 євро, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007р., що належить на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю Норт-Експорт (43008, м.Луцьк, вул.Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) та знаходиться в м.Луцьк, вул.Лазо, 5, шляхом продажу на прилюдних торгах наступного майна:

- цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення № 1-2 та з № 2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 2394000 грн.;

- адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1876000 грн.;

- адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч 2 площею 137,6кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1108000 грн.;

- будівля офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1 площею 1326,6кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 3914000 грн.;

- будівля офісно-складських приміщень V-1 площею 461,1кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1471000 грн.;

- земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1570000 грн.

29 грудня 2010 року позивач вручив відповідачу вимогу про дострокове повернення кредитних коштів. Однак, дана вимога у встановлений строк виконана не була, а тому позивач 02.02.2011 звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) заборгованості за кредитними договорами.

Так, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.12.2011 у справі №2-8170/11 за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 стягнуто з ОСОБА_7 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №8670702 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 5 136 963,07 грн. та за Кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 4338007,44 грн., а всього 9 477 970,51 грн. та 1700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, видано виконавчий лист (а.с. 77 т.1).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.08.2013 у справі №161/9015/13-ц за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 стягнуто з ОСОБА_7 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 197259,90 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 1627461,84 грн. та за Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 145218,98 евро, що в гривневому еквіваленті становить 1495955,61 грн, а всього 3123314,45 грн. та 3441 грн. судового збору, видано виконавчий лист (а.с. 78-79 т.1).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2013 у справі №161/17876/13-ц за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 стягнуто з ОСОБА_7 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 27 722,95 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 305000,45 грн. таза Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 19992,84 евро, що в гривневому еквіваленті становить 251908,62 грн., видано виконавчий лист (а.с. 80 т.1).

Позивач зазначає, що вказані судові рішення не були виконані через відсутність у відповідача 1 майна.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 21.01.2021, зокрема, відкрито провадження у справі №903/6/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; керуючим реструктуризацією боргів ОСОБА_1 призначено арбітражного керуючого Самчука Антона Миколайовича.

22 січня 2021 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (номер публікації НОМЕР_2 ).

02 березня 2021 року ухвалою Господарського суду Волинської області заяву АТ "Укрексімбанк" від 16.02.2021 № 0860300/5548-21 про грошові вимоги до фізичної особи ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано вимоги Акціонерного товариства "Укрексімбанк" до ОСОБА_1 у розмірі 166 763 876,96 грн, в тому числі: 26 911 488,69 грн заборгованість за кредитами, 26 571 249,35 грн заборгованість за процентами, 113 271 337,92 грн пені, 5 261 грн судових витрат по справам згідно з кредитними договорами, 4 540,00 грн судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Позивач зазначає, що 19.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки на користь свого сина. 31 березня 2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила житловий будинок на користь свого сина. Крім договору дарування земельної ділянки, ОСОБА_1 подаровано 05.08.2010 ОСОБА_5 (дочка позичальника) частку в статутному капіталі ТОВ «Старий замок» (код ЄДРПОУ 21737495) в розмірі 50%, що еквівалентно 181500,00 грн. (а.с. 8-9 т.1)

Таким чином, Банк стверджує, що ОСОБА_1 на момент укладення оскаржуваних договорів дарування уже не мала наміру виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами та розуміла, що банк звернеться до суду з позовом про стягнення заборгованості і судом буде стягнуто з неї таку заборгованість. Тому з метою ухилення від звернення стягнення на майно таке майно було подаровано ОСОБА_2 . В подальшому такі дії позичальника унеможливили фактичне стягнення заборгованості за кредитними договорами в користь AT Укрексімбанк і, як наслідок, 25.05.2021 ОСОБА_1 судом було визнано банкрутом та введено процедуру погашення боргів.

Зважаючи на вищевикладене, 18.08.2022 Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, згідно з якими ОСОБА_8 безоплатно відчужила своєму синові ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки 0,25 га, та 0,03 га, які знаходились на території села Липини, та житловий будинок у АДРЕСА_2 . Договори дарування були посвідчені нотаріально 13.08.2010 приватним нотаріусом Четверговою А.Д.

