Рішення

від 06.12.2023 по справі 910/9595/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.12.2023Справа № 910/9595/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" (25006, місто Кропивницький, вул. Преображенська, 5, ідентифікаційний код 42732949)

до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 10-Г, корпус С; ідентифікаційний код 00191218)

про стягнення 331 982,67 грн

за зустрічним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 10-Г, корпус С; ідентифікаційний код 00191218)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" (25006, місто Кропивницький, вул. Преображенська, 5, ідентифікаційний код 42732949)

про стягнення 265 187,69 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача за первісним позовом: не з`явився

Від відповідача за первісним позовом: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про стягнення заборгованості за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019 у розмірі 331 982,67 грн, з яких: 233 150,00 грн основного боргу, 84 268,78 грн інфляційних втрат та 14 563,89 грн трьох відсотків річних.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

20.07.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшов відзив на позовну заяву.

Також 20.07.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду Підприємством з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" подана зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" про стягнення 265 187,69 грн, з яких: 56 393,28 грн неустойки, 43 854,00 грн штрафу та 164 940,41 грн збитків за порушення строків поставки обладнання та збитків за порушення строків реєстрації податкових накладних за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено строки поставки обладнання та порушено строки реєстрації податкових накладних, за період виникнення податкового кредиту, відповідно до платіжних інструкцій № 49315 від 23.04.2020, № 50491 від 12.06.2020, № 50065 від 21.05.2020, № 51410 від 15.07.2020, № 50490 від 12.06.2020, № 50682 від 18.06.2020, № 51331 від 09.07.2020, № 51147 від 03.07.2020, № 50683 від 18.06.2020, № 52144 від 31.07.2020 № 21330 від 09.07.2020 № 51347 від 09.07.2020 за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" про стягнення 265 187,69 грн, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, підготовче засідання у справі призначено на 16.08.2023.

01.08.2023 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" надійшла відповідь на відзив.

08.08.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від представника Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у задоволенні клопотання Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про участь у судовому засіданні 16.08.2023 на 10:30 год. в режимі відеоконференції у справі № 910/9595/23 відмовлено.

14.08.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від представника Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 16.08.2023 представник Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" підтримав клопотання № 20/255 від 17.07.2023 про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019".

Розглянувши клопотання Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про витребування доказів, суд для встановлення факту поставки обладнання за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019, з метою встановлення всіх обставин у справі, задовольнив клопотання Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про витребування доказів.

Позивач за первісним позовом участь свого представника у засідання суду 16.08.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 відкладено підготовче засідання на 27.09.2023.

15.09.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від представника позивачів надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у задоволенні клопотання Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про участь у судовому засіданні 27.09.2023 на 11:45 год. в режимі відеоконференції у справі № 910/9595/23 відмовлено.

25.09.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, заява про застосування строку позовної давності та заява про виконання ухвали суду від 16.08.2023 щодо витребування доказів. Дані докумети залучено до матеріалів справи.

Також 27.09.2023 від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання строку для підготовки обґрунтованої відповіді на відзив.

У засіданні суду 27.09.2023 представник відповідача за первісним позовом підтримав клопотання про відкладення розгляду справи, просив його задовольнити.

Розглянувши клопотання представника відповідача за первісним позовом, суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання про відкладення розгляду справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Крім того, 27.09.2023 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Розглянувши клопотання представника позивача за первісним позовом, суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Позивач за первісним позовом участь свого представника у засідання суду 27.09.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 відкладено підготовче засідання на 16.10.2023.

06.10.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від представника Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшла відповідь на відзив та додаткові письмові пояснення.

Також 16.10.2023 через відділ діловодства суду від представника Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" надійшли додаткові письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

Представником відповідача за первісним позовом у засіданні суду 16.10.2023 надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом участь свого представника у засідання суду 16.10.2023 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2023.

07.11.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про зупинення провадження до надання витребуваних доказів позивачем чи до деокупації Малобілозерської сільської територіальної громади.

У судовому засіданні 13.11.2023 представник відповідача за первісним позовом підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, просив його задовольнити.

Розглянувши клопотання Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про зупинення провадження у справі № 910/9595/23 до надання витребуваних доказів позивачем чи до деокупації Малобілозерської сільської територіальної громади, суд його відхилив.