AT "Укрексімбанк" вважає, що зазначені договори дарування укладалися з метою унеможливлення звернення стягнення на ці об`єкти нерухомості у зв`язку з існуванням на момент їх укладання невиконаного грошового зобов`язання перед Банком.

17 березня 2023 року рішенням Господарського суду Волинської області, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22), у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що укладені в 2010 році (задовго до судової процедури неплатоспроможності фізичної особи, до звернення банком до суду із позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості, до звернення стягнення банком кредитної заборгованості на заставне майно, вартість якого покривала надані кредитні кошти) договори дарування, за якими боржниця ОСОБА_3 подарувала своєму синові ОСОБА_2 земельну ділянку та житловий будинок, не є фраудаторними, а тому не підлягають визнанню недійсним на підставі статей 3, 13 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 року постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 та рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі № 903/6/21 (903/610/22) скасовано, а справу № 903/6/21 (903/610/22) передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Верховний суд у вказаній постанові дійшов висновку, що доводи банку про укладення боржником спірних договорів у момент існування заборгованості за кредитними договорами, а також про поведінку ОСОБА_1 після укладення договорів дарування свідчать про фраудаторність цих договорів, за якими майно, за рахунок якого можна було погасити заборгованість перед кредиторами у разі невиконання боржником кредитних зобов`язань, безоплатно перейшло до інших осіб.

Твердження судів попередніх інстанцій, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені іпотекою, жодним чином не впливають на наявність/відсутність ознак фраудаторності саме цих спірних договорів дарування, оскільки визначальний аспект у цих правовідносинах носить спрямованість даних договорів та поведінка боржника (невиконання кредитних зобов`язань) після їх укладання.

З урахуванням наведеного судова колегія Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність ознак фраудаторності при укладенні спірних договорів.

Водночас, судова колегія Верховного Суду відзначила, що до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог у разі прийняття касаційною інстанцією рішення про обґрунтованість позовних вимог.

Верховний Суд зауважив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 76, 77, 78, 79, 86, 269 ГПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та не може встановлювати обставини справи.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, судова колегія Верховного Суду вважала за необхідне передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд задля вирішення заяви боржника про застосування наслідків спливу позовної давності стосовно позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів дарування.

Колегія суддів, зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

З матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", звернулося до Господарського суду Волинської області, в межах справи №903/6/21 про банкрутствофізичної особи ОСОБА_1 з позовною заявою провизнання недійснимдоговорів дарування земельної ділянки та житлового будинку укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровані в реєстрі за №№1733, 1700.

Позовні вимогиАТ "Державний експортно-імпортний банк України", який є кредитором боржника (фізичної особи ОСОБА_1 ) та не є стороною оспорюваних договорів дарування від 13.08.2010, мотивовані тим, що такі правочини містить ознаки фраудаторності та відчуження належного боржнику майна призвело до неможливості виконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором.

Відповідно до статей16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться упостановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16,постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказані висновки сформовані упостановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).

Правовою підставою позову АТ Укрексімбанк зазначає ст. ст. 3, 13 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ, правочини вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна; боржник уклав договір дарування.

В даному випадку банк оскаржує правочин, що вчинений більше як за три роки до звернення боржниці до суду із заявою про свою неплатоспроможність. Відтак, відповідний правочин не може бути визначений судом як такий, що вчинений у підозрілий період в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства. Однак така обставина не перешкоджає банку звертатися до суду із позовною заявою про визнання правочину, вчиненого боржницею, фраудаторним на підставі загальних приписів Цивільного Кодексу України.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормамиЦК України,ГК Україничи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті13, частина третя статті16 ЦК Українине суперечать частині другійстатті 58 Конституції Українита вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першоїстатті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогамКонституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьоюстатті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України).".

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також врахувати наступні правові висновки, викладені в постанові від 24.11.2021 судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Вказаний правовий висновок викладений упостановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19 (902/1243/20)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно достатті 7 КУзПБна підставі пункту 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українияк такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостоїстатті 13 ЦК Україниз підстав недопустимості зловживання правом, на відміну відвизнання недійснимфіктивного правочину, лише на підставістатті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина другастатті 96 ЦК Українивимагає, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів.

Судова колегія відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним або його платоспроможність значно знижується, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Судова колегія підтримує висновок, неодноразово зроблений Верховним Судом, щодо того, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153; постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, п. 10.34; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22).

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2007 між AT "Укрексімбанк" і ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 86707С12 зі змінами та доповненнями, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 548 000 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 12.06.2014. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту (а.с. 10-15 т.1).

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до вказаного основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту, вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70 тис. грн екв., а протягом вересня 2010- січня 2011 року у загальній сумі не менше 80 тис. грн екв. (а.с. 16-32 т.1).

27 грудня 2007 року між AT "Укрексімбанк" і ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 86707С51 зі змінами та доповненнями, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 330 000 євро з кінцевою датою погашення 26.12.2014. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки (а.с. 33-38 т.1).

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до вказаного основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту, вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70 тис. грн екв., а протягом вересня 2010 року-січня 2011 року у загальній сумі не менше 80 тис. грн екв. (а.с. 40-52 т.1).

В свою чергу, 13.08.2010 в день укладення з банком договору про внесення змін №86707С12-6 до кредитного договору №86707С12 від 14 червня 2007 року (а.с. 30-32 т.1) та договору про внесення змін №86707С51-5 до кредитного договору №86707С51 від 27 грудня 2007 року (а.с. 51-52 т.1) між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) її сином укладено два нотаріально посвідчені договори дарування, відповідно до яких дарувальник безоплатно передала у власність своєму синові, обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв як дар: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір зареєстровано в реєстрі за № 1730); земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3243 та земельної ділянки загальною площею 0,03 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3244, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області (договір зареєстровано в реєстрі за № 1733) (а.с. 108, 123 т.1).

Колегія суддів відзначає, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те. щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини та докази в їх сукупності,доводи банку про укладення боржником спірних договорів у момент існування заборгованості за кредитними договорами, а також про поведінку ОСОБА_1 після укладення договорів дарування свідчать про фраудаторність вищевказаних договорів дарування, за якими майно, за рахунок якого можна було погасити заборгованість перед кредиторами у разі невиконання боржником кредитних зобов`язань, безоплатно перейшло до інших осіб.

Твердження відповідача 1, що її кредитні зобов`язання були забезпечені іпотекою, жодним чином не впливають на наявність/відсутність ознак фраудаторності правочину щодо договорів дарування укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А. Д. та зареєстровані в реєстрі за № 1730 та № 1733 , оскільки визначальний аспект у цих правовідносинах носить спрямованість даного правочину та поведінка боржника (невиконання кредитних зобов`язань) після їх укладання.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновком Верховного Суду викладеного в постанові від 06.07.2023 року у даній справі.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність будь-яких рішень суду щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку на момент укладення договорів дарування не свідчить про відсутність ознак фраудаторності спірних договорів, оскільки такі критерії фраудаторності правочину як момент вчинення правочину та контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори не ставиться в безпосередню залежність від наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора. У даному контексті щодо критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами оцінці підлягають мета та дії боржника, спрямовані на виведення належного йому майна після настання строку виконання своїх зобов`язань перед кредитором задля уникнення звернення на нього стягнення.

Отже, встановивши наявність ознак фраудаторності спірних договорів дарування (під час їх укладення відповідачі діяли недобросовісно та зловживали правами щодо позивача з метою уникнення задоволення вимог позивача як кредитора боржника), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договорів дарування житлового будинку, земельної ділянки загальною площею 0,28 га, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області, посвідчених 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д, зареєстровані в реєстрі за №№1730, 1733 недійсними з приведенням сторін недійсних договорів до стану, який існував до їх укладення.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що 10.10.2022 до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява в якій на підставі статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, просила суд застосувати до позовних вимог Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України» строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування у повному обсязі (а.с. 148 зворотня сторінка 150 т.1).