Разом з тим, представник відповідача за первісним позовом надав пояснення та наголосив на тому, що матеріали справи містять докази, зокрема, копії договору № 20/1198 від 28.11.2019, специфікації № 4 від 06.02.2020, рахунку-фактури СФ-0000023 від 09.03.2021, видаткової накладної, які не засвідчені належним чином. Пояснив, що у відповідача за первісним позовом у зв`язку з втратою доступу до документації виникають сумніви щодо відповідності копій, наданих позивачем до матеріалів справи.

Також представником відповідача за первісним позовом 13.11.2023 подано через відділ діловодства суду клопотання, в якому останній просив суд зобов`язати позивача за первісним позовом надати для огляду у судовому засіданні оригінал договору поставки № 20/1198 від 28.11.2019, специфікацію № 4 від 06.02.2020 до договору, рахунок-фактуру СФ 0000023 від 09.03.2021, видаткову накладну № 61 від 09.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 відкладено судове засідання на 29.11.2023; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" для огляду у судовому засіданні оригінали наступних документів: - оригінал договору поставки № 20/1198 від 28.11.2019; - оригінал специфікації № 4 від 06.02.2020 до договору; - оригінал рахунку-фактуру СФ 0000023 від 09.03.2021; - оригінал видаткової накладної № 61 від 09.03.2021.

28.11.2023 через відділ діловодства суду відповідачем за первісним позовом подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 відкладено судове засідання на 06.12.2023.

06.12.2023 через систему «Електронний суд» відповідачем за первісним позовом подано клопотання про розгляд справи без участі представника останнього.

У судове засідання 06.12.2023 представники учасників судового процесу не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Зважаючи на вищевикладене, справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" (далі - постачальник, позивач) та Підприємством з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки №20/1198 шляхом обміну електронними копіями документів (підписаних екземплярів договорів).

Відповідно до п. 1.1 постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити за обладнання, найменування, асортимент, ціна, кількість, код УКТЗЕД поставки якого вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною його частиною.

Згідно з п.3.1 договору умови постачання обладнання вказуються в специфікаціях до договору. Право власності на обладнання переходить до покупця з моменту підписання покупцем видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.2. договору оплата здійснюється на умовах, передбачених в специфікаціях.

Згідно з п. 4.6. договору у разі, якщо термін оплати за поставлене обладнання для покупця не настав і якщо внаслідок порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до порядку заповнення та / або реєстрації податкової накладної (зупинки реєстрації), при якому покупець не має права на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначеної в податковій накладній, то покупець здійснює оплату за обладнання в встановлені договором терміни за вирахуванням певної первинними документами суми податку на додану вартість. У разі не реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних після закінчення 12 місяців з дати зупинення реєстрації податкової накладної сума податку на додану вартість не оплачується покупцем і зобов`язання покупця перед постачальником за цим договором вважаються виконаними в повному обсязі.

Відповідно до п. 6.1 договору у разі, якщо обладнання приймається на складі покупця, за кількістю і якістю обладнання вважається прийнятим покупцем в момент підписання видаткової накладної.

Позивачем та відповідачем на виконання договору було складено специфікацію №4 до договору поставки №20/1198, відповідно до якої сторонами було узгоджено постачання товару - обладнання, на суму 1 810 584,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 2 специфікації №4 умови поставки 4: DDP склад ПрАТ «ЗЗРК» (Запорізька область, Василівський район, с. М. Білозерка, Веселівське шосе, 7 км), згідно правил Інкотермс 2010.

Згідно з п. 2 специфікації №4 умови оплати: відстрочка платежу 45 банківських днів від дати поставки обладнання.

Позивач за первісним позовом зазначає, що товар, передбачений специфікацією №4, було поставлено відповідачу за первісним позовом частинами за кількома видатковими накладними.

На умовах, передбачених договором та специфікацією №4, Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" було поставлено відповідачу за первісним позовом частину товару, зокрема, відповідно до видаткової накладної №61 поставлено товар на суму 279 780,00 грн з ПДВ, рахунок-фактура №СФ-0000023 від 09 березня 2021 року.

Транспортування товару за видатковою накладною №61 від 09.03.2021 здійснювалося через транспортну компанію ТОВ «Нова пошта» за експрес-накладною № 59000654023923 від 06 березня 2021 року.