При новому розгляді ОСОБА_1 в письмових поясненнях, які надійшли до суду першої інстанції 11.09.2023 також заявлено про застосування строків позовної давності у справі за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсними договорів дарування в межах справи №903/6/21 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність (а.с. 151-152 т.2).

Разом з цим, позивачем в письмових поясненнях, які надійшли до суду першої інстанції 11.09.2023 викладена заява в якій просив суд визнати поважними причини пропуску строків позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійними договорів дарування, укладених 13.08.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 165-167 т.2). Водночас, у вказаних письмових поясненнях позивач стверджує, що на переконання АТ «Укрексімбанк» відлік строку позовної давності розпочинається 31.03.2021, тобто коли було отримано від арбітражного керуючого Самчука А.М. копії договорів дарування і вдалося виявити ознаки фраудаторних правочинів.

Отже, таким чином позивач вважає, що в даному випадку ним не пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду у даній справі.

Колегія суддів звертає увагу, що з вказаних письмових пояснень вбачається взаємовиключені твердження позивача, а саме одночасно, заявляє про визнання поважними причини пропуску строків позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійними договорів дарування, укладених 13.08.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і про те, що ним не пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду у даній справі.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням висновків та вказівок Верховного Суду, обставин справи та доказів в обгрунтування доводів та заперечень сторін, розглянувши заяви відповідача 1 про застосування наслідків спливу позовної давності стосовно позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів дарування та заяву позивача про визнання поважними причини пропуску строків позовної давності та непропущення строків позовної давності, дійшов наступних висновків.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Інститут позовної давності покликаний також сприяти сталості цивільних відносин.

Застосування строку позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах (ст.3 ГК України).

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:

1) має юридичний склад;

2) позначає сплив строку;

3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов в матеріальному розумінні (право на задоволення позову);

4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;

5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;

6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018р. у справі №362/44/17, від 07.11.2018р. у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018р. у справі №907/50/16, від 05.12.2018р. у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018р. у справі №911/926/17, від 23.01.2019р. у справі №916/2130/15, від 23.01.2019р. у справі №910/2868/16, від 26.05.2021р. у справі №5023/2005/12.

Відповідно до ст.260, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України:

- перебігстроку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок;

- строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;

- якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції;

- письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності, слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов`язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 по справі №Б-19/207-09).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 30.06.2022 у справі №922/2960/17, від 13.07.2021 у справі №1/157-09-5588(916/2070/20), від 26.09.2019 у справі №924/1114/18 та у постанові від 03.04.2018 у справі №910/31767/15 з посиланням на позицію Верховного Суду України в постанові від 16.11.2016 у справі №487/10132/14-ц (провадження №6-2469цс16).

У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 зроблено правовий висновок про те, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першійстатті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16(провадження №12-122гс18) сформульовано висновок, який полягає в тому, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналізстатті 261 ЦК Українидає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленогостаттями 32-38 ГПК України(в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Упостанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №464/5089/15(провадження №61-1256св18) зроблено правовий висновок про те, що тлумачення частини першої та п`ятоїстатті 261 ЦКсвідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятоїстатті 261 ЦКзастосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною четвертоюстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

- прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) відсутня вимога про визнання правочину недійсним;

- опосередковано (з урахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-цзроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, N 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), N 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

ЄСПЛ також зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушеннямстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, N 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Водночас ЄСПЛ у свої рішеннях неодноразово звертав увагу, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Гнучкість механізму застосування позовної давності означає можливість для суду врахувати різноманітні особливості конкретної справи при визначенні початку, перебігу та закінчення позовної давності.

Тлумачення частини п`ятоїстатті 267 Цивільного кодексу Українисвідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц).

Закон не наводить перелік причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі 904/3405/19.

Верховний Суд у постановах від 07.09.2021 у справі №906/730/18 та від 30.11.2021 у справі №910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі №908/1846/17 зазначив, що вирішення питання щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для визнання їх поважними. Разом з тим, якщо пропуск позовної давності має місце зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, рішення про визнання поважними причини пропуску позовної давності може порушити принцип юридичної визначеності.

Таким чином, аналіз вищенаведених правових висновків Верховного Суду, а також судової практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що у процесі прийняття рішення про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності слід виходити з того, що по-перше, вихід за межі строку давності має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; по-друге, оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; по-третє, обставини, із-за яких був пропущений строк, є поважними, об`єктивними, непереборними та не залежати від волі та поведінки особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 74 ГПК України).

Так, в обґрунтування поважності причин пропуску строків позовної давності позивач посилається на те, що на переконання АТ «Укрексімбанк» відлік строку позовної давності розпочинається 31.03.2021, коли було отримано від арбітражного керуючого Самчука А.М. копії договорів дарування і вдалося виявити ознаки фраудаторних правочинів.

Крім того, АТ «Укрексімбанк» зазначає, що не є стороною оскаржуваних договорів дарування, а тому до 31 березня 2021 року не мав можливості отримати їхні копії та ознайомитися з їхнім змістом в силу норм Закону України «Про нотаріат» щодо збереження нотаріальної таємниці. Інформаційна довідка, що надається на запит особи про речові права на нерухоме майно відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, не містить відомостей, які давали б можливість виявити ознаки фраудаторного правочину.

Отже, позивач вважає, що пропуск строку позовної давності зумовлений тим, що до отримання 31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. Банк не мав можливості встановити виявити ознаки фраудаторності оспорюваних договорів дарування через відсутність вільного доступу до договорів дарування. Без виявлення ознак фраудаторності договорів дарування позов Банку був би необґрунтованим та безпідставним.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача щодо обрахунку строків позовної давності саме з 31.03.2021 (день, коли банк дізнався про вчинення боржницею фраудаторного правочину) не береться до уваги в силу закону, оскільки на позивача покладено обов`язок доведення обставин про те, що він не знав і не міг знати про укладення фраудаторного правочину боржницею з об`єктивних, незалежних від нього причин та на підтвердження таких доводів подати належні та допустимі докази.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що при отримані кредиту в Анкеті індивідуального позичальника від 06.12.2007 ОСОБА_3 в пункті 29 "Активи позичальника" зокрема зазначено про наявність у відповідача 1 приватного будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість яких становить 500000$ + 50000$(земельна ділянка) (а.с.154 т.1).

Таким чином, банк був обізнаний щодо майнових активів боржниці в тому числі, щодо приватного будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , які є предметами спірних договорів дарування ще з 06 грудня 2007 року.

Тобто, протягом тривалого часу банк мав можливість переконатись у тому, чи перебуває у власності вказані активи відповідача 1 чи ні.

Поряд з цим, позивач у позовній заяві зазначив, що вже у грудні 2010 банк вручив позичальниці вимогу про дострокове повернення кредитних коштів і оскільки така не була виконана, то у лютому 2011 року банк звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.12.2011 у справі №2-8170/11 за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 стягнуто з ОСОБА_7 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №8670702 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 5 136 963,07 грн. та за Кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 4338007,44 грн., а всього 9 477 970,51 грн. та 1700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, видано виконавчий лист (а.с. 77 т.1).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.08.2013 у справі №161/9015/13-ц за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 стягнуто з ОСОБА_7 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 197259,90 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 1627461,84 грн. та за Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 145218,98 евро, що в гривневому еквіваленті становить 1495955,61 грн, а всього 3123314,45 грн. та 3441 грн. судового збору, видано виконавчий лист (а.с. 78-79 т.1).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2013 у справі №161/17876/13-ц за позовом АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 стягнуто з ОСОБА_7 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 27 722,95 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 305000,45 грн. таза Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 19992,84 евро, що в гривневому еквіваленті становить 251908,62 грн., видано виконавчий лист (а.с. 80 т.1).

29 грудня 2015 року АТ «Укрексімбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Волинській області з заявами про примусове виконання рішення №№086-19/3625, 086-19/3627 згідно яких у відповідності до ст.ст.17,19 Закону України «Про виконавче провадження» направлено на виконання виконавчі листи №1599 від 28.03.2012 про примусове виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №2-8170/11 та №313 від 05.02.2014 про примусове виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі у справі №161/9015/13-ц (а.с. 156 т.1).