За фактом постачання позивачем за первісним позовом на виконання вимог податкового законодавства було направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН) податкові накладні: №5 від 09.03.2021 на загальну суму 167868,00 грн, у т.ч. ПДВ - 27978,00 грн та №6 від 09.03.2021 на загальну суму 111912,00 грн, у т.ч. ПДВ - 18652,00 грн.

Реєстрація у ЄРПН зазначених податкових накладних була зупинена, а у подальшому заблокована ДПС України.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/1464/22 від 04 травня 2022 року рішення податкового органу з блокування зазначених податкових накладних були визнані судом протиправними та були скасовані, а також Державну податкову службу України було зобов`язано зареєструвати податкові накладні №5 та №6 від 09.03.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних, днем їх подання.

З урахуванням передбаченого специфікацію №4 до договору поставки №20/1198 строку оплати за поставлений товар за видатковою накладною №61 від 09.03.2021 у 45 банківських днів від дати поставки обладнання, позивач за первісним позовом зазначає, що фактично строк оплати сплив до 15 травня 2021 року.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" зазначає, що відповідач не здійснив повного розрахунку за поставлений товар та фактична заборгованість відповідача за прийнятий товар без урахування ПДВ за видатковою накладною №61 від 09.03.2021 складає 233 150,00 грн.

Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача 84 268,78 грн інфляційних втрат та 14 563,89 грн трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом 09.03.2021 за видатковою накладною №61 поставив відповідачу товар на суму 279 780,00 грн з ПДВ, рахунок-фактура №СФ-0000023 від 09 березня 2021 року.

Товар було прийнято відповідальними особами покупця без зауважень та заперечень, а вказані вище видаткові накладні містять підпис представника відповідача.

Згідно з п. 2 специфікації №4 умови оплати: відстрочка платежу 45 банківських днів від дати поставки обладнання.

У той же час, відповідач за первісним позовом своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару належним чином у встановлений договором строк не здійснив, оплативши лише частину, чим допустив наявність заборгованості за договором у розмірі 233 150,00 грн.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання позивачем прийнятих за договором зобов`язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі товару відповідачу, а отже, виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Твердження позивача з боку відповідача належними доказами не спростовані. Посилання представника відповідача на відсутність у нього первинних документів, не є підставою для висновку про відсутність боргу.

Господарським судом було запропоновано відповідачу за первісним позовом подати наявні у нього документи бухгалтерського обліку, які ведуться в електронній формі, які б свідчили, що борг відсутній. Проте відповідач цього не зробив, проігнорувавши пропозицію.

З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача за первісним позовом перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 233 150,00 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 84 268,78 грн інфляційних втрат та 14 563,89 грн трьох відсотків річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем за первісним позовом розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Відповідач за первісним позовом доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" підлягають задоволенню повністю.

Твердження відповідача за первісним позовом про те, що позивач не мав права звертатися за захистом своїх прав до суду без досудового врегулювання спору, суд визнає помилковим, з огляду на наступне.

У пункті 10.2 договору сторони домовились, що для спорів за цим договором встановлюється обов`язкова процедура досудового врегулювання.

Згідно зі статтею 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Разом з тим, слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 ЦК України та ГПК України.

Таким чином, суд зазначає, що законодавством не встановлено обов`язковості досудового врегулювання цього спору і позивач за первісним позовом мав право звертатися до господарського суду з позовом до відповідача без досудового врегулювання спору.

Щодо тверджень відповідача за первісним позовом про необхідність звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання договору внаслідок настання форс-мажорних обставин, що підтверджуються листом ТПП України від № 3100-23-2186, суд зауважує наступне.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 9.4 договору поставки №20/1198 від 28.11.2019 настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання сторонами зобов`язань, термін виконання яких настав до дати виникнення таких обставин, а також для звільнення сторін від відповідальності за таке невиконання.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Так, відповідач в якості підтвердження настання форс-мажорних обставин послався на лист від № 3100-23-2186 ТПП України, а не на сертифікат.

Щодо посилання відповідача за первісним позовом на порушення позивачем податкового законодавства з питань реєстрації податкових накладних, як підставу невиконання відповідачем господарського зобов`язання, то суд зазначає таке.

Як було встановлено судом вище, 09.03.2021 за видатковою накладною №61 поставлено товар на суму 279780,00 грн з ПДВ, з яких 233150,00 грн - вартість товару, 46630,00грн - ПДВ.

За фактом постачання позивачем за первісним позовом, на виконання вимог податкового законодавства, було направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН) податкові накладні: №5 від 09.03.2021 на загальну суму 167868,00 грн, у т.ч. ПДВ - 27978,00 грн та №6 від 09.03.2021 на загальну суму 111912,00 грн, у т.ч. ПДВ - 18652,00 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/1464/22 від 04 травня 2022 року рішення податкового органу з блокування зазначених податкових накладних були визнані судом протиправними та були скасовані, а також Державну податкову службу України було зобов`язано зареєструвати податкові накладні №5 та №6 від 09.03.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних, днем їх подання.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач за первісним позовом просить стягнути саме заборгованість відповідача з оплати за поставлений товар не враховуючи ПДВ. Тобто, позивач просить стягнути саме вартість товару.

Таким чином, посилання відповідача за первісним позовом на відсутність реєстрації податкових накладних з боку позивача не відноситься до предмету спору за первісним позовом та жодним чином не впливає на зобов`язання відповідача по оплаті прийнятого товару за видатковою накладною №61 від 09.03.2021.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача за первісним позовом стосовно того, що у нього відсутні документи щодо господарської діяльності, оскільки, зокрема, договір укладено шляхом обміну електронними копіями документів, що свідчить про сталу практику фіксування господарських операцій в електронному вигляді. Отже, договір в електронному вигляді має бути наявний у відповідача, протилежного не доведено.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" про стягнення 265 187,69 грн, з яких: 56 393,28 грн неустойки, 43 854,00 грн штрафу та 164 940,41 грн збитків за порушення строків поставки обладнання та збитків за порушення строків реєстрації податкових накладних за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019.

Відповідно до п. 6.1. договору у разі, якщо обладнання приймається на складі покупця, за кількістю та якістю обладнання вважається прийнятим в момент підписання видаткової накладної.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що оскільки видаткова накладна № 33 складена 08.05.2020, а видаткова накладна № 61 від 09.03.2021 підписана уповноваженим представником покупця 09 березня 2021 року, то поставка обладнання здійснена 08.05.2020 згідно з видатковою накладною № 33, а 09.03.2021 згідно з видатковою накладною № 61, а прострочення строку поставки складає, відповідно, 38 та 344 дні.

Зустрічні позовні вимоги також обґрунтовані тим, що відповідачем за зустрічним позовом порушено строки поставки обладнання та порушено строки реєстрації податкових накладних, за період виникнення податкового кредиту, відповідно до платіжних інструкцій № 49315 від 23.04.2020, № 50491 від 12.06.2020, № 50065 від 21.05.2020, № 51410 від 15.07.2020, № 50490 від 12.06.2020, № 50682 від 18.06.2020, № 51331 від 09.07.2020, № 51147 від 03.07.2020, № 50683 від 18.06.2020, № 52144 від 31.07.2020 № 21330 від 09.07.2020 № 51347 від 09.07.2020 за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом зазначає, що через не реєстрацію та зупинення реєстрації податкових накладних ПрАТ «ЗЗРК» втратило можливість зменшити своє податкове зобов`язання на величину ПДВ, сплаченого при купівлі.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" просить суд стягнути з відповідача 56 393,28 грн неустойки, 43 854,00 грн штрафу за порушення строків поставки обладнання 164 940,41 грн збитків за порушення строків реєстрації податкових накладних за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом частини 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 218 ГК України встановлено, що підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 8.2. договору передбачена відповідальність постачальника за порушення строків поставки обладнання, а саме:

- неустойка за порушення термінів поставки понад 10 календарних днів постачальник, починаючи з 11-го дня прострочення зобов`язаний оплатити покупцеві неустойку в розмірі 0,1% від вартості не поставленого обладнання, за кожен день прострочення;

- штраф у розмірі 10% від вартості зазначеного обладнання у разі порушення строків поставки понад 30 календарних днів.

Відповідно до специфікації №4 до договору загальна сума договору з урахуванням специфікації №4 складає 1 956 027,12 грн, в тому числі ПДВ - 326 004,52 грн.

Згідно з видатковою накладною №61 від 09.03.2021 вартість поставленого товару, зокрема, приладу ВП-100 М1, складає 279 780,00 грн з ПДВ.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 27 978,00 грн та 50 360,40 грн неустойки.

Щодо неустойки у розмірі 6 032,88 грн та штрафу у розмірі 15 876,00 грн за видатковою накладною №33 від 08.05.2020 (за 38 днів прострочення строку поставки обладнання), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутня видаткова накладна №33 від 08.05.2020.

Крім того, суд зазначає, що специфікація №4 складена 06.07.2020, що підтверджується підписом покупця на згаданій специфікації, а також поясненнями у судовому засіданні представника позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи, що видаткова накладна №33 від 08.05.2020 відсутня в матеріалах справи та те, що дана видаткова накладна не стосується специфікації №4, оскільки складена 06.07.2020, тому встановити порушення за видатковою накладною №33 від 08.05.2020 неможливо.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення зустрічних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі 6 032,88 грн та штрафу у розмірі 15 876,00 грн за видатковою накладною №33 від 08.05.2020.

Щодо вимог Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" про стягнення 164 940,41 грн збитків за порушення строків реєстрації податкових накладних за договором поставки № 20/1198 від 28.11.2019, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4.6. договору якщо оплата обладнання покупцем проведена, і внаслідок порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до порядку заповнення та / або реєстрації податкової накладної (зупинки реєстрації), при якій покупець не має права на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначеного в податковій накладній, постачальник зобов`язаний відшкодувати покупцю збитки, в розмірі сплаченої суми податку на додану вартість протягом трьох робочих днів з моменту надіслання йому відповідного повідомлення покупця.

За фактом постачання відповідачем за зустрічним позовом, на виконання вимог податкового законодавства, було направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН) податкові накладні: №5 від 09.03.2021 на загальну суму 167868,00 грн, у т.ч. ПДВ - 27978,00 грн та №6 від 09.03.2021 на загальну суму 111912,00 грн, у т.ч. ПДВ - 18652,00 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/1464/22 від 04 травня 2022 року рішення податкового органу з блокування зазначених податкових накладних були визнані судом протиправними та були скасовані, а також Державну податкову службу України було зобов`язано зареєструвати податкові накладні №5 та №6 від 09.03.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних, днем їх подання.

Згідно з положеннями пункту 201.7. статті 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України, передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Зі змісту вищезазначених статей ГК України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця за укладеним між сторонами правочином є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 ГК України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме цих зобов`язань за договором.

Водночас несвоєчасне здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки такий обов`язок виникає у відповідача виключно на підставі податкового законодавства.

Зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача за зустрічним позовом здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій, визначених ГК України.

Зобов`язання відповідача щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації та наявності чи відсутності у позивача можливості відшкодувати податковий кредит не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними господарського договору, оскільки за своєю правовою природою є податковими зобов`язаннями, які регулюються нормами ПК України та контролюються податковими органами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року № 908/3565/16 та від 13 квітня 2018 року в справі № 902/380/17.

Враховуючи викладене, позовна вимога Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" збитків за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В свою чергу статтею 258 Цивільного кодексу України, визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ.

Вказаним законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 01.10.2021 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 карантин продовжено до 31.12.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" від 19.08.2022 № 928 було продовжено до 31.12.2022 на всій території України карантин через COVID-19 та режим надзвичайного стану.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду із зустрічним позовом 20.07.2023, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, суд дійшов до висновку, що звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача неустойки та штрафу відбулось в межах строку позовної давності.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно з статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Також відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 10-Г, корпус С; ідентифікаційний код 00191218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" (25006, місто Кропивницький, вул. Преображенська, 5, ідентифікаційний код 42732949) основний борг у розмірі 233 150 (двісті тридцять три тисячі сто п`ятдесят) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 14 563 (чотирнадцять тисяч п`ятсот шістдесят три) грн 89 коп., інфляційні втрати у розмірі 84 268 (вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят вісім) грн 78 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 979 (одна тисяча триста сорок дві) грн 74 коп.

3. Зустрічний позов Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції 2019" (25006, місто Кропивницький, вул. Преображенська, 5, ідентифікаційний код 42732949) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (04116, м. Київ, вул. Старо-Київська, 10-Г, корпус С; ідентифікаційний код 00191218) неустойку у розмірі 50 360 (п`ятдесят тисяч триста шістдесят) грн 40 коп., штраф у розмірі 27 978 (двадцять сім тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 175 (одна тисяча сто сімдесят п`ять) грн 08 коп.

4. У решті зустрічних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.12.2023

Суддя І.О. Андреїшина