У вказаних заявах банк просив з метою повного забезпечення виконання вищезазначених судових рішень на підставі ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно та кошти боржника і оголосити заборону на їх відчуження одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Про результати виконання даних виконавчих листів банк просив виконавчу службу повідомити стягувача.

Відповідно до приписів ч.2 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент звернення до державної виконавчої служби, АТ «Укрексімбанк» набув щодо ОСОБА_3 статусу стягувача, який є стороною у виконавчому провадженні.

Згідно ч.2, п.п. 3, 5 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент звернення до державної виконавчої служби, державний виконавець надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на момент звернення до державної виконавчої служби, сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Проте, позивачем не надано суду докази використання свого права як стягувача у виконавчих провадженнях по примусовому виконанню рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №2-8170/11 та рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі у справі №161/9015/13-ц щодо ознайомлення з матеріалами цих виконавчих проваджень в результаті реалізації якого банк «міг довідатися» про відсутність у ОСОБА_3 зазначених в вищезгаданій анкеті активів: приватного будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , ринковою вартістю 500000$ + 50000$(земельна ділянка), які є предметами спірних договорів дарування.

Крім того, колегія суддів відзначає, що постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015 №1127 затверджено порядок «Про надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі Порядок). Вказаний порядок набрав чинності з 01.01.2016 року.

Згідно п. 2 вказаного Порядку (тут і далі в редакції з моменту набрання чинності), інформація з Державного реєстру прав надається за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру у паперовій або електронній формі, що має однакову юридичну силу та містить обов`язкове посилання на Державний реєстр прав.

Інформація з Державного реєстру прав за бажанням особи, яка отримує таку інформацію, може містити, крім відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, відомості про виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав щодо запитуваного суб`єкта або об`єкта нерухомого майна, а також про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру прав та реєстрів у хронологічному порядку (абз. 2 п.4 Порядку).

Згідно пункту 6 Порядку, інформація з Державного реєстру прав надається незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Відповідно до п.7 Порядку, інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається у строк, що не перевищує 12 годин, крім вихідних та святкових днів, з моменту прийняття відповідної заяви.

Пунктом 8 Порядку, інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи (далі - заявник) шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав, фронт-офісу або нотаріуса.

Отже, з прийняттям даного порядку позивач мав право отримати відомості щодо наявності/відсутності речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 , яке є предметом спірних договорів дарування.

Твердження позивача в апеляційній скарзі, що інформаційна довідка, що надається на запит особи про речові права на нерухоме майно відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, не містить відомостей, які давали б можливість виявити ознаки фраудаторного правочину, є безпідставним, оскільки як вище зазначено судом на позивача покладено обов`язок доведення обставин про те, що він не знав і не міг знати про укладення фраудаторного правочину боржницею з об`єктивних, незалежних від нього причин та на підтвердження таких доводів подати належні та допустимі докази.

Таким чином, АТ «Укрексімбанк» не спростовано презумпцію можливості та обов`язку його знати про стан своїх майнових прав.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не спростовував тієї обставини, що "міг довідатися" про існування оспорюваних договорів дарування багатьма способами із відкритих джерел, з матеріалів виконавчого провадження або шляхом надіслання запитів.

Водночас, колегія суддів вважає, що позивач належних та допустимих доказів в обґрунтування клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування, суду не надав.

Отже, беручи до уваги усталену на час розгляду цієї справи правову позицію Верховного Суду щодо початку перебігу строку позовної давності з моменту, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав та сукупність вірогідності доказів на підтвердження цих обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про застосування до позовних вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" строків позовної давності та наслідків спливу позовної давності у даних конкретних спірних правовідносинах, що є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав спливу трирічного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушене право.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно дост. 276 Господарського процесуального кодексу Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядкуст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 11.10.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) без змін.

2. Справу №903/6/21 (903/610/22) повернути Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "13" грудня 2023 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